Реферат на тему:
Боротьба проти гетьманату
Опозиція проти гетьманату, що почалася з перших же часів після
перевороту, дедалі посилювалась. Гетьман і кабінет міністрів охоче йшли
назустріч національним вимогам, пропонували представникам опозиційних
партій взяти участь в уряді, зайняти міністерські пости, але переговори
в цій справі не мали успіху.
На початку серпня 1918 року Український Національно-Державний Союз
перетворився на Український Національний Союз, який виставив гасло —
боротьба за владу в Україні. На голову Союзу обрано А. Ніковського, а 18
вересня, замість нього, В. ВинНиченка, який був на той час дуже
популярний. Була й друга опозиційна установа: Всеукраїнський Союз
Земств; головою Київської Губерніяльної Земської Управи був С. Петлюра.
Національний Союз повів рішучу боротьбу проти гетьманського уряду. В.
Винниченко у своїй книзі «Відродження нації» згадував, як тяжко було
вести ггідготову до повстання серед українського населення: « . .
.головною нашою силою, на яку я принаймні рахував, був полк Січових
Стрільців — галичан, що стояв у Білій Церкві. Він мав півтори тисячі
багнетів». В. Винниченко та інші члени Союзу виступали в пресі з
гострими статтями проти уряду.
З літа 1918 р., з доручення Гетьмана, Д. Дорошенко, який був серед
міністрів найближчий до опозиції, повів переговори з проводом
Національного Союзу про вступ представників Союзу до уряду. У жовтні
відбулось побачення Гетьмана з В. Винниченком, А. Ніковським та Ф.
Швецем, що скінчилось певною договореністю. Характеристичні в зв’язку з
цим слова Винниченка: «Для конспіра-. ц і ї (я) дуже активно брав участь
в переговорах з німцями і Гетьманом у справі зформування
національно-демократичного кабінету»,”‘ себто хотів якмога більше
затягти справу і вів торгівлю з Ф. Лизогубом про число міністерстьких
портфелів, щоб приспати пильність уряду. 25 жовтня оформлено новий
кабінет. До нього вступили — 5 представників Національного Союзу (4
члени ес-ефів — А. В’язлов О. Лотоцький,.П. Стебницький й М. Славинський
та безпартійний В. Леонтович). Нові міністри по суті оформили те, що
було підготовлене попередниками, так — зформульовано земельний закон,
проголошено автокефалію Церкви, відкрито Академію Наук тощо. Наступним
кроком мав бути закон про Український Сойм, скликання якого намічено на
січень 1919 року. Але. коли все було полагоджене, з’явилася стаття за
підписом В, Винниченка з заявою, що гетьманський уряд е незаконний.
Стаття ця викликала незадоволення членів Національного Союзу, і чолові
члени його — С. Єфремов, В. Садовський, О. Саліковський — висловлювались
проти повстання, поки до кабінету входять представники Союзу.
У той час, як ішли переговори, міжнародна ситуація змінилася. 29-го
вересня 1918 року скапітулювала Болгарія, а за нею Туреччина. 17-го
жовтня Австро-Угорська імперія розпалася й перетворилася на «Союз
Держав». У Німеччині швидко насувалася демократизація. Усі ці факти
зробили становище України небезпечним: вона майже не мала регулярної
армії, а з розпадом Австро-Угорщини та Німеччини загрожувала війна з
совстською Росією. Переможниця Антанта підтримувала російські
антибольшевицькі організації і ставилася негативно до «сепаратизму»
народів, які були в складі Російської імперії. Україна мусіла шукати
інших шляхів та зв’язків перед загрозою наступу большевицьких сил, які
почали захоплювати північносхідню частину Чернігівщини.
Ae
th
?????¤?¤?$?????[?ицькі історики взагалі замовчують існування
гетьманської держави і пишуть тільки про боротьбу з німцями на
«південному фронті» та про організації повстанських загонів з українців.
Головною силою большевиків була Таращанська дивізія.
В Україні зростало число прихильників нової орієнтації — на держави
Антанти, а це приводило до думки про федерацію, яку ввесь час
підтримувала Центральна Рада і яка відбилася в усіх її універсалах.
Прагнення здобути Україні місце в новій світовій ситуації підказали
9-тьом міністрам кабінету Лизогуба рішення звернутися 17 жовтня до уряду
з запискою про допомогу Росії в боротьбі з большевиками. Цю орієнтацію
підтримав «Протофіс».
Гетьманський уряд, шукаючи шляхів до порозуміння з Антантою, вислав
дипломатичних представників до невтральних країн. Швайцарії,
Скандінавії, Румунії. Становище України ускладню вала деклярація
Вілсона, яка вказувала, що завдання союзників — відновлення єдиної
Росії. Українській державі місця там не було.
У Румунії перебували посли всіх держав Антанти, і до Яс виряджено з
Києва 1. Коростовця для прелімінарних переговорів. Головний інформатор
Франції в українських справах, консул Еміль Енно, заявив 1.
Коростовцеві: «Україна не мала школи своєї історії, ні національної
окремішности. Вона створена німцями. Уряд Скоропадського, як
германофільський, має бути зліквідований».
Французький та англійський посли заявили Коростовцеві, що «Україна є
частиною Росії… Україна ніколи не була державою і не може претендувати
на визнання її державами Антанти».
Одночасно до Яс приїхали представники російських організацій з
меморандумом, в якому вимагали не визнавати України як держави і вислати
війська для її окупації.
Такі ж ворожі до незалежности України настрої панували й у ВаигінГТОні.
Чітко виступала концепція: створення великої Польщі та великої Росії
коштом України.
Серед різних шарів суспільства України ішла боротьба двох орієнтацій:
національно-самостійницької, головним представником якої був
Національний Союз, і федеративної. В Союзі хліборобіввласників стався
поділ: дрібні хлібороби об’єдналися під проводом М. Коваленка і подали
гетьманові 20 жовтня меморандум, в якому вимагали незалежности України,
а заможніші члени Союзу стояли за федерацію з Росією.
Справа ускладнювалася русофільськими партіями, які хотіли зробити
Україну базою для відновлення Росії.
У той час, на тлі боротьби різних орієнтацій і незадоволення
гетьманським урядом, який не мав під собою ні ідеологічного, ні
мілітарного ґрунту, підготовлялось повстання. «Фактично шдготова
повстання провадилася вже від кінця вересня», писав його учасник. В.
Винниченко, головний керівник повстання, писав, що «серед українських
„щирих” патріотів панувало велике обурення проти ініціяторів і
керівників цієї акції. Бували випадки, коли на мене кидалися трохи не з
кулаками й кричали: „Не чіпайте гетьмана! Не розвалюйте Української
Держави! Він кращий українець і самостійник, ніж усі партії!” Та ще й
тепер (1920 року) є полі тики, які думають, що повстання загубило
українську державність».
Стан України був безвихідний: без регулярної армії, під загрозою війни з
большевиками, охоплена повстаннями в різних місцях, під терором
ультиматуму Антанти, до того ж з кабінетом міністрів, який складався
переважно з германофілів. Гетьман наважився на рішучий крок: 14-го
листопада кабінет розпущено і в той же день Гетьман оголосив грамоту про
федерацію з майбутньою, не-большевицькою, Росією. Одночасно він доручив
С. Гербелеві скласти новий кабінет, в якому не повинно було бути
міністрів, заанґажованих в дружніх відносинах з німецьким урядом. Цей
кабінет мав бути тимчасовим, до з’ясування відносин з Антантою.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
