Реферат на тему:
Жіночий футбол
Зміст
Давні свідчення про жіночий футбол.
Становлення жіночого футболу на початку ХХ ст.
Розвитоу жіночого футболу в післявоєнний час.
Офіційне визнання жіночого футболу.
Вступ
Багато хто, скептично ставлячись до жіночого футболу, уважають його
якимсь
“придатком” чоловічого, виниклим по феміністичному принципі “мовляв,
чому
їм можна, а нам не можна?!” Насправді історія жіночого футболу
починається
ще в стародавності й по тривалості не уступає чоловічому.
Отже, почнемо. …
Давні свідчення про жіночий футбол
Історія жіночого футболу, що сьогодні стає усе більше популярніше, дуже
цікава й заплутана. Тим часом, сама ідея жіночого “ножного м’яча” не
нова.
Самими ранніми свідченнями його існування вважаються фрески, створені в
Китаї близько 2000 років тому. Так само в ряді письмових документів
згадується про древню китайську гру “цу цзюй”, що в перекладі означає:
“пинать м’яч”. Незважаючи на те, що китайці відносили її до різновидів
карате,
тактика “цу цзюй” дуже нагадує футбольну: гравці ділилися на дві
команди,
вигравала та, у якої було більше точних ударів. Як не дивно, в “цу цзюй”
грали
жінки. Там же пізніше почалися й гоніння на жіночий футбол: чоловікам
не
довелися по душі такі дамські “забави”, у Середньовіччя жіночий футбол
був
заборонений у Китаї. І довгий час про нього нічого не було чутно.
Наступне згадування про жіночий футбол відноситься аж до XVІІ сторіччя.
Історія розповідає про незвичайний двобій з м’ячем між заміжніми й
незаміжніми жінками, що прошли в невеликому шотландському містечку.
Представниці прекрасної статі дуже ризикували, адже їх могли
оголосити
відьмами і піддати екзекуції.
Але все-таки родоначальником жіночого футболу, так само як і
чоловічого,
прийнято вважати Англію. Принаймні , одна жіноча футбольна команда
існувала ще в XІХ столітті. Саме там, як записано в хроніках, в
1895 році був
створений перший жіночий футбольний клуб – “Бритиш Леді Футбол Клаб”,
назва якого говорить саме за себе. Він і вважається першим в історії
клубом
аматорок «ножного м’яча». Березнем того ж 1895 року датується й
перший,
що отримав офіційне відбиття в анналах, матч жіночих команд.
Англійські
футболістки грали за принципом – північанки проти південок. Північ
перемогла з явною перевагою – 7:1.
“Бритиш Лэди Футбол Клаб” аж ніяк не представляв із себе засекречену
секту. Ні, він користувався певною популярністю, і його матчі збирали
солідну
по тим часам глядацьку аудиторію.
Проте середньовічних китайських правителів найшлися однодумці в Європі
ХХ століття. У якийсь момент національні футбольні асоціації Англії,
Німеччини, Голландії теж оголосили жіночий футбол поза законом.
Подивимося ж, чому і як це відбулося.
Хоча у грудні 1912 року Англійська асоціація заборонила представницям
прекрасної статі грати на стадіонах, на яких проводяться матчі
чоловічої ліги,
величезне поширення жіночий футбол одержав у період першої світової
війни.
Становлення жіночого футболу на початку ХХ ст.
Саме в роки лихоліття він придбав на Мрячному Альбіоні масовий характер.
Вийшло це в такий спосіб. В 1915-16 роках багато дівчин підліткового
віку (14-
15 років) змушені були залишати домівка й улаштовуватися працювати на
військові заводи. Вони занурилися в незнайомий їм мир виснажливої праці
й
твердої дисципліни. У настільки ніжному й до того ж перехідному віці це
було
причиною серйозних зламів у психіці, і Міністерство воєнної
промисловості
створило спеціально для цієї категорії робітниць відділ охорони здоров’я
й
соціального забезпечення. Організація дозвілля стала однієї з
найважливіших
його функцій. Разюче, але третьої по поширеності формою дозвілля –
після танців і плавання – стала груба чоловіча гра, футбол. “Оборонниці”
з
великим задоволенням лупили по шкіряному м’ячі й буквально заполонили
футбольні поля, залишені в запустінні збіглими воювати чоловіками. От
уже де
“святе місце” не дозволили зробити порожнім…
Структура дамського футболу, спочатку хаотична, поступово
ускладнювалася.
Спочатку це були локальні заводські турнирчики “цех на цех”, потім у
містах
стали збиватися збірні команди, а їхні матчі проходили на аренах, що
належали
клубам професійних дивізіонів.
Жіночий футбол уже тоді міг би й сам устати на професійні рейки. Але ті
гроші, що леді збирали від із вхідних квитків, ішли на благодійну
допомогу
жертвам війни. Рекордним виторгом стали 600 фунтів стерлінгів, внесені в
касу
стадіону “Норт Энд” у Престогоні 10 тисячами глядачів гри, що відбулася
на
Різдво 1917 року.
1920 році жіночий футбол вийшов на новий виток популярності, і одна
подія,
що ставилася до нього, варто виділити особливо.
У квітні 1920 року в Англії відбувся перший у світі міжнародний двобій
між
британською командою “Дикий Керр Лэдис” і французької “Феминой”, зустріч
закінчилася з рахунком 2:0 на користь господарок. У квітні відбувся
перший у
світі міжнародний двобій між дамами. Дівчата із британської команди
“Дикий
Керр Лэдис” запросили в гості французьку “Фемину” і перемогли неї з
рахунком 2:0. “Фемина” була дітищем мадам Мії – одного з перших
організаторів жіночого спорту в Європі. Що стосується “Дикий Керр
Лэдис”, те
мова йшла про найбільш просунутій із заводських жіночих команд. Вона
базувалася в Престогоні й набрала таку армію вболівальників (і,
звичайно,
вболівальниць), з який деякі- те із чоловічих команд у тодішній Англії
могли
суперничати! Досить сказати, що на її матч із ” Сент-Хелен Лэдис” (4:0)
прийшло 53 тисячі народу.
Здавався, тепер уже жіночий футбол ніколи не поступиться чоловічому.
Але
не отут- те було. Багато чоловіків, переконані, що футбол – чисто
чоловічий вид
спорту, навіть не могли собі уявити: як це жінка й раптом з м’ячем, і
раптом не
гірше чоловіка. Вони заявили, що футбол нібито нежіноче заняття, він
шкодить
їхньому здоров’ю, як майбутнім матерям (при цьому проти волейболу,
баскетболу й легкої атлетики вони нічого не мали), та й взагалі жінка й
футбол
мислилися як поняття несумісні, ну, начебто, як мавпа із гранатою.
Жіночий
футбол заборонили. Підняті на сміх, дівчата, звичайно, не закинули
улюблену
гру, але грали вже так, нишком, щоб ніхто не бачив.
Перейдемо, нарешті, до нашої країни. У Російській Імперії – при тім
зародковому положенні, у якому перебував тоді в ній футбол – жінки
встигли
ще до Першої світової війни випробувати цю англійську забаву. Цей факт
відбитий у номері журналу “Російський спорт” від 16 травня 1910 року:
“Значення футболу заперечується багатьма. Років десять тому назад часто
доводилося чути така думка, що футбол це тільки бійка ногами…
Особливістю
є та обставина, що спорт цей тільки для чоловіків. Не говорячи про те,
що ноги
жінок звичайно важче, коротше й слабкіше чоловічих, перші не мають
необхідної при грі у футбол швидкості руху й спритності”.
В 1911 році в Москві з’явилися відразу три дамські команди – “Пушкино”,
команда Петровско- Разумовской ліги й команда Комерційного училища. День
3 серпня 1911 року можна вважати датою народження організованого
жіночого
футболу в Росії. “Пушкино” розгромило ” петрово-разумовок” 5:1, причому
дане дійство відбувалося під заливним дощем.
Найвідомішою вітчизняною футболісткою дореволюційного періоду була
С.Мальцева, капітан однієї з команд. Перейшовши потім у теніс, вона
неодноразово ставала чемпіонкою країни по цьому виді спорту.
Незабаром наступив фатальний 1917 рік з його всім відомими подіями й
країні
вже було не до жіночого футболу. Треба було будувати нову країну з її
новою
ідеологією й принципами. Для жіночого футболу в Росії наступають
несолодкі
часи…
Розвитоу жіночого футболу в післявоєнний час
30 січня 1921 року англійські футбольні чиновники роблять наступний
крок на
шляху до недопущення жінок у великий спорт. Англійська футбольна
асоціація
додатково в спеціальній постанові оголосила, що “футбол абсолютно не
пасує
слабкій статі”, і заборонила клубам видавати дозволу на організацію
жіночих
футбольних команд. Заборонна постанова 1921 року бути лише одним з із
прикладів прагнення Англійської асоціації вставити ціпки в колеса
організованому жіночому футболу. Приблизно настільки ж прохолодним
протягом багатьох десятиліть із і відношення до нього ФІФА. Всі
заборони
були зняті тільки в 1969 році. Але європейські леді однаково тяглися до
цього
виду спорту.
Незважаючи ні на що, жінки й в Англії, і на континенті намагалися час
від часу
щось уживати, але без особливого успіху. У Європі в 1928 році величезний
інтерес викликала міжнародна зустріч жіночих команд Бельгії й Франції,
що
®
°
h
°
$Jo
gd?b0
gd?b0
h
8 8@9Ue9v:TH:????????????????aeaeaeaeaeaeaeaeaeae
h
Uвиграли бельгійські футболістки з рахунком 2:0. Якісні зрушення
намітилися
лише наприкінці 60- х років, з ростом феміністських рухів у
демократичному
світі. Особливе значення мав неофіційний чемпіонат миру, що проходив в
1966
році в Англії. Із цього часу в ряді країн (Англії, Франції, Італії,
Чехословаччини) стали діяти жіночі федерації футболу, проводитися
національні чемпіонати. В 1969 році відбувся перший після довгої
перерви
міжнародний матч (італійки перемогли датчанок з рахунком 3:1) і була
створена перша організація, що має хоча б якась вага – Міжнародна
європейська федерація жіночого футболу. Вишукавши собі спонсора в особі
виноторгового італійського концерну “Наддержава й Россі”, вона провела в
1970 році перший турнір, голосно названий чемпіонатом миру, а через рік
відбувся його другий розіграш у Мексиці. На початку 70- х в Італії
вдалося
запустити першу професійну лігу жіночого футболу. Багато жінок брали
активну участь у громадському житті футболу. Так, у Бразилії до
суддівства
матчів вищої ліги вперше у світі була допущена радиообозреватель Леа
Кампом. Їй довелось обслуговувати матчі в Мексиці, Гватемалі, Франції,
Італії,
Іспанії, Португалії. Знаменитий португальський футболіст Эйсебио сказав
про
неї: “Ця жінка прекрасно розуміє футбол”.
Матчі жіночих команд занадто гарячі, щоб їх судили чоловіка – до такого
висновку прийшла асоціація футболу англійського графства Дербишир. Члени
суспільства футбольних суддів категорично відмовилися від участі в
жіночих
матчах, заявивши, що “переговорити” футболісток просто неможливо. Крім
того, вони жахливо кокетують при призначенні штрафних. А саме важке
буває,
коли призначаються пенальті: потерпілі найчастіше починають плакати.
Секретар суспільства суддів Ф. Харвуд додав, що лексикон футболісток під
час
гри мало чим відрізняється від “солоної мови” команд гірників. 42-
літня
англійка Мэри Уайт, здаючи іспит на звання футбольного арбітра, на
питання
про суддівські враження відповіла: “Мій власний чоловік доставляє мені
турботи набагато більше, ніж 22 чоловіка на футбольному полі”.
Ці й інші події змусили керівництво ФІФА засумніватися у своїй досі
непримиренній позиції. Вона влаштувала опитування серед національних
федерацій на тему: чи варто дати жіночому футболу офіційне визнання?
Відповідь федерацій виявився різко негативним, і ФІФА знову поринула в
очікувально- спостережливий стан. Дамський соккер тим часом продовжував
набирати обороти. Особливо бурхливо він прогресував у скандинавських
країнах, а також Німеччини. У першій половині 80- х років заклики про
його
визнання в офіційному порядку стали лунати усе більш наполегливо. Лід
остаточно вдалося пробити в 1986 році, коли ФІФА створила комітет з
жіночому футболу. Правда, якесь час у ньому працювала всього одна жінка.
В
1987 році в Китаї відбувся перший офіційний турнір жіночих збірних під
егідою ФІФА. 12 команд із всіх континентів були розбиті на три групи:
“А” –
Китай, Канада, Голландія, Беріг Слоновой Кістки, “В” – Бразилія,
Австралія,
Норвегія, Таїланд, “З” – Швеція, США, Чехословаччина, Японія. Вісім
кращих
зборень склали чвертьфінальні пари: Китай – Австралія ? 7:0, Швеція ?
Канада
? 1:0, Бразилія ? Голландія ? 2:1, Норвегія ? США ? 1:0. У півфіналі з
однаковим
рахунком 2:1 шведки перемогли китаянок, а норвежки збірну Бразилії.
Фінальний матч приніс перемогу збірні Норвегії – 1:0.
Після серії пробних турнірів у світовому масштабі в 1991 році в Китаї
був,
нарешті, розіграний перший офіційний чемпіонат світу. А от у
чемпіонатів
Європи історія почалася трохи раніше, з 1984 року, коли прем’єрний
розіграш
прийняла в себе Швеція.
Тепер перекинемо свій погляд на нашу країну. Що ж відбувалося в цей
період у
нас?
Незважаючи на всі перипетії, жіночий футбол не припинив свого існування
на
нашій території. В 1923 році, наприклад, жіноча команда була створена
на
станції Невиномиській і складалася з робітниць залізниці . Дівчата
змагалися
із чоловічими колективами, однак незабаром більшість із них вийшло
заміж, і
команда розпалася. У цей же час відбулася ще одна примітна подія: першої
суддею- жінкою, що вступила в Ленінградську колегію суддів, стала
дружина
знаменитого футболіста В.П. Бутусова Олена Павлівна Сумарокова. Це
відбулося в 1925 році, а 28 червня вона на стадіоні “Виборжец” судила
гру
інших команд. “Дебютантка досить суворо придушувала спроби до грубої
гри,
що можна тільки привітати”, – так описувала суддівство жінки одна з
ленінградських газет. Згодом Е.П.Сумарокова стала заслуженим лікарем
РСФСР.
У СРСР в 60- х роках намагалися створити пари команд у Грузії. Жіночий
ногомяч у нашій країні на професійному рівні почав розвиватися відносно
недавно – усього лише з кінця 80- х років. Ще в радянський час жіночий
футбол
постановою Госкомспорта СРСР був записаний у число видів “нон ґрата”
(нарівні, наприклад, зі східними єдиноборствами, гольфом і “іншими
атрибутами розвинених капіталістичних держав”). Багато футболісток
приходили в жіночий соккер з інших видів спорту, як ігрових, так і
циклічних,
лижниці, легкоатлетки.
Але по-справжньому жіночий футбол у СРСР став розвиватися тільки з кінця
80- х років. Хоча й тоді ще значився серед екзотичних видів спорту,
поряд з
гольфом і східними єдиноборствами.
У цей час у світі налічується близько 25 млн. професійних футболісток.
Офіційно проводяться чемпіонат миру, існує жіноча Ліга чемпіонів
(правда,
називається вона Кубок УЄФА). Жіночий футбол визнали у всіх розвинених
державах. У європейських країнах і США матчі прекрасної половини людства
з
кожним роком збирають усе більше й більше глядачів, а в Китаї і Японії й
зовсім по популярності жіночий футбол зрівнявся із чоловічим.
І тільки в Радянському Союзі розмови про цей вид спорту продовжують
викликати
поблажливу посмішку, жіночий чемпіонат не показують по телевізорі й про
нього мало пишуть у пресі. Але жіночий футбол звик до гонінь, він
вистоїть.
У такому стані вітчизняний і світовий жіночий футбол підійшли до 90- м
років
минулого сторіччя. На той час європейські збірні встигли провести вже
чотири
своїх чемпіонати, визнаних УЄФА.
Офіційне визнання жіночого футболу
Проте жіночий «ногомяч» довів свою затребуваність, витримав з
достоїнством всі
колотнечі, якими наділяли його спортивні функціонери й чиновники. В 1996
році жіночий футбол став повноправним учасником олімпійського руху.
У змаганнях беруть участь спортсменки не молодше 16 років. У турнірі в
Атланті брали участь 8 збірних. Золоті медалі завоювала збірна США, у
фіналі
перегравша команду Китаю 2:1. Чотири роки через – на Іграх у Сіднеєві –
американки знову дійшли до фіналу, але поступилися з рахунком 2:3
футболісткам з Норвегії, що забили “золотий гол” у додатковий час.
ПРИЗЕРИ ЧЕМПІОНАТІВ СВІТУ Й ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР ПО ЖІНОЧОМУ ФУТБОЛІ
Рік Місце проведення змагань Ранг
Призери
1991 Китай ЧС
1.США 2.Норвегія 3.Швеція
1995 Швеція ЧС
1.Норвегія 2.ФРН 3.США
1996 США ОІ
1.США 2.Китай 3.Норвегія
1999 США ЧС
1.США 2.Китай 3.Бразилія
2000 Австралія ОІ
1.Норвегія 2.США 3.ФРН
В 2002 у Канаді пройшов перший чемпіонат світу серед футболісток не
старше 19 років, у якому взяли участь 12 команд. У фіналі господарки
турніру
поступилися сусідкам- американкам, що зуміли забити “золотий гол”.
У деяких країнах уже створені професійні ліги жіночого футболу. Є в
ньому й
свої “зірки”. Одна з найяскравіших – американка Миа Хэмм, що двічі
визнавалася ФІФА футболісткою року.
Жіночий футбол одержав не лише офіційне визнання: за твердженням
експертів, у цей час футбол – самий популярний на планеті командний вид
спорту серед жінок. В усьому світі налічується більше 20 мільйонів
футболісток. 80 відсотків від цього числа становлять спортсменки молодше
20
років. Найпопулярніший він насамперед , у Норвегії, Швеції,
Італії, Німеччині й США : за деяким даними, дівчата й
жінки становлять уже близько 40 відсотків від загального числа гравців,
що
входять у різні клуби.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
