.

Екологічних криз в предметі сучасної екології (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
490 7432
Скачать документ

Реферат на тему:

Екологічних криз в предметі сучасної екології

План

1. Сутність і класифікування екологічних криз.

2. Природні і антропогенні екологічні кризи

3. Філософія екологічної кризи.

1. Сутність і класифікування екологічних криз.

Стосунки біологічної системи і довкілля в процесі еволюції прагнуть
оптимальності. Але вони не завжди є гармонійними. Зміни життєвоважливих
для біологічної системи параметрів зовнішнього середовища, різкі зміни
суттєвих характеристик гомеостазису приводять до порушення оптимального
відношення біологічної системи і довкілля. Виникає такий стан
екологічної системи, який проявляє себе як криза. Екологічні кризи є
складними ситуаціями, які загрожують існуванню екологічних систем. Тому,
екологічні кризи, їх різноманітні прояви, причини, шляхи розв’язання –
певний пласт предмету сучасної екології.

Осмислення феномену екологічної кризи потребує пізнання її сутності. А
для подолання кризового стану важливо усвідомити – з якого роду кризами
людина має справу? Що або хто спричинив стан екологічної кризи? Дуже
принциповим є коректне дослідження і визначення феномену негативних
змін, бо може скластися ситуація, коли предметом вивчення стають
зовнішні прояви кризового стану, а не його сутність.

За визначенням, сутність екологічних криз – це процеси, які відбуваються
в екологічних системах і загрожують їх цілісності. Тобто, екологічна
криза – це порушення життєвоважливих для системи параметрів її
функціонування.

В сучасній літературі (див. В.Крисаченко, 1996) екологічні кризи
розполідяють за такими критеріями:

– за причиненням

– за об’єктною визначеністю

– за ієрархічним статусом

– за здійснюваним ефектом.

За першим означеним критерієм – за причиненням – можна говорити про
екологічні кризи природного походження і антропогенного походження.
Перші – природні екологічні кризи являють собою ті зміни в екологічних
системах, що є наслідком природніх біологічних процесів, самоорганізації
систем, таких стосунків систем як конкуренція тощо. Вони також можуть
бути наслідком стихійних явищ.

Екологічні кризи антропогенного походження є результатом впливу людської
діяльності на природу. Загалом кажучи, це наслідок цивілізаційного
прогресу.

Другий спосіб типізації екологічних криз – коли вони виділяються за
об’єктною визначеністю. Тобто, кваліфікується на підставі виявлення саме
того об’єкту, на який впливає дана криза. Наприклад, це ті біологічні
види, що зникають в результаті екологічної кризи. В умовах глобальної
екологічної кризи таким видом стала людина.

Третій підхід до визначення типів екологічних криз – це їх розподіл
відповідно до того, екологічні системи якого рівня організації живого –
від простих і до глобальної екосистеми – біосфери – охоплені кризовими
явищами. Зрозуміло, що системи більш високого ієрархічного статусу
більшою мірою або навіть суттєво впливають на все живе, включно і на
людину.

Четверта можливість кваліфікування і розподілу екологічних криз – за
ефектом їхньої дії на екологічні системи, на людину. За цією ознакою
екологічні кризи проявляють себе як

1 – локальні – ефект їхньої дії обмежений певним регіоном, певними
спільнотами,

2 – регіональні – такі, що проявляються на більших територіях і
стосуються великих екологічних систем,

3- планетарні – кризові процеси охоплюють більшість екологічних систем
Землі або біосферу в цілому.

Треба зауважити, що зв’язок між ієрархічним статусом екологічної кризи і
спричиненим ефектом не є абсолютно жорстким. Скажімо, деякі локальні
екологічні кризи можуть негативним чином вплинути на світове
суспільство. Яскравим прикладом такого впливу може бути виникнення
нового штаму вірусу, наприклад, грипу, що призводить до величезних
епідемій і навіть пандемій.

2. Природні і антропогенні екологічні кризи.

Проаналізуємо детальніше визначені типи екологічних криз. Перш за все –
екологічні кризи природного походження. Вони викликаються як абіотичними
факторами, так і біогенними.

Абіотичні чинники екологічних криз – це процеси і об’єкти неорганічної
природи – геологічного, космічного характер тощо.

Однією з найвідоміших методологічних концепцій природознавства, виходячи
з якою пояснюється виникнення природних екологічних криз, є концепція
катастрофізму. Відповідно до неї, в історії Землі, в історії живого було
декілька глобальних катастроф, які і спричинили відповідні екологічні
кризи. Засновник концепції катастрофізму – великий французький
натураліст, еволюціоніст Ж.Кюв’є. В своїй праці “Роздуми про перевороти
на поверхні земної кулі” (1821) він застосував принцип катастрофізму до
пояснення еволюційних процесів. На думку Ж.Кюв’є, чинниками вимирань
видів були глобальні зміни клімату та інших геологічних параметрів.

Історія Землі свідчить про те, що час від часу відбувалися зміни
катастрофічного характеру, внаслідок чого суттєво змінювався видовий
склад рослинного та тваринного світу. Палеонтологам відомі такі періоди
в історії планети, коли вимирали види, що існували протягом десятків
мільйонів років, а також періоди досить швидкого розвитку окремих
систематичних груп. Наприклад, на початку палеозою спостерігалося різке
зменшення кількості безхребетних організмів. В той же час досить активно
почали розвиватися панцирні хребетні (молюски). Наприкінці цього періоду
історії Землі вимерли великі земноводні та більшість папоротників. У
середині крейдяного періоду швидко розвиваються покритонасінні рослини,
а наприкінці цього періоду – вимерли динозаври, але почали швидко
розвиватися ссавці. Отже, всі ці події нагадували катастрофи і мали
суттєвий вплив на подальшу історію Землі в цілому і біосфери зокрема.

Природні екологічні кризи і катастрофи можуть спричинятися як
особливостями в розвитку самої нашої планети, так і космічним
середовищем. В останньому випадку екологічні кризи можуть бути викликані
впливом на екосистеми метеоритних вибухів, астероїдами, ударами комет
тощо. Потрібно зауважити, що природні екологічні кризи, які викликані
виверженням вулканів, землетрусами спричиняють велику шкоду і для
людини. Так, збитки внаслідок різник стихійних лих в усьому світі
становлять щорічно близько 30 млрд. доларів, а кількість людських жертв
– 250 тис. чоловік.

На початку і в середині ХХ ст. погляди катастрофізму відродилися у
вигляді неокатастрофізму. В працях німецького палеонтолога Отто
Шіндевольфа доводилося, що кардинальні зміни живого відбуваються не лише
під дією зовнішніх причин, а й внутрішніх, причин біологічного характеру
(наприклад, зміни ранніх стадій онтогенезу).

Нова хвиля інтересу до концепції катастрофізму проявилась в 80-ті роки
ХХ ст. Американські палеонтологи Вальтер та Луїс Альварс огрунтували
“іридієву гіпотезу” масових вимирань. Вони пояснювали явище іридієвої
аномалії на межі крейдяного і палеогенового періодів космічним ударом,
що здійснився саме в цей час. Ця аномалія зафіксована в більш ніж в 650
геологічних розрізах. Тобто, це – глобальна подія. Модель іридієвої
аномалії задовільно пояснює масове вимирання тварин крейдяного періоду.

Взагалі ставлення до іридієвої гіпотези було таким. Приблизно 31% вчених
погоджувались, що масові вимирання видів викликані зіткненням Землі з
космічними тілами. Приблизно 40% погоджувались, що космічний удар міг
відбутися, але мали сумніви з природу того, що він спричинив масові
вимирання життєвих форм. Решта вчених взагалі не погоджувалась з
твердженням, що масові вимирання біологічних видів пов’язані з
космічними факторами.

Однією з дуже оригінальних гіпотез, що намагалася пояснити масові
вимирання рослинних і тваринних форм у минулі геологічні часи є
припущення, що певна зірка – гіпотетичні зірка Немезида, невідомий досі
супутник Сонця – здійснила збурючий вплив на живе. На жаль, практичні
астрономічні спостереження не дозволили відкрити цю зірку. Отже,
гіпотеза не підтвердилася.

Це, однак, не знімає саму проблему екзопланетного спричиненння
екологічних криз. Хоча більшість фахівців доволі скептично ставляться
взагалі до спроб пояснити природні екологічні кризи космічними
факторами. Вони справедливо зауважують, що не існує бездоганних доказів
зв’язку космічних ударів і масових вимирань. І, крім того, немає
підстави вести мову про строгу циклічність масових вимирань видів ростин
і тварин.

Однак, не можна не взяти до уваги науковий факт самих масових вимирань.
Це з одного боку. А з іншого – існування у протікання астрофізичних
процесів циклічних явищ. Так, відомі періоди коливань сонячної
активності – з кроком у 9-11 років, рівня сонячної радіації з кроками
1800 років, 4000 років, 20-25 млн. років, 90 млн. років. Вчені вважають
цілком ймовірним існування великого циклу в 170-190 млн. років, що
пов’язано з регулярністю проходження сонячної системи через площину
Галактики. Водночас відомі такі глобальні вимирання видів рослин і
тварин: 480 млн. років тому – на межі ордовика і силура, 240 млн. років
– на межі пермського і тріасового періодів, 195 млн. років – кінець
тріасового періоду, 65 млн. років – так зване, велике мезозойське
вимирання. Саме в останньому випадку зникло багато груп морських,
наземних і крилатих рептилій, зокрема – динозаври.

Отже, ми розглянули абіогенні причини природних екологічних криз. Щодо
біосфери це причини зовнішні – екзогенні. Але існують і ендогенні по
відношенню до біосфери чинники екологічних криз – геологічні,
кліматичні, термічні, оптичні тощо. Так, чималу традицію мають пояснення
глобальних вимирань живого радикальними змінами кліматичних факторів на
похолодання чи на потепління. Так міркують відомий західний палеонтолог
С.Стенлі, вітчизняний еколог М.Будико та ін. Відповідно до праць
відомого вітчизняного геолога і методолога науки С.Мороза, чинником
екологічних криз є вулканічна діяльність.

Екологічні кризи можуть спричинятися і факторами органічного походження,
тобто – біогенніми. Внутрішні біогенні чинники екологічних криз
проявляють себе як різка зміна норми реакції організму, генетичні
мутації тощо.

Зовнішні біогенні чинники природних екологічних криз виявляються в
певних взаєминах біологічних систем. Наприклад, конкуренція – боротьба
за існування як боротьба за енергію, світло, джерела їжі тощо. Класичні
взаємини конкурентного характеру – “хижак – жертва” або “паразит –
господар”, конкуренція популяцій за екологічну нішу, коливання
чисельності видів та інші особливості в життєдіяльності екосистем можуть
проявитися в природних екологічних кризах.

Найбільш прийнятим теоретичним поясненням такого роду екологічних криз є
модель, що базується на теорії Ч.Дарвіна, Відповідно до неї, менш
досконалі, історично давніші форми внаслідок конкуренції з молодими,
досконалішими, новітніми біологічними системами поступаються їм через
конкурентну боротьбу.

В сучасній науці таке пояснення існує як певна модель, певний варіант.
Тобто, він має і заперечення. Дійсно, якщо говорити про прогресивний
розвиток живого, то треба враховувати, то він є явищем різнобічним.
Біологічний прогрес проявляє себе як прогрес форми – морфологічний,
прогрес функцій – фізіологічний, прогрес пристосування до середовища –
екологічний. Саме таку багатоаспектність біологічного прогресу не повною
мірою враховує пояснення природних екологічних криз, що базується на
дарвінівській теорії.

В сучасній науці для пояснення зовнішніх причин природних екологічних
криз пропонуються методологічні орієнтації градуалізму і пунктуалізму.

Градуалізм як модель пояснень суттєвих змін біологічних систем виходить
з того, що еволюція є поступовим, емерджентним чи комулятивним процесом.
Тобто, відповідно моделі градуалізму, незначні зміни, що відбуваються в
біологічній системі, з часом накопичуються і набувають сукупного ефекту.

Пунктуалізм є спробою пояснити принципові зміни, що відбуваються в
біологічних системах, виходячи з протилежних міркувань. А саме: еволюція
розглядається як сукупність різких стрибків. Внаслідок такого роду
стрибків і виникають нові форми.

???????¤?¤?$???????X?рама фенотипічно відтворюється без змін. Зрозуміло,
що можливими є фенотипічні зміни, що не виходять за межі норми реакції
виду на дане середовище. Під час збурень довкілля взаємини біологічної
системи і довкілля порушуються, тому звична норма реакції вже не може
забезпечити виду виживання. Саме тому спрацьовують інші, “додаткові”
пласти генетичної інформації.

Антропогенні екологічні кризи.

Ми розглянули природні екологічні кризи і абіотичні і біогенні чинники
їх. Але, як ви вже знаєте, екологічні кризи можуть спричинятися не
тільки природними факторами, а й людською діяльністю. Такого роду кризи
називають антропогенними екологічними кризами.

За визначенням антропогенні екологічні кризи – це такі неурівноважені
стани екосистем, які спричинено діяльністю людини (прямо чи
опосередковано). Зрозуміло, що в сучасній біосфері саме антропологічні
кризи є переважаючими. Це обумовлено принаймні 2-ма суттєвими
обставинами. По-перше, потужним впливом сучасної людини на біосферу.
Недарма В.Вернадський назвав людство найпотужнішою геологічною силою.
Так, зараз на Землі під загрозою зникнення знаходяться близько 20-25
тис. видів рослин. Якщо казати про Україну, то її чудові природні умови
сприяли величезній різноманітності флори. Тут зростає близько 5 тис.
видів диких рослин та близько 1 тис. культурних. Але негативний
техногенний тиск на біосферу спричиняє знищення багатьох унікальних
видів рослин. Саме тому вже в 1982 р. в Україні було прийнято Закон про
Червону книгу, до якої занесено вже більше 800 видів рослин та тварин,
що зникають і потребують збереження. За даними екологів, щоденно в світі
гине в середньому декілька видів рослин і тварин і темп цього процесу
збільшується І, по-друге, антропогенні екологічні кризи мають своїм
наслідком багато негативних ефектів у житті самої людини. Тобто, вони
діють за правилом бумерангу. Пам’ятаєте 4-й закон Б.Коммонера: “Нічого
не дається дарма”? Тобто, за все треба сплачувати.

Отже, негативна дія антропогенних екологічних криз обертається на саму
людину, тобто на суб’єкта негативного впливу на екосистеми.

Зараз у науці існує багато спроб осмислити причини антропогенних
екологічних криз, їх наслідки і шляхи подолання. В.Крисаченко загалом
розглядає їх в межах 3 -х основних підходів:

1 – прагматично-утилітарний

2 – атрибутивно-апріорний

3- адаптивно-універсальний.

Прагматично-універсальним підходом називають підхід до оцінки причин
антропогенних екологічних криз, коли основними чинниками їх вважається
високий розвиток науки, техніки і технології. Головною світоглядною
засадою цього підходу є розуміння людини як такої, що існує для
панування в навколишньому світі, що здійснює шляхом його впорядкування
на основі науки, техніки і сучасної технології.

Атрибутивно-апріорний підхід пропонується концепціями, які виходять з
того, що змінювати, перетворювати довкілля – це атрибутивна властивість
людини. Інакше кажучи, людина внаслідок своєї власної сутності таким
чином перетворює природу, що спричиняє кризові стани. Отже, якщо
слідувати засадам цього підходу, доходиш висновку, що людина спричиняє
негаразди в природі вже внаслідок того, що вона є собою, тобто –
людиною. Таким чином, вважається, що людина просто не може не руйнувати
довкілля. Не може не спричиняти екологічних криз.

Така логіка думок обгрунтовує певну модель людського ставлення до
природи як апріорну щодо людського існування. Отже, руйнування, нищення
природи кваліфікується як атрибутивна риса людського існування.

Адаптивно-універсальним вважається такий підхід до пояснення причин
антропогенних екологічних криз, коли негативний вплив людської
діяльності людини на природу розглядається як такий, що пов’язаний з
особливостями життєдіяльності людини як родової істоти. Що мається на
увазі? Справа в тому, що людина як родова істота набула специфічних форм
адаптації до природи. Зрозуміло, що адаптуючись до довкілля таким чином,
людина не може не впливати на природу. Такі видатні екологи, як
В.Вернадський, Е.Майр, Ю.Одум обгрунтовують саме такий підхід. Йдеться
про те, що людина володіє такими засобами та механізмами впливу на
довкілля, котрі неминуче спричиняють в ньому зміни. Якщо розмірковувати
таким чином, проблема причин антропогенних екологічних крих і шляхів їх
подолання переміщується в іншу площину. А саме: людина може і має
використати свої адаптивно-універсальні можливості для регулювання своїх
стосунків з природою. Такий підхід до осмислення антропогенних
екологічних криз є перспективним і продуктивним тому, що дозволяє
включити до чинників впливу людини на біосферу найрізноманітніші прояви
її життєдіяльності, а не лише розвиток науки, техніки і технології.

3. Філософія екологічної кризи.

Проблема екологічної кризи не вичерпується науково-екологічним або
соціопрактичним аспектом, а є більш широкою – філософсько-світоглядною.

Йдеться про те, що розв’язання екологічних криз, а також таке ставлення
людини до довкілля, що не спричиняє кризових екологічних станів
пов’язане з формуванням нових світоглядних орієнтацій – проекологічних.
Якщо засади нового світогляду мають виходити з самоцінності живого, як
про це пише А.Швейцер, то вони мають відноситися і до людини. Очевидно,
що людина, як будь-яка жива істота намагається розвиватися у
відповідності зі своєю природою. Але в умовах технологізації людської
життєдіяльності вона повинна відмовитись від більшості своїх дійсних
бажань, інтересів, волі і сприймати світ і діяти у відповідності із
стандартами техногенного суспільства. За таких умов внутрішні
особистісні потреби не знаходять реалізації і замінюються іншими типами
стосунків, неадекватними природі і орієнтаціям духовного світу людини.
Е.Фромм розглядає таке порушення людської природності через форми
існування людини, доходячи висновку, що в техногенному суспільстві
потреба існувати “за принципом буття” витісняється існуванням “за типом
володіння”.

Зрозуміло, що екологоорієнтований світогляд вимагає подолати таке
ставлення людини як до природи взагалі, так і до себе самої.
Перспективною в цьому аспекті може бути орієнтація на принцип коеволюції
природи і людини. Це не означає відмови від впливу на довкілля.
М.Моісеєв вважає, що основою покращення сучасної екологічної ситуації
має бути регульована коеволюція (Моисеев Н.,1988). Оптимальне управління
сучасною екологічною ситуацією на засадах екологічного світогляду
передбачає регулюючі впливи людини на природу на науково-теоретичному,
політико-практичному і технологічному рівнях (Толстоухов А.В.,1988).

Багатоманітність ракурсів і підходів осмислення сучасної екологічної
ситуації, які виходять за межі власно науки, потреба узгодити
метанаукові, етичні і світоглядні аспекти екологічної проблематики
обумовлюють потребу створення загальної філософії екології. Особливий
статус філософії екології – метаекології , пов’язаний з інтегральним
характером проблем, трансдисциплінарними тенденціями, поєднанням
різноманітних стилів, методів та інтерпретацій робить її, за висновком
М. Кисельова, “постмодерністським” науковим напрямком, де долаються
недоліки класичної науки (Кисельов М., 1998). В.Хьослє підкреслює
необхідність створення “філософії екологічної кризи”. Причому, на його
думку , ця галузь не може обмежуватись метафізичним фіксуванням загрози
екологічної катастрофи. В філософії екологічної кризи теоретична частина
має доповнюватись практичною.

Пріоритет в міркуваннях щодо практичного спрямування філософії екології
віддається Х.Йонасу, який включає в спектр її проблем не лише етичні, а
й політико-філософські. Необхідність практичної орієнтованості філософії
екології підкреслюється в сучасних дослідженнях. Так, шляхами виходу з
екологічної кризи вважаються цілеспрямовані зміни соціоекономічних і
політичних вимірів людського буття (Моисеев Н.Н.,1998, Реймерс
Н.Ф.,1994), суттєві зміни людського буття в природі, а саме –
гармонізація взаємовідносин суспільства з природою на підставі включення
всіх продуктів промислової діяльності людини в природний колообіг
речовин (Основи соціоекології. К., 1995). П.Водоп’янов і В Крисаченко
шляхом подолання екологічної кризи вважають методологію співвіднесення
завдань НТП з закономірностями біосфери (Водопьянов П., Крисаченко
В.,1993 ).

Отже, розумність ставлення до природи кваліфікується в межах нового типу
наукової і технологічної раціональності. Заслуговує на увагу вітчизняних
екологів і філософів екології пропозиція створення в Україні дієвої
інтелектуальної організації на зразок Римського клубу (Толстоухов
А.,1998). Саме цьому сприяє створений центр “Практична філософія” , що
намагається об’єднати зусилля вчених, філософів, діячів культури,
політиків з метою розробки сучасних програм покращення екологічного
стану в Україні.

Створення практично орієнтованої філософії екологічної кризи не є
“останнім завданням” філософії по відношенню до екології, взагалі до
сучасної науки в ракурсі глобальної екологічної кризи. Відповідно до
ситуації, виникає потреба поставити питання більш широким чином – про
створення нової філософії науки, що здійснює синтез як сучасних розділів
природознавства і гуманітарних наук, так і соціоекономічних наук, етики
і філософії. Ця інтенція реалізується не лише через рух від конкретних
наук до метанаукових досліджень, а й в зворотньому напрямку – від
глибинного суто філософського обгрунтування до власно наукового –
екологічного пізнання. Якщо, слідом за В.Хьослє погодитися з подібністю
екології як науки про дім і “ідеальної домівки людства” – сукупності
буття як предметом філософії, зрозуміло, що загроза руйнування нашого
планетарного дому призведе і до руйнування дому ідеального. Отже, тільки
відновлення “ідеальної будівлі”, яка б поєднувала автономію розуму із
самодовліючою гідністю природи, допоможе людині зберегти планетний дім і
довго жити в ньому (Хесле В., 1994). Таким чином, значимість створення
філософії сучасної екології виявляється не лише в
теоретико-філософському, а й практико-соціальному смислі.

Сьогоденна ситуація загрожує розв’язатися через ряд цивілізаційних
перетворень катастрофічного характеру. Кінець кінцем, людина втратить
своє пануюче положення. Вона не є “вінцем творіння”, а залежала і буде
залежати від природи. Можливо, ще не пізно звільнитися від залишку
ілюзій і утопічних надій, що “якось все обійдеться”. На початку ХХ1 ст.
людство має визначитися остаточно.

На підсумок треба зауважити, що філософія екології залишається
“відкритою системою”, елементи якої потребують означення і осмислення.
Сучасна інтеграція України в систему європейських держав потребує не
лише економічної стабільності, а й гарантування екологічної безпеки,
питання якої складають важливий пласт філософії екології. За межами
обговореного залишаються такі важливі для існування природи і людини
питання, як можливість еволюції штучного біологічного світу, як
необхідність нового осмислення розвитку генної інженерії, зокрема –
генної терапії і дуже багато інших. Їх дослідження прояснить ставлення
сучасної людини до свого майбутнього – як до реальності чи як до утопії.

Література:

Вернадский В.И.Биосфера. Л.: 1926.

Одум Ю.Основы экологии. М.:1975.

Коммонер Б. Замыкающийся круг: Природа, человек, технология.Л.:1974.

Катастрофы и история Земли: Новый униформизм. М.: 1986.

Мороз С.А. Історія біосфери Землі. У 2-х кн. – К.: 1996

Майр Э. Эволюция //Эволюция. М.: 1981.

Будыко М.И.Глобальная экологи. М.:1977.

Эволюция и биоценотические кризисы. М.:1987.

Фромм Э. Иметь или быть? М.:1988.

Моисеев Н.Н. Экология глазами математика. М.:1988.

Моисеев Н.Н.Расставание с простотой. М.:1998.

Крисаченко В.С. Типологія екологічних криз антропогенного
походження//Ойкумена.Український екологічний вісник. – 1991. – №4.

Зербино Д.Д. Антропогенные экологические катастрофы. К.:1991.

Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика. К.:1996.

Хесле В. Философия и экология. М.:1994.

Толстоухов А. Проблема засад оптимального управління сучасною
екологічною ситуацією// Studia methodologika – 1988- Вип.5.

Голубець М.А.Від біосфери до соціосфери.Львів: 1997.

Кисельов М.Екологія як чинник трансформації методології сучасної науки//
Філос.думка. – 1998.- №3.

Сидоренко Л.І. Сучасна екологія: філософські та етичні
аспекти//Філософія. Антропологія. Екологія. Альманах.- 2000. – Вип.1.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020