UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваРозкольники української революції (реферат)
Авторdimich/ukrreferat.com
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1036
Скачало173
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Розкольники української революції

 

Політична культура українського соціалізму ґрунтувалася на переконанні,

що трудящі різних націй не можуть воювати один з одним. Радикальні

українські соціалісти дивились на відносини з «буржуазними» державами,

спроби припинити хаос захоплення земель селянськими самосудами,

самозахист держави проти російських червоноґвардійців як на зраду

революції. Спочатку в УПСР, а згодом в УСДРП відбулися розколи, де ліві

фракції — боротьбисти та укапісти — приймали «радянську платформу»,

тобто ідею створення незалежної української радянської республіки з

власною червоною армією, українською культурою й під керівництвом

українських радикальних соціалістів. Були й серед самих більшовиків такі

постаті, як Василь Шахрай, Ґеорґ Лапчинський, які сприйняли подібні

погляди. І боротьбисти, і укапісти в 1920 р. марно зверталися до

Комінтерну з довгими меморандумами. Вони ставили за мету створення в

Україні абсолютно такої ж системи радянської влади, яка нібито існувала

в Росії і яка має бути в найтіснішому альянсі з Росією Леніна.

 

Ленін тим часом прекрасно усвідомлював, що з українськими комуністами,

якби їм вдалося створити власну червону армію, треба було б рахуватися,

час від часу вести переговори й іти на певні компроміси (що для нього

було найгіршим). Більше того: це призвело б до демаркації кордонів, які

не можуть не перешкодити «проґресивному» процесові асиміляції інших

народів (як, наприклад, і насамперед — українців) «старшим братом».

 

Під час українських визвольних змагань боротьбисти (колишні члени УПСР,

які мали значний вплив в українському селі) пішли на все в ім’я

співпраці з більшовиками, водночас прагнучи переконати своїх «товаришів»

у помилковості більшовицького ставлення до українського села, що

залишилося без права на будь-яке представництво у фактично

російськомовній державі, державі, що 1919 р. організувала одну раду в

Києві і оголосила себе владою Рад. Після переговорів у 1920 р.

боротьбисти відмовилися від вимоги окремої української армії і

погодилися на «злиття» з КП(б)У. Тоді ж до ЦК були допущені два

боротьбистські лідери — Василь Еллан-Блакитний і Олександр Шумський.

Ленін сам розцінив нейтралізацію боротьбистів як незалежної політичної

сили, як «перемогу, варту кількох добрих битв» 34.

 

Укапісти (Українська комуністична партія, кілька сотень членів,

переважно колишні соціал-демократи) існували як напівлеґальна опозиція

під безнастанною опікою ДПУ. І у своїх поглядах вони були близькі до

боротьбистів.

 

Більшовики прийняли спочатку рішення іґнорувати їхню діяльність і ні в

яку полеміку з ними не вступати, а 30 липня 1924 р. з’явилася секретна

постанова ЦК КП(б)У «Справа Катеринославської УКП»: «а) Вважати

недоцільною організацію політичного процесу; б) Дати директиву ДПУ

найбільш активні елементи вислати поза межі України, узгодивши з

секретарем ЦК» 35. В атмосфері зростаючих репресій у серпні 1924 р.

укапісти ще раз звернулися до Комінтерну з заявою. 13 листопада того ж

року політбюро ЦК КП(б)У приймає постанову:

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ