UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСпадщина авторитарної особи (реферат)
Авторdimich/ukrreferat.com
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1042
Скачало195
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Спадщина авторитарної особи

 

Дається взнаки авторитарно-етатистська традиція, вкорінена в усій

історії, у ритуалах, дисциплінарних механізмах та дискурсі влади так

званої радянської держави. У центрі цієї традиції стоїть особа, суб’єкт

влади, який здебільшого визначає надправові чи позаправові правила

суспільної гри. Ці правила є зворотним боком усіляких утопій, у тому

числі й «утопії політичної нації». Розгорнуте й звершене у часі

визрівання комунікативних засад для стабільного існування політичної

спільноти авторитарна свідомість перетворює на порожні наративи. Однією

з її особливостей є прагнення створити штучну реальність, артефікований

політичний ландшафт. Це — спосіб псевдолеґітимації, в якому виявляється

туга за повномасштабним, добровільним визнанням прав на здійснення

владних повноважень і водночас виголошує себе прихований ілеґалізм.

Історія знає чимало прикладів, коли, з одного боку, є виразні ознаки

жорсткої установки на адміністрування й нагляд, а з другого — створення

саме штучної політичної реальності.

 

Колись один з функціонерів дипломатичної місії Російської імперії у

Мюнхені, більш відомий як видатний російський поет Ф.І.Тютчев, звернувся

до імператора Миколи І з пропозицією утворити на державний кошт

зарубіжний опозиційний журнал, в якому можна було б подавати матеріали з

критикою імперського уряду та його політики. Річ у тім, що в

європейській пресі виникав надто похмурий, на погляд Тютчева, образ

Росії, тим часом як контрольований з Петербурґа часопис зміг би внести

потрібні корективи в цей образ і таким чином забезпечити монархії

бажаний зовнішньополітичний контекст. Дипломатична ініціатива поета не

знайшла відгуку в Миколи І. Проте ідеї створення контрольованого

опозиційного часопису судилося відродитись у радянській імперії аж 1945

року. Цього разу ініціатива походила вже від самого комуністичного

імператора Йосифа Сталіна, який запропонував відомому російському

письменникові Костянтину Симонову «взяти» «Литературную газету», де час

від часу з’являлись би неортодоксальні і навіть крамольні, з погляду

панівної ідеології, матеріали. Причому Сталін пообіцяв критику на адресу

газети з боку політбюро. Здається, цю амортизуючу роль «Литературная

газета» відігравала аж до самої так званої «перебудови».

 

Але що ж означає така амортизація, про що, власне, йдеться? Практика

кількох десятиліть тоталітарного режиму сформувала особливу систему

інструментованого страху, центральною постаттю якої є авторитарна особа.

Страх відіграє особливу роль, створюючи ефект псевдолеґітимації.

Симптоматично, що дискурсивна стихія радянського повсякдення

відреаґувала на цю практику досить точно, позначивши такі химери

словосполученням «добровільно-примусовий». Добровільно-примусовими були

суботники, колгоспно-радгоспна панщина, святкові демонстрації. Модель

гулагівського братства між катом і жертвою, що її відбиває

словосполучення «добровільно-примусовий» набула за радянських часів

всеохопного характеру, відіграючи роль універсального протезу

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ