.

Політична думка Середньовіччя і епохи Відродження (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
649 5156
Скачать документ

Реферат на тему:

Політична думка Середньовіччя і епохи Відродження

Августин Блаженний. Європейська середньовічна політична думка
знаходиться під впливом християнської релігії і римсько-католицької
церкви. Авторитетний богослов раннього Середньовіччя Августин Блаженний
у своєму трактаті “Про град Божий” розвинув концепцію теологічного
розмежування духовної (релігійної) і світської (державної) влади. Перша
зображена ним у образі “Граду Божого”, вираженням якого є церква, друга
– як “град земний”. Град Божий об’єднує праведників, що наслідують
божественні настанови. Земний град, як результат гріховної природи
людини, побудований на відносинах панування, підпорядкування і рабства.
Хоча Августин виступав за самостійність кожної з влад, обґрунтування
різноякісності двох “градів” фактично ставило духовну владу вище
світської.

Тома Аквінський. Ідея духовної зверхності над державною владою отримала
подальший розвиток у вченні великого католицького теолога Томи
Аквінського. Хоча будь-яка державна влада має божественне призначення,
не виключено, що конкретні її форми можуть суперечити божественній волі:
правителі забувають про заповіді Христа, справедливість і спільне благо.
В цьому випадку церква має право на опір гріховній владі.

Учення Августина і Томи Аквінського були використані в католицизмі
Середньовіччя для обґрунтування примату церкви над державою і права
Римського Папи призначати та змішувати монархів. Практичне втілення цих
ідей часто призводило до війн між світською і церковною владами.

Ніколо Макіавеллі. Наприкінці Середньовіччя держави починають виходити
з-під впливу церкви, відбувається процес становлення сучасних держав.
Епоха Відродження, що прийшла на зміну, дала поштовх розвитку
інтелектуального життя і поширенню знань. Центром Відродження стала
Італія. Саме з історією цієї країни, і зокрема з Флоренцією, яку
називають колискою Ренесансу, пов’язана доля найзнаменитішого
політичного мислителя цього періоду Ніколо Макіавеллі. Заперечивши
філософсько-етичну і релігійну традиції попередніх епох, він розробив
оригінальну концепцію політики. Макіавеллі вважав, що моральні критерії
добра і зла не можуть поширюватися на політику. Вона має власну
автономну систему цінностей, головні з яких – інтереси держави. Заради
останніх політик може зневажити моральністю. З його роздумів випливав
висновок: “мета виправдовує засоби”. Обґрунтований мислителем принцип
виявився дуже затребуваний у політичній практиці для виправдання
жорстокості і терору інтересами держави або іншими вищими завданнями. В
політичному лексиконі затвердилося поняття “макіавеллізм”, під яким
розуміють політику, засновану на зневажанні норм моралі, на інтригах і
на насильстві.

Якщо у мислителів минулого головною була проблема, як використати
державну владу, щоб досягти справедливості і спільного блага, то для
Макіавеллі – проблема самої влади і засобів, які дозволяють цю владу
завоювати, утримати і розширити. Розкриттю подібних владних технологій
він присвячує свою головну працю “Правитель”.

Серед порад, які він дає політикам, такі:

вміти грати людськими пристрастями;

покладатися на силу або закон;

використовувати страх і любов, але віддавати перевагу діям на підданих
через силу і страх;

прагматично використовувати брехню і відмовлятися від обіцянок.

Ідеалом для Макіавеллі виступає політик, який поєднує риси лева та
лисиці: силу, вміння навіяти страх у підданих і одночасно хитрість,
здатність до інтриг. Макіавеллі відкрито заявляє про утилітарне
використання релігії. Для нього релігія – це засіб впливу в руках
держави. Він визнає доцільність політичних вбивств. Не випадково
прототипом для створення образу правителя для нього став Чезаре Борджа,
який прославився своєю жорстокістю і зрадами.

Н. Макіавеллі ввійшов в історію політології як мислитель, який
розмежував суспільство і державу. Він, власне, ввів у науку і сам термін
“держава” (stato).

Жан Боден. Проблема сутності держави знайшла продовження в працях
французького мислителя, відомого ідеолога абсолютизму Жана Бодена. Він
вказав на головні ознаки держави, що відрізняють її від усіх інших форм
людського спілкування: “правове управління” і суверенітет. Суверенітет –
це “постійна і абсолютна влада”, право творити та вимагати виконання
законів. Концепція суверенітету стала важливим внеском Ж.Бодена в
політичну теорію.

Подальший розвиток політичної думки буде пов’язаний з обговоренням
проблем: хто є носієм суверенної влади (одна особа чи народ), чи повинен
суверенітет бути єдиним. Сам Ж.Боден розвивав ідею єдиного і
неподільного суверенітету, що, на його думку, втілюється у монархії.
Пізніше зміст абсолютної влади монарха висловить французький король
Людовік XIX в знаменитій фразі: “Держава – це я”.

&

gd¤]e

ільної думки, що ставить питання про несправедливість соціальної
нерівності, що склалася, і захищає інтереси найбезправніших верств
населення – утопічного соціалізму. Ідеї нового вчення в
художньо-романтичній формі виразили Томас Мор у творі “Утопія” і Томмазо
Кампанелла в “Місті сонця”. В перекладі “утопія” означає “місце, яке не
існує”. Після Мора утопічними будуть називати всі нездійсненні проекти
перетворення суспільства відповідно до уявлень про ідеальний суспільний
лад. Установлення відносин соціальної рівності Мор і Кампанелла
пов’язували зі знищенням приватної власності, загальним обов’язком
праці, з рівним розподіленням суспільних благ, їх проекти ідеального
суспільного устрою, як і проект грецького філософа Платона, мали риси
грубої зрівняльності і аскетизму, непослідовності (Мор зберігав
рабство). Але якщо метою Платона було збереження соціальної ієрархії і
нерівності, аристократичне чи монархічне правління, то для Мора та
Кампанелли – досягнення соціальної рівності і покращання життя простого
народу. Платон же, описуючи ідеальну організацію суспільного життя,
залишає без уваги стан “виробників”. Відрізняються і їх уявлення про
організацію політичного життя. Так, у місті Сонця функціонують народні
збори (Велика рада), які обирають і контролюють посадових осіб. У той же
час верховний правитель та три його радники не можуть бути звільнені
народною волею. Політичний устрій на острові Утопія більш демократичний.
Всі посадові особи обираються народом. Але все ж політичний ідеал Мора
більше відповідає “змішаному правлінню”. Поряд з народними зборами
верховну владу поділяє сенат, що обирається щорічно (аристократична
засада), і князь, який обирається пожиттєво (монархічна засада).

Література:

Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц.
– К.:КНЕУ, 1999. – 108 с.

Гелей С, Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3 вид., перероблене і
доповнене. – К.: Знання, 1999. – 427с.

Політологія у схемах, таблицях, визначеннях: Навч. посібник / За ред.
І.С.Дзюбка, І.Г.Оніщенко, К.М.Левківського, З.І.Тимошенко. – К.: УФІМБ,
1999. – 161 с.

Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. –
К.: Вища школа, 1998. -415 с.

Політологія. Підручник для студентів вузів / За ред. О.В.Бабкіної,
В.П.Горбатенка. – К.: Академія, 1998. – 368 с.

Політологія: Курс лекцій / І.С.Дмитрів (керівник), О.М.Рудакевич,
В.А.Кулик та ін. – Тернопіль: Астон, 1998. -158 с.

Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. – Ч. 3. Політична
свідомість і культура. – Львів: Кальварія, 1998. – 556 с.

Швидяк О.М. Політологія. Практикум: навч.-метод. посібник. – К.: ІЗМН,
1997. – 164 с.

Абетка українського політика. Довідник / М.Томенко (керівник авт. кол.).
– К.: Смолоскип, 1997. – 218 с.

Бебик В.М. Політологія: Теорія, методологія, практика: Підручник. – К.:
МАУП, 1997. – 248 с.

Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. посібник. –
К.: АМУПП, 1997. – 200 с.

Основи етнодержавознавства: Підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. – К.:
Либідь, 1997. – 656 с.

Основи політичної науки: Курс лекцій / За ред Б.Кухти. – Ч. 2. Політичні
процеси, системи та інститути. -Львів: Кальварія, 1997. – 336 с.

Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів
вузів. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.

Себайн Д.Г., Торсон Т.Л. Історія політичної думки. -К.: Основи, 1997. –
838 с.

Хто є хто в європейській та американській політичній науці. Малий
політологічний словник / За ред. Б.Кухти. -Львів: Кальварія, 1997. – 288
с.

Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. Навч. посібник. – К.:
Вища школа, 1996. – 179 с.

Політологія. Кінець XIX – перша половина XX ст. Хрестоматія / За ред.
О.І.Семкіна. – Львів: Світ, 1996. – 800 с.

Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. -К.: Тандем, 1996. -192
с.

Скиба В.Й., Горбатпенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології: Екскурс
в історію правничо-політичної думки. -К.: Основи, 1996.-718 с.

Бодуен Ж. Вступ до політології. – К.: Основи, 1995. -174 с.

Політологія посткомунізму. Політологічний аналіз посткомуністичних
суспільств. – К.: Політична думка, 1995. -368 с.

Томенко М.В. Українська перспектива: історико-політологічні підстави
сучасної державної стратегії. – К.: Українська перспектива, 1995. – 103
с.

Українська політологія: витоки та еволюція / За ред. Ф.М.Кирилюка. – К.:
Ватра, 1995. – 328 с.

Гаєвський Б. Українська політологія. Концептуальні засади. – К., 1994. –
144 с.

Кухта Б.Л. З історії української політичної думки: Тексти лекцій. – К.:
Генеза, 1994. – 368 с.

Потульницький В.А. Теорія української політології: Курс лекцій. – К.:
Либідь, 1993. – 191 с.

Конспект лекцій з курсу “Політологія” для студентів усіх форм навчання /
І.С.Дмитрів, В.А.Кулик, О.М.Рудакевич та ін. -Тернопіль: ТІНГ, 1992. –
44 с.

Ніконенко В.М. Політологія (курс лекцій). -Тернопіль, 1992. – 256 с.

Основы политологии / Под ред. А.Боднара. – К., 1991. – 144 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020