Реферат на тему:
Географія транспортної інфраструктури як наука
На сучасному етапі реформування економіки України, коли структура
господарства повинна набувати рис, характерних для розвинених країн,
транспортна інфраструктура (сухопутна, повітряна та водна) виходить на
чільне місце. Завдяки вигідному геополітичному розташуванню України
транспортна інфраструктура нашої держави забезпечує значні валютні
надходження до бюджету. Український уряд, розуміючи важливість розвитку
транспортної інфраструктури, ухвалив Концепцію та Програму створення і
функціонування міжнародних транспортних коридорів, головною ланкою яких
стане автострада. З огляду на це інтерес до вивчення геопросторових
особливостей стану транспортної інфраструктури безперервно зростає.
Транспортна інфраструктура є об’єктом вивчення декількох наук. Зокрема,
технічні науки вивчають технологію будівництва шляхів та все, що
стосується технічної сторони їхньої експлуатації. Економічні науки
вивчають конкретні форми прояву об’єктивних економічних законів,
планують розвиток транспорту, визначають порівняльну ефективність різних
видів, собівартість перевезень тощо. Транспортна інфраструктура поряд з
географічним середовищем, корисними копалинами, трудовими ресурсами
належить до загальних умов виробництва. Географи, розглядаючи
транспортну інфраструктуру як одну з важливих частин
соціально-економічних просторових комплексів, пізнають ці комплекси в
цілому. Географія транспортної інфраструктури є складовою
соціально-економічної географії.
Теоретичні основи географії транспорту висвітлив М.Д. Пістун, він також
визначив поняття транспортно-географічного положення. У сучасній
структурі суспільної географії вчений виділив три блоки головних
дисциплін: економічний, соціальний та політичний, які розглядають у
галузевому і в реґіональному аспектах, решту дисциплін мають допоміжне
значення. Географія транспорту належить до економічного блоку. У
класифікації суспільно-географічних дисциплін, розробленій О.І. Шаблієм,
до головних дисциплін належать: географія населення, соціальна
географія, економічна та політична географія. В системі
економіко-географічних дисциплін є географія транспорту і зв’язку,
або географія комунікаційної інфраструктури, якій О. Шаблій присвятив
окрему працю. Сьогодні питання транспорту досліджують М.В. Григорович та
К.Ф. Коценко.
З огляду на соціально-економічну кризу виробничої та наукової сфери
України всі наукові дослідження були припинені, зокрема, й географії
транспортної інфраструктури. Тому сьогодні актуально простежити головні
етапи становлення та розвитку географії транспортної інфраструктури,
поглибити поняття предмета й об’єкта вивчення науки, сформулювати її
головні категорії.
Процес формування нових галузей матеріального виробництва та
невиробничої сфери на практиці приводить до потреби їхнього
географічного вивчення. Це, відповідно, зумовлює формування нових
наукових напрямів, які з часом набувають контурів наукових дисциплін або
наук нижчого порядку. Рівень розвитку таких наукових напрямів
різноманітний, зв’язки між ними і сфера їхньої діяльності динамічні.
Формування географії транспортної інфраструктури в окремий науковий
напрям розпочалося з розвитком ринкового господарства, коли суспільний
поділ праці зумовив інтенсифікацію обмінних процесів між людьми.
Спочатку обмінні процеси були стихійними, згодом виділилась торгівля.
Подальший прогрес суспільства сприяв виділенню в окремий різновид
діяльності заняття з переміщення продуктів обміну, почали розвиватись
транспортні компанії, що спеціалізувалися на перевезенні товарів. Цим
зумовлено і виникнення окремої галузі географії – географії транспорту.
Наукові основи географії транспортної інфраструктури заклали німецькі
вчені кінця ХІХ–початку ХХ ст. – А. Геттнер, К. Дове, О. Блюм. Крізь
призму хорологічної концепції вони вважали предметом вивчення
,,географії сполучень“ (verkehrsgeographie) розміщення шляхів у просторі
залежно від природних умов [1. С.135]. Ці вчені, перебуваючи на
ідеалістичних позиціях, не вважали транспорт галуззю матеріального
виробництва, а розглядали його як “подолання простору”, що не має
об’єктивних закономірностей і є сферою суб’єктивної діяльності людини.
Звідси зачислення географії транспорту до розділу, який називають
географією людини, або антропогеографією.
Хорологічна концепція привела багатьох географів до суто описової
роботи. Така візуальна, описова географія не може науково висвітлювати
суть транспортно-географічних процесів. Проте вона також дала великий
матеріал для створення карт і підручників з географії транспорту.
Подальший розвиток географії транспортної інфраструктури пов’язаний з
економічними дисциплінами як у вітчизняній науці, так і в зарубіжній.
Американські дослідження мали суто прикладний інтерес, і їх проводили на
замовлення державних управлінь. Американські географи вважали географію
транспорту одним з розділів економічної географії: тих, хто вивчає
географію транспорту, перш за все цікавить його економічний аспект.
Транспорт – однин з чотирьох традиційних компонентів економічної
географії поряд з географією природних ресурсів, обробної промисловості
та торгівлі. Технічна революція в засобах комунікацій ставила щораз нові
вимоги до географії транспортної інфраструктури. Вже не достатнім був
простий опис та аналіз шляхів сполучень, необхідним став точний
економіко-географічний розрахунок, щоб за наперед визначеними
капіталовкладеннями створити дорожню мережу, яка максимально
задовольнятиме потреби всієї країни з використанням найменш цінних
земель. Теорію та практику математичних розрахунків будівництва шляхів
сполучення започаткували В. Гаррісон, Б. Беррі, Д. Мобл, Д. Ніст’юен. У
1963 р. вийшла в світ книга К. Канського, в якій математично
обґрунтовано побудову транспортної мережі [3. С. 293-296].
gd Використана література Геттнер А. География, ее история, сущность и методы / Пер. с нем. под. ред. Н. Баранского. – М.: Госиздат, 1930. – 416 с. Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України? – Львів: Світ, 1994. – 608 с. Саушкин Ю.Г. Экономическая география: история, теория, методы, практика. – М.: Мысль, 1973. – 559 с. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії. – Одеса: Астропринт, 2001. – 560 с. Шаблій О.І. Транспорт як підсистема виробничої інфраструктури // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. – 1976.– Вип. 10. ( С. 75–79. Шаблій О.І. Академік Степан Рудницький – фундатор української географії. – Львів; Мюнхен, 1993. – 220 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
