Реферат на тему:
Оборона населення й організування господарського й громадського життя
Характер Української Повстанської Армії як збройного рамени всего
українського народу та принципове й фактичне ідейно-політичне тісне
пов’язання УПА з українським населенням зобов’язували УПА не
ограничуватись до боєвих дій. Тому побіч власних боєвих дій та
ідейно-політичної пропаганди, УПА звертає належну увагу теж на
організування господарського й культурного життя українського населення
та його оборони, перед ворогом. В кожному поодинокому випадку після
ліквідації даної клітини ворожої адміністрації, відділи УПА помагають
тамошньому українському населенні організувати свою власну
адміністрацію, якій сітка УПА впарі зі сіткою революційної ОУН
запевняють всесторонньо піддержку. В висліді цього скоро витворюється
стан, який один із керівників німецького політичного апарату в Галичині
характеризує так:
“1943 р. Галичина мала подвійне обличчя. В день правила як і досі,
німецька адміністрація, що все ще мала наявні успіхи, якщо мова про
політичну безпеку і безпеку кожного окремого німця… Але вночі весь
край – поза містами, немов островами був опанований Українською
Повстанською Армією: по лісах – вправи в стрілянні та будова сховищ, на
шляхах – транспорти боєприпасів, перемарш з’єднань, постійні контролі і
патрулі, по селах – постої війська, яке годувала людність…
У вогні національного підйому танули основи німецької адміністрації.
Українська поліція, залізнича і лісова охорони, служба праці
(“бавдінст”) ставали “політично ненадійними” і переходили до рядів УПА.
Функціонарі самоврядування, солтиси, війти, волосні писарі, члени
комісій для хлібоздачі, службовики кооператив почали таємно, а то й
явно, ставати прихильниками УПА та її піддержувати, бо для них ближча
була власна сорочка, ніж чужий кожух, тобто в нашому випадку – їм
ближчий був місцевий командир УПА, ніж німецький жандарм…
Вплив і значення УПА надзвичайно зросли від літа 1943 р. Політично УПА
охоплювала вже майже все населення, зокрема сільське. Вона обмежувала
щораз далі функціонування німецької адміністрації так, що виявилося, що
галицький терен став надто вузьким для існування побіч себе двох
суперечних сил: динамічно-революційної УПА і спрямованої тільки на
самозбереження німецької адміністрації. Карпатські лісові терени
цілковито звільнилися від німецького контролю, бо затруднені в лісах
здебільша польські лісові робітники і лісники покинули місця своєї праці
і з родинами вивтікали до міст або на захід. Незначні німецькі поліційні
та жандармські відділи, розташовані передусім у більших місцевостях, аж
ніяк не могли опанувати призначений їм терен. Післяпанські маєтки
(“лігеншафти”), управління яких через нерозумну німецьку політику
опинилося в польських руках, – це посилило давню ворожнечу між польською
великою землевласністю і українським селом, і ця ворожнеча надала
націоналізмові західніх українців особливого забарвлення, – були
українськими повстанцями крок за кроком ліквідовані, тобто після наскоку
повстанських відділів, німецькими охоронними групами залишені, а
населенням грабовані й палені. Будь-яка німецька адміністраційна
діяльність, що перехрещувалася і суперечила інтересам українського
народу, – перебільшені вимоги хлібоздачі пересадний набір робітників до
Німеччини, – натрапляли на запеклий спротив людности, який тепер набрав
виразного політичного характеру і на кожному кроці давав відчути, що ним
керує одне центральне керівництво.
Восени 1943 р. вже існували в Галичині “заражені бандами райони”
(німецьке окреслення), тобто “республіки УПА” (українське окреслення) що
цілковито вирвалися з-під контролю німецької адміністрації. Це мало
місце передусім у Карпатах, а далі в Чортківській та Тернопільській
округах. За цими “республіками” ішли т. зв. “політично дуже вразливі
райони”, населення яких цілковито стояло під впливами УПА, і де – як це
припускали німці – мали знаходитися важливі штаби і командування УПА,
адміністративні установи підпілля, як військові школи, шпиталі,
заготівельні пункти та магазини. До цієї категорії районів зараховувано
передусім Підгаєччину.
Кожного тижня в наслідок утечі до УПА зменшувалася кількість українських
поліційних станиць, дуже частими ставали випадки, коли українські
солтиси і війти кидали свій пост і ставили себе до розпорядження УПА.
Звичайно тоді годі було знайти когось на їх місце. Так постали в цілій
країні острови, на яких не функціонувала вже німецька адміністрація…
цього добровільно”.
Так виглядала витворена діяльністю УПА ситуація в Галичині в 1943 р.,
бачена німецькими очима.
На Поліссю й Волині, як ми вже згадували, ліквідація німецької
адміністрації відбулася скорше й основніше. Вже літом 1943 р. її, поза
містами, не було не тільки ніччю, але й днем. І тому на її місце
приходить українська адміністрація, зорганізована з ініціятиви УПА й
відділами УПА хоронена. Маєтки зліквідованих “лігеншафтів” передається
для обрібку українським селянам, які опісля з вдячности доставляють
певну частину хліба на прохарчування УПА. Майже біля кожного села
Полісся й Волині виставляє УПА свої стійки, завданням яких – як колись
за козацьких часів – було повідомляти вчас населення про небезпеку, про
зближення німецьких грабіжницьких, чи каральних відділів. Завдяки цьому
населення загрожених місцевостей могло вже заздалегідь скритися по
поблизьких лісах, ярах, чи спеціяльно приготованих у землі сховищах, а
знов же відділи УПА могли спішити на загрожене місце, щоб відібрати
ворогові пограбоване майно і віддати його селянам.
Важливим відтинком в обороні населення було переловлювання відділами УПА
робітничих транспортів, призначених на невільничу працю в Німеччині.
Завдяки щирій співпраці всього українського населення з УПА,
командування УПА одержувало докладно інформації про час і про шлях
відставлення поодиноких транспортів новітнього ясиру. В догідних лісових
місцевостях відділи УПА часто організують засідку і здержавши поїзд,
ліквідують німецьку поліційну охорону та звільняють робітників. Так
звільнено багато транспортів українського робітництва з східніх та
осереднїх українських земель, які переходили через терени Волині, чи
Полісся. Звільнені робітники повертаються в рідні сторони з
пропагандивною літературою українського самостійницького підпілля й
розносять вісті про боротьбу УПА по всіх закутинах України. Багато
звільнених юнаків залишається в УПА.
Багато уваги присвячено організації медичної опіки та санітарної
допомоги. Це було конечним не тільки з огляду на потребу лікування
ранених бійців УПА, але й з огляду на потреби населення. Брак медичного
персоналу та ліків давався дошкульно відчувати на кожному кроці тим
більше, що багато українських лікарів забрали німці до праці для
німецької армії, або й до праці в Німеччині, а на всі аптечні запаси
ліків німецька адміністрація поклала свою тверду руку. Тому командування
УПА організує низку медичних курсів для студентів медицини, які
переривають свої студії на університетах, щоб служити в потребі своєму
народові, санітарні курси мед-сестер, на які масово голосяться
українські дівчата, а під керуванням хеміків та фармацевтів
організується фабрики ліків. З признанням треба згадати почуття
обов’язку супроти свого народу таких українських лікарів, як д-р Юрій
Липа (загинув в квітні 1945 р.), д-р Яромир Олесницький (загинув в
березні 1945 р.), д-р Тарнавська (загинула весною 1945 р.), д-р Кольман
(загинув в лютому 1945 р.), та багато інших, відомих тільки з псевда,
які всеціло віддали себе до диспозиції УПА, завершивши свою
видержливість на стійці своєю геройською смертю в бою з большевицьким,
чи німецьким наїздником.
Окрему сторінку історії УПА становить велика участь та жертвенна праця
для українського народу в рядах УПА жидівських лікарів. І вони самі і
командування та бійці УПА вважали їх рівноправними громадянами України.
Такі, наприклад, лікарі-жиди як др. Максимович (др. Кляйн) та др. Кум
(обидва зі Стрия) відомі і своїми псевдами і головне своєю жертвенною
працею не тільки старшинській школі, а й майже всім старшинам УПА-Захід.
З приходом большевиків всім їм дано вільну руку для повороту до
легального життя, з чого частина їх скористала (і тому заскоро ще писати
докладніше про цю сторінку), та багато лікарів-жидів залишилося таки в
УПА і в підбольшевицькій дійсності.
Треба признати теж, що майже не було випадку, щоб український лікар,
який працював у місті, відмовився поїхати ніччю до раненого, чи хворого,
коли його покликала УПА, або щоб український аптекар контрольованої
німцями аптеки відмовився видати бажані лікарства для потреб УПА. Побіч
цього наладнюється шкільництво. Для потреб господарського життя
населення організується, згл. урухомлюється цукроварні, миловарні,
гарбарні, ткацькі варстати тощо.
Жертвенна праця всіх жителів “республіки УПА” доказувала, що український
нарід уміє організувати своє життя сам навіть у найважчих умовинах.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
