Реферат на тему:
Життя і творчість Афанасія Афанасійовича Фета
ПЛАН:
Історія народження.
Між університетом і армією.
Виконання бажань.
Творчість А. А. Фета:
Фет – співець російської природи;
Любовна лірика поета.
5. Висновок.
Історія народження. Афанасій Афанасійович Фет народився в листопаді або
грудні 1820 року в с. Новосілки Орловської губернії.
Історія його народження не зовсім звичайна. Батько його, Афанасій
Неофитович Шеншин, ротмістр у відставці, належав до старого дворянського
роду і був багатим поміщиком. Знаходячись на лікуванні в Німеччині, він
оженився на Шарлотті Фет, яку вивіз у Росію від живого чоловіка і
доньки. Через два місяці по приїзді в Шарлотти народився хлопчик,
названий Панасом на прізвище Шеншин. Чотирнадцять років потому, духовна
влада Орла виявила, що дитина народилася до вінчання батьків і Афанасій
був позбавлений права носити прізвище батька та дворянського титулу і
став німецьким підданцем. Ця подія сильно вразила душу дитини, і Фет
майже усе своє життя переживав двозначність свого положення.
Особлива ситуація з народженням вплинула на подальшу долю Афанасія Фета
– він повинний був вислужити собі дворянські права, яких його позбавила
церква.
Між університетом і армією. Хоч сім’я Шеншиних особливою культурою не
вирізнялась, Фет здобув добру освіту. З 1835 по 1837 роки він навчався в
німецькому протестантському пансіоні у Верро (тепер Виру, Естонія). Тут
він із захопленням вивчає класичну філологію і потайки починає писати
вірші. Фет опанував тут латинську мову, що допомогло йому пізніше
перекладати давньоримських поетів.
Після Верро Фет продовжував освіту в пансіоні професора Погодіна для
підготовки в Московський університет, куди він був зарахований у 1838
році на відділення словесності філософського факультету. В
університетські роки Фет особливо здружився з майбутнім відомим критиком
і поетом Аполлоном Григор’євим. Разом вони обговорювали поетичні проби
пера, які увійшли в першу поетичну збірку – «Ліричний пантеон» (1840):
„Пуская в свет свои мечты,
Я предаюсь надежде сладкой,
Что может быть на них украдкой
Блеснет улыбка красоты,
Иль раб мучительных страстей,
Читая скромные создания,
Разделит тайные страданья
С душой взволнованной моей”
Це були наслідувальні вірші, причому зразками для наслідування стала
поезія Пушкіна і Венедиктова, якому, як згадував Фет, він захоплено
«підвивав».
Протягом двох-трьох років після виходу друком «Ліричного пантеону» Фет
публікує на сторінках журналів, зокрема «Москвитянина» та
«Отечественных записок», добірки віршів, але сподіваного багатства вони
не приносять. Із надією повернути собі дворянство молодий поет залишає
Москву і записується на військову службу в кірасирський полк, що
розквартирувався в Херсонській губернії. Згодом у своїх мемуарах Фет
занотовує: «Чи довго триватиме це ув’язнення – не знаю, і через якусь
мить по столовій ложці лізуть різні гоголівські Вії в очі, та ще
потрібно посміхатись… Я можу життя своє порівняти з брудною калюжею».
Але в 1858 році А.Фет змушений був вийти у відставку. Дворянських прав
він так і не здобув – у той час дворянство давало тільки чин полковника,
а він був штаб – ротмістром. Це робило цього подальшу військову кар’єру
даремною. Звичайно, військова служба не пройшла для Фета дарма: це були
роки світанку його поетичної діяльності. У 1850 році в Москві вийшли
“Вірші” А. Фета, зустрінуті читачами з захватом. У Петербурзі він
познайомився з Некрасовим, Панаєвим, Дружиніним, Гончаровим, Язиковим.
Пізніше він подружився з Левом Миколайовичем Толстим. Ця дружба була
довга і потрібна для обох.
В роки військової служби Афанасій Фет пережив трагічну любов, що
вплинула на всю його творчість. Це була любов до дочки бідного поміщика
Марії Лазич, шанувальниці його поезії, дівчині дуже талановитої й
освіченої. Вона теж полюбила його, але вони обоє були бідні, і А. Фет з
цієї причини не зважився з’єднати свою долю з коханою дівчиною.
Незабаром Марія Лазич загинула за загадкових обставин. До самої смерті
поет пам’ятав про свою нещасливу любов, у багатьох його віршах чується
її нев’янучий подих.
У 1856 році вийшла нова книга поета.
Виконання бажань. Вийшовши у відставку, Фет одружився з сестрою критика
Боткіна – М. Боткіною, яка належала до багатої московської купецької
сім’ї. Це був шлюб із розрахунку, і поет щиро зізнався нареченій у
таємниці свого народження. На гроші дружини Фет у 1860 році купляє
маєток Степанівку і стає поміщиком, де проживає сімнадцять років, лише
зрідка навідуючись до Москви. Тут застав його указ царя про те, що за
ним, нарешті, затверджене прізвище Шеншин, із усіма зв’язаними з нею
правами. Він став дворянином.
У 1877 році Афанасій Афанасійович купив у Курській губернії село
Воробйовку, де і провів залишок свого життя, лише на зиму переїжджаючи
до Москви. Ці роки на відміну від років, прожитих у Степанівці,
характерні його поверненням до літератури. Починаючи з 1883 року, він
видав ряд збірок ліричних віршів, об’єднаних спільною назвою, – “Вечірні
вогні” (випуск перший – 1883 рік; випуск другий – 1885 рік; випуск
третій – 1888 рік; випуск четвертий – 1891 рік). У своїх віршах поет
цурається будь-якої абстрактності, оскільки душевні стани важко
піддаються аналізові, а ще важче передати словами ледве вловимі порухи
душі.
Творчість А. А. Фета. Вірші А. Фета – це чиста поезія, у тому контексті,
що там немає ні крапельки прози. Фет обмежував свою поезію трьома
темами: кохання, природа, мистецтво. Звичайно він не оспівував жарких
почуттів, розпачу, захвата, високих думок. Ні, він писав про найпростіше
– про картини природи, про дощ, про сніг, про море, про гори, про ліс,
про зірки, про найпростіші рухи душі, навіть про хвилини враження. Його
поезія радісна і світла, їй притаманне почуття світла і спокою. Навіть
про свою загублену любов він пише світло і спокійно, хоча його почуття
глибокі і свіжі, як у перші хвилини. До кінця життя Фету не зрадила
радість, який перейняті майже всі його вірші.
Краса, природність, щирість його поезії доходять до повної досконалості,
стих його надзвичайно виразний, образний, музичний. “Це не просто поет,
а скоріше поет – музикант…”- говорив про нього Чайковський. На вірші
Фета була написана безліч романсів, що швидко завоювали широку
популярність.
oooooooooooooooooocssooO
gdA0u
gdA0u
????????? ? ?Т?Т?Фета можна назвати співаком російської природи.
Наближення весни й осіннє ув’ядання, запашна літня ніч і морозний день,
що розкинувся без кінця і без краю, житнє поле і густий тінистий ліс –
про все це пише він у своїх віршах. Природа у Фета завжди спокійна,
притихла, немов застигла. І в той же час вона на диво багата звуками і
фарбами, живе своїм життям, схованим від неуважного ока:
„Я пришел к тебе с приветом,
Рассказать, что солнце встало,
Что оно горячим светом
По листам затрепетало;
Рассказать, что лес проснулся,
Весь проснулся, веткой каждой,
Каждой птицей встрепенулся
И весенней полон жаждой…”
Дуже чудово передає Фет і “благоухающую свежесть чувств”, навіяних
природою, її красою, принадністю. Його вірші перейняті світлим, радісним
настроєм, щастям любові. Поет надзвичайно тонко розкриває різноманітні
відтінки людських переживань. Він вміє уловити і наділити в яскраві,
живі образи навіть скороминущі щиросердечні рухи, що важко позначити і
передати словами:
„Шепот, робкое дыханье,
Трели соловья,
Серебро и колыханье
Сонного ручья,
Свет ночной, ночные тени,
Тени без конца,
Ряд волшебных изменений
Милого лица,
В дымных тучках пурпур розы,
Отблеск янтаря,
И лобзания, и слезы,
И заря, заря!..”
Звичайно А. Фет у своїх віршах зупиняється на одній фігурі, на одному
повороті почуттів, і в той же час його поезію ніяк не можна назвати
одноманітної, навпаки, – вона уражає розмаїттям і безліччю тем. Особлива
принадність його віршів крім змісту – саме в характері настроїв поезії.
Муза Фета легка, повітряна, у ній начебто немає нічого земного, хоча
говорить вона нам саме про земні речі. У його поезії майже немає дії,
кожен його вірш – це цілий ряд вражень, думок, радощів і сумувань. Узяти
хоча б такі з них, як «Луч твой, летящий далеко…», «Недвижные очи,
безумные очи…», «Солнце луч промеж лип…», «Тебе в молчании я
простираю руку…» та ін.
Поет оспівував красу там, де бачив її, а знаходив він її повсюди. Він
був художником з винятково розвинутим почуттям краси. Напевно тому в
його віршах такі чудові картини природи, що він брав її такою, яка вона
є, не припускаючи ніяких прикрас дійсності.
Любовна лірика поета. Таким же прекрасним для А.Фета було і почуття
кохання, якому присвячено чимало творів поета. Кохання для нього – це
захист, тиха гавань „від вічного плескоту і гомону життя”. Любовна
лірика Фета відрізняється багатством відтінків, ніжністю, теплом, що йде
з середини душі. „Мед запашний любовної радості і чарівних снів” Фет
змалював в своїх творах словами надзвичайної свіжості і прозорості.
Пронизана то світлим сумом, то легкою радістю, його любовна лірика
дотепер зігріває серця читачів, „золотом вічним горить у співі”.
В всіх творах А. Фет бездоганно вірний в описах чи то почуттів, чи то
природи їх дрібним рискам, відтінкам, настроям. Саме завдяки цьому поет
і створив дивні твори, що вже стільки років вражають нас філігранною
психологічною точністю. До їх числа належать такі поетичні шедеври, як
«Шепот, робкое дыхание…», «Я пришел к тебе с приветом…», «На заре ты
ее не буди…», «Заря прощается с землей…»
Поезія Фета – поезія натяків, здогадок, умовчань; його вірші у більшості
своїй не мають сюжету, – це ліричні мініатюри, призначення яких не
стільки передати читачеві думки і почуття, скільки ”летючий” настрій
поета. Він був далекий від душевних бур і тривог. Поет писав:
„Язык душевной непогоды
Был непонятен для меня”.
А.Фет був глибоко переконаний, що краса – це реальний найважливіший
елемент побудови світу, який надає йому гармонійну виваженість і
цільність. Тому він шукав та знаходив красу в усьому: в опалому листі, в
троянді, що дивно посміхнулася „в день быстролетный сентября», в фарбах
«неба родного». Поет відрізняв „розум розуму” та „розум серця”. Він
вважав, що лише „розумом серця” можливо проникнути крізь зовнішню
оболонку у прекрасну суть буття. У сердечно – розумну лірику Фета немає
доступу нічому жахливому, потворному, дисгармонійному.
У 1892 році поет помер від приступу астми, не доживши двох днів до 72
років. Перед цим він намагався покінчити життя самогубством. Похований
він у селі Клейменово – родовому маєтку Шеншиних, у 25 верстах від Орла.
Творчість Фета справила значний вплив на поетів-символісті початку ХХ
століття – В. Брюсова, О. Блока, А. Бєлого, а згодом – С. Єсеніна, Б.
Пастернака та ін.
Висновок. Аналізуючи твори поета, можна з повною впевненістю
стверджувати, що російська школа чистого мистецтва не тільки не
поступалася французькій, а можливо навіть де в чому перевершувала її. На
відміну від представників французької школи „чистого мистецтва”, які в
своїх віршах приділяли увагу в першу чергу ритму вірша, повторам,
чергуванню літер в словах, створенням віршів – символів, російські поети
були майстрами „музикальних віршів”, які легко читалися. Образи,
створювані в віршах були легкі, пронизані світлом, зверталися до
найкращих почуттів людини, вчили прекрасному, вчили знаходити і любити
красу в кожному прояві природи, або почутті любові. Вірші представників
російської школи „чистого мистецтва” більш зрозумілі читачеві, оскільки
їх вірші не обтяжені великою кількістю символічних образів. Цікавою
особливістю російських поетів є те, що вони не тільки оспівували
природу, а й ставились до неї, як до чогось визначного, надзвичайного,
що може стати сенсом життя. Саме в природі, любові до жінки чи чоловіка
людина має знаходити наснагу до життя, праці, творчості, любові до
батьківщини. На мою думку, російські поети школи „чистого мистецтва”
оспівували в віршах природу через своє особливе ставлення до неї, а
французькі поети просто вважали, що в віках гідно зберегти лише вірші
про вічне, щось піднесене, не буденне. Саме тому, в віршах французів
панувала природа. Через це мені більше імпонує лірика поетів А.Фета та
Ф.Тютчева, яка через усю несхожість зачаровує своєю красою, тонким
відчуттям „душі природи” та прагненням відобразити її в усіх своїх
проявах.
Література
– Журнали „Зарубіжна література” 1999 – 2001 рр.
– „Зарубіжна література 10-й клас. Матеріали до уроків”. Укладач Р.Б.
Шутько., Харків: Торсінг, 2000р.
– А.А. Фет „Вибрані твори”, Дніпропетровськ: „Промінь” 1984р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
