.

Експертні методи прийняття рішення (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1572 26868
Скачать документ

Курсова робота

Експертні методи прийняття рішення

План

Вступ.

I Характеристика експертних методів прийняття рішення:

1.1 Аналіз існуючих методів прийняття рішень;

1.2 Прийняття рішення за допомогою експертних методів
(діагностика проблеми, виявлення альтернатив);

Вимоги до експертних методів прийняття рішення;

Характеристика експертних систем для прийняття управлінських рішень.

II Реалізація експертних методів прийняття рішень на прикладі
СТОВ „Новоселиця” Катеринопільського району; Черкаської області:

Виробничо-економічна характеристика господарства;

реалізація методу прийняття рішень в господарстві.

III Удосконалення методики прийняття рішень на основі експертних методів
та експертних систем:

Наслідки експертизи та її використання в удосконаленні господарського
механізму та експертних систем;

Шляхи удосконалення виробничої діяльності на основі експертних методів
прийняття рішень.

Висновки.

Список використаної літератури.

ВСТУП

Сучасна економіка пред’являє нові, більше високі вимоги до управління.
Питання вдосконалення методів управління здобувають зараз дуже важливе
значення, оскільки саме в цій сфері є ще більші резерви росту
ефективності народного господарства.

Істотним фактором підвищення наукового рівня управління є застосування
при підготовці рішень математичних методів і моделей. Однак, повна
математична формалізація техніко-економічних завдань часто нездійсненна
внаслідок їхньої якісної новизни й складності. У зв’язку із цим усе
ширше використаються експертні методи, під якими розуміють комплекс
логічних і математико-статистичних методів і процедур, спрямованих на
одержання від фахівців інформації, необхідної для підготовки й вибору
раціональних рішень.

Експертні методи застосовують зараз у ситуаціях, коли вибір,
обґрунтування й оцінка наслідків рішень не можуть бути виконані на
основі точних розрахунків. Такі ситуації нерідко виникають при розробці
сучасних проблем управління суспільним виробництвом і, особливо, при
прогнозуванні й довгостроковому плануванні. В останні роки експертні
оцінки знаходять широке застосування в соціально-політичному й
науково-технічному прогнозуванні, у плануванні народного господарства,
галузей, об’єднань, у розробці великих науково-технічних, економічних і
соціальних програм, у рішенні окремих проблем керування.

У ході розвитку суспільного виробництва зростають не тільки складність
керування, але й вимоги до якості прийнятих рішень. Для того, щоб
підвищити обґрунтованість рішень і врахувати численні фактори, що
роблять вплив на їхні результати, необхідний різнобічний аналіз,
заснований як на розрахунках, так і на аргументованих судженнях
керівників і фахівців, знайомих зі станом справ і перспективами розвитку
в різних областях практичної діяльності. Застосування експертних методів
забезпечує активна й цілеспрямована участь фахівців на

всіх етапах прийняття рішень, що дозволяє істотно підвищити їхню якість
і ефективність.

Метою нашої роботи є вивчення методу експертних оцінок – одного з
найважливіших етапів прийняття грамотних управлінських рішень. Завдання:

вивчення ролі експертизи в керуванні;

розгляд порядку організації експертного оцінювання;

вивчення видів шкал і порядку їхнього використання;

4) докладний розгляд заключного етапу експертного оцінювання

обробки експертних оцінок.

Об’єктом дослідження слугують економічні та управлінські відносини на
підприємстві в ході процесу прийняття управлінського рішення та його
виконання. При написанні роботи використовувалися різноманітні наукові
методи досліджень: економіко-математичний метод, статистичний, графічний
метод, економічний аналіз тощо.

1. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКСПЕРТНИХ МЕТОДІВ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ.

1.1. Аналізі Існуючих методів прийняття рішень.

Уміння приймати рішення необхідно для реалізації управлінських функцій,
тому процес прийняття рішень є основою теорії управління. Як наука, цей
напрямок зародилася в Англії, під час Другої світової війни, коли група
вчених одержала завдання на рішення складної військової проблеми
оптимального розміщення різних підрозділів цивільної оборони й вогневих
позицій своєї армії. В 50-х роках ця теорія була модернізована, і стала
застосовуватися для рішення проблем цивільної промисловості.

У сучасній літературі з теорії прийняття рішень існують різні підходи
щодо класифікації методів обґрунтування управлінських рішень. Один з
найпоширеніших способів класифікації представлено на рис. 1.1.

Якісні методи

Експертні методи

Методи, що застосовуються

в умовах

однозначної

визначеності

інформації про

ситуацію

прийняття рішення

Методи, що

застосовуються

в умовах

ймовірної

визначеності

інформації про

ситуацію

прийняття

рішень

Методи, що застосовуються

в умовах невизначеності

інформації про ситуацію

прийняття рішень

Аналітичні методи

Статистичні методи

Теоретико-ігрові методи

Методи математичного аналізу

Методи теорії статичних рішень

Методи теорії ігор

Рис. 1.1 Класифікація методів обґрунтування управлінських рішень.

Відповідно до цього способу всі методи обґрунтування управлінських
рішень поділяються на кількісні та якісні (20, С.56).

Кількісні методи (або методи дослідження операцій) застосовують, коли
фактори, що впливають на вибір рішення, можна кількісно визначити
та оцінити.

Якісні методи використовують тоді, коли фактори, що визначають прийняття
рішення не можна кількісно охарактеризувати або вони взагалі не
піддаються кількісному вимірюванню. До якісних методів належать в
основному експертні методи.

Кількісні методи залежно від характеру інформації, яку має особа, яка
приймає рішення, поділяються на:

1) методи, що застосовуються в умовах однозначної визначеності

інформації про ситуацію прийняття рішення (аналітичні методи та частково

методи математичного програмування);

2) методи, що застосовуються в умовах імовірностної визначеності

інформації про ситуацію прийняття рішення (статистичні методи та
частково

методи математичного програмування);

3) методи, що застосовуються в умовах невизначеності інформації

про ситуацію прийняття рішення (теоретико-ігрові методи, які залежно від

того, що спричиняє невизначеність ситуації: об’єктивні
обставини або

свідомі дії противника, поділяються на методи теорії статистичних рішень
та

методи теорії ігор) (7, С.48).

Дамо загальну характеристику кожної з наведених груп методів. Аналітичні
методи характеризуються тим, що встановлюють аналітичні (функціональні)
залежності між умовами вирішення задачі (факторами) та її результатами
(прийнятим рішенням). До аналітичних належить широка група методів
економічного аналізу діяльності фірми (наприклад, побудова рівняння
беззбитковості і знаходження точки беззбитковості).

Статистичні методи ґрунтуються на збиранні та обробці статистичних
матеріалів. Характерною рисою цих методів є врахування випадкових
впливів та відхилень. Статистичні методи включають методи теорії
ймовірностей та математичної статистики. В управлінні широко
використовують наступні з цієї групи методів: кореляційно-регресійний
аналіз; дисперсний аналіз; факторний аналіз; кластерний аналіз; методи
статистичного контролю якості і надійності та інші (4, С.56).

Методи математичного програмування. Математичне програмування – це
розділ математики, який містить теорію та методи рішення умовних
екстремальних задач з кількома змінними. В задачах математичного
програмування необхідно вибрати значення змінних (тобто параметрів
управління) так, аби забезпечити максимум (або мінімум) цільової функції
за певних обмежень. Найбільш широко методи математичного програмування
застосовуються в сферах планування номенклатури і асортименту виробів;
визначенні маршрутів виготовлення виробів; мінімізації відходів
виробництва; регулюванні запасів; календарному плануванні виробництва
тощо (10 С. 18). Методи теорії статистичних рішень використовуються,
коли невизначеність ситуації обумовлена об’єктивними обставинами, які
або невідомі, або носять випадковий характер.

Теорія ігор використовується у випадках, коли невизначеність ситуації
обумовлена свідомими діями розумного супротивника. Докладніше
теоретико-ігрові методи розглядаються наприкінці лекції.

Конкретними інструментами реалізації методів обґрунтування управлінських
рішень, що широко використовуються на практиці є: прогнозування,
платіжна матриця, “дерево рішень”.

Під прогнозом розуміють обґрунтоване твердження про можливий стан
об’єкту в майбутньому, про альтернативні шляхи досягнення такого стану.
Прогнозування управлінських рішень тісно пов’язано з плануванням.
Прогноз в системі управління є перед плановою розробкою багатоваріантних
моделей розвитку об’єкта управління.

Метою прогнозування управлінських рішень є одержання науково
обґрунтованих варіантів тенденцій розвитку проблемних ситуацій.

До другої груші методів відносять: експертний метод; функціональний
метод; метод оцінки технічних стратегій. Метод платіжної матриці
дозволяє дати оцінку кожної альтернативи як функції різних можливих
результатів реалізації цієї альтернативи. Основними умовами застосування
методу платіжної матриці є:

? наявність кількох альтернатив вирішення проблеми;

? наявність декількох ситуацій, які можуть мати місце при реалізації

кожної альтернативи;

? можливість кількісно виміряти наслідки реалізації альтернатив.

В концепції платіжної матриці ключовим є поняття „очікуваного ефекту”.
Очікуваний ефект – це сума можливих результатів ситуацій, які можуть
виникнути в процесі реалізації альтернативи, помножених на імовірність
наставання кожної з них. В методі платіжної матриці критично важливим є
точна оцінка ймовірностей виникнення ситуації в процесі реалізації
альтернатив ( 8, С.25).

Метод дерева рішень передбачає графічну побудову різних варіантів дій,
які можуть бути здійснені для вирішення існуючої проблеми.

Теоретико-ігрові методи. В більшості випадків для прийняття
управлінських рішень використовується неповна і неточна інформація, яка
і утворює ситуацію невизначеності. Для обґрунтування рішень в умовах
невизначеності використовують:

методи теорії статистичних рішень (ігри з природою);

методи теорії ігор (6, С.99).

Також для прийняття управлінських рішень широко використовується
моделювання.

Процес моделювання часто застосовується при рішенні складних проблем у
управлінні, тому що дозволяє уникнути значних труднощів і витрат при
проведенні експериментів у реальному житті Основою моделювання ‘ є
необхідність відносного спрощення реальної життєвої ситуації або події,
разом з тим це спрощення не повинне порушувати основних закономірностей
функціонування досліджуваної системи.

Типи моделей: фізична, аналогова (організаційна схема, графік),
математична (використання символів для опису дії або об’єктів).

Процес побудови моделей складається з декількох етапів: постановка
завдання; побудова моделі; перевірка моделі на вірогідність опису даного
процесу, об’єкта або явища; застосування моделі; відновлення моделі в
процесі дослідження або реалізації (20, С. 18).

Ефективність моделі може бути знижена за рахунок ряду потенційних
погрішностей, до яких можна віднести недостовірні вихідні допущення,
інформаційні обмеження, нерозуміння моделі самими користувачами,
надмірна вартість створення моделі й т.п.

Часто при моделюванні застосовується теорія ігор. Вона спочатку
розроблялася військовими, щоб урахувати можливі дії супротивника. У
бізнесі вона застосовується при моделюванні поводження конкурента,
особливо часто у зв’язку із проблемами зміни цінової політики.

Модель теорії черг ( модель оптимального обслуговування). Ця модель
використається для визначення оптимального числа каналів обслуговування
стосовно потреб у цих каналах.

Модель керування запасами. Ця модель часто використається для
оптимізації часу виконання замовлень, а також для визначення необхідних
ресурсів і площ для зберігання тієї або іншої продукції. Ціль цієї
моделі звести до мінімуму негативні наслідки при нагромадженні або
дефіциті тих або інших запасів продукції або ресурсів.

Модель лінійного програмування. Ця модель застосовується для визначення
оптимального розподілу дефіцитних ресурсів при наявності конкуруючих між
собою потреб.

Імітаційне моделювання. Часто застосовується в ситуаціях занадто
складних для використання математичних методів (маркетолог
може створити модель модифікації купівельних потреб у зв’язку зі зміною
цін товарів на ринку, і їхнього дизайну).

Економічний аналіз є однією з форм моделювання. Прикладом може служити
економічний аналіз ефективності тієї або іншої фірми.

Метод Дельфи. Суть його полягає в тому, що експерти заповнюють
спеціальні анкети по розглянутій проблемі. Кожний з них індивідуально
формує свій прогноз. Потім ці прогнози передаються всім експертам, що
приймають участь в обговоренні. Вони знайомлять із думкою колег, і
можливо, коректують свій попередній прогноз на базі нових ідей або
інформації. Ця процедура повторюється три-чотири рази, поки в
остаточному підсумку всі експерти не прийдуть до єдиної думки.

1.2. Прийняття рішень за допомогою експертних методів (діагностика
проблеми, вивчення альтернатив).

Сутність методу експертних оцінок полягає в проведенні експертами
інтуїтивного-логічного аналізу проблеми з кількісною оцінкою суджень і
формальною обробкою результатів. Одержувана в результаті обробки
узагальнена думка експертів приймається як рішення проблеми. Комплексне
використання інтуїції (неусвідомленого мислення), логічного мислення й
кількісних оцінок з їхньою формальною обробкою дозволяє одержати
ефективне рішення проблеми (3, С.25).

При виконанні своєї ролі в процесі управління експерти роблять дві
основні функції: формують об’єкти (альтернативні ситуації, мети, рішення
й т.п.) і роблять вимір їхніх характеристик (імовірності здійснення
подій, коефіцієнти значимості цілей, переваги рішень і т.п.). Формування
об’єктів здійснюється експертами на основі логічного мислення й
інтуїції. При цьому більшу роль грають знання й досвід експерта. Вимір
характеристик об’єктів жадає від експертів знання теорії вимірів.

Характерними рисами методу експертних оцінок як наукового інструмента
рішення складних неформальних проблем є, по-перше, науково обґрунтована
організація проведення всіх етапів експертизи, що забезпечує найбільшу
ефективність роботи на кожному з етапів, і, по-друге, застосування
кількісних методів як при організації експертизи, так і при оцінці
суджень експертів і формальній груповій обробці результатів. Ці дві
особливості відрізняють метод експертних оцінок від звичайної давно
відомої експертизи, широко застосовуваної в різних сферах людської
діяльності.

Експертні колективні оцінки широко використалися в державному масштабі
для рішення складних проблем керування народним господарством уже в
перші роки Радянської влади. В 1918 році при Вищій раді народного
господарства була створена Рада експертів, завданням якого було рішення
найбільш складних проблем реорганізації народного господарства країни.
При

складанні п’ятирічних планів розвитку народного господарства країни
систематично використалися експертні оцінки широкого кола фахівців.

У цей час у нашій країні й за рубежем метод експертних оцінок широко
застосовується для рішення важливих проблем різного характеру. У різних
галузях, об’єднаннях і на підприємствах діють постійні або тимчасові
експертні комісії, що формують рішення по різним складним неформальним
проблемах (1, С.45).

Всю безліч неформалізованих проблем умовно можна розділити на два класи.
До першого класу ставляться проблеми, у відношенні яких є достатній
інформаційний потенціал, що дозволяє успішно вирішувати ці проблеми.
Основні труднощі в рішенні проблем першого класу при експертній оцінці
полягають у реалізації існуючого інформаційного потенціалу шляхом
підбора експертів, побудови раціональних процедур опитування й
застосування оптимальних методів обробки його результатів. При цьому
методи опитування й обробки ґрунтуються на використанні принципу
«гарного» вимірника. Даний принцип означає, що виконуються наступні
гіпотези:

1) експерт є сховищем великого обсягу раціонально обробленої

інформації, і тому він може розглядатися як якісне джерело інформації;

2) групова думка експертів близька до щирого рішення проблеми.

Якщо ці гіпотези вірні, то для побудови процедур опитування
й

алгоритмів обробки можна використати результати теорії вимірів і
математичної статистики.

До другого класу ставляться проблеми, у відношенні яких інформаційний
потенціал знань недостатній для впевненості в справедливості зазначених
гіпотез. При рішенні проблем із цього класу експертів уже не можна
розглядати як «гарних вимірників». Тому необхідно дуже обережно
проводити обробку результатів експертизи. Застосування методів
осереднення, справедливих для «гарних вимірників», у цьому випадку може
привести до більших помилок. Наприклад, думка одного експерта, що сильно
відрізняється від думок інших

експертів, може виявитися правильною. У зв’язку із цим для проблем
другого класу в основному повинна застосовуватися якісна обробка (13, С.
101).

Область застосування методу експертних оцінок досить широка. Перелічимо
типові завдання, розв’язувані методом експертних оцінок:

складання переліку можливих подій у різних областях за певний

проміжок часу;

визначення найбільш імовірних інтервалів часу здійснення

сукупності подій;

3) визначення цілей і завдань керування з упорядкуванням їх по

ступені важливості;

визначення альтернативних варіантів рішення завдання з

оцінкою їхньої переваги;

альтернативний розподіл ресурсів для рішення завдань із

оцінкою їхньої переваги;

6) альтернативні варіанти прийняття рішень у певній ситуації з

оцінкою їхньої переваги.

Для рішення перерахованих типових завдань у цей час застосовуються різні
різновиди методу експертних оцінок. До основних видів ставляться;
анкетування й інтерв’ювання; мозковий штурм; дискусія; нарада;
оперативна гра; сценарій.

Кожний із цих видів експертного оцінювання має свої переваги ь.
недоліками, що визначають раціональну область застосування. У багатьох
випадках найбільший ефект дає комплексне застосування декількох видів
експертизи (3, С.98).

Анкетування й сценарій припускають індивідуальну роботу експерта.
Інтерв’ювання може здійснюватися як індивідуально, так і із групою
експертів. Інші види експертизи припускають колективну участь експертів
у роботі. Незалежно від індивідуальної або групової участі експертів у
роботі доцільно одержувати інформацію від безлічі експертів. Це дозволяє
одержати на основі

обробки даних більше достовірні результати, а також нову інформацію про
залежності явищ, подій, фактів, суджень експертів, що не втримується в
явному виді у висловленнях експертів.

До найбільш часто використовуваних при експертному оцінюванні методів
відносяться: ранжирування, парне порівняння, безпосередня оцінка. При
описі кожного з перерахованих методів будемо думати, що мається кінцеве
число вимірюваних об’єктів і сформульований один або кілька ознак
порівняння, по яких вивчається ступінь впливу об’єктів на результат.

Отже, методи виміру будуть розрізнятися лише процедурою порівняння
об’єктів. Ця процедура включає:

побудову відносин між об’єктами емпіричної системи;

вибір функції і”, що відображає об’єкти емпіричної системи на числову

систему;

визначення шкали вимірів.

Розглянемо докладно всі ці питання, що виникають при використанні
кожного з методів вимірів.

Метод ранжирування.

Ранжирування – це процедура упорядкування об’єктів по ступені їхнього
впливу на результат, виконується експертом у процесі виявлення його
знань. На основі своїх знань і досвіду експерт розташовує об’єкт у
порядку переваги, керуючись одним або декількома показниками порівняння.
У залежності від виду відносин між об’єктами можливі різні варіанти
упорядкування об’єктів.

Нехай серед об’єктів немає еквівалентних по ступені впливу на результат,
У цьому випадку між об’єктами існує відношення строгого порядку, що
володіє властивостями:

несиметричності (якщо Оі > Оj де Оi> Оj);

транзитивності (якщо Оі > О j’ О j> Оk’ де Оi > Ок);

зв’язності (для будь-яких двох об’єктів, або Оі > Оj, або Оj > Оi).

У результаті порівняння всіх об’єктів по відношенню строгого порядку
експерт складає упорядковану послідовність:

О1>О2>..>Оn, (1)

де об’єкт із номером один є найбільш кращим із всіх об’єктів, об’єкт із
номером два менш кращий чим перший, але переважніше всіх інших і т. д.

Отримана система з відношенням порядку > утворить серію. Для
серії доведене існування числової системи;

• елементами якої є числа;

• а відношення порядку > є відношення „більше чим”, „переважніше

чим”.

Це означає, що існує числове представлення f (О1), таке, що
послідовності (1) відповідає послідовність чисел

f (O1) > f (O2) > …> f (On)

У практиці експертного ранжирування найчастіше використовується
послідовність натуральних чисел

r1 = f (O1)= 1; r2 = f (O2)= 2; ….; rn= f (On)= n.

Числа r1, r2, … , rn називаються рангами. Найбільш кращому
привласнюється ранг 1, другому – ранг 2 і т.д. На практиці, серед
об’єктів можуть бути й еквівалентні по ступені їхнього впливу на
результат. Наприклад, упорядкування може мати вигляд

О1> О2> О3>О4>О5 >…>Оn-1 ~ Оn (2)

У цій послідовності об’єкти О3, О4 і О5 еквівалентні між собою, а Оn –
1і Оn – між собою. Для еквівалентних об’єктів прийнято призначати
однакові ранги, рівні середньому арифметичному значенню рангів,
приписуваних однаковим об’єктам. Такі ранги одержали назву зв’язаних
рангів. Для прикладу упорядкування (2) у випадку n= 10 ранги об’єктів
О3, О4 і О5 будуть однаковими і рівними: r3 = r4 = r5 = (3+4+5)/3 = 4

r9 = r10 = (9+10)/2 = 9,5

Як видно з прикладу зв’язані ранги можуть бути дробовими. Зручність
використання зв’язаних рангів полягає в тому, що сума рангів n- об’єктів
дорівнює сумі натуральних чисел від 1 до n. При цьому будь-які
комбінації зв’язаних рангів не змінюють цю суму. Це обставина істотно
спрощує обробку результатів ранжирування при груповій експертній оцінці.

Парне порівняння являє собою процедуру встановлення переваги об’єктів
при порівнянні всіх можливих пар. На відміну від ранжирування, при якому
здійснюється упорядкування всіх об’єктів відразу, парне порівняння
представляє для експертів більш просту задачу. При порівнянні кожної
пари об’єктів можливі відносини або порядку, або еквівалентності. Парне
порівняння є вимір у шкалі порядку (10, С. 126).

У результаті порівняння кожної пари об’єктів Оi і Оj експерт повинний
упорядкувати цю пару, висловлюючи, що:

або Оi > Оj, або Оj > Оi або Оi, ~Оj.

Перехід від емпіричної системи до числової системи з відносинами
здійснюється вибором такої функції f, що:

якщо Оi > Оj то f (Oi) > f (Oj)

Якщо Oj>Oi, то f f (Oi) Оj 2 0 1 -1 1 0

Оi – Оj 1 і 0 0 0,5 0,5

Результати порівняння експертом усіх пар об’єктів зручно представити у
вигляді таблиці, стовпці і рядки якої складають об’єкти, а в осередках
таблиці проставляються числові значення.

Приклад: Як приклад розглянемо табличне відображення результатів
проведеного парного порівняння п’яти об’єктів при використанні числового
представлення 1.

Oі O1, O2 O3 O4 O5

Oі 1 2 2 1 2

O2 0 1 2 1 0

O3 0 0 1 0 1

O4 1 1 2 1 0

O5 0 2 1 2 1

З цієї таблиці випливає, що об’єкт Оі переважніше об’єктів О2, О3, O5 і
еквівалентний О4. Об’єкт О2 переважніше О3, еквівалентний О4 і менш
кращий, чим О1 і О5. Порівняння об’єктів у всіх можливих парах не дає
повного упорядкування всіх об’єктів. Тому виникає задача про
ранжирування об’єктів на основі парного порівняння.

Метод безпосередньої оцінки.

Безпосередня оцінка являє собою процедуру приписування об’єктам числових
значень у шкалі; інтервалів. Це значення відповідає ступеню впливу того
або іншого об’єкта на результат, що спостерігається.

У процесі виявлення знань експерт повинний поставити у відповідність
кожному об’єктові крапку на безперервній числовій осі, наприклад, на
відрізку [0,1]. Природно зажадати, щоб еквівалентним по впливах об’єктам
приписувалося б одне і теж число.

Вимір переваги в шкалі інтервалів можна виконати з високим ступенем
довіри тільки при гарній інформованості експертів про властивості
об’єктів і предметної області (6, С.І35).

У ряді випадків, з метою ослаблення цих умов, але, природно, за рахунок
зменшення точності виміру замість безперервної числової осі розглядають
велику оцінку, що використовує 5,10, 100 – бальні шкали.

Однак безпосередня оцінка не завжди повинна використовувати числові
шкали. Наприклад, колір об’єкта неможливо представити у виді
якого-небудь числового значення, а перехід до значень частот спектра в
багатьох випадках скрутний для експерта.

1.3. Вимоги до експертних методів прийняття рішень.

При використанні методу експертних оцінок виникають свої проблеми.
Основними з них є: підбор експертів, проведення опитування експертів,
обробка результатів опитування, організація процедур експертизи. Саме на
цих етапах слід дотримуватися певних вимог для більш ефективного
використання даного методу прийняття рішення.

Першим етапом організації робіт із застосування експертного оцінювання є
підготовка й видання керівного документа, у якому формулюється мета
роботи Й основні положення по її виконанню. У цьому документі повинні
бути відбиті наступні питання: постановка завдань експерименту; мети
експерименту; обґрунтування необхідності експерименту; строки виконання
робіт, завдання й склад групи керування; обов’язку й права групи;
фінансове й матеріальне забезпечення робіт.

Для підготовки цього документа, а також для керівництва всією роботою
призначається керівник експертизи. На нього покладає формування групи
керування й відповідальність за організацію й роботи.

Після формування група керування здійснює роботу з підбора експертної
групи приблизно в такій послідовності: з’ясування розв’язуваної
проблеми; визначення кола областей діяльності, пов’язаних із проблемою;
визначення часткового складу експертів по кожній області діяльності;
визначення кількості експертів у групі; складання попереднього списку
експертів з урахуванням їх місцезнаходження; аналіз якостей експертів і
уточнення списку експертів у групі; одержання згоди експертів на участь
у роботі; складання: остаточного списку експертної групи.

Паралельно із процесом формування групи експертів група керування
проводить розробку організації й методики проведення опитування
експертів. При цьому вирішуються наступні питання”, місце й час
проведення опитування, кількість і завдання турів опитування; форма
проведення опитування; порядок фіксації й збору результатів опитування;
склад необхідних документів (20 С.56).

Наступним етапом роботи групи керування є визначення організації й
методики обробки даних опитування. На даному етапі необхідно визначити
завдання й строки обробки, процедури й алгоритми обробки, сили й засоби
для проведення обробки.

У процесі безпосереднього проведення опитування експертів і обробки його
результатів група керування здійснює виконання комплексу робіт
відповідно до розробленого плану, коректуючи його в міру необхідності по
змісту, строкам і забезпеченню ресурсами.

Останнім етапом робіт для групи керування є оформлення результатів
роботи. На цьому етапі виробляється аналіз результатів експертного
оцінювання; складання звіту; обговорення й схвалення результатів;
подання підсумків роботи на затвердження; ознайомлення з результатами
експертизи організацій і осіб.

Для реалізації процедури експертного оцінювання необхідно
сформувати групу експертів. Загальною вимогою при формуванні групи
експертів є ефективне рішення проблеми експертизи. Ефективність рішення
проблеми визначається характеристиками вірогідності експертизи й витрат
на неї.

Вірогідність експертного оцінювання може бути визначена тільки на основі
практичного рішення проблеми й аналізу її результатів. Використання
експертів саме й обумовлене тим, що відсутні які-небудь інші способи
одержання інформації. Тому оцінка вірогідності експертизи може
здійснюватися, як правило, тільки по апостеріорним даним. Якщо
експертиза проводиться систематично із приблизно тим самим складом
експертів, то з’являється можливість нагромадження статистичних даних по
вірогідності роботи групи експертів і одержання стійкої числової оцінки
вірогідності. Цю оцінку можна використати в якості апріорних даних про
вірогідність групи експертів для наступних експертиз.

Вірогідність групового експертного оцінювання залежить від загального
числа експертів у групі, часткового складу різних фахівців у групі, від
характеристик експертів (7, С.46).

Визначення характеру залежності вірогідності від перерахованих факторів
є ще однією проблемою процедури підбора експертів.

Складною проблемою процедури підбора є формування системи характеристик
експерта, що істотно впливають на хід і результати експертизи. Ці
характеристики повинні описувати специфічні властивості фахівця й
можливі відносини між людьми, що впливають на експертизу. Важливою
вимогою до характеристик експерта є вимірність цих характеристик.

Ще однією проблемою є організація процедури підбору експертів, тобто
визначення чіткої послідовності робіт, виконуваних у процесі підбора
експертів і необхідних ресурсів для їхньої реалізації.

Максимальне число експертів у групі перевіряється на обмеження по
фінансових ресурсах. Визначивши залежність між вірогідністю, кількістю
експертів і витратами на оплату, група керування представляє керівництву
цю інформацію й формулює можливі альтернативи рішень. Такими
альтернативами можуть бути або зниження вірогідності результатів
експертного оцінювання до рівня, що забезпечує виконання обмеження по
витратах на оплату експертів, або збереження вихідної вимоги на
вірогідність експертизи й збільшення витрат на оплату експертів.

Наступним етапом роботи з підбору експертів є складання попереднього
списку експертів. При складанні цього списку проводиться аналіз якостей
експертів. Крім обліку якостей експертів, визначаються їхнє
місцезнаходження й можливості участі обраних фахівців в експертизі. При
оцінці якостей ураховується думка людей, що добре знають кандидатів в
експерти (2, С.69).

Суть методики зводиться до того, що рядові фахівців пропонується
висловити думку про обліковий склад експертної групи. Якщо в цьому
списку з’являються особи, що не ввійшли у вихідний список, їм теж
пропонується назвати фахівців для участі в експертизі. Після декількох
етапів буде отриманий досить повний список кандидатів у групу.

За результатами опитування складається матриця, по рядках і стовпцям
якої записуються прізвища експертів, а елементами таблиці є змінні

1, якщо j-й експерт назв і-го

0, якщо j-й експерт і-го

При цьому експерт може включати себе або не включати в експертну групу
(тобто Хіj=0 або хij=1). По даній таблиці можна обчислити відносні
коефіцієнти компетентності, використовуючи алгоритм рішення задач про
лідера [1]. Уведемо відносні коефіцієнти компетентності nпорядку для
кожного експерта

K1n =
(3)

порядку коефіцієнта компетентності. Коефіцієнти компетентності
нормовані так, що їхня сума дорівнює одиниці:

(4)

По формулі (3) можна обчислити значення компетентності для різних
порядків, починаючи з першого. При h=1 вираження (3) буде мати вигляд:

(5)

Зміст цієї формули у тому, що підраховується число голосів, поданих за
і-го експерта і поділяється на загальне число голосів, поданих за всіх
експертів. Таким чином, коефіцієнт компетентності першого порядку – це
відносне число експертів, що висловилися з а включення і-го експерта в
групу.

Відносний коефіцієнт компетентності другого порядку одержують з (І) для
h =2 за умови, що kj1 (j = 1, 2 … m) визначені по (5):

Коефіцієнти другого порядку являють собою відносну кількість голосів,
зважених коефіцієнтом компетентності першого порядку.

Послідовно обчислюючи відносні коефіцієнти компетентності більш

високого порядку, можна переконатися, що процес швидко сходиться після 3
– 4 обчислень, тобто відносні коефіцієнти швидко стабілізуються. У
загальному випадку коефіцієнти відносної компетентності визначаються як:

Приклад: У результаті опитування трьох експертів про склад експертної
групи отримані дані (Хij) про думку кожного з них по включенню експертів
у робочу групу. Ці дані зведені в таблицю

Думки експертів

Експерт 1 (А) Експерт 2 (В) Експерт 3 (С)

Експерт 1 (А) 1 1 1

Експерт 2 (В) 0 1 0

Експерт 3 (С) 1 0 1

Результати покрокової обробки отриманих даних по описаному
вище алгоритму будуть мати вигляд.

На першому кроці, думаючи рівну компетентність всіх експертів, приймаємо
к° = [ 1 1 1 ]т і обчислюємо коефіцієнти відносної компетентності
першого порядку.

На другому кроці, використовуючи отримані значення, обчислюємо
коефіцієнти відносної компетентності другого порядку:

Продовжуючи аналогічні обчислення доти, поки кah не будуть
відрізнятися від к1h-1 з точністю 0,01, одержимо

Можна показати, що граничні значення коефіцієнтів компетентності являють
собою компоненти власного вектора для максимального власного числа
матриці Х=||Хij|| [1]. Власні числа матриці X визначаються як корені
алгебраїчного рівняння

|Х-? х Е|=0

де ? – вектор власних чисел матриці голосування |Х |, |Е | – одинична
матриця. Власний вектор матриці, що відповідає максимальному власному
числу, обчислюється із системи т+1 порядку лінійних алгебраїчних рівнянь

де К={k1,k2,…,km] – вектор компетентності, що є власним вектором матриці
X для максимального власного числа.

Після складання списку експертів їм направляються листи із запрошенням
брати участь в експертизі. У листах пояснюється мета проведення

експертизи, її строки, порядок проведення, обсяг роботи й умови
винагороди. До листів додаються анкети даних експерта й самооцінки
компетентності. Одержавши відповіді експертів, група керування становить
остаточний список групи експертів.

Після складання й твердження списку експертам посилає повідомлення про
включення їх до складу експертної групи. Якщо експертне оцінювання
виробляється методом анкетування, то одночасно з повідомленням про
включення в експертну групу всім експертам висилається анкета з
необхідними інструкціями для їхнього заповнення. Повідомленням експертам
про включення їх в експертизу закінчується робота з підбору експертів
(7, С.88).

Опитування – головний етап спільної роботи групи керування й експертів.
Основним змістом опитування є:

постановка завдання й пред’явлення питань експертам;

інформаційне забезпечення роботи експертів;

вироблення експертами суджень, оцінок, пропозицій;

збір результатів роботи експертів.

Можна назвати три типи завдань, які вирішуються в процесі опитування:

оцінка якісних або кількісна заданих об’єктів;

побудова нових об’єктів;

побудова й оцінка нових об’єктів.

При колективній експертизі використаються наступні основні види
опитування: дискусія, анкетування й інтерв’ювання, метод колективної
генерації ідей, або мозковий штурм.

Анкетування може проводитися зі зворотним зв’язком або без нього. При
анкетуванні зі зворотним зв’язком опитування експертів виробляється в
кілька етапів з доведенням до відомості експертів деяких результатів
опитування на попередньому етапі, включаючи оцінки окремих експертів і
їхню аргументацію.

Головним в організації опитування є забезпечення максимуму інформації й
максимуму творчої активності, самостійності експерта. Необхідно прагнути
довести до кожного експерта по можливості всю інформацію, що ставиться
до аналізованого явища, який розташовують як експерти, так і
організатори опитування, не позбавляючи в той же час експерта творчої
самостійності й активності.

Однак можливості експерта по переробці інформації обмежені. У результаті
експерт може прийняти рішення, не використовуючи всієї інформації,
наявної в його розпорядженні. Крім того, нова інформація сприймається
людиною з певним внутрішнім опором і не відразу впливає на вже
сформовані суб’єктивні оцінки. Відношення до нової інформації
доброзичливе, а сприйняття й використання її повніше, якщо вона
представляється в дохідливої, яркою й компактною формою.

Із цих психологічних особливостей треба необхідність надання експертам
можливостей для фіксації вступник інформації шляхом ведення записів,
використання технічних засобів, а також необхідність попередньої обробки
інформації й подання її експертам у найбільш сприйманій формі.

Необхідно підкреслити суперечливість значення обміну експертами
інформацією, тому що одержання такої інформації приховує небезпеку
втрати творчої незалежності в побудові моделі об’єкта експертом. Дозвіл
цього протиріччя повною мірою неможливо, і при кожній експертизі її
організатори повинні знаходити розумний компроміс, насамперед, шляхом
вибору виду опитування, форми й ступеня спілкування експертів.

Кожний з видів опитування має свої достоїнства й недоліки в побудові
обміну інформацією між експертами й в організації їхньої незалежної
творчості. Вибір того або іншого виду опитування визначається багатьма
факторами, з яких основними є:

мета й завдання експертизи;

істота й складність аналізованої проблеми;

повнота й вірогідність вихідної інформації;

необхідні обсяг і вірогідність інформації, одержуваної в результаті
опитування;

час, відведений на опитування: й експертизу в цілому;

припустима вартість опитування, і експертизи в цілому;

кількість експертів і членів групи керування, їхньої характеристики.

Анкетування є найбільш ефективним і найпоширенішим видом
опитування, тому що дозволяє щонайкраще сполучати інформаційне
забезпечення експертів з їхньою самостійною творчістю.

1.4. Характеристика експертних систем для прийняття рішень.

При експертному методі прийняття управлінських рішень часто
використовуються експертні системи. Експертні системи дають можливість
спеціалісту одержувати консультації експертів стосовно будь-яких
проблем, про які ці системами накопичили знання. Розв’язання спеціальних
задач вимагає спеціальних знань. Проте не кожна компанія може собі
дозволити тримати у своєму штаті експертів по всім пов’язаним із її
роботою проблемам або навіть запрошувати їх щоразу, коли виникає якась
проблема. Головна ідея використання технології експертних систем полягає
в тому, щоб одержати від експерта його знання і, загрузивши їх у пам’ять
комп’ютера, використовувати їх кожного разу, коли в цьому виникає
необхідність. Все це надає можливість використовувати технологію
експертних систем у якості систем, що дають поради. Подібність
інформаційних технологій, які використовуються в експертних системах і
системах підтримки прийняття рішень, проявляється в тому, що обидві вони
забезпечують високий рівень підтримки прийняття рішень. Проте між ними
існують три суттєві відмінності: Перша пов’язана з тим, що рішення
проблеми в рамках систем підтримки прийняття рішень відображує рівень її
розуміння користувачем і його можливості одержати й осмислити рішення.
Технологія експертних систем, навпаки, пропонує користувачу прийняти
рішення, яке виходить за рамки його можливостей. Друга відмінність
зазначених технологій проявляється у здатності експертних систем
пояснювати свої міркування у процесі одержання рішення. Дуже часто ці
пояснення виявляються більш важливими для користувача, чим саме рішення.
Третя відмінність пов’язана з використанням нового компонента
інформаційної технології – знань. Основними компонентами інформаційної
технології, яка використовується в експертній системі, є; інтерфейс
користувача, база знань, інтерпретатор, модуль створення системи (1,
С.54).

Спеціаліст використовує інтерфейс для введення інформації і команд в
експертну систему та одержання вихідної інформації з неї. Команди
містять у

$

&

3/4

A@?

t

$

„ ]„ gd&1?

A@?

A@?

A@?

A@?

A@?

A@?

gd&1?

ss??

ss??

h^{?@?

h^{?@?

yyyy]„ `„7a$gd&1?

$

¤

$

gd&1? ~?–?1/43/4AIaee

??&?

??&?

h^{?@?

&

F

????

??&?

??&?

h^{?@?

?@?

блоки: база даних, блок розрахунку, блок введення і коректування даних.
Блок розрахунку необхідний у ситуаціях, пов’язаних із прийняттям
управлінських рішень. При цьому важливу роль грає база даних, де
містяться планові, фізичні, розрахункові, звітні та інші постійні або
оперативні показники. Блок введення і коректування даних
використовується для оперативного і своєчасного

відображення поточних змін у базі даних. Модуль створення системи. Він
служить для створення набору (ієрархії ) правил. Існують два підходи, що
можуть бути покладені в основу модуля створення системи: використання
алгоритмічних мов програмування і використання оболонок експертних
систем. Для представлення бази знань спеціально розроблені мови Лісп і
Пролог, хоча можна використовувати і будь-яку відому алгоритмічну мову.
Оболонка експертних систем являє собою готове програмне середовище, що
може бути пристосоване для вирішення певної проблеми шляхом створення
відповідної бази знань. У більшості випадків використання оболонок
дозволяє створювати експертні системи швидше і легше в порівнянні з
програмуванням.

Загалом експертні системи використовуються великими компаніями, де
виникає багато різноманітних проблем, які пов’язані насамперед з одним
типом виробництва. Саме типовість даних проблем і дає можливість за
допомогою експертних систем, які були побудовані на підприємстві швидко
і ефективно їх вирішувати за короткий проміжок часу.

2. РЕАЛІЗАЦІЯ ЕКСПЕРТНИХ МЕТОДІВ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ НА ПРИКЛАДІ СТОВ
„НОВОСЕЛИЦЯ”

2.1. Виробничо-економічна характеристика господарства.

СТОВ «Новоселиця» базує свою діяльність в селі
Новосельці Катеринопільського району Черкаської області.

Територія земельних угідь розміщена в центральній зоні Лісостепу і
Південно – західній частині Черкаської області. Від обласного центру м.
Черкас СТОВ «Новоселиці» розміщене на відстані 145 км, а від районного
м. Катеринопіль-3 км.

Середньорічна кількість опадів становить 500 мм з коливанням від 400 до
600 мм. Найбільше їх припадає на червень – липень (75 мм) і найменше на
лютий (20 – 22 мм). Часто спостерігаються посушливі періоди і суховії.
Тому боротьба за нагромадження та зберігання вологи має першочергове
значення.

Середньорічна температура повітря – 12 °С. Максимальна температура рівна
+38 + 40 °С в червні – липні, а найнижча – в січні – 25 °С. Найдовша
тривалість снігового покриву 104 дні при середній висоті 14 см. Глибина
промерзання ґрунту в середньому дорівнює 55 – 60 см. Спостерігаються
досить тривалі інтенсивні відлиги. Зміна їх морозами створює
несприятливі умови для перезимівлі озимих культур і багаторічних трав.
Літо характерне високими сталими температурами. Період із
середньомісячною температурою вище 5° С, що збігається з вегетаційнім
періодом основних сільськогосподарських культур триває – 190 – 200 днів.

Рельєф по всій території господарства нерівний, має яри і горби.
Ґрунтові води залягають на глибині до 10м. Територію села також займають
лісові насадження, які відіграють важливу роль у всіх ланках народного
господарства.

До складу господарства входять такі виробничі підрозділи як тваринницька
ферма, машинно-тракторний парк, овочева бригада, зернопереробний цех,
рільнича бригада, олійня, ковбасний цех, хлібопекарня.

Господарство володіє певною площею ріллі, яка представлена на приклаіі
рис. 2.1

Рис. 2.1 Площа ріллі в СТОВ «Новоселиця» протягом 2003 – 2005 рр.
Аналіз даного рисунка показує про зростання площі ріллі в 2005 році
порівняно з 2003 роком на 115 га і складає 1555 га.

Трудові ресурси є невід’ємною частиною будь-якого виробництва. Це
сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо беруть участь у
матеріальному виробництві та духовному житті суспільства. Значною мірою
виробництво залежить від рівня забезпеченості його трудовими ресурсами,
їх раціонального використання. Трудові ресурси є основною складовою
частиною продуктивних сил, а їх праця – вирішальним фактором
виробництва. Уміле їх використання забезпечує високу продуктивність,
фондовіддачу. Ефективність використання трудових ресурсів залежить
багато в чому від управління ними. Як свідчить світовий досвід у
більшості випадків підприємства та організації зазнавали значних збитків
через помилки у сфері менеджменту. Тому необхідно ретельно
проаналізувати забезпеченість трудовими ресурсами, визначити
продуктивність праці, порівняти її у динаміці за декілька років,
визначити тенденції використання в майбутньому, опираючись на досвід
кращих господарств, розробити систему стимулювання та заохочення
працівників, покращити соціальну інфраструктуру для того, щоб створити
привабливі умови праці для молоді, талановитих спеціалістів. Склад і
чисельність трудових ресурсів представлено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2.

Наявність трудових ресурсів в СТОВ «Новоселиця» Катеринопільського
району Черкаської області, осіб

Категорії працівників 2003р. 2004р. 2005р.

Середньорічна чисельність працівників зайнятих в с-г. виробництві 234
186 165

в рослинництві 84 71 78

в тваринництві 150 115 87

з них працівники постійні 189 152 135

наймані 7 9 8

службовці 38 25 22

в т. ч. керівники 13 9 8

спеціалісти 25 19 14

Протягом 2003 – 2005 років спостерігається тенденція до скорочення
загальної кількості трудових ресурсів на 69 працівників. Спостерігається
скорочення як працівників рослинництва так і працівників тваринництва,
що зумовлене низьким рівнем оплати праці, небажанням працівників
працювати у неналежних умовах і за низьку платню.

Розвиток сільського господарства значною мірою залежить від стану
матеріально-технічної бази, головною ланкою якої є основні фонди, їх
склад і раціональне співвідношення. Розглянемо в таблиці 2.3
забезпеченість основними засобами господарства в динаміці за 3 роки.

Таблиця 2.3.

Забезпеченість господарства основними засобами СТОВ «Новоселиця»
Катеринопільського району Черкаської області

Показники 2003 р. 2004 р. 2005 р.

Середньорічна вартість основних засобів, тис.грн 5031 1574 1935

Вартість валової продукції рослинництва і тваринництва в співставних
цінах 2000 р, тис.грн 3058 3210 3646

Середньорічна чисельність робітників зайнятих в сільськогосподарському
виробництві, чол. 234 186 165

Фондозабезпеченість, тис.грн. 349,38 102,74 124,44

Фондоозброєність, тис.грн. 21,50 8,46 11,73

Фондоємкість, грн. 1,65 0,49 0,53

Фондовіддача, грн. 0,61 2,04 1,88

Загальна вартість основних фондів за останні 3 роки зменшилась більш як
в 2,5 рази і становить 1935 тис.грн. За період з 2003 по 2005 роки
фондозабезпеченість зменшилась на 224,94 тис. грн. і становить 124,44
тис. грн. Дане зменшення фондозабезпеченості говорить про те, що
підприємство зменшує кількість наявних у нього фондів. Протягом
останніх трьох років фондоозброєність зменшилась до рівня 11,73 тис.грн.
Щодо показника фондовіддачі, то він зріс у 2005 році у порівнянні з 2003
роком до рівня 1,88 грн.

Важливим фактором підвищення ефективності сільськогосподарського
виробництва є спеціалізація виробництва, так як за допомогою саме
спеціалізації можна говорити про те, чим займається підприємство, яка
мета його діяльності і на які галузі воно спрямовує свою головну
направленість. Тому для того, щоб визначити напрямок спеціалізації нам
потрібно розглянути розмір товарної продукції в динаміці по
господарству за 3 аналізовані роки (таблиця 2.4).

Таблиця 2.4.

Склад і структура товарної продукції СТОВ «Новоселиця»
Катеринопільського району Черкаської області, тис. грн.

Види товарної продукції 2002 р. 2003 р. 2004 р. В середньому за 3 роки

тис. грн. %

Зернові і зернобобові 516 361 704 527,0 23,28

Соняшник 68 85 122 91,7 4,05

Цукровий буряк 356 127 332 271,7 12,00

Інша продукція рослинництва 13 8 21 14,0 0,62

Всього по рослинництву 953 581 1179 904,3 39,96

ВРХ 455 535 624 538,0 23,77

Свині 44 16 29 29,7 1,31

Молоко 442 433 459 444,7 19,65

Інша продукція тваринництва 6 8 17 10,3 0,46

Всього по тваринництву 947 992 1129 1 022,7 45,18

Промислова продукція 93 74 51 72,7 3,21

Реалізація іншої продукції 35 148 608 261,7 11,65

Всього по галузях 2028 1795 2967 2 263,3 100,00

В середньому за 3 роки загальна вартість товарної продукції складає
2263,3 тис.грн. і коливається в межах від 1795 до 2967 тис. грн.
відповідно в 2004 та 2005 роках.

В середньому за 3 років продукція рослинництва складає 39,96 % всієї
товарної продукції, з яких зернові – 23,28 %, а цукрові буряки -12,00 %.

Що ж до галузі тваринництва, то тут добре розвинуте молочне скотарство,
(велика рогата худоба – 23,77 %, молоко – 19,65%). Галузь свинарства
знаходиться в не найкращому стані і складає лише 1,31 % від вартості
товарної продукції. Тому можна стверджувати, що виробничий напрямок
господарства -зерново-буряковий із розвинутим молочним скотарством.

Необхідно звернути свою увагу на економічні показники СТОВ «Новоселиця»,
які наведені в таблиці 2.5

Таблиця 2.5.

Основні економічні показники СТОВ «Новоселиця», тис. грн.

Показники 2002 р. 2003 р. 2004 р.

Валова продукція в порівняльних цінах, тис. грн. 3058 3210 3646

Середньорічна вартість основних фондів, тис грн. 5031 1574 1935

Виручка від реалізації продукції, тис. грн.. 2028 1795 2967

Собівартість продукції, тис.грн. 1613 1403 2920

Прибуток (збиток), тис.грн. 415 392 47

Норма прибутку, % 8,25 24,90 2,43

Рівень сукупної рентабельності, % 25,13 27,94 1,61

Аналізуючи дані таблиці слід відмітити, що показники в 2005 році
порівняно з 2003 р. погіршились .Так, прибуток коливається, зменшився з
415 тис. грн. – до 47 тис. грн., рівень рентабельності – з 25,73 % до
1,61%. Найбільш вдалим був 2004 рік (норма прибутку 24,90%, рівень
рентабельності – 27,94%).

Загалом є всі передумови вважати, що господарство надалі буде успішно
розвиватися. Для цього є багато сприятливих для розвитку умов. Серед
них:

добра та цілеспрямована праця працівників та управлінського
персоналу;

господарство має досить добрі та нові потужності;

господарство розвиває не тільки галузь рослинництва, але й тваринництво;

в господарстві добре налагоджені зв’язки зі збутовими
і постачальницькими організаціями.

Основними ж напрямками роботи повинно стати покращення організації
виробництва галузі тваринництва, підвищення продуктивності тварин за
рахунок нових технологій, купівлі високопродуктивних порід тварин,
покращення механізації робіт.

2.2. Реалізація методу прийняття рішень в господарстві

В даному господарстві при прийнятті управлінських рішень керівник
здебільшого користувався власним досвідом та інтуїцією. Але нові умови
господарювання, пов’язані з швидкою зміною кон’юнктури ринку, жорсткою
конкуренцією змусила керівництво переглянути свої погляди на процес
прийняття рішень. Особливо в маркетинговій і виробничій діяльності.
Одним з нових методів прийняття управлінських рішень в цих сферах
господарського життя став експертний метод, коли господарство
запрошувало висококваліфікованих спеціалістів для вирішення тієї чи
іншої причини.

При цьому враховувалася не тільки вчасність та швидкість прийняття
управлінського рішення, а його ефективність.

Наприклад, керівництву підприємства потрібно встановити ціну на новий
товар. При цьому відсутня залежність між якісними характеристиками
товару та його ціною, тобто споживчі властивості продукції неможливо
передати кількісно. В такому випадку запрошуються експерти, які працюють
з даним товаром на певному сегменті ринку. На основі експериментальних
оцінок кожному параметру в залежності від його значимості для споживачів
привласнюється визначена вага (коефіцієнт значимості) і в залежності від
ступеня задоволення споживачів даним параметром у базисного і нового
виробів визначається кількість балів. Причому сума ваг повинна
дорівнювати 1, тобто повинно виконуватися умова:

Далі визначається середньозважена сума балів базисного виробу і
знаходиться ціна одного бала:

де Руд – ціна одного бала; Рб – ціна базисного виробу; Вбі – кількість
балів у базисного виробу по і-му параметрі; аі – вага і-го параметра.

Після цього розраховується середньозважена сума балів нового виробу і
збільшується на ціну одного бала:

де Вні – кількість балів у нового виробу по і-му параметрі. Поєднуючи
формули, одержуємо:

Однак слід зазначити суб’єктивність визначення кількості балів і
значимості параметра; крім того, при великій кількості параметрів ваги
приймають значення, близькі до нуля, що нівелює вплив різних параметрів
на піну.

Наприклад, наше підприємство почало вирощувати новий вид сої з значним
вмістом рослинної олії. Як визначити ціну її продажу. Одним з шляхів
може бути встановлення ціни з врахуванням середньої по країні. Але тут
не буде врахована якість нашого товару.

Іншим шляхом може бути запрошення експертів, які визначать ціну
параметру якості, в нашому випадку одиниці олії. Припустимо експерти
визначили, що 1% олії коштує 0,2 грн. Тоді помноживши даний показник на
питомий вміст олії ми отримаємо реальну вартість нашого товару.

Іншим прикладом застосування експертного методу прийняття рішення, є
розробка експертного оцінювання наших кредиторів.

Аналіз ситуації, яка склалася в агропромисловому секторі, свідчить, що
багато господарств зазнають фінансового краху з надзвичайно ризикованою
кредитною політикою. Чимало господарств мають сьогодні збитки тому, що
давали свою продукцію на давальницьких умовах або з відстрочкою платежу.
За оцінкою експертів, близько половини сум не повертаються
господарствам. Причина цього – в низькому професійному рівні менеджменту
в агарній сфері, зокрема в тому , що немає науково
обґрунтованої методики оцінки

кредитоспроможності та ризику неповернення грошей і в результаті,
вибору клієнтів, а також у тому, що бракує спеціалістів, компетентних у
підготовці і прийнятті рішень про прийнятність та умови постачання
продукції в кредит.

Специфіка кредитного ризику полягає в тому, що його дуже важко обчислити
за допомогою математичного апарату і виразити в цифрах. Це пояснюється
тим, що існує велика кількість факторів, що формують кредитний ризик, і
вплив цих факторів можна оцінити лише на логічному рівні а вираженню
математично вони не підлягають.

При оцінці ризику часто необхідно оперувати специфічними якісними
оцінками, котрі не піддаються формальному описанню та документальному
оформленню.

Відомо, що джерелом кредитної інформації є як офіційна звітність клієнта
так і неформальні данні . Вони представлені в основному якісними
показниками, такими як якість управління та діяльність керівництва
фірми, репутація керівників, аж до їх морального обличчя, надійність
внутріфірмового контролю, обґрунтованість рішень, що приймаються на
фірмі, дотримання закону і договірних зобов’язань, стан платіжної
дисципліни, обліку, звітності, перспективи розвитку підприємства та
багато іншого.

Є багато методів для визначення впливу окремих факторів на формування
кредитного ризику, тобто в принципі можливо оцінити кредитний ризик з
окремих сторін, а вивести одну агрегатну оцінку на математичному рівні
практично неможливо через те, що фактори впливу мають різну природу.

В цьому випадку необхідно використовувати експертний метод оцінки який
базується на опитуванні думок певної кількості фахівців ( експертів ) з
подальшою обробкою отриманих результатів . Цей метод дає можливість
об’єднати результати аналізу відокремлених факторів та досвіду експертів
із зазначеного питання.

В практиці застосовується правило шести “Сі” : Character (характер
позичальника) capacity (фінансові можливості) caital (капітал, грошові
кошти) collateral (забезпечення) condition (загальноекономічні умови)
control (контроль). Кожний з розділів зазначених вище характеризує певну
сторону діяльність позичальника і може надати необхідну інформацію для
складання прогнозів на майбутнє . Більш детальна характеристика правила
шести “СІ” наведена у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6.

Схема проведення кредитного аналізу (правило шести “СІ”) в господарстві

Характер Знатність Грошові кошти, капітал Забезпечення
Загальноекономічні умови Контроль

Кредитна історія клієнта Дієздатність клієнта і гарантів Продаж,
прибуток, дивіденди в звітному періоді у порівнянні з минулими Право
власності на активи Рейтингу галузі, частка ринку Банківське
законодавство

Досвід робото інших кредиторів

з клієнтом Наївність статутних документів Забезпеченість власними
коштами Термін служби активів Конкурентноздатність Правила кредитування

Мета позички Характеристика клієнта: юридичний статус, засновники,
основна діяльність тощо. Наявність

ліквідних резервів Залишкова вартість Чутливість до змін Наявність у
клієнта необхідної документації

Досвід клині» в складанні планів та прогнозів

Кредиторська та дебіторська заборгованість. Борги, обмеження Умови на
ринку прач Кредитна заява та договір

Кредитний рейтинг клієнта

Структура капіталу та рівень левереджу Зобов’язання за лізингом та
закладні Вплив інфляції на клієнта Інформація сторонніх експертів про
прогнозовані зміни у економічному становищі.

Наявність серед керівників осіб з правом другого підпису

Контроль за витратами

Наявність страхування

Довгострокові прогнози для галузі і клієнта

Для експертного метода характерний високий рівень суб’єктивізму .

Іноді експерти не можуть навіть пояснити чому вони приймають певне
рішення, бо процес аналізу при експертному методі знаходиться в
більшості випадків у сфері інтуїції експерта.

Але не зважаючи на це можна визначити основні моменти , яких
дотримується більшість експертів в процесі аналізу :

Відбір значущих факторів

На цьому етапі експерт формує базу даних яка може складатися з масивів
інформації, що прямо чи опосередковано стосується об’єкту дослідження .
До таких масивів може відноситись :

данні зібрані шляхом використання каналів кредитної інформації про

потенційного позичальника (репутація, ступінь
відповідальності по

відношенню до погашення заборгованості, психологічний портрет
керівництва

фірми-позичальника, дієздатність та правоздатність фірми)

дані отримані шляхом математичного аналізу кредитоспроможності

позичальника

дані отримані шляхом співставлення зі схожими випадками в

кредитуванні

результати математичного аналізу рівня ризикованості кредитної

операції із застосуванням комп’ютерної техніки

• загальні відомості про стан економіки та певних галузей господарства

2. Вибір вирішального правила на основі значущих факторів.

Це правило яким експерт буде користуватися при прийнятті остаточного
рішення про рівень ризикованості операції.

3. Оцінка значущості факторів і прийняття рішення на основі отриманого

загального правила.

Наявність великої кількості факторів вимагає від експерта
впорядкувати їх, надавиш кожному певний рівень значущості, який на думку
експерта відображатиме ступінь впливу даного фактора на систему взагалі
. Також рівень значущості відображає ступінь довіри експерта певній
інформації і джерелу з якого вона надійшла. Як правило сума рівнів
значущості всіх факторів дорівнює 1 . Але в реальній ситуації експерт
просто ранжує фактори за ступенем значущості і на основі такого
ранжування і обраного вирішального правила проходить прийняття рішення .

Узагальнюючи вище сказане, необхідно зазначити , що процес прийняття
рішення про кредитування складний і багатогранний . Проте реальність
господарської ситуації не дає резерву часу для прийняття подібних рішень
. Цим зумовлена необхідність автоматизації вказаної процедури прийняття
банківських рішень , найбільш раціональною реалізацією якої є розробка
експертної системи підтримки прийняття рішень про надання продукції в
кредит.

Але треба пам’ятати, що кінцеве рішення не за машиною, а за людиною тому
проблема визначення рівня кредитного ризику це здебільшого проблема
високопрофесійних спеціально підготовлених кадрів .

Слід відмітити, що в агарному секторі економіки дуже рідко
застосовуються наукові методи прийняття управлінських рішень. А тому це
є однією з причин низької ефективності як маркетингової так і виробничої
діяльності підприємств АПК.

3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ НА

ОСНОВІ ЕКСПЕРТНИХ МЕТОДІВ ТА ЕКСПЕРТНИХ СИСТЕМ.

3.1. Наслідки експертизи та її використання в удосконаленні

господарського механізму.

Раціональне використання інформації, отриманої від експертів, можливо за
умови утворення її у форму, зручну для подальшого аналізу, спрямованого
на підготовку Й прийняття рішень.

Можливості формалізації інформації залежать від специфічних особливостей
досліджуваного об’єкта, надійності й повноти наявних даних, рівня
ухвалення рішення. Форма подання експертних даних залежить і від
прийнятого критерію, на вибір якого, у свою чергу, істотний вплив робить
специфіка досліджуваної проблеми.

Формалізація інформації, отриманої від експертів, повинна бути
спрямована на підготовку рішення таких техніко-економічних і
господарських завдань, які не можуть бути повною мірою описані
математично, оскільки є «слабоструктуризованими», тобто містять
невизначеності зв’язані не тільки з виміром, але й самим характером
досліджуваних цілей, засобів їхнього досягнення й зовнішніх умов.

При аналізі перспектив необхідно не тільки представити у вигляді
непрямих оцінок частину інформації, що не піддається кількісному виміру,
і не тільки виразити за допомогою таких оцінок кількісно вимірну
інформацію, про яку в момент підготовки рішення немає досить надійних
даних. Найважливіше – формалізувати цю інформацію так, щоб допомогти
приймаюче рішення вибрати з безлічі дій одне або трохи, найбільш кращі
відносно деякого критерію.

Якщо експерт у стані зрівняти й оцінити можливі варіанти дій, приписавши
кожному з них певне число, виходить, він має певну систему переваг.
Залежно від того, по якій шкалі можуть бути задані ці переваги,

експертні оцінки містять більший або менший обсяг інформації й мають
різну здатність-до формалізації.

Досліджувані об’єкти або явища можна пізнавати або розрізняти на основі
ознак або факторів. Фактор – це безліч, що складається, принаймні, із
двох елементів, що відбивають різні рівні деяких підлягаючому розгляду
величин. Рівень одних факторів може бути виражений кількісно (у рублях,
відсотках, кілограмах і т.д.) – такі фактори називаються кількісними.
Рівень інших не можна виразити за допомогою числа, їх називають
якісними.

Фактори умовно розділяють на дискретні й безперервні. Дискретними є
фактори з певним, звичайно невеликим, числом рівнів. Фактори, рівні яких
розглядаються як утворюючу безперервну безліч, називають безперервними.
Залежно від цілей і можливостей аналізу ті самі фактори можуть
трактуватися або як дискретні, або як безперервні.

Розглянемо основні логічні аксіоми, які використаються в експертних
методах при формалізації інформації за допомогою різних шкал. При
використанні номінальних шкал досліджувані об’єкти можна пізнавати й
розрізняти на основі трьох аксіом ідентифікації [6]:

і або є j, або є не j;

якщо і є j, то j є і;

3) якщо і є j і j є к, то і є к.

Фактори в цьому випадку виступають як асоціативні показники, що
володіють інформацією, що може бути формалізована у вигляді бінарних
оцінок двох рівнів: 1 (ідентичний) або 0 (різний).

У випадках, коли досліджувані об’єкти можна в результаті порівняння
розташувати в певній послідовності з обліком якого-небудь істотного
фактора (факторів), використаються порядкові шкали, що дозволяють
установлювати рівноцінність або домінування.

Припустимо, що необхідно розташувати в певній послідовності п об’єктів
по якому-небудь факторі (критерію). Представимо це впорядкування у
вигляді

матриці А(а), де і, j = 1,2,… ,n…

Величини ау встановлюють співвідношення між об’єктами й можуть бути
визначені в такий спосіб [6]:

+1, якщо і переважно j;

-1, якщо j переважно і;

0, якщо i, j
рівноцінні.

Установимо основні аксіоми, необхідні для дотримання
умов упорядкування. Співвідношення аij = +1 означаюче, що і
переважніше j, повинне бути асиметричним., тобто, якщо тобто, якщо аij =
+1 тo аij = -1 й транзитним, тобто, якщо аij = +1, аik =+1 те аij = +1.

Співвідношення ^=0, означаюче, що і ^ рівноцінно, називається
співвідношенням еквівалентності. Таке співвідношення повинне бути

рефлексивним, тобто аij = 0

симетричним, тобто, якщо аij =0, тo аij = 0;

транзитивним, тобто, якщо аij = 0 й аik тo аik = 0

Крім того, ці два співвідношення повинні бути сумісні, тобто, якщо аij
=+1 й аjk =0, тo аjk = +1, а також, якщо аij =0 й аjk =+1, тo аjk =+1.

І, нарешті, упорядкування повинне бути зв’язковим, тобто для будь-яких і
nf j або аij = +1, або аij =-1, або аij =0.

Використання порядкових шкал дозволяє розрізняти об’єкти й у тих
випадках, коли фактор (критерій) не заданий у явному виді, тобто коли ми
не знаємо ознаки порівняння, але можемо частково або повністю
впорядкувати об’єкти на основі системи переваг, який володіє експерт.

Будь-яка безліч А будемо називати впорядкованим, якщо для будь-яких двох
його елементів X і У установлено, що, або X передує У, або У передує X.
Іноді не вдається встановити відповідність для всіх елементів безлічі,
але можна зробити «групове» упорядкування, коли впорядковуються
підмножини рівноцінних елементів. Далі можна поставити завдання
порівняння й упорядкування цих підмножин.

Використання порядкових шкал дозволяє робити перетворення отриманих від
експертів оцінок, що відповідають всім монотонно зростаючим функціям.

Так, наприклад, позитивні оцінки можуть або бути замінені їхніми
квадратами, або логарифмами; або будь-який) іншою) монотонно зростаючою
функцією.

Для формалізації оцінок, отриманих від експертів, часто використають
інтервальні шкали. При використанні таких шкал для цих цілей можна брати
майже всі звичайні статистичні міри. Виключенням є ті міри, які
припускають знання «істинно» нульової крапки шкали, що вводиться тут
умовно.

Інтервальні шкали припускають можливість трансформації оцінок, отриманих
на одній шкалі, в оцінки на іншій шкалі за допомогою рівняння

Різниці між значеннями на шкалі інтервалів стають мірами на шкалі
відносин, тобто на звичайній числовій шкалі, тому що в результаті
вирахування можна позбутися від постійного що складає Ь.

У ряді випадків при формалізації експертних оцінок використається
властивість адитивності, що властива тільки шкалі відносин. Наявність
адитивності виражається наступними аксіомами [6]:

1) Якщо j = а , і > 0, то і+j >а;

2) і+j = j+і;

якщо і =а i j =b, то і+j = а + b;

(і+j) + k = і + (j+k).

Звичайна ситуація, коли необхідно прийняти рішення з обліком
адитивності, полягає в тім, що є трохи (принаймні, два) якісні фактори.
При наявності декількох факторів, що характеризують конкретні об’єкти,
існує безліч реальних властивостей і типів зв’язків об’єктів.

Так, наприклад, фактори (показники), що характеризують ефективність
створення й впровадження нової техніки, по їхньому об’єктивному змісті
можна підрозділити на технічні, економічні й соціальні. З іншого боку,
ці фактори

можна згрупувати відповідно до їх ролі в процесі створення й
впровадження нової техніки, виділивши, наприклад, показники, що
характеризують витрати, якість, економічну ефективність і т.д.

Залежно від характеру й мети досліджуваної проблеми фактори, по яких
розрізняються об’єкти, можуть бути кількісно порівнянні або непорівнянні
між собою, частково порівнянні (тобто не кожний з будь-яким, а лише
деякі з них), упорядковані по ступені їхньої важливості й т.д.
Несумісність різних факторів обумовлена не тільки необхідністю
застосування різних одиниць виміру, але й тим, що кожний фактор,
виражаючи певну властивість, одночасно є оцінкою відносин до даної
властивості з боку приймаючого рішення.

У практиці керування у всіх його рівнях часто виникають ситуації, коли
необхідно прийняти рішення з урахуванням багатьох факторів. Питання про
те, які саме фактори варто вважати найбільш важливими, залежить від
якісних особливостей об’єкта рішення й цілей, яким повинне відповідати
це рішення. Наприклад, при розгляді декількох варіантів плану або
варіантів організаційно-технічних заходів варто брати до уваги фактори
часу, витрат, технічних і соціальних результатів, економічної
ефективності й т.д. Звичайно всю розмаїтість факторів намагаються
привести до однозначної комплексної оцінки, причому найбільш зручною й
розповсюдженою такою оцінкою є грошова.

Однак, оскільки наслідку будь-якого рішення, особливо рішень, пов’язаних
з науково-технічним прогресом, виходять за рамки вартісних показників,
необхідні вимірники, що характеризують значимість, корисність того або
іншого фактора (або їхнього комплексу). Такі комплексні вимірники широко
застосовуються при оцінці якості продукції, техніко-економічного рівня
виробництва, при оцінці результатів діяльності наукових організацій і в
ряді інших завдань. Хоча питання про створення досить обґрунтованої
формалізованої системи таких вимірників ще далекий від остаточного
рішення, можна вказати деякі загальні риси, що забезпечують підхід до
формалізації цього процесу й до використання того або іншого
логіко-математичного апарата.

У випадку, коли всі фактори задаються по номінальній шкалі, тобто
задаються по цій шкалі деяка ознака а і вихідна безліч елементів М, ціль
складається у виборі підмножини елементів М(а), що володіють цією
ознакою. У таких випадках виробляється порівняння елементів, точніше
їхніх властивостей, з ознакою – еталоном, а результат – розбивка безлічі
– можна розглядати як упорядкування по двоелементній шкалі, по якій
кожному з елементів привласнюється бал, рівний або нулю, або одиниці.

У випадку, коли фактори задані по порядковій шкалі або по декількох
порядкових шкалах, мета складається в упорядкуванні елементів вихідної
безлічі, у виявленні за допомогою експертів схованої впорядкованості,
що, по припущенню, властива цій безлічі. Необхідною умовою рішення цього
завдання є допущення про транзитивність. Чим повніше впорядковані
елементи, тим легше застосувати логіко-математичні й комбінаторні методи
до рішення таких завдань.

Залежно від істоти або важливості того або іншого фактора на етапі
підготовки й прийняття рішень можуть бути використані різні шкали. Такі
фактори, як витрати, прибуток, час, можуть бути оцінені по порядковій
або інтервальній шкалі (у рублях, днях або умовних одиницях). Для
оцінки ж таких факторів, як строк окупності або порівняльна ефективність
варіантів, може бути використана інтервальна шкала; якісні або соціальні
фактори можуть оцінюватися по порядкових або номінальних шкалах.

3.2. Шляхи удосконалення виробничої діяльності на основі експертних

методів прийняття рішення.

Розглянемо шляхи покращення маркетингової діяльності на підприємстві на
основі експертних методів прийняття рішення.

В даному господарстві в останні роки почала інтенсивно розвиватися

переробні галузі. Зокрема було запущено міні-олійню. Керівництво

господарства вирішило, що вигідніше продавати кінцевий продукт
споживачу,

аніж сировину переробним підприємствам. Тому, вдосконаливши лінію та

закупивши пакувальний конвеєр господарство почало випускати олію

„Господарочка”. На перших етапах виробництва даний товар
користувався незначним попитом. Головною причиною були некваліфіковані
маркетингові рішення. А тому було вирішено запросити групу експертів для
визначення ринку збуту продукції, оцінки її попиту, ціни та складання
маркетингової програми по удосконаленню товарної пропозиції.

Експерти провели аналіз та дослідження ринку, конкуренції, споживачів та
самого продукту і запропонували наступну маркетингову програму по
удосконаленню товарного просування олії „Господарочка”.

1. Спершу були розроблені цілі маркетингової програми., Стратегічна

ціль: лідерство на певному сегменті ринку,
а саме в Катеринопільському районі.

Другорядні цілі:

подолання зниження частки ринку;

збільшення долі ринку на 2% в перший рік;

стійкий ріст.

2. При аналізі ринку експерти дійшли до спільної думки, що частка

ринку буде досягнута за допомогою наступних шляхів удосконалення як

виробництва так і безпосередньо маркетингу підприємства:

2.1. Підвищення привабливості товару за допомогою його вдосконалення:

– зміна дизайну пляшки для зручності використання, що забезпечує:

(а) запобігання забруднення при використанні;

(b) запобігання витоку продукту;

(с) моментальне впізнавання.

– зміна дизайну етикетки для передачі сучасного образу й обіцянки

гарного смаку.

– додавання персоналізованого логотипу або образу, з яким споживач

може ототожнювати товар на емоційному рівні. Ціль – додати
індивідуальність

товару; відмітну й привабливу індивідуальність, що відповідає товару.

2.2. Підвищення лояльності до марки за допомогою
стимулювання клієнтів.

2.3. Реклама для передачі характерної індивідуальності з відмітними
перевагами.

Обґрунтування експертів.

Однієї реклами – якою б творчою вона не була – не досить для того, щоб
повністю забезпечити значний ріст ринкової частки олії «Господарочка».
Істотним є вдосконалювання товару або його пакування. Більше світле
масло у великому ступені викликає прагнення до чистоти й відсутності
шкідливих домішок. Необхідно розглянути товар або його пакування з
погляду вдосконалювання, у протилежному випадку реклама буде
користуватися незначною довірою. У цей час «Господарочка» виглядає на
прилавках як інші сорти олії – марка, що вичерпала себе, з позбавленими
уяви пакуванням і заходами щодо стимулювання збуту.

З огляду на той факт, що близько 80% споживачів цільового ринку ніколи
навіть не бачили олію «Господарочка», необхідно проводити заходу щодо
просування товару для підвищення лояльності до нього й стимулювання
пробних покупок.

Споживачі сприймають товари, які здаються більше «живими», із
привабливою індивідуальністю. У цьому випадку необхідна
індивідуальність,

що відбиває аспекти гарного життя, досягненню яких сприяє рослинне
масло: свіжість, чистота, прозорість, упевненість у здоров’я й
дружелюбність.

3. Далі експерти проаналізували основних споживачів та їх спонукальні
мотиви до купівлі саме олії „Господарочка”.

3.1. Цільові споживачі

Перша група: домогосподарки, що піклуються про готування їжі в
достатньому ступені, щоб намагатися знайти продукт високої якості. Друга
група: оптові й роздрібні торговці.

3.2. Спонукальний мотив до покупки Домогосподарки.

Олія «Господарочка» буде позиціювати на ринку якщо буде відповідати
наступним вимогам:

зручна при користуванні пляшка;

привабливий (а не безжиттєвий) образ або повна життя марка (а не
побита).

Для оптових й роздрібних торговців потрібно запровадити:

стимулювання продажів;

стимулювання виконання;

індивідуальне стимулювання.

Обґрунтування експертів.

На однорідному ринку споживачі звертаються за порадою до тих, хто має
певну інформацію. Є тенденція інформаційного конформізму. Крім того,
існує бажання купувати соціально визнаний товар. Таким чином, також має
місце тенденція соціального конформізму. Концепція схвалення товару
шеф-кухарями повинна задовольнити як тих, хто шукає найкращої ради, так
і тих, хто намагається знайти соціальне схвалення їхнім покупкам.

Висування на перший план зручності використання є домінуючим критерієм,
зокрема для вищого й середнього класів суспільства.

Розробка привабливої індивідуальності для олії «Господарочка» спрямована
на звертання до тих, для кого покупка рослинного масла є дією з

низьким рівнем участі. У даних обставинах такі споживачі скоріше
реагують на що-небудь, а не оцінюють «за» і «проти» для товарів
конкурентів.

Істотно те, щоб стратегія «протягання» шляхом удосконалювання й реклами
товару була доповнена стратегією «проштовхування» за допомогою
стимулювання оптових і роздрібних торговців – На однорідному ринку
ринкова влада оптовиків і роздрібних торговців значно збільшується,
дозволяючи їм усе більше й більше дискримінувати товари.

3. Далі експерти розробили та проаналізували основні стратегії підтримки
марки олії „Господарочка”.

1. Реклама

1.1 .Конкурентна мета.

Перша: переманити клієнтів у конкурентів і стимулювати повернення
колишніх споживачів соняшникового масла, які тепер купують більше дешеве
соєве масло.

Друга: залучити знову, що з’являються на ринку покупців, до переваг олії
„Господарочка”.

1.2. Рекламний обіг.

Використати прагнення споживачів до:

– інформаційного конформізму;

– соціального конформізму.

Пожвавлення товару, щоб він випромінював індивідуальність відповідно до
коштовних якостей. Це більше гарний спосіб вселяння того, що продукт є
корисним для здоров’я й, чистим, – при цьому обоє якості приймаються як
загальні властивості соняшникового масла.

Обґрунтування експертів.

Емоційний елемент часто є достатнім для того, щоб різко стимулювати
продажу на однорідному ринку. Емоційні аспекти реклами виражають:

жвавість проти повільності;

близькі теплі відносини проти самітності;

внутрішню гармонію проти натягнутості;

почуття компетентності/освіченості проти нездатності впоратися із
ситуацією.

Засоби.

Телебачення є ідеальним засобом, однак вартість може обмежити його
використання.

Телебачення уможливлює представити демонстрацію масла шеф-кухарями й
підвищує емоційний зміст реклами.

Журнали, гарні у зв’язку з можливістю представити рекламний текст і
показати продукти харчування.

Плакати – для ефекту.

Територіальне охоплення. Для початку, можливо, у тих районах, де втрати
долі ринку найбільш значні що забезпечить виправлення нерівномірності
системи розподілу.

Графік. Спочатку безперервна, потім періодична.

4. Далі експерти визначили основні шляхи стимулювання оптових і

роздрібних торгівців. Серед основних методів такого стимулювання було

встановлення цін з знижками, та надання товару з відстрочкою платежу.

5. І останнім пунктом експерти розглянули ціноутворення.

На їх думку ціну необхідно дещо знизити на початковому етапі введення
товару на ринок з метою стимулювання збуту. А в наступні роки,
підвищуючи якість

продукцію, ціну переглядати, враховуючи конкурентів та споживачів.

Отже, саме експертний метод дав можливість підприємству не лише
збільшити збут олії „Господарочка”, а й намітити основні стратегічні
кроки оптимізації та удосконалення виробництва даної продукції в
майбутньому.

ВИСНОВКИ

Динамізм і новизна сучасних народногосподарських завдань, можливість
виникнення різноманітних факторів, що впливають на ефективність рішень,
вимагають, щоб ці рішення приймалися швидко й у той же час були добре
обґрунтовані. Досвід, інтуїція, почуття перспективи в сполученні з
інформацією допомагають фахівцям точніше вибирати найбільш важливі мету
й напрямки розвитку, знаходити найкращі варіанти рішення складних
науково-технічних і соціально-економічних завдань в умовах, коли немає
інформації про рішення аналогічних проблем у минулому.

Використання методу експертних оцінок допомагає формалізувати процедури
збору, узагальнення й аналізу думок фахівців з метою перетворення їх у
форму, найбільш зручну для ухвалення обґрунтованого рішення.

Але, варто помітити, що метод експертних оцінок не може замінити ні
адміністративних, ні планових рішень, він лише дозволяє поповнити
інформацію, необхідну для підготовки й прийняття таких рішень. Широке
використання експертних оцінок правомірно тільки там, де для аналізу
майбутнього неможливо застосувати більше точні методи.

Експертні методи безупинно розвиваються й удосконалюються. Основні

напрямки цього розвитку визначаються поруч факторів, у числі яких можна
вказати на прагнення розширити області застосування, підвищити ступінь
використання математичних методів і електронно-обчислювальної техніки, а
також вишукати шляхи усунення недоліків.

Незважаючи на успіхи, досягнуті в останні роки в розробці й практичному
використанні методу експертних оцінок, є ряд проблем і завдань, що
вимагають подальших методологічних досліджень і практичної перевірки.
Необхідно вдосконалювати систему відбору експертів, підвищення
надійності характеристик групової думки, розробку методів перевірки
обґрунтованості оцінок, дослідження схованих причин, що знижують
вірогідність експертних оцінок.

Однак, уже й сьогодні експертні оцінки в сполученні з іншими
математико-статистичними методами є важливим інструментом
удосконалювання керування на всіх рівнях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бешелев С.Д., Гурвич Ф.Г. Экспертные оценки. М: Наука, 1973. 246 с

2. Бешелев С.Д., Гурвич Ф.Г. Экспертные оценки в принятии плановых

решений. М.: Экономика, 1976. 287 с.

3. Бешелев С. Д., Гурвич Ф.Г.
Математико-статистические

методы экспертных оценок. М.: Статистика, 1980. 263 с.

Вейл Питор, Искусство менеджмента / Пер. с англ. М., 1993. 265 с.

Веснин В. Менеджмент для всех. М., 1994. Кабаков В., Порховник Ю.,

Зубов И. Менеджмент: проблемы, программа, решение. Л., 1990. 368 с.

6. Добров Г.М., Ершов Ю.В., Левин Е.И., Смирнов Л.П. Экспертные

оценки в научно-техническом прогнозировании. Киев: Наукова думка, 1974.

263 с

Евланов Л.Г., Кутузов В. А. Экспертные оценки в управлений. М.:

Экономика, 1978. 133 с.

Завадський Й.С. Управління сільськогосподарським виробництвом у

системи АПК: Підручник. – К.: Вища школа, 1992. – 367 с.

Завадський И.С. Управления сельскохозяйственным производством. –

К., Вища школа, 1984, 311

Карданская Н. Принятие управленческого решения. М.: ЮНИТИ,

1999.407 с.

Карлін М.І. Зміст праці й методологічні проблеми її стимулювання в

Україні // Україна: аспекти праці. 2001 №1 с 19-21

Карлін М.І. Теоретичні аспекти стимулювання праці в умовах

фінансової нестабільності // Фінанси України – 2002-№2-с.З-9.

Ладанов И. Практический менеджмент. Ч. З М., 1992. 568 с

Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджмента.

М.: Издательство «Дело», 2001. – 799 С.

Мескон М. і ін.., „Основи менеджменту”, – М., 1995.

16. Панасюк А. Управленческое общение: Практические советы. М., 1990.

269 с.

17. Економічна енциклопедія. Політична економіка. Під ряд А.М.

Румянцева.-М.: „Радянська енциклопедія”, №3., 1996.

Тихомиров Ю.А. Управленческое решение. М.: Наука, 1996. 278 с.

Тейлор Фредрік „Менеджмент”,-М.Д990

Дж. О’Шонесси. Конкурентний маркетинг: страгегический подход /

Пер.с англ. под ред. Д.СХЯмлольской. – СПб: Питер, 2001. – 864 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020