.

Стадії виборчого процесу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
400 3156
Скачать документ

Реферат на тему:

Стадії виборчого процесу

Вибори – складна сукупність суспільних відносин, яку можна уявити у
вигляді змінних у часі стадій єдиного процесу. Політична боротьба в цей
період часу строго регламентована, щоб не допустити зловживань з боку
осіб, які прагнуть влади.

Організаційно-практична сторона виборчого процесу представлена виборчою
процедурою – це заходи держави з організації і проведення виборів. Від
виборчої процедури слід відрізняти виборчу (передвиборчу) кампанію, під
якою розуміють дії безпосередніх учасників виборів: висування
кандидатів, розробку передвиборних програм, агітацію та інші форми
роботи з електоратом.

Виділяють кілька стадій виборчого процесу:

1. Призначення дати виборів. Дата виборів призначається уповноваженим
органом (наприклад, президентом, прем’єр-міністром) у відповідності з
законодавством країни. В деяких країнах дата виборів прямо вказується у
Конституції або в законі.

2. Реєстрація виборців.

У сучасній практиці використовуються декілька форм реєстрації:

обов’язкова (Україна, Росія), яка означає, що держава сама складає
списки виборців на основі свідчень про їх проживання на певній
території;

добровільна (США), яка передбачає, що виборці повинні самі
зареєструватися на виборній дільниці. Політологи вважають, що подібна
практика негативно впливає на електоральну активність. Наприклад, не усі
американці реєструються і не всі зареєстровані беруть потім участь у
виборах.

3. Установлення виборчих округів і виборчих дільниць.

4. Створення виборчих органів. Для організаційного керівництва виборчим
процесом, як правило, створюють центральний виборчий орган,
територіальні (окружні) виборчі органи, дільничні комісії.

5. Висування кандидатів, формування партійних списків. На даній стадії
визначається коло осіб, з яких будуть вибрані президент, сенатори,
депутати.

6. Реєстрація кандидатів і списки партій.

7. Передвиборна кампанія зареєстрованих кандидатів. Вона включає у себе
роботу кандидатів (партій) і груп для переконання виборців у
необхідності проголосувати за цього кандидата або активно підтримуючих
їх партійний список.

Проведення сучасних виборчих кампаній особливо вимагає проведення
спеціальних досліджень у сфері політичного маркетингу, що дозволяють
визначитися з програмами кандидатів, орієнтованими на різні групи
виборців, а також вибудувати певні імідж-стратегії. Для переконання
виборців у достоїнствах кандидатів і перевагах їхніх програм
використовуються різноманітні засоби:

реклама в ЗМІ, головна увага відводиться телебаченню (політологи
вважають, що 70% іміджу створюється саме за допомогою TV);

агітаційна кампанія “від дверей до дверей”, яка передбачає безпосередню
роботу активістів кандидата з електоратом за місцем проживання;

зустрічі кандидата з виборцями;

листівкова і плакатна агітація, графіті;

проведення різних акцій (мітинги, шоу, розповсюдження партійної
символіки тощо). Використовуються й інші способи рекламування політиків
і партій. Наприклад, республіканці як свій символ часто використовують
живих слонів.

Проведення передвиборчої кампанії вимагає значних грошових коштів, які
поступають з добровільних пожертвувань, виділяються партіями і частково
державою.

Проведення процедури голосування. Сам термін “голосування” прийшов з
античної Спарти, де вищий орган влади формувався у ході загальних зборів
загальними криками, а вибраним вважався той спартанець, за якого кричали
голосніше. Подібна практика прийняття рішень носить і іншу назву –
“акламація”. Таким чином, наприклад, приймалися рішення у Візантії в VII
ст., у середньовічних республіках Новгороду і Пскова. З античних Афін
прийшла й виборча урна. В урну кидали чорне та біле каміння (своєрідні
бюлетені), голосуючи “за” чи “проти” рішення (подібним чином громадяни
афінського полісу винесли вирок Сократу).

Сучасне голосування відбувається різними способами:

підняттям рук (в невеликих поселеннях при виборах органів місцевого
самоврядування);

найпоширеніший спосіб – на паперових бюлетенях для голосування, коли
навпроти прізвища кандидата, що обирається, ставиться певний знак;

із застосуванням електронних машин шляхом натискування на кнопки або
важелі (останній спосіб використовується в США).

В більшості країн виборець голосує безпосередньо за кандидата (прямі
вибори). В деяких країнах використовуються непрямі вибори. Тобто
громадяни спочатку обирають проміжні органи (колегії виборців), які
потім обирають того кандидата, за якого їм доручено голосувати
громадянами. Показними в цьому відношенні є вибори президента у США.

Президентська кампанія у США проходить в декілька етапів.

 

TH

x

?

r

&

gd9b›

BFD?F¦FjGeeeeeYYYCCCYYYYYYY?

&

&

gd9b›

&

gd9b› ртії; “відкриті” – прибічники однієї партії можуть брати участь
тільки у праймеріз іншої партії. “Відкриті” праймеріз дозволяють
урахувати таку специфіку електоральної поведінки американців, як
періодичність голосування, одного і того ж виборця за демократів і
республіканців. Крім праймеріз, існує і інший спосіб визначення
делегатів на національний з’їзд партії – проведення багатоступеневих
партійних конференцій.

Другий етап – проведення національних з’їздів партій, на яких кожна
партія визначає свого кандидата на посаду президента і віце-президента.
З’їзди несуть велике пропагандистське навантаження і за формою нагадують
театралізований мітинг, даючи старт президентській кампанії.

Вирішальний етап – національні вибори, які дозволяють визначити
переможців – президента і віце-президента. Їх проводять у вівторок,
після першого понеділка у листопаді кожного високосного року. Виборець,
голосуючи за кандидата тієї чи іншої партії на посаду президента,
насправді голосує за виборців, висунутих цією партією в даному штаті.
Кандидат у президенти, що набрав у цьому штаті більше голосів, ніж його
суперник, отримує голоси усіх виборців даного штату (за принципом
“переможець отримує все”). Тому принципове значення має навіть
мінімальна перевага голосів, відданих за виборців штату.

Наступний етап – голосування колегії виборців (грудень). Кандидати в
президенти і віце-президенти повинні отримати більше половини голосів
виборців (не менше 270 з 538 голосів). Списки з підсумками голосування
направляються голові сенату (за Конституцією ним є віце-президент).

Заключний етап – сумісне засідання обох палат Конгресу (січень
наступного за виборами року), на якому оголошуються списки колегій
виборців. Конституція передбачає, що якщо жоден з кандидатів не отримав
більшості голосів виборців, президент буде визначений голосуванням
палати представників.

Література:

Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц.
– К.:КНЕУ, 1999. – 108 с.

Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і
доповнене. – К.: Знання, 1999. – 427с.

Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред.
І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. – К.: УФІМБ,
1999. – 161 с.

Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. –
К.: Вища школа, 1998. -415 с.

Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної,
В.П.Горбатенка. – К.: Академія, 1998. – 368 с.

Політологія: Курс лекцій / І.С.Дмитрів (керівник), О.М.Рудакевич,
В.А.Кулик та ін. – Тернопіль: Астон, 1998. -158 с.

Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. – Ч. 3. Політична
свідомість і культура. – Львів: Кальварія, 1998. – 556 с.

Швидяк О.М. Політологія. Практикум: навч.-метод. посібник. – К.: ІЗМН,
1997. – 164 с.

Абетка українського політика. Довідник / М.Томенко (керівник авт. кол.).
– К.: Смолоскип, 1997. – 218 с.

Бебик В.М. Політологія: Теорія, методологія, практика: Підручник. – К.:
МАУП, 1997. – 248 с.

Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. –
К.: АМУПП, 1997. – 200 с.

Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. – К.:
Либідь, 1997. – 656 с.

Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. – Ч. 2. Політичні
процеси, системи та інститути. -Львів: Кальварія, 1997. – 336 с.

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів
вузів. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.

Себайн Д.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки. -К.: Основи, 1997. –
838 с.

Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий
політологічний словник / За ред. Б.Кухти. -Львів: Кальварія, 1997. – 288
с.

Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. Навч. посібник. – К.:
Вища школа, 1996. – 179 с.

Політологія. Кінець XIX – перша половина XX ст. Хрестоматія / За ред.
О.І.Семкіна. – Львів: Світ, 1996. – 800 с.

Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. -К.: Тандем, 1996. -192
с.

Скиба В.Й., Горбатпенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології: Екскурс
в історію правничо-політичної думки. -К.: Основи, 1996.-718 с.

Бодуен Ж. Вступ до політології. – К.: Основи, 1995. -174 с.

Політологія посткомунізму. Політологічний аналіз посткомуністичних
суспільств. – К.: Політична думка, 1995. -368 с.

Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави
сучасної державної стратегії. – К.: Українська перспектива, 1995. – 103
с.

Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф.М.Кирилюка. – К.:
Ватра, 1995. – 328 с.

Гаєвський Б. Українська політологія. Концептуальні засади. – К., 1994. –
144 с.

Кухта Б.Л. З історії української політичної думки: Тексти лекцій. – К.:
Генеза, 1994. – 368 с.

Потульницький В.А. Теорія української політології: Курс лекцій. – К.:
Либідь, 1993. – 191 с.

Конспект лекцій з курсу “Політологія” для студентів усіх форм навчання /
І.С.Дмитрів, В.А.Кулик, О.М.Рудакевич та ін. -Тернопіль: ТІНГ, 1992. –
44 с.

Ніконенко В.М. Політологія (курс лекцій). -Тернопіль, 1992. – 256 с.

Основы политологии / Под ред. А.Боднара. – К., 1991. – 144 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020