Реферат на тему:
Політичні плани і реформи в Гетьманщині
Перебуваючи тривалий час у Санкт-Петербурзі та Москві, гетьман
Розумовський використав своє становище для досягнення певних поступок
для Гетьманщини 1. Він зі своїм штабом на чолі з генеральним писарем
Василем Туманським та генеральним осавулом Іваном Скоропадським
підтримували постійний зв’язок з іншими членами Генеральної канцелярії в
Гетьманщині 2 і були дуже добре поінформовані про потреби українських
земель.
Перебуваючи у Москві, гетьман Розумовський наказав провести новий
перепис населення Гетьманщини 3 і проявив великий інтерес до
відновлення, принаймні часткового, судової системи Речі Посполитої, що
була запроваджена в Гетьманщині раніше. Ще з 1760 р., збільшивши і
зміцнивши Генеральний військовий суд, гетьман намагався провести належну
судову реформу 4. 17 лютого 1763 р. Розумовський видав універсал про
скасування судочинних функцій Генеральної військової канцелярії, чим
зменшив кількість апеляційних судів 5.
Можливість реорганізації судочинства з’явилася під час розгляду
заплутаної та тривалої судової справи щодо розмежування маєтків
монастиря св. Михайла у Переяславі. Після цілого ряду апеляцій справу
нарешті передали в сенат, який тільки ще більше заплутав її. Але при
розгляді з’ясувалося, що, згідно з Литовським статутом, справу ще раніше
мав розглядати підкоморський суд, єдиною функцією якого був розгляд
суперечок про межі між маєтками. У листі до сенату гетьман пояснив, що
ці суди припинили своє існування за часів Хмельницького, але радив їх
відновити 1. Після деякого зволікання рекомендацію схвалили як сенат,
так і імператриця 2. В указі про відновлення підкоморського суду
стверджувалося, що уряд Гетьманщини має «здійснюватися згідно з
малоросійськими правами» 3. Для гетьмана та української нової шляхти це
означало підтвердження його курсу на реорганізацію українських
інституцій у відповідності з Литовським статутом.
У вересні 1763 р. для обговорення широкого кола питань щодо реформ
Розумовський скликав Генеральну раду старшин у Глухові. Від кожного
полку були представлені по два старшини та два сотники. Решту ради — на
зразок польсько-литовського сейму — набрали з нової шляхти, Значного
військового товариства (56 бунчукових товаришів і 38 військових
товаришів) 4. Передусім рада розглянула питання судочинства. Створення
підкоморських судів вимагало дальших змін у судовій системі. У
Литовському статуті говорилося про функціонування підкоморського суду
поряд із земським, якого в Гетьманщині вже не існувало. Тому рада
вирішила відновити систему судочинства у відповідності з Литовським
статутом і гарантіями царя у «Статтях Богдана Хмельницького», хоча ця
система в Гетьманщині ніколи насправді не функціонувала.
Формально утворена універсалом гетьмана від 19 листопада 1763 р.
відновлена судова система складалася з трьох типів судів: земського,
підкоморського і гродського 5.
Земський суд поширював свою юрисдикцію на цивільні справи, де у першу
чергу розглядалися питання власності майна, спадкоємства або
заборгованості. Підкоморський суд розглядав виключно справи про межі
маєтків, а гродські суди — кримінальні справи про вбивства, зґвалтування
та крадіжки. У справах, що підлягали розгляду в будь-якому з трьох
судів, дозволялося апелювати до Генерального військового суду, причому
гетьман зберігав своє право на помилування.
Відновлення польсько-литовської судової структури справді спричинило
покращення судочинства. Воно дало можливість судам чіткіше дотримуватися
Литовського статуту, кодексу законів, що у модифікованій формі
використовувався у всій Гетьманщині. Спростилася система судів,
апеляцій, і відокремились цивільні суди від кримінальних. Оскільки
Генеральний військовий суд перестав бути судом першої інстанції для
Значного військового товариства, реформа підпорядковувала виборних
козаків, козацьку старшину й аристократію одним юридичним нормам.
На практиці відновлені суди частково базувалися на структурі, що
існувала раніше. Колишні полкові суди просто перейменували на гродські,
а старшина, що командувала полком і очолювала його під час війни,
продовжувала розглядати кримінальні справи. Але в справах цивільних
юстиція була відокремлена від адміністрації, оскільки в земських і
підкоморських судах засідали не полкові урядовці, а спеціально обрані
судді 1. Реформа не торкнулася судових прерогатив церкви, магістратів і
землевласників.
Крім судових справ, рада розглянула також питання української автономії.
Це було до певної міри сюрпризом, бо — згідно з гетьманським універсалом
— рада збиралася тільки для розгляду судових реформ 2. Оскільки порядок
денний засідань ради підготувала канцелярія Розумовського, цілком
ймовірно, що гетьман сам вирішив розширити коло питань, винесених на
обговорення 3. На засіданні ради гетьман і нова шляхта визнали, що ці
збори являють собою можливість запровадити в життя широкомасштабні
реформи.
Рада розглянула становище в Гетьманщині і обговорила заходи по
відродженню її колишнього стану. Один із промовців скаржився, що за
часів російського протекторату українські права й вольності зазнали
обмежень 4.
Змальовуючи безрадісну картину сьогодення, він сумував за віком славних
козацьких вояків, що наводили страх на ворогів; звинуватив українців у
тому, що вони втратили свою свободу, поставивши особисті інтереси вище
громадянської відповідальності, що розгубили ті права, які мали 1654 р.
Для виправлення становища промовець запропонував такі реформи: відновити
в Гетьманщині діяльність генеральних рад або сеймів, щоб гарантувати
свободу та належну законність; утворити земські, підкоморські та
гродські суди разом з апеляційним трибуналом, щоб забезпечити належне
судочинство; гарантувати майнові права козаків і звільнити їх від
податків на утримання російських Військ, щоб покращити їх становище.
Серед інших вимог були також відновлення прав духівництва, відшкодування
за втрати, що їх зазнало населення за час останньої війни з Туреччиною,
організація світських шкіл та університетів. Промовець також піддав
критиці закон про переходи селян, який призвів до зубожіння еліти та
несплати податків.
Основною ідеєю виступу промовця було те, що занепад Гетьманщини можна
зупинити, поновивши її політичну автономію та традиційні права нової
шляхти, кліру й козаків. Наголошуючи на цьому, промовець представляв
інтереси нової української еліти.
Програма, накреслена анонімним оратором, стала підставою для резолюції,
складеної радою під час перерви у своїх засіданнях. Петиція, що
розпочиналася словами «гетьман, шляхта, малоросійське військо та народ»,
відбивала погляди, що були найбільш «незалежницькими» з усіх публічно
висловлених в Гетьманщині з часів Мазепи. У вступній частині резолюції
гетьман Розумовський подав офіційну українську інтерпретацію
Переяславської угоди. Гетьман стверджував, що Богдан Хмельницький
прийняв протекторат російського царя через спільну православну віру. Цей
протекторат, однак, грунтувався на договорах, які підтверджувалися, коли
новий цар або гетьман приймали владу. Автори петиції з гетьманом включно
пропонували відновити цей звичай. Вони також вимагали гарантій негайних
виборів іншого гетьмана на випадок смерті Розумовського, стверджуючи, що
минулі періоди безвладдя після смерті гетьмана були згубні для добра
Гетьманщини і порушували українські права. Резолюція містила вимогу
підтримати утворення ради або сейму як постійно діючого законодавчого
органу Гетьманщини, але чітко не визначала його функції або
конституційний зв’язок з урядом гетьмана. Ці питання планувалося
поставити на наступних засіданнях. Ще однією статтею петиції щодо
урядової структури Гетьманщини було чергове прохання підтвердити
новостворену судову систему.
? ?
A
¦-4″f&F*,.O/c7†9?C?ThZ¬_
Література: Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його «Записка о непорядках в Малороссии» // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l’Academie des Sciences de l’URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
