.

Макроекономічна нестабільність та інфляція (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1970 23000
Скачать документ

Курсова робота

на тему

Макроекономічна нестабільність та інфляція

План:

Вступ

Поняття макроекономіки

Макроекономічна нестабільність

Безробіття

Економічний цикл

Інфляція

Поняття інфляції

Види інфляцій

Причини виникнення інфляцій

Наслідки інфляції

Методи подолання інфляції

Висновок

Вступ

В ході курсової роботи буде розглянуто макроекономіку як науку,
проблеми, які існують в макроекономіці, і способи їх подолання.

Будуть розглянуті такі проблеми макроекономіки:

1. ВВП.

2. Економічний цикл.

3. Зайнятість (безробіття).

4. Інфляція.

5. Макроекономічна політика держави.

6. Економічне зростання.

7. Макроекономічні процеси відкритої економіки: торговельний баланс,
платіжний баланс, валютний курс.

Більш детально зупинимось на проблемах, які найбільш актуальні сьогодні
в Україні. На мою думку, найбільш актуальними є такі проблеми:
економічний цикл, безробіття та інфляція.

Найефективнішим індикатором «здоров’я» економіки країни є її фінансовий
стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки
в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного
регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу
регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади
кожної країни спрямована на забезпечення стабільності
фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою
цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами.

Поняття макроекономіки

Макроекономіка — галузь економічної науки, яка вивчає функціонування
економіки в цілому з погляду забезпечення умов стійкого економічного
зростання, повної зайнятості ресурсів та мінімізації рівня інфляції.

Основна економічна проблема, з якою стикається наше суспільство, — це
суперечність між необмеженими людськими потребами та обмеженими
ресурсами, які використовуються для задоволення цих потреб. Ефективність
економіки полягає у використанні суспільством обмежених ресурсів з
максимальним результатом. Зростання ефективності ми розглядаємо за
допомогою кривої виробничих можливостей.

Виділяють сім ключових проблем макроекономіки: 1. ВВП. 2. Економічний
цикл. 3. Зайнятість (безробіття). 4. Інфляція. 5. Макроекономічна
політика держави. 6. Економічне зростання. 7. Макроекономічні процеси
відкритої економіки: торговельний баланс, платіжний баланс, валютний
курс.

На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує для аналізу
процесів агреговані величини.

Агреговані параметри — це сукупність специфічних економічних одиниць як
єдиного цілого (наприклад, ВВП — у макроекономіці, випуск фірми — в
мікроекономіці; середній рівень цін — у макроекономіці, ціна конкретного
товару — в мікроекономіці).

Методологія вивчення економіки, як і методології вивчення інших наук,
розробляє теорію, накопичує фактичні дані, а потім аналізує їх з метою
підтвердження або спростування запропонованої наукової гіпотези. Основні
знаряддя економістів — теорія та спостереження. Однак головною
відмінністю економіки від точних наук є те, що практично неможливо
провести дослід, який підтвердив би або спростував розроблену теорію.
Економічний аналіз оперує даними, що їх дає нам дійсність.

Макроекономіка використовує загальнонаукові та специфічні методи
дослідження.

Загальнонауковими є методи: 1) наукової абстракції; 2) аналізу та
синтезу; 3) єдності історичного та логічного; 4) позитивний і
нормативний. До специфічних методів належать: 1) агрегування; 2)
моделювання; 3) принцип рівноваги.

Об’єктом макроекономічного аналізу виступає економічна система в цілому
та її агреговані параметри. Існує три типи економічних систем: командна,
ринкова та змішана. У командній економіці на перше місце ставиться
централізоване планування. Держава вирішує, що, як і для кого виробляти,
розподіляє ресурси між галузями. У такій економіці ефективний розподіл
ресурсів є неможливим. Тому суто командних економік не існує. У
ринковому господарстві економічний вибір визначає ринок. Суто ринкових
економік також не існує. Держава втручається в діяльність ринків
багатьма способами і з різних причин. Тому в усіх країнах існують
змішані економічні системи. У змішаній економіці поєднуються ринкові
відносини та централізовані рішення.

З позицій макроекономіки народне господарство складається з чотирьох
суб’єктів:

• сектор домогосподарств (сектор споживання) — С — Consume;

• сектор інвестицій (сектор підприємництва) — І — Investment;

• державний сектор (державні закупки товарів і послуг) — G — Government;

• сектор чистого експорту (сектор закордон) — NX — Net Export.

Сектор домогосподарств формує пропозицію робочої сили та попит на блага;
частину одержаного доходу споживає, а іншу — заощаджує. Головна мета
домогосподарства — досягти максимального споживання за мінімальних
витрат.

Сектор підприємництва об’єднує усі фірми в країні, здійснює попит на
ресурси, створює пропозицію благ, провадить інвестування. Основною метою
кожної фірми є максимізація прибутку.

Державний сектор надає особливі блага (наука, охорона здоров’я, безпека,
державне будівництво), створює умови для оптимального функціонування
народного господарства. Держава, як суб’єкт макроекономіки, виробляє і
закуповує блага, збирає податки, виплачує трансферти та формує
пропозицію грошей.

Сектор закордон об’єднує економічні суб’єкти за кордоном та іноземні
інститути в країні, визначає стан національного платіжного балансу та
валютного курсу.

Експорт (Е) — це потік грошових платежів, спрямований на внутрішні ринки
продуктів, продаж зарубіжним покупцям вироблених в Україні товарів і
послуг.

Імпорт (І) — потік грошових платежів, який спрямований з внутрішньої
національної економіки за кордон. Різницю між величиною грошових
надходжень від експорту і величиною грошових платежів по імпорту
називають чистим експортом:

NX=E-M.

Безробіття

Досягнення повної зайнятості належить до цілей досягнення
макроекономічної стабільності. Безробіття є проявом нестабільності
економічного розвитку країни.

За визначенням МОП, безробіття — наявність групи осіб, які старші за
певний вік, не мають роботи, здатні нині до роботи та які шукають роботу
у розглядуваний період.

Безробіття не визначається звичайною різницею між робочою силою та
зайнятими, оскільки існують різноманітні класифікації безробіття. Це
пояснюється різними підходами до проблеми безробіття, відсутністю єдиної
бази статистичної інформації щодо зайнятості. Найпоширенішою
класифікацією є поділ безробіття на три види: фрикційне, структурне,
циклічне.

Фрикційне безробіття пов’язане з пошуком та очікуванням роботи і має
добровільний характер. Охоплює велику кількість людей в усіх країнах,
має короткостроковий період тривалості та є неминучим. Шляхами подолання
фрикційного безробіття є вдосконалення інформаційної бази на ринку праці
та введення певних обмежень щодо переміщення робочої сили. Фрикційне
безробіття кваліфікується як добровільна зміна місця роботи, пошук нової
роботи через звільнення, пошук роботи вперше.

Сезонне безробіття є підтипом фрикційного і виникає в результаті
сезонних коливань попиту та пропозиції на ринку праці.

Структурне безробіття пов’язане з невідповідністю пропозиції праці та
попиту на робочу силу.

З часом у структурі сукупного попиту і в технології відбуваються зміни,
які, в свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу.
Внаслідок таких змін попит на деякі професії знижується або взагалі
зникає. Попит на інші професії, у тому числі й такі, що раніше не
існували, збільшується. Виникає безробіття, за якого робоча сила реагує
повільно на ці зміни і її структура повністю не відповідає новій
структурі робочих місць. Структурне безробіття, як і фрикційне, також
вважають неминучим.

Методами економічної політики, спрямованими на зменшення структурного
безробіття, є програми розвитку переструктурованих галузей та регіонів
країни, програми перекваліфікації робочої сили.

Циклічне безробіття викликане рухом економічного циклу. При піднесенні
економіки рівень безробіття знижується, при спаданні — зростає. Циклічне
безробіття може бути пов’язане ще й із тривалим економічним застоєм, або
стагнацією, економіки. За тривалістю циклічне безробіття перевищує
фрикційне та поступається структурному.

Шляхами подолання циклічного безробіття є державні програми щодо
стабілізації темпів економічного зростання, спрямовані на підвищення
сукупного попиту, приміром великі державні програми на будівництво
житла, доріг тощо.

Залежно від тривалості існування розглядають короткострокове і
довгострокове безробіття.

За характером прояву розрізняють відкрите безробіття, яке враховується
офіційною статистикою, та приховане, коли людина працює, має дохід, а
офіційно не зареєстрована як зайнята.

Повна зайнятість — це зайнятість за наявності лише природного безробіття
та відсутності безробіття циклічного.

Природний рівень безробіття — рівень безробіття за умови повної
зайнятості. Він дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного
безробіття.

На величину природного рівня безробіття впливає передусім стан економіки
в країні. Показниками цього стану можуть бути валовий внутрішній продукт
на душу населення, демографічні показники, мінімальний рівень заробітної
плати.

Повна зайнятість означає підтримування частки незайнятого населення у
розмірі 5,5-6,5 % загальної чисельності робочої сили. У різних країнах
ці показники різні, але в усіх випадках природний рівень безробіття не
означає 100%-ної зайнятості.

Повний, або природний, рівень безробіття виникає за збалансованості
ринків робочої сили, тобто коли кількість тих, хто шукає роботу,
дорівнює кількості вільних робочих місць.

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник
циклічного безробіття. Отже, рівень безробіття за повної зайнятості
досягається у тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює 0.

У сучасній економіці замість терміна “природний рівень” безробіття
вживають термін “стійкий рівень безробіття”, який не прискорює інфляцію,
— NAIRU (Non-Accelerating-Inflation Rate of Unemployment). Цей показник
обчислюється як усереднена величина фактичного рівня безробіття в країні
за попередні й наступні десять років. Похибки визначення рівня
безробіття пов’язані з суб’єктивними самооцінками людей щодо категорій
безробітних та зайнятих і з тіньовою економікою, коли високий відсоток
тіньової економіки в країні супроводжується значним рівнем безробіття,
зафіксованим у статистичних документах.

За міжнародними стандартами 1983 р. Міжнародна організація праці (МОП)
поділяє усе населення на три категорії (рис. 1):

Рис.1 Категорії населення

1. Зайняті — люди, котрі виконують якусь оплачувану роботу, а також ті,
що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи
відпустку.

2. Безробітні, у визначенні МОП (за матеріалами вибіркового обстеження
робочої сили), — це особи віком 15-70 років (зареєстровані та
незареєстровані в державній службі зайнятості), які:

• не мали роботи (прибуткового заняття);

• шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж
обстежуваного тижня;

• готові розпочати або розпочинають роботу протягом наступних двох
тижнів;

• знайшли роботу та чекають відповіді;

• зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу;

• навчаються за направленням служби зайнятості.

Зареєстровані безробітні, згідно з Законом України “Про зайнятість
населення”, — це працездатні громадяни працездатного віку, які не мають
заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у
державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні
розпочати підходящу роботу .

3. Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення:

• люди віком до 16 років, а також ті, які перебувають у спеціалізованих
установах (психіатричних установах, виправних закладах тощо);

• особи, які вибули зі складу робочої сили, — дорослі, які мають
можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу; особи, які
навчаються з відривом від виробництва; військові строкової служби;
жінки, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною; пенсіонери;
особи дуже хворі, щоб працювати, або такі, що не шукають роботу;
іноземні громадяни.

Безробіття і зайнятість вимірюються показниками “рівень безробіття” і
“рівень зайнятості” відповідно.

Рівень безробіття — це відношення (у %) кількості безробітних до робочої
сили:

Рівень зайнятості — це відношення кількості зайнятого населення до
всього опитуваного населення. Розрізняють рівні зайнятості за статтю,
віковими групами, місцем проживання.

Рівень зайнятості по країні визначається за формулою:

Потенційним рівнем ВВП вважають обсяг виробництва за умови повної
зайнятості ресурсів. Під час спаду він менший за цей рівень, потім
поступово повертається до нього, а інколи перевищує цей рівень під час
піднесення економіки.

Якщо фактичний ВВП менший за потенційний, ?f ?p ілюструє
перевищення фактичним ВВП свого потенційного рівня. Це стає можливим
найчастіше в екстремальних ситуаціях, коли в процес виробництва
залучаються додаткові зміни робітників, капітальне обладнання
використовується понад встановлені нормативи, поширюється понаднормова
праця і праця за сумісництвом.

Циклічне безробіття, крім соціальних негараздів, призводить до втрат в
обсязі реального ВВП.

— емпіричний коефіцієнт чутливості ВВП до змін циклічного безробіття
(коефіцієнт Оукена). Припустимо, ? = 2,5. Тоді закон Оукена формулюється
так: якщо фактичний рівень безробіття uf – перевищує природний рівень up
на 1 %, то відставання обсягу ВВП становить 2,5 %. Це відношення (1:2,5
або 2:5) дозволяє обчислити абсолютні втрати продукції, які пов’язані з
будь-яким рівнем безробіття.

Економічний цикл

Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність. Історія
свідчить про те, що економічні умови ніколи не були сталими. За
економічним піднесенням настає економічний спад, і навпаки.

Економічний цикл (цикл ділової активності) — це періодичне піднесення
або спад реального ВВП на тлі загальної тенденції до зростання.

Економічний цикл характеризується: 1) самовідтворенням; 2)
безперервністю (остання фаза попереднього циклу є початком нового); 3)
хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників.

Окремі економічні цикли суттєво відрізняються між собою за тривалістю та
інтенсивністю, проте всі вони утворюються з одних і тих самих фаз.
Наприкінці попереднього і під час народження нового циклу — спад —
погіршуються показники. На нижньому рівні — дно — встановлюється
короткочасна рівновага. Під час поширення нового економічного циклу —
піднесення — показники різко зростають. На верхньому рівні — пік —
досягнення рівноваги, потім — знову спад. Сучасні економічні теорії
розрізняють дво- та чотири- фазні моделі економічного циклу. Двофазні
моделі містять фази піднесення і спаду та найвищу (пік) і найнижчу (дно)
точки циклу (рис.2). Початковою фазою економічного циклу є спад (криза).
Він порушує нормальний хід економічного розвитку. Обсяг валового
внутрішнього продукту та рівень зайнятості скорочуються. Безробіття
зростає.

Рис.2 Двофазна модель економічного циклу

Однак ціни не завжди знижуються. Під час спаду досягається найнижча
критична точка (дно), після якої починається пожвавлення. Виробництво і
зайнятість на дні досягають найнижчого рівня. На фазі піднесення
виробництво та зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватися.
Життєвий рівень населення також зростає. Досягається критична точка —
пік (вершина), коли в економіці спостерігається повна зайнятість і повне
використання економічних потужностей. Рівень цін має тенденцію до
підвищення. Зростання ділової активності припиняється.

Чотирифазна модель економічного циклу розрізняє фази: А — піднесення, В
— кризи, С — депресії та D — пожвавлення (рис.3).

Рис.3 Чотирифазна модель економічного циклу

За тривалістю економічні цикли поділяють на: короткі (малі) — коливання
ділової активності 3-4 роки; середні (промислові) — коливання ділової
активності 8-10 років; великі (довгі хвилі) — з періодичністю 48-55
років.

Короткі (малі) цикли пояснюються коливаннями в обсязі
товарно-матеріальних запасів та пов’язані з відновленням рівноваги на
споживчому ринку. Основою малих циклів є процеси, які відбуваються у
сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами,
котрі, повторюючись, мають певні закономірності. Тривалість їх 3-4 роки.
Досліджували короткі цикли американці Уеслі Мітчелл (1874-1948) і Джозеф
Кітчин (1861-1932). Середні (промислові) цикли зумовлюються зміною
попиту на засоби виробництва. Основою середніх циклів є процеси,
пов’язані з оновленням основного капіталу. Тривалість їх 8-10 років.
Причини виникнення середніх циклів уперше описав французький економіст
Клемент Жугляр (1819-1908). В основі великих циклів лежить зміна базових
технологій і поколінь машин. Тривалість їх 48-55 років. Автором цієї
теорії був російський економіст Микола Кондратьев (1892-1938).

Інфляція

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її
поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких
вона нерозривно пов’язана.

Термін інфляція (від лат. Inflatio – надування) вперше почав вживатися в
Північній Америці в період громадянської війни

1861 – 1865 рр. І означав процес збільшення паперово – грошового обігу.
В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції.
Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції
одержало в ХХ столітті відразу після першої світової війни.

На початок 90-х років ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної
країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній
економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є
процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної
спроможності грошей. Дж.М.Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент
макроекономічної теорії.

Мілітаризм, змінивши кейнсіанській теорії у 80-х роках вже не просто
включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції
стають найважливішою складовою частиною останньої. “Під інфляцією, –
пише М.Фрідмен, – я розумію стійке та безперервне зростання цін, що
завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою
грошей по відношенню до випуску продукції”. Це положення переконує в
тому, що причини інфляції – у сфері обігу. А тому допускається обмеження
впливу держави в процеси суспільного відтворення.

На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміється
надмірний попит, причини якого – як на стороні пропозиції, так і попиту:
”В разі якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для
купівлі збільшилася, має місце інфляція”.

З середини 60-х років у світовій економічній науці формується новий
напрям у дослідженні інфляцій. Його представники виходять з необхідності
комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують загальні зміни в
економіці 2-ї половини ХХ століття. Згідно з цим підходом, найважливішою
рисою сучасних інфляційних процесів є тісне переплетіння грошових та
загально-економічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно
від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін
викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки.

Іншими словами, зростання останнього часто виступає вже не як причина
росту цін, а як його похідна. Грошові та загально-економічні фактори в
цьому процесі змінюють місцями причини та наслідки інфляції. Тому
всіляке зростання рівня цін викликає підсилення інфляції і стає тим
самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах
перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються у
сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Де б
не розпочалася дія інфляційних факторів – чи у виробництві, чи у сфері
державних фінансів, чи у, власне, грошово-кредитній сфері – інфляційне
зростання цін супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно
відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень, а
потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою
масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції в
її класичному вигляді.

Інфляція є основною проблемою в багатьох країнах, що розвиваються. Вона
не обійшла й республіки колишнього Радянського Союзу (в тому числі й
Україну), які стали на шлях створення ринкових економічних відносин.

Поняття інфляції

Інфляція – процес знецінення грошей унаслідок надмірної емісії та
переповнення каналів обігу грошовою масою. Зовні вона проявляється у
зростанні загального рівня цін та зниженні купівельної спроможності
грошей. Перебіг інфляційного процесу схематично ілюструє рис.1.

Рис.4. Інфляційний процес

Інфляція призводить до стихійного перерозподілу доходів та багатства між
соціальними групами населення, зниження матеріального стимулювання
праці, до спаду виробництва, скорочення інвестицій, гальмування
науково-технічного прогресу, послаблення зовнішньоекономічних позицій
країни, зменшення конкурентних можливостей на світовому ринку.

Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий
процес, який можна розділити на три етапи:

на першому етапі темпи зростання цін (інфляції) відстають
від

темпів збільшення грошової маси в обігу;

на другому етапі темпи зростання цін значно випереджають темпи

зростання грошової маси в обігу;

на третьому стані зростання цін набирає нерівномірного стрибкоподібно
характеру, коли темпи зростання цін то випереджають темпи зростання
грошової маси, то відстають від них.

Інфляція означає зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це
є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості
життя).

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за
допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як
різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та
100%:

??$????????????$??? ????????????????

\

3/4

O

??&??????y????????????????

?&??????

\

?

?

?

1/4

3/4

Ae

AE

?

O

O

U

th

:BDXZ`b¦?®°Ueae? ? hf hf hf hf hf hf /TH? hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf hf ??????????Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою: — відповідно, ціновий індекс у поточному і минулому періодах. Дефляція — тенденція до зниження загального рівня цін. Спричиняється дефіцитом грошей порівняно з виробленням благ. Дезінфляція — уповільнення темпів інфляції. Залежно від розмірів державного втручання розрізняють відкриту (явну) та приховану (пригнічену) інфляцію. Види інфляцій Інфляція як явище виникла водночас з паперовими грошима, адже при золотомонетному обігу надлишку грошей не може бути. Розрізняють “класичну” і сучасну інфляцію. Для “класичної” інфляції (XVIII – XIX ст.) характерним є її тимчасовість. Вона виникла за надзвичайних обставин (тривалі війни, які збільшували видатки держави тощо). Сучасна інфляція має хронічний (сталий) характер. Вона перетворилась в постійний елемент процесу відтворення. Демонетизація золота, розрив зв’язків між паперовими, чековими і кредитними грошима і золотом, надали рухові грошової маси автономного характеру, відносно незалежного від обігу товарів, їх пропозиції. Причиною інфляції спочатку вважали повсюдний перехід до паперових грошей. Однак навіть після того, грошова емісія була взята під строгий контроль, інфляція не зникла. Виявилось, що в інфляції можуть бути різні причини і сама вона буває різною. Інфляція може протікати помірно – бути «повзучою», при цьому виді інфляції ціни зростають не більше чим на 10% в рік. Така інфляція дозволяє ефективно коректувати ціни відповідно до змінившихся умовам виробництва і попиту. «Галопуюча» інфляція – при цьому виді інфляції ціни зростають від 50 до 200% на рік. Це є вже серйозною проблемою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри контрактів і угод. Найбільш згубною для економіки є гіперінфляція, показуючи собою астрономічне зростання кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічний ріст цін на товари. Роль самих грошей в таких випадках сильно зменшується і населення, і помислові підприємства переходять на інші, менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. В окремих випадках появляються окремі паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Гіперінфляція наносить сильний удар навіть по найбільш заможним прошаркам суспільства. При інфляції попиту надлишок грошей виникає внаслідок зростання сукупних грошових витрат підприємств, державних і домашніх господарств. Попит в країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін. Не менш небезпечною інфляція витрат, коли ціни зростають через збільшення витрат виробництва. Зрослі ціни вимагають нового збільшення витрат при купівлі необхідних виробничих ресурсів, що знову “штовхає” ціни вгору там, де ці ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в результаті посилюють один одного, їх зростання стає, по суті, самопідтримуючим, при чому із зростаючими темпами. Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, - це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію. Надмірне зростання заробітної плати, як правило, породжує інфляцію, тому профспілки, що вимагають постійного підвищення оплати праці, для працівників своєї галузі, повинні рахуватись із загальним економічним станом країни, середнім рівнем заробітної плати. Зростання витрат виробництва, що обертається накручуванням цін, веде до раптового, непередбачуваного зростання цін на сировинні ресурси, а особливо - на енергоносії, що в повній мірі відчула на собі економіка молодої незалежної України. Найстрашніше в інфляції втрат те, що вона породжує інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли в масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і на далі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати “під майбутнє зростання цін", а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит. Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її становищі - тобто при відносно вільному ринку. При «прихованій» інфляції ріст цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись в дефіциті пропозиції. Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам. У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару. Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 році і відповідний прогноз росту цін напередодні - в грудні 1991р. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним стрибком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогностичних тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці на зараженій інфляційними очікуваннями , то виникає так званий «ефект Пігу» - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги. Причини виникнення інфляцій Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна кон’юнктури ринку, дія зовнішньо економічних зв’язків, стихійних лих і т.д. Отже, ріст цін викликається різними причинами. Але не всякий ріст цін - інфляція. Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні. Так ріст цін, пов’язаний з циклічними коливаннями кон’юнктури, неможна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу (особливо в його «класичній» формі характерній для ХІХ - початку ХХ століття) буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Інша справа - якщо підвищення продуктивності праці супроводжується випереджуючим це підвищення ростом заробітної плати. Таке явище називається інфляцією витрат. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небудь місцевості зруйновані будинки, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринка ціни почнуть падати. Найважливіші із причин росту цін. По-перше, це диспропорційність, або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції. По-друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу. По-третє, з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв’язки збільшують небезпечність «імпортованої» інфляції. По-четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників - найважливіше (якщо не головне ) завдання антиінфляційної політики Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність від конкретних економічних факторів. Так , зразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була зв’язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну роль в розкачуванні інфляційного процесу почали грати державні витрати, співвідношення «ціна - заробітна плата», перехід інфляції з інших держав і деякі інші фактори. Наслідки інфляції Наслідки інфляції різноманітні і суперечливі: Інфляція приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним і не прогнозованим чином. Боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів. Інструментом перерозподілу є: - дефіцит державного бюджету; - державний борг; - інфляційний податок – капіталу. Він сплачується автоматично під час купівлі товарів за вищими цінами. , де Рn – рівень цін в n-ому році; Pn-1- рівень цін в (n-1)-му році; Mn – пропозиція грошей в  n-му році. - держава отримує сеньйораж внаслідок монопольного права друкувати гроші. Він обраховується як різниця між сумою номіналів додатково випущених банкнот і затратами на їх друкування. Високі темпи інфляції і різка зміна структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм та домогосподарств. В результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бюджету. Платою за це є ріст процентних ставок та прибутків, а інвестиції починають носити короткостроковий характер. Населення та корпорації прагнуть матеріалізувати грошові  кошти, які швидко знецінюються. Результатом є ріст сукупного попиту і ріст цін (інфляція попиту). Реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного проценту росту інфляції. Відбувається знецінення амортизаційного фонду, що ускладнює процес відтворення. Крім того, знецінюються грошові заощадження населення, банківські вклади, облігації, страховки, готівкові гроші. Кошти спрямовуються в основному на поточне споживання. Це так звана, втеча від грошей. В результаті росту цін знижується конкурентоспроможність національних товарів, внаслідок чого росте імпорт і зменшується експорт, банкротують національні виробники. Росте попит на більш стабільну іноземну валюту, посилюється втеча капіталів за кордон. Знижується політична стабільність у суспільстві, росте соціальна напруженість. Змінюється структура і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Звужуються можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної та монетарної політики. Зростає бюджетний дефіцит і державний борг, запускається механізм їх відтворення. Інфляція приводить до прихованої конфіскації грошових коштів у населення і підприємств через податки. Це має місце внаслідок того, що платники податків через зростання номінального доходу автоматично потрапляють до більш високої групи оподаткування. В результаті і у населення, і у підприємств вилучають частину доходів, які не є прибутками і які повинні були йти на поточні витрати. Для інфляційного податку існує крива Лаффера, яка показує величину надходжень від інфляційного податку при різних рівнях інфляції. Коли економіка знаходиться у стані рівноваги і темпи інфляції не змінюються з часом. Р - рівень інфляції; ІТ – інфляційний податок. Із зростанням інфляції база оподаткування (у цьому випадку – це попит на реальні грошові залишки) зменшується. мах. Подальше зростання інфляції призводить до скорочення надходжень, тому що високий рівень інфляції не компенсує скорочення рівня реальних грошових залишків, які і обкладаються податком (відрізок ML на графіку). Висновок. При стійких темпах інфляції існує максимальний бюджетний дефіцит, який фінансується за допомогою друкування грошей. Уряд може тимчасово фінансувати дефіцит вищий за максимальних (ІТмах), але за рахунок прискорення інфляції, замість збереження її стабільного темпу. Якщо уряд намагається довгий час фінансувати більший, ніж ІТмах дефіцит бюджету, то це призводить до гіперінфляції. Ефект Танзі-Олівера. Суть: інфляція знецінює надходження від оподаткування (якщо податки нараховані в ІІІ кварталі, а виплачуються вони в ІV кварталі, то при гіперінфляції суми знецінюються за цей проміжок часу). Інфляція погіршує керованість національним господарством, оскільки посилюється нестабільність, змінюються ціни, важко прогнозувати затрати і прибутки, що знижує економічну активність. В умовах стагфляції висока інфляція поєднується з високим безробіттям. При гіперінфляції виробнича діяльність стає неефективною, йде переорієнтація на посередницьку діяльність. Масово згортається виробництво. Гроші перестають виконувати свої функції (росте бартер), посилюються неплатежі (криза фінансово-грошової сфери). Порушуються кредитні відносини. виробництво і обмін рухаються до зупинки. Виникає економічний, соціальний і політичний хаос. Методи подолання інфляції Висока соціально-економічна "ціна", яку суспільство сплачує за допущену інфляцію, вимагає антиінфляційних дій. Світова практика нагромадила в цій галузі певний досвід. Антиінфляційна політика держави — це сукупність заходів державного регулювання, спрямованих на зниження темпів інфляції. Дотепер сформувались два основних напрями, спрямовані на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний. Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає в стабілізації сукупного попиту. Монетарна антиінфляційна політика виникла на критиці кейнсіанського напряму, пропонуючи більш радикальні заходи щодо боротьби з інфляцією. Існують кілька методів монетарної антиінфляційної політики. В умовах гіперінфляції застосовується метод нуліфікації грошей. Приклади: Німеччина 1925 p., Угорщина 1946 p., Україна 1994 р. Метод шокової терапії передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок скорочення витрат на соціальні програми, введення дорогого кредиту, скорочення податкових ставок. У результаті дорогого кредиту слабкі фірми банкрутують, а низька ставка податку заохочує сильні фірми. Таким чином, інфляція призупиняється. Однак застосування цього методу негативно впливає на добробут населення. Метод градуювання, або поступових змін — метод монетарного напряму антиінфляційної політики. Він полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Ця політика дуже часто викликає інфляційну інерцію, коли минула інфляція породжує нову. Тому застосовують її тоді, коли зростання рівня цін становить не більш як 20 % на рік. Перевагами поступових змін інфляції є: поступове зростання цін та надання безробітним працівникам можливості перекваліфікуватися. Поступовий спад виробництва дає можливість підприємствам перепрофілюватися. Головний позитив — це соціальна стабільність у державі. Недоліками поступової ходи є, безумовно, невизначеність економічної політики та очікування інфляції. Застосування одного з монетарних методів антиінфляційної політики залежить від соціально-економічної ситуації в країні та визначається конкретними умовами і можливостями. Метод регулювання цін і доходів за допомогою заморожування цін і заробітної плати та обмеження її зростання. Цей підхід передбачає встановлення коефіцієнта виробничих втрат. Він показує, скільки відсотків реального ВВП потрібно витратити для того, щоб скоротити рівень інфляції на 1 %. Політика регулювання цін та доходів на практиці себе не виправдала, тому застосування її в економіці обмежене. У сучасних умовах більшість економістів пропонують дотримуватись наступного методу антиінфляційної політики: темп зростання пропозиції грошей має дорівнювати темпові економічного зростання країни. Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки об'єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції. Висновок Першочерговою проблемою, яку має розв'язати український уряд, є зниження рівня інфляції. Зниження рівня інфляції має забезпечити подальше економічне зростання в Україні . Украй високою виявилася інфляція в листопаді. Як повідомив 07.12.2007 Держкомстат, індекс споживчих цін склав минулого місяця 102,2%, у січні-листопаді 2007 року – 114,2%, а річний (листопад 2007 року до листопада 2006) – 115,2%. Вищою за цей показник інфляція в жовтні-листопаді була лише в далекому 1998 року – але те був період фінансової кризи, коли відбувався обвал гривні. За зростанням споживчих цін безпосередньо в листопаді цього року оновлено восьмилітній рекорд (у листопаді 1999 року – 102,9%), по річній інфляції – семирічний рекорд (інфляція в 2000 році – 25,8%). Таким чином, інфляція в 2007 році встановила «рекорди» нинішнього сторіччя і тисячоліття. Треба сказати, що продовольчі товари подорожчали цього року в багатьох країнах світу – у зв`язку з несприятливими погодніми умовами і деякими іншими обставинами. Але в тих державах, де доходи населення вищі, продукти харчування становлять меншу частку в споживчому кошику. І тому навіть при однаковому зростанні цін на продукти харчування, загальна інфляція виявляється там нижчою, ніж в Україні. Так, в країнах ЄС частка продуктів харчування становить лише близько 15% поточних витрат домогосподарств. І, хоча багато продуктів у них також значно подорожчали в нинішньому році, інфляція за 12 місяців в ЄС лише трохи перевищує 2,5%. Що, втім, викликає велику стурбованість урядів європейських держав – оскільки «комфортною» у них вважається річна інфляція не вище 2%. Безробіття також є дуже важливою проблемою для України, незважаючи не те, що за останні роки рівень безробіття в Україні неухильно скорочується. Якщо в 2000 році він дорівнював 11,6% економічно активного населення, то за І півріччя 2007 року в цілому по Україні він склав 6,6%. На закінчення необхідне звернути увагу на те, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів анти інфляційного регулювання. Адже економіку будь-якої країни слід розглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та опосередкованих зв’язків. Механізм дії інфляційних факторів залежить від співвідношення багатьох економічних процесів – внутрішніх і зовнішніх. Він неоднорідний на часовому проміжку становлення ринкової економіки в Україні. Також неоднакова активність конкретних інфляційних факторів. Це обумовлено тим, що інфляція – це, передусім, динамічний макроекономічний процес. У більшості випадків ті негативні процеси, які проглядаються на рівні макроекономіки, є наслідком значних деформацій внутрішніх економічних процесів, як макроекономічних, так і мікроекономічних. Саме тому без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової ситуації, що мають бути узгоджені з конкретними національними особливостями, конкретними змінами процесів у кожній ланці економічної системи країни, їх розвитком протягом незупинного плину часу. Інакше, якщо засоби щодо оздоровлення економічної ситуації використовуються частково, то результат нагадуватиме лише тимчасову “косметичну” операцію. Заходи по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть дати позитивні результати лише за умов початкового, обов’язкового і суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки – фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва, продукуючого процесу. Здійснювані заходи по стабілізації фінансової та грошової системи дають утворити передумови для проведення комплексної грошової реформи та запровадження в обіг повноцінної національної валюти України – гривні. Здійснення оздоровлення фінансової ситуації в Україні надасть змогу зупинити негативні процеси в економіці – падіння рівня виробництва, знецінення грошей, дефіцит держбюджету – та забезпечити передумови для подальшого економічного росту країни. Країни, що рішуче пішла шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримування інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищенні рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не лише стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним факторам, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи. Використана література: А. Гальчинський “Теорія грошей” Київ “Основи” 2006 р. “Гроші та кредит” підручник, Тернопіль – 2007 р. Л. Е. Сімків, О. С. Яцюк, С. Я. Кісь “Основи економічної теорії”, Івано-Франківськ – 2004 р. І. Мочерний , “Основи економічної теорії”, Київ – 1998 р. Макроекономiка: пiдручник/ за ред. Савченка А.Г., Пухтасвич Г.О. та iн., Киiв, 1995. Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. / За ред. С. Буда-говської. — К.: Основи, 2005. Мэнкъю ?. Г. Принципы экономики. — СПб.: Питер Ком, 1999. Поль Самуельсон “Економікс” Ю.В.Ніколенко А.В.Демківський В.В.Фещенко “Основи економічної теорії ” PAGE PAGE - 32 - Р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020