UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваРосійський централізм і порубіжні землі (реферат)
Авторdimich/ukrreferat.com
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2209
Скачало160
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Російський централізм і порубіжні землі

 

Зародження російського централізму тісно пов’язане з політичною

системою ранньомодерної Московії. її найхарактернішою рисою була

теоретично необмежена влада царя. У XV ст. принцип всемогутнього,

богопомазаного правителя став центральним у московській політичній

думці. Боротьба за владу, престиж або багатство була пов’язана не з

творенням власної сили, а з боротьбою за близькість та вплив на

правителя. Цьому сприяли також Боярська дума і Земські собори (таке

найменування вони дістали від істориків XIX ст.), які не обмежували, а

підкреслювали авторитет царя. Православна церква, потенційно маючи

можливість перетворитися на серйозну незалежну установу, врешті-решт

підтримала автократію і піддалася царському контролю. Навіть коли

престол займали слабі чи некомпетентні правителі або в періоди

міжцарства, країною продовжували правити абсолютні державці. Концепція

необмеженої всемогутності царя створювала у Москві механізм легітимності

й єдності і, певною мірою, компенсувала недостатній розвиток інших

державних інституцій 1.

 

Абсолютизм, влада і велич московського правителя відобразились у

концепції дідичності, царства і автократії. Дідичність означала, що

московський правитель вважав себе власником свого домену. Деякі історики

гадають, що зміна у термінології «господаря» на «государя» у XV ст.

знаменувала розширення поняття власника до поняття правителя або

суверена 2.

 

Але ці поняття ніколи чітко не розрізнялися, і, коли московські князі

здобували якусь територію, вони не просто поширювали на неї владу, а й

здобували нові володіння. На думку Річарда Пайпса, дідична ментальність

була властива московським царям і пізніше, після XV ст., коли вони

розглядали свою імперію від Польщі до Китаю як родинний маєток, що

передається недоторканим у спадок 1.

 

Влада московського правителя базувалась також на концепції царства й

автократії. Обидві започаткував наприкінці XV ст. Іван III. Запозичений

від «цезаря» титул «цар» претендував на вселенську владу. І хоча перший

«цар», визнаний східними православними церквами,— Іван IV був більш

стурбований зміцненням своєї влади у новозавойованих Казанському й

Астраханському «царствах», аніж відстоюванням ролі вселенського

імператора, проте він претендував на рівність з імператором Священної

Римської імперії 2.

 

Автократія була візантійською концепцією, що представляла суверена, який

мав свою владу безпосередньо від Бога. Прийняття Іваном III царського

титулу мало підкреслити політичну незалежність Московії, її остаточне

звільнення з-під монгольської влади (1480). Для Івана III автократія

означала, насамперед, його незалежність від інших правителів. Його

спадкоємець Іван IV розширив цю концепцію, включивши туди право на

владу, не обмежену не тільки ззовні, але й в середині країни. У XVI ст.

московська автократична ідея означала владу незалежного правителя, що не

був обмежений жодними державними інституціями, виступав єдиним

законодавцем і ніс відповідальність тільки перед Богом 3.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ