.

Регіональна екологічна мережа як чинник оптимізації ландшафтів івано-франківської області (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
648 5355
Скачать документ

Реферат на тему:

Регіональна екологічна мережа як чинник оптимізації ландшафтів
івано-франківської області

З усього різноманіття сучасних проблем однією з найскладніших є
проблема наростання суперечностей між природними процесами та процесами
соціально-економічного розвитку і використання природних ресурсів.
Розвиток промислового й аграрного виробництва, використання значної
кількості природних ресурсів, урбанізація та інші складні антропогенні
процеси стали чинниками, які суттєво впливають на цілісність природних
екосистем і структурно-функціональну організацію ландшафтів, зумовлюють
глибокі зміни у біогеоценотичному покриві, руйнування біологічного і
ландшафтного різноманіття, знижують ступінь біотичної модифікації
ландшафтів [4–6, 9, 14]. За сучасних моделей споживання і виробництва
природні ресурси продовжують використовувати швидше, ніж вони можуть
відновлюватися. Недотримання у процесі виробничо-господарської
діяльності законів, правил і принципів природокористування [12] призвело
до порушення стійкості ландшафтних систем, виникнення негативних
екологічних ефектів (забруднення навколишнього середовища, зникнення
видів рослин і тварин, ерозія ґрунтів, обміління рік, паводки та ін.),
погіршення умов середовища життєдіяльності людей.

Головними вимогами законів природокористуванн є забезпечення
функціональної цілісності й оптимального співвідношення компонентів у
природних і природно-антропогенних системах, а також максимального
збереження біогеоценотичного покриву, біологічного і ландшафтного
різноманіття. У разі порушення цих вимог втрачається надійність
природних екосистем – здатність екосистеми (ландшафту) існувати без
різких змін структури і функцій, а також порівняно повно
саморегулюватися і самовідновлюватися.

Надання пріоритетності політиці нерегульованого споживання природних
ресурсів зумовлює нарощування антропогенного навантаження на ландшафти і
хід природних процесів у них. Потенційні можливості природних екосистем
протидіяти цим процесам перебувають на грані вичерпання. Освоєння нових
територій і нових ресурсів призвело до ущільнення географічного простору
[13] і необхідності обмеження певних параметрів розвитку в сфері
економіки, споживання ресурсів та простору [14–16].

Відповідно до цього потрібно вживати адекватні
організаційно-господарські заходи щодо переходу до режиму інтегрального
керування природними територіальними комплексами. Найфундаментальнішою
ідеєю і реагуванням на дигресивні процеси у природі, зумовлені хаотичним
і в основі споживацьким природокористуванням, є ідея сталого розвитку
[16], один із принципів якої – збереження природного середовища,
біологічного і ландшафтного різноманіття.

Уважають, що ідея формування екологічної мережі є інтегральною у справі
збереження природного середовища, оптимізації ландшафтів, збереження
генофонду живої природи, формування сприятливих умов для життєдіяльності
людини [1, 2]. У Європі вона вже набула певного розвитку і є головним
напрямом реалізації Всеєвропейської стратегії збереження біологічного і
ландшафтного різноманіття (Софія, 1995). На міждержавному рівні
формування екологічної мережі координує програма “Natura–2000”, ухвалена
у 15 країнах Європейського Союзу. У разі поєднання природоохоронних
територій з Всеєвропейською екологічною мережею “Emerald” буде
забезпечено охорону біорізноманіття і генофонду видів усієї Європи та
невиснажливе використання природних ресурсів.

В Україні правові основи формування екологічної мережі регульовані
Законами України “Про охорону навколишнього природного середовища”
(1991), “Про природно-заповідний фонд України” (1993), “Про рослинний
світ” (1999), “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських
схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” (2002), “Про
загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі
України на 2000-2015 рр.” (2000), а також Рамковою конвенцією про
охорону довкілля та сталий розвиток Карпат (2003).

Програма формування національної екологічної мережі України передбачає
виділення ключових районів, екологічних коридорів, відновлювальних і
буферних територій з урахуванням біогеографічних зон; відбір збережених
екосистем і ландшафтів, типів середовищ існування видів (екотонів)
регіонального і національного значення. Згадані питання є методологічною
базою вивчення біологічного і ланд-шафтного різноманіття, аналізу стану
ландшафтів як основи формування регіональної екомережі й оптимізації
ландшафтів на території Івано-Франківської області.

Проблема формування регіональної екологічної мережі (див. рисунок) та
оптимізації ландшафтів для Івано-Франківської області особливо
актуальна, оскільки внаслідок антропогенного впливу значно порушена
генетична цілісність, висотна диференціація і структурно-функціональна
організація природних ландшафтів, які функціонували раніше як
саморегульовані системи з високим порогом стійкості. Природними і
напівприродними угрупованнями (ліси, сіножаті, пасовища, водно-болотні
угіддя) в області зайнято в середньому 63% території. Однак у рівнинних
ландшафтах цей показник значно нижчий – 20–35%, у передгірських –
35–40%. Екологічну небезпеку становить зменшення лісистості території у
гірських ландшафтах до 50–60%, у передгірських – до 30–45%, у рівнинних
– до 8–17%. Унаслідок інтенсивного використання лісів змінився
ценотичний склад лісових екосистем, збільшились у 2,5 раза площі
похідних смерічників через зменшення площ ялицевих, букових і дубових
лісів. Порушена вікова структура деревостанів – переважають молодняки і
середньовікові насадження (81%).

Освоєння території супроводжується поширенням “хвиль” впливу людини на
природні ландшафти і впровадженням антропогенних комплексів у структуру
природної ландшафтної мозаїки. У корінному біогеоценотичному покриві
Івано-Франківської області ще у І тисячолітті н. е. переважали лісові
ландшафти [3]. Найпоширенішими процесами цілеспрямованих перетворень
природних ландшафтів було вирубування лісів з метою формування
необхідного для людини життєвого простору, створення пасовищ, сіножатей
і орних земель.

У результаті денатуралізації природного середовища утворилось
різноманіття сучасних природно-антропогенних ландшафтів, які є побічним
продуктом економічної діяльності людини. Заміна природних біоценозів
агроценозами й урбанізованими екосистемами призвела до зменшення
біогеоценотичної товщі, спрощення структури природних ландшафтів,
погіршення водного балансу території, зниження енергетичної ефективності
продукційного процесу.

Останніми роками простежено значний інтерес до ландшафтів та їхньої
охорони з огляду на деструктивну та неконтрольовану їхню зміну, а також
процес ландшафтної гомогенізації. З урахуванням важливості ландшафту як
невід’ємної частини і важливого елемента в житті людини висловлено низку
пропозицій щодо збереження та керування ландшафтами, зокрема: розвиток
стратегії дій для ландшафтів Європи; концепція індикаторів ландшафту та
його оцінки в рамках Європейського союзу, а також вивчення зв’язків між
традиційними ландшафтами і регіональною економікою для розробки планів
дій щодо їхнього пріоритетного використання і збереження ландшафтного
різноманіття [2].

Ландшафти будуть змінюватися і надалі внаслідок економічного і
культурного розвитку та інших чинників, однак ці зміни потрібно
спрямувати так, щоб у кінцевому підсумку досягти сучасного якісного
(оптимального) ландшафту. Ландшафти повинні бути результатом екологічно
обґрунтованого проектування, а не безсистемного розвитку.

рограмою формування регіональної екологічної мережі в Івано-Франківській
області на 2001–2010 рр.” Метою програми є формування цілісної системи,
яка б забезпечувала збереження біологічного і ландшафтного різноманіття,
природних екосистем, видів і популяцій рослин і тварин та середовищ
їхнього існування, а також природних шляхів їхнього поширення і
міграції.

Основою регіональної екомережі, її природними елементами (ядрами) є 437
природно-заповідних територій та об’єктів загальною площею 186,5 тис.
га, що становить 13,4% території Івано-Франківської області (табл. 1).

Проте наявна в області мережа природно-заповідних територій – це лише
певна частина наявного біологічного і ландшафтного різноманіття на
різних рівнях системно-структурної організації і не охоплює належно всі
типи ландшафтів, не формує цілісної системи – екологічного каркасу, який
забезпечує стійкість ландшафтних систем, збереження біологічного і
ландшафтного різноманіття (табл. 2).

Найбільше заповідних об’єктів зосереджено у гірських ландшафтах (59,4%
від загальної кількості), менше – у передгірських (19,3%) і рівнинних
(21,3%). Найповніше у природно-заповідному фонді представлені природні
комплекси Горганів і Чорногори (Карпатський національний природний парк,
природний заповідник “Горгани”, заказники “Грофа”, “Яйківський”,
“Товпишірський” та ін.).

Полонинсько-Чорногірську область репрезентує ландшафтний заказник
“Чивчино-Гринявський”, Сколівські Бескиди – Поляницький регіональний
ландшафтний парк, Покутсько-Буковинські Карпати – національний природний
парк “Гуцульщина”, Прут-Дністерську область – Дністерський регіональний
ландшафтний парк, Рогатинське Опілля – Галицький регіональний
ландшафтний парк.

Головним завданням формування регіональної екомережі є створення нових
заповідних об’єктів у тих районах, де їхня площа не достатня. З цією
метою передбачено створити ще два національні природні парки –
“Галицький” і “Верховина” загальною площею близько 30 тис. га та низку
нових заповідних об’єктів місцевого значення площею понад 5,5 тис. га.

Найважливішим і водночас складним завданням формування екомережі є
просторова організація антропогеннотрансформованих ландшафтів –
агроландшафтів. Це докорінно змінені людиною ландшафти із переважанням у
структурі угідь орних земель, значною строкатістю елементів
територіальної структури і порушеними речовинно-енергетичними потоками
[10, 11, 14]. З огляду на це необхідна регульована реконструкція й
оптимізація агроландшафтів з наближенням їхньої просторової структури і
речовинно-енергетичного обміну до рівня природних ландшафтів з
урахуванням двох системно-екологічних рівнів – ландшафтного і
водозбірного [11]. Ландшафтно-водозбірний принцип передбачає
структуризацію угідь, формування в межах водозбору складної мозаїчної
просторової структури й оптимального співвідношення угідь (ліси : луки :
рілля).

Удосконалення структури землекористування ґрунтується на концепції
еколого-господарського балансу території [7], згідно з якою землі,
зайняті природною рослинністю (ліси, луки), розглядають як землі
екологічного фонду, з яких формується екологічний каркас території. У
разі оптимального співвідношення і просторового розміщення лісові
насадження у поєднанні з сільськогосподарськими угіддями й іншими
компонентами ландшафту утворюють єдину парагенетичну систему і формують
новий вид антропогенного ландшафту – лісоаграрний, у якому відновлюється
екологічна і біологічна рівновага [10, 11].

Оптимізацію агроландшафтів, підвищення біорізноманіття території
забезпечують шляхом формування системи лісових насаджень – сукупності
створених у межах водозбору з урахуванням особливостей рельєфу, ґрунтів,
умов формування поверхневого стоку, стокового навантаження та
інтенсивності водно-ерозійних процесів різних за формою і призначенням
лісових насаджень, об’єднаних у функціональне ціле внаслідок
причинно-наслідкових взаємозв’язків між її елементами.

Згідно з теорією систем, властивостей системних об’єктів лісові
насадження набудуть лише в тому випадку, коли захисний ефект
виявлятиметься на всій території. Тому їх необхідно створювати і
розмішати на всій площі водозбору, охоплюючи землі привододільного і
прияружного фондів, а також землі гідрографічної мережі. Вимога
системності підпорядкована меті впорядкування та надання створеним на
водозборі лісовим насадженням властивостей цілісного утворення, здатного
підтримувати природну рівновагу. Створювати лісові насадження з
водоохоронними, протиерозійними, середовищетворними функціями та
розміщувати їх у межах водозбору потрібно диференційовано з урахуванням
морфоструктури водозборів та структури земель за категоріями
інтенсивності їхнього використання, особливостей рельєфу, виділяючи
ключові елементи, де лісова рослинність найбільше виконує
водоохоронно-захисну функцію (передусім стокорегулювальні лісосмуги,
землі з високим ерозійним потенціалом та ділянки стоковідвідної
інфраструктури ландшафту – днища улоговин, ярів, балок та ін.).

До системи лісових насаджень на водозборі належать:

• смугові насадження на сільськогосподарських угіддях
(стокорегулювальні, прияружні та прибалкові лісосмуги,
улоговинно-смугові насадження);

• сукупність різних за формою та призначенням насаджень на еродованих
землях і землях гідрографічного фонду (насадження на ярах і балках,
уздовж берегів річок і водойм тощо);

• наявні на водозборі природні ліси.

Екологічна мережа буде формуватися також завдяки природно-відновним
територіям – залишкам первинних або вторинних екосистем із певним
потенціалом видів. Природно-відновні території будуть створювати і в
сільськогосподарських ландшафтах шляхом ренатуралізації (консервації)
орних земель, передусім, еродованих. Передбачено залужити і заліснити 30
тис. га ріллі на схилах понад 7о, а також створити відповідно до
ґрунтово-кліматичного і геоботанічного районування території „полігони
еталонних ґрунтів” і відновити на них корінні (природні) рослинні
угруповання.

Важливими складовими регіональної екомережі є ліси та землі водного
фонду. Площа земель лісового фонду становить 626,2 тис. га (43%), з них
319,8 тис. га лісів вилучені з експлуатації і виконують переважно
природоохоронні функції.

У регіональній екомережі річки (8321 загальною довжиною 15,6 тис. км)
разом із прибережними захисними смугами відіграють роль екологічних
коридорів. Один із екологічних коридорів проходить по р. Дністер і є
з’єднувальною ланкою з екомережами сусідніх областей – Львівської,
Тернопільської та Чернівецької.

Створення регіональної екологічної мережі дасть змогу:

об’єднати у цілісну систему землі природно-заповідного фонду, інші
природні та напівприродні території;

забезпечити збереження, відтворення і невиснажливе використання
природних ресурсів, біологічного і ландшафтного різноманіття, уникнути
втрат генофонду;

підвищити стійкість ландшафтів до антропогенних навантажень, відновити
саморегулювальну і самовідновну здатність природних екосистем;

забезпечити позитивні зміни стану довкілля, сформувати екологічно
безпечне середовище життєдіяльності людей;

поліпшити гідрологічний режим рік, запобігти ерозії ґрунтів, поліпшити
якість природних вод;

розширити придатні для рекреаційного використання території, забезпечити
розвиток збалансованого туризму;

Наступним завданням досліджень є всебічна якісна і кількісна
характеристика ландшафтів з урахуванням їхніх антропогенних змін та
обґрунтування заходів щодо невиснажливого використання природних
ресурсів, збереження та відтворення природного середовища.

Використана література

М. Приходько. Регіональна екологічна мережа як чиннки оптимізації
ландшафтів Івано-Французської області// Вісник Львівського університету/
Серія географічна. 2004. Вип. 30. – с. 266-273

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020