Реферат на тему:
Звук, його властивості. Виражальні засоби музики. Темп у музиці. Спосіб
звуковедення. Динамічні відтінки. Система тональностей
Завдання музичної грамоти полягає у вивченні елементів музичної мови
(ладу, інтервалики, ритму, метру, темпу, різних нюансів) та їх
виражальних можливостей, в аналізі структури музичних творів, у вивченні
знаків нотного письма і навчанні співу з нот. Ту частину музичної
грамоти, яка відноситься лише до знаків нотного письма і співу з нот,
називають н о т н о ю грамотою. Система вправ для розвитку слуху і
почуття ритму, а також для навчання співу з нот складає предмет
сольфеджіо. Сольфеджіо, таким чином, як і нотна грамота, входять цілком
у більш широке поняття музичної грамоти.-Вивчення музичної грамоти має
дуже велике значення. Воно створює можливість самостійного ознайомлення
з музикою. Оволодіння музичною грамотою сприяє підвищенню свідомості
сприйняття і відтворення музичних творів та виразності їх виконання.
Навчання співу з нот відіграє велику роль у розвиткові музичних
здібностей (музичного слуху, почуття ритму) і полегшує запам’ятовування
творів.
Звук, його властивості.
Звук являє собою швидкий коливальний рух частинок повітря або іншого
середовища, який сприймається вухом. Джерело звука (струна, голосові
зв’язки та ін.), приведене в коливальний рух, поширює навколо себе
звукові хвилі. Останні, впливаючи на орган слуху, викликають відчуття
звуку.
У природі існує безліч звуків, однак не всі вони застосовуються у
музиці. Звуки підрозділяються на дві великі групи — музичні і немузичні
(шуми). Музичні звуки — це звуки, що мають ясно виражену висоту (певну
частоту коливань). Такі звуки можна проспівати і відтворити на музичному
інструменті. Немузичні звуки — це звуки, висота яких виражена непевно.
До останніх відносяться стукіт, шурхіт і т. п.
Звук має чотири властивості — висоту, тривалість, голосність і тембр.
Висота звука залежить від частоти коливань тіла, що звучить. Чим
коливання частіше, тим відтворюваний звук вищий; чим коливання рідші,
тим звук нижчий. Тривалість звука визначається тривалістю коливального
руху тіла, що звучить. Голосність визначається розмахом (амплітудою)
коливань. Тембр, або забарвлення, звука залежить від природи і
матеріальних якостей тіла, яке звучить. За тембром ми розрізняємо звуки
різних інструментів, голоси людей.
Виражальні засоби музики.
Зміст музичних творів, як уже говорили, передається сумою, сукупністю
цілого ряду засобів музичної виразності. Частина цих засобів фіксується
в нотному записі строго і точно, як, наприклад, лад, інтерваліка,
розмір, ритмічні співвідношення. Друга частина фіксується приблизно, а
іноді й зовсім опускається. До цієї групи музично-виражальних засобів
відносяться нюанси (відтінки) виконання: темп (і різні зміни темпу
всередині твору), динаміка (і різні її зміни), спосіб звуковедення,
характер звука та ін. Ця група виражальних засобів має для передачі
змісту музики дуже велике значення. Наприклад, похоронні марші
виконуються завжди в повільному темпі, а такий танець, як полька,— у
швидкому. Повільний темп похоронного маршу підкреслює скорботний
характер музики, сприяє відтворенню мірного поступу людей, що йдуть. З
другого боку, швидкий темп польки підкреслює легкість і веселощі цього
танцю. Досить уявити собі, як звучав би похоронний марш у швидкому темпі
або полька в повільному, щоб зрозуміти величезне значення темпу для
цього роду творів.
У зв’язку з тим, що нюанси не можуть бути зафіксовані у нотному записі
абсолютно точно 1, а багато нюансів авторами зовсім не виставляються,
величезне значення мають знання і розуміння цих нюансів виконавцями. Чим
же визначається використання тих чи інших нюансів під час виконання?
Насамперед і головним чином загальним змістом твору. Виконавець,
беручись за розучування музичного твору, повинен розібрати його і зразу
ж постаратись зрозуміти, осмислити, а також і відчути загальний його
зміст, потім з’ясувати значення проставлених автором відтінків
виконання, зв’язавши їх із змістом твору, а в разі відсутності —
намітити їх, виходячи знову-таки із змісту.
Пояснимо це на прикладах відомих пісень.
1. Російська народна пісня «Дуда» («На зеленом лугу»). Зміст пісні можна
передати так. Хлопець знайшов сопілку і грає на ній веселі пісні, всі
підспівують і танцюють під сопілку. Загальний характер пісні грайливий,
веселий. Темп, природно, досить, швидкий. Спосіб звуковедення — не дуже
зв’язно.
2. Башкирська народна пісня «На човнику» (приклад 12). Зміст пісні:
катання по ріці ясного сонячного дня. Загальний характер пісні світлий,
спокійний, темп помірний.
Нерідко змістом диктується зміна того чи іншого нюансу в-середині пісні.
3. Приклад 28 Н. Шереметьєвої. В цьому невеликому музичному прикладі
відтворюється проста картина того, як м’ячик, кинутий з висоти, стрибає
спочатку високо, потім нижче, а потім котиться по землі. Природний
спосіб звуковедення в першій половині цього прикладу — уривчасто (м’ячик
стрибає), а в другій — зв’язно (м’ячик котиться).
4. «Конвалія» Красєва (див. нижче). Це пісня про ніжну, пахучу квітку
конвалію. Виконується пісня ніжно, плавно, в помірному темпі. Спосіб
звуковедення — зв’язно (legato). За винятком слів «дінь-дінь»,’ які
відтворюють нібито звук дзвіночка,— ці слова виконуються, природно,
уривчастим звуком (staccato).
Наведені приклади наочно показують, що текст робить музичний образ більш
конкретним, подає величезну допомогу під час розбору змісту пісні і,
кінець кінцем, сприяє осмисленому, виразному виконанню.
вом. Цей зв’язок виражається, як уже зазначали, у відповідності
відтінків виконання літературному змістові, а також в ряді спільних
елементів будови літературного і музичного тексту твору. Розбір будови
музики у значній мірі сприяє осмисленості її виконання.
Темп у музиці.
Темпом називається швидкість виконання музичного твору. Вище було
відзначено, що темп є одним з найважливіших засобів передачі музичного
змісту. Більш або менш значна зміна темпу приводить до спотворення
музичного образу. Темп позначається звичайно на початку твору, причому
для позначення темпу, так само як і інших нюансів виконання, широко
застосовується італійська термінологія 1.
Основні позначення темпу:
Largo (лярго) —широко, протяжно;
Lento (ленто) — повільно;
Adagio (адажіо) — повільно;
Andante (анданте) — помірно, повільно, кроком;
Andantlno (андантіно)—трохи швидше, ніж andante;
Moderate (модерато) — помірно;
Allegretto (аллегретто) — досить жваво;
Allegro (аллегро)—швидко;
Vivace (віваче)—жваво;
Presto (престо) — дуже швидко.
Нерідко темп змінюється в середині твору. Для поступової зміни темпу
ставляться такі позначення: accelerando (аччелерандо) — прискорюючи,
ritardando (рітардандо) — запізнюючись, уповільнюючи та ін.
Поряд з позначенням темпу іноді ставляться додаткові позначення, що
визначають загальний характер виконання, наприклад, maestoso (маестозо)
— урочисто, scherzando (скерцандо) — жартівливо, cantabile, (кантабіле)
— співуче та ін. Ці позначення допомагають виконати твір ближче до
задуму композитора.
Спосіб звуковедення.
Велику роль у створенні музичного образу відіграє, як було показано
вище, спосіб ведення звука. Існують три основні способи звуковедення:
legato (легато) — зв’язно, staccato (стаккато) — уривчасто і поп legato
(нон легато) — незв’язно. Non legato — проміжний спосіб звуковедення між
legato і staccato. Для позначення зв’язності виконання ряд звуків
об’єднується лігою. Уривчасте виконання позначається крапкою під або над
нотою (з протилежного боку від палички, наприклад, або іноді
позначається за допомогою ліги і одночасно крапок, а часто і зовсім не
позначається.
Динамічні відтінки.
Динамічними відтінками називаються знаки, які показують ступінь
голосності виконання музичного твору. Найбільш вживані такі динамічні
відтінки:
рр (pianissimo) (піаніссімо) — дуже тихо;
р (piano) (піано) —тихо;
тр (mezzo piano) (меццо-піано)—не дуже тихо;
mf (mezzo forte) (меццо-форте)—не дуже голосно;
f (forte) (форте)—голосно;
ff (fortissimo) (фортіссімо) —дуже голосно.
Для позначення поступового посилення звучності ставиться слово crescendo
(кресчендо), яке скорочено пишеться cresc. (або знак ).
Динамічні відтінки мають велике значення для передачі змісту музики.
Так, наприклад, урочистий характер музики виражається переважно за
допомогою голосного звучання, а ліричний, мрійний— за допомогою тихого.
Система тональностей.
Система звуків ладу може бути розташована на будь-якій висоті, і тонікою
тональності може бути будь-який звук. Залежно від того, який звук є
тонікою, тональність має при ключі ту чи іншу кількість знаків. Різні
тональності мають різну кількість ключових знаків, але дану кількість
знаків мають тільки одна мажорна і паралельна їй мінорна тональності.
Наприклад, один діез мають при ключі тільки тональності Соль-мажор і
мі-мінор, один бемоль — тільки тональності Фа-мажор і ре-мінор і т. д.
Ключовими знаками можуть бути тільки діези, або тільки бемолі. Залежно
від цього всі тональності поділяються на діезні і бемольні.
Тональності, що мають найбільшу кількість спільних звуків,
розташовуються, таким чином, на квінту вище і на квінту нижче одна від
одної.
Система діезних тональностей будується за таким принципом. Кожна діезна
тональність, що має на один ключовий знак більше даної, розташовується
на квінту вище від неї {До-, Соль-, Ре-, Ля-мажор…). Кожний
наступний-діез також розташовується на квінту вище попереднього
(фа-діез, до-діез, соль-діез). Система бемольних тональностей у
порівнянні з системою діезних будується в зворотному порядку: кожна
бемольна тональність, що має на один ключовий знак більше даної,
розташовується на квінту нижче від неї (До-, Фа-, Сі-бемоль-,
Mi-бемоль-, мажор і т. д.). Кожний наступний бемоль також розташовується
на квінту нижче попереднього (сі-бемоль, мі-бемоль, ля-бемоль і т. д.).
Порядок додавання бемолей є зворотним порядкові додавання діезів.
Основний ступінь звукоряду іноді вимагає подвійного підвищення
(наприклад, у гармонічних і мелодичних гамах gis-moll і dis-tnoll) або
подвійного пониження. Подвійне підвищення записується за допомогою
спеціального знака , що називається дубль-діезом і означає підвищення
ступеня на цілий тон.-Подвійне пониження записується за допомогою знака
, що називається дубль-бемолем і означає пониження ступеня на цілий тон.
1 Наприклад, позначення «швидко» або «голосно» не говорять про точну
швидкість або ступінь голосності виконання.
1 Для точного позначення темпу використовується прилад, що називається
метроном. Останній являє собою невеликий дерев’яний ящик, всередині
якого є заводний механізм і маятник з пересувною гиркою. Позаду маятника
є шкала з цифрами, що показують число коливань маятника за хвилину при
відповідному положенні гирки. Для того, щоб точно позначити швидкість
виконання, поряд з позначенням темпу ставлять певну довгість, знак
рівняння і цифру (наприклад, = 100). При встановленні гирки на рівні
даної цифри кожний удар маятника відраховує відповідні тривалості (в
даному випадку чверті) у потрібному темпі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
