Реферат на тему:
Предмет філософії
План
Походження філософії
Натурфілософія – філософське вчення про природу
Основне питання філософії
Представники об’єктивного та суб’єктивного ідеалізму
Хто такі агностики?
Діалектичний та метафізичний погляди
Основні аспекти відображення в теорії предмета філософії
Предмет філософії
З появою людини утворився цілісний, дійсно людський світ, який презентує
себе не просто як природа, матеріал, а як дійсність людський, а як
дійсність людських сутнісних сил. Різні сторони цього світу, відіграючи
суттєву роль в життєдіяльності людини, відображаються у свідомості.
Усвідомлення значення різних його сторін для забезпечення існування,
функціонування та розвитку людини знаходить своє місце виявлення у
різних формах суспільної свідомості, тобто у моралі, праві, релігії,
політиці тощо. Кожна з них являє собою не тільки відображення певної
сторони дійсності, але і виступає фактором, що забезпечує орієнтацію
людини, обумовлює спрямованість її цілепокладальної діяльності, що
розглядається з точки зору її особливості як форми суспільної
свідомості, озброює людину знанням властивостей, зв’язків, законів
об’єктивної дійсності; моральна свідомість виступає як усвідомлення
людьми залежності їх життєдіяльності від характеру взаємних відносин
одного до іншого в усіх сферах життя. Це усвідомлення виявляється в
правах, нормах, принципах, що обумовлюють характер поведінки людей, їх
вчинків.
Слово «філософія» грецького походження (phileo – люблю, sophia –
мудрість), що буквально означає любов до мудрості. Однак це етимологічне
значення не вичерпує змісту філософії. У ній йде мова про здатність
людини осягнути сутність світу, в якому вона живе, та власну сутність,
піднятись до усвідомлення сенсу свого життя. Саме усвідомлення сутності
світу, свого буття і своєї сутності, свого місця у світі, сенсу життя і
складає розуміння мудрості.
Термін «філософія» вперше зустрічається у видатного філософа і
математика Піфагора (VI ст. до н.е.), який вважав, що від філософії
народжується три плоди: дар добре думати, дар добре говорити, дар добре
діяти. Пізніше Платон (V ст. до н.е.) надає цьому поняттю нового
значення: наука, що вивчає світ у цілому та місце людини у цьому світі.
Термін «філософія» він використовував як пізнання сутності. Аристотель
(IV ст. до н.е.) вважав завданням філософії аналіз причин речі.
Філософія зародилась приблизно 2,5 тис. років тому в Індії, Китаї,
Греції в умовах поглиблення поділу праці, руйнування традиційних
зв’язків і шаблонів поведінки родового суспільства, а також внаслідок
суспільно-історичної необхідності розвитку пізнання, становлення
наукового світогляду.
Першою історичною «формою філософського мислення» була «натурфілософія»,
тобто філософське вчення про природу, філософія природи. Вона являла
собою її розвиток, фактично зливалась з природничими науками.
Французький філософ XVII ст. Декарт порівнював філософію з деревом,
корінь якого – метафізика, а гілки – всі інші науки. Такий широкий
предмет філософії виправдовувався недостатнім розвитком конкретних
знань.
В античному світі філософія була «наукою наук», але потім від неї в ході
історичного розвитку відокремлювались одна за одною спеціальні галузі
наукових знань – астрономія, фізика, хімія, біологія, історія тощо. У
цих умовах філософія опинилась ніби в становищі шекспірівського короля
Ліра, який на старість роздав дочкам своє царство, а вони вигнали його,
як жебрака, на вулицю. Проте, розмежування між філософією та
спеціальними науками, безсумнівно, сприяло формуванню специфічного
предмета філософського дослідження, своєрідного проблемного поля
філософствування.
В історії філософії існувала спроба виділити основне питання філософії.
Воно було в найбільш узагальненому вигляді сформульоване Ф.Енгельсом у
праці «Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії». За
Ф.Енгельсом, основне питання філософії – це питання про відношення
мислення до буття, свідомості до матерії, природи. Основне питання
філософії, згідно з Енгельсом, розглядається з двох боків:
– Що є первинним – мислення чи буття, природа чи дух, що кого породжує і
визначає, тобто, що чому передує: матеріальний світ свідомості чи
свідомість матеріальному світові?
– Як відносяться наші думки про світ, що нас оточує, до самого цього
світу? Чи спроможне наше мислення пізнати дійсний світ, дати вірне
відображення дійсності (тобто: доступний чи недоступний оточуючий світ
для пізнання?).
Залежно від розв’язання основного питання філософії в історії філософії
виділяються дві основні лінії, два основних табори – матеріалізм, що
первинним вважає природу, буття, матерію, та ідеалізм, що вбачає
першооснову в дусі, свідомості. Розрізняють об’єктивний і суб’єктивний
ідеалізм.
&
&
&
!винним вважають свідомість, тобто ідеї, погляди, відчуття суб’єкта.
Суб’єктивні ідеалісти – Берклі, Юм, Мах, Авенаріус та інші.
Звертаючись до питання про те, пізнавальний чи непізнавальний світ,
Ф.Енгельс відзначає, що більшість філософів стверджують пізнаванність
світу. Філософи, які заперечують пізнання світу, отримали назву
агностиків.
Агностицизм (від грец. непізнаванний) – філософське вчення, яке
заперечує можливість осягнення сутності речей і закономірностей
дійсності. Окремі ідеалісти, визначаючи пізнавальність світу, розуміють
під цим не відображення об’єктивної реальності, а пізнання людиною
«абсолютної ідеї,» світової волі тощо (об’єктивний ідеалізм) або
пізнання самої людської свідомості через аналіз відчуттів, понять, мови
тощо (суб’єктивний ідеалізм).
Матеріалісти визначають свідомість властивістю високоорганізованої
матерії, сутність якої полягає у відображення дійсності в ідеальність
формі, стверджують пізнаванність світу. Історія розвитку філософії
свідчити про те, що часом важко визначити: є філософ матеріалістом чи
ідеалістом.
Для всіх філософів завжди центральною проблемою було місце людини у
цілісному світі. Людина, людство, людяність – ось основний спектр тих
проблем, які завжди хвилювали мислителів. Німецький філософ Еммануїл
Кант сприймав філософію як відображення пізнавального, практичного та
ціннісного ставлення до світу. Його триада звучить так: Що я можу знати?
Що я повинен роботи? На що я можу сподіватись?
Одже, філософія, по-перше, дає теоретичне розв’язання питань світогляду
з точки зору взаємовідносин людини і світу, мислення і буття, духовного
і матеріального; по-друге, виробляє загальний цілісний погляд на світ,
на місце людини в ньому; по-третє, досліджує практичне, пізнавальне,
ціннісне, етичне та естетичне ставлення до світу.
Філософію завжди цікавили питання: Змінюється, рухається світ чи
перебуває у спокої, у незмінному стані? І якщо світ змінюється,
розвивається, то як і з якої причини, у якому напрямку відбуваються рух
і зміни у світі? Ці питання, як і питання про взаємини свідомості і
матерії, також є світоглядними і мають методологічне значення. Залежно
від відповіді на них у філософії склалися два погляди на стан та
розвиток світу: діалектичний та метафізичний.
Діалектики вважають, що всі предмети та явища взаємопов’язані,
рухаються, розвиваються. Розвиток розуміється як якісне перетворення
одних речей та явищ в інші, як знищення старого і ствердження, розвиток
нового. Джерелом розвитку є внутрішня суперечливість, притаманна всьому
світові, тобто визнається саморух, саморозвиток природи та суспільства.
Метафізичний погляд полягає у тому, що предмети, явища розглядаються без
зв’язку з іншими, зміни сприймаються тільки як збільшення або зменшення
однієї і тієї ж якості. Джерелом змін метафізики вважають зовнішній
поштовх або зіткнення різних предметів, визнають Бога – надприродну
силу.
Залежно від конкретних історичних умов, певного рівня розвитку пізнання
та практики, вихідних соціально-класових позицій філософи по-різному
тлумачили безпосередньо предмет філософського дослідження, його мету і
роль у суспільному житті, про що свідчити вся історія розвитку
філософії, починаючи з філософії давнього світу і закінчуючи сучасною
філософією.
Предмет філософії відображається в теорії у трьох основних аспектах:
онтологічному, гносеологічному, логічному.
Онтологічний аспект полягає в тому, що філософія як специфічна фора
усвідомлення людиною свого буття, як форма суспільної свідомості дає
людині знання про світ і саму людину.
Гносеологічний аспект виявляється в тому, що предмет відображується не
дзеркально, не просто як результат споглядання дійсності, а крізь призму
практично-діяльного ставлення людини до світу і до самої себе.
Логічний аспект виявляється в тому, що результати пізнання, відображені
у змісті філософського знання, фіксуються, обумовлюють формування
понятійного-категоріального апарату філософії.
Філософія, таким чином, – це теоретично сформульований світогляд,
система загальних теоретичних поглядів на світ, місце у ньому людини,
усвідомлення різних форм ставлення людини до світу, яке виявляється у
понятійній, категоріальній формі, спирається на досягнення наук про
природу і суспільство і володіє певною мірою логічного доказу.
Список використаної літератури
Подольська Є.А., Подольська Т.В. Філософія: 100 питань – відповідей. –
К.: Інкос, 2008
Волинка Г., Гусєв В. Вступ до філософії. – К., 1999.
Горак Г.І. Філософія. Курс лекцій. – К., 1998.
Філософія: Підручник/За ред.. Г.Я.Заїченка. – К., 1995.
Філософські енциклопедії та словники.
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
