.

Релігійні вірування Cтародавнього Єгипту (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1043 12594
Скачать документ

Реферат на тему :

Релігійні вірування Cтародавнього Єгипту

ПЛАН

Релігійні тексти древніх єгиптян.

Єгипетський пантеон богів.

Уявлення про потойбічний світ в Стародавньому Єгипті.

Ритуал поховання фараона.

Внесок жерців в розвиток релігії Стародавнього Єгипту.

1. Релігійні тексти древніх єгиптян

Скласти уявлення про вірування, культи, обряди стародавніх єгиптян
допомагають різноманітні релігійні тексти: гімни й молитви богам, записи
поховальних обрядів на стінах гробниць. Найважливішими є так звані
«Тексти пірамід» — складна система заклять, замовлянь і молитов, що
супроводі жували заупокійні царські ритуали, їхні тексти вирізані на
стінах внутрішніх приміщень пірамід фараонів V та VI династій Давнього
царства (XXVI—XXIII ст. до н. е.). Найстаріший текст знайдено в піраміді
фараона Унаса, мабуть, останнього правителя V династії, але характер
накреслення ієрогліфів, стиль написів, лексика та інші особливості
вказують, що тексти в такому вигляді існували навіть у до-династичний
період.

Для реконструкції найважливіших сторін життя суспільства Стародавнього
Єгипту використовуються й так звані «Тексти саркофагів», що збереглися
на саркофагах епохи Середнього царства (XXI—XVIII ст. до н. е.), а також
«Книга мертвих», створена від періоду Нового царства й до кінця історії
Стародавнього Єгипту, та численні збірки заупокійних текстів. «Книга
мертвих» була написана частково на основі найдавніших релігійних
текстів. Це найпопулярніша збірка релігійних текстів і заклять у
Стародавньому Єгипті. Примірники ілюстрованої «Книги мертвих» клалися до
гробниці поруч із мумією померлого і слугували йому дороговказом у
потойбічному світі.

За релігійними уявленнями жителів Стародавнього Єгипту, схід, де встає
сонце, місце народження й відродження, а захід, де сонце зникає, — місце
смерті й потойбічного життя. Схід називався Країною Бога, адже там сонце
кожного дня піднімалось у славі.

Як життя цілій країні приносили грудки родючого мулу, так і життя
взагалі, вважали єгиптяни, виникло на первісному пагорбі. У «Книзі
мертвих» перша поява Ра-Атума — бога-творця —відбувається саме на
«первісному пагорбі, що в Єрмополі». Єгипетський ієрогліф, яким
позначали первісний «пагорб творення», читався і як «являтись у славі».
Він зображав кулястий пагорб, з якого вгору піднімаються сонячні
промені, і тим самим давав дохідливу графічну ілюстрацію дива першої
появи бога-творця [1, с. 83].

В давні часи бог сонця мав свою сім’ю богів, яка складала також вищу
раду богів. Ця група богів була Енеадою, Дев’ятерицею, що мала
центральне святилище у храмі Сонця в місті Іуну поблизу Мемфіса (грец.
Геліополь). До Енеади входили чотири пари богів, зв’язаних родинними
почуттями, що мали спільного предка: Агум, Шу, Тефнуг, Геб, Нуг, Осіріс,
Ісіда, Сет і Нефтіда. Бог сонця Агум, що з’явився на вершині первісного
пагорба, виник, за єгипетською традицією, «сам собою». Ім’я Агум означає
«все», а також «нічого». На думку Дж. Вілсона, Агум означає щось
всеохопне й водночас — порожнечу, причому скоріше порожнечу початку, ніж
кінця. За «Книгою мертвих», боги виникли після того, як Агум дав імена
частинам свого тіла. За особливостями первісної свідомості акт
вимовляння нового імені мислився як акт творення.

У «Текстах пірамід» дається дещо інша картина. Звертаючись до Агума і
нагадуючи, що він був на вершині первісного пагорба, напис продовжує:
«Ти виплюнув те, що було Шу. Ти вирвав те, що було Тефнуг».

Подружня пара Шу, бога повітря, і Тефнуг, богині вологи, породила бога
землі Геба і богиню неба Нут. За іншою версією, бог повітря піднявся й
відірвав небо од землі Своєю чергою Геб і Нут, земля і небо, створивши
сімейну пару, породили дві пари, бога Осіріса та його дружину Ісіду й
бога Сета з його дружиною Нефтідою.

Геродот писав про надзвичайну релігійність єгиптян, що їх виділяло
серед інших народів. Спочатку богів зображали у вигляді тварин, пізніше
вони набували подоби людей із головами тварин. Так, бог Ра мав голову
сокола, Сехмет — лева, Анубіс — собаки чи шакала, Хатхор — корови, Хнум
— барана. Існували боги тільки з людськими рисами — Пта, Мін, Осіріс.

Поклоніння тваринам практикувалося ще в архаїчний період, але
найбільшого розвитку культ тварин досяг у період Нового царства.
Найпоширенішим був культ священного бика Апіса. Як богів шанували й
інших тварин — крокодила, кішку, мавпу, ібіса. Тіло померлої священної
тварини муміфікували й ховали в саркофагах. За тисячоліття культ
поклоніння тваринам перетворився на релігію простого народу.

2. Єгипетський пантеон богів

Жерці намагалися систематизувати безліч богів, визначити ієрархію їхніх
взаємозв’язків. Але, як і в Месопотамії, після перемін у
суспільно-політичних умовах занепадали або підносилися міста, а разом з
ними і їхні боги-покровителі Так, на початку історії Єгипту головним
богом пантеону богів був Птах, якому і приписувалося творення світу.
Потім його місце посів Хор, далі — Ра й Осіріс, нарешті Амон став
головним богом єгиптян.

Боги зв’язані сімейними узами. В Ранньому царстві в Мемфісі Птах був
богом-вітцем, його дружина — богиня Сехмет, син — бог Нофертум. Птах, як
один Ь найстаріших богів, згідно з «Мемфіським богословським трактатом»,
створив світ, дав життя іншим богам і людям. У пізніші часи його стали
ототожнювати з богом Сонця. Сехмет мала подвійну сутність: була богинею
війни і спустошення, але також і богинею-заступницею. Син Птаха Нофертум
був богом рослинного світу й зображався у вигляді квітки лотоса.

В Новому царстві найзначнішою тріадою стали боги з міста Фіви: Амон,
його дружина Мут і син Хонсу. З рядових богів Раннього царства,
починаючи від XVIII династії, Амон став головним богом Єгипту внаслідок
зростання політичного впливу касти жерців. Верховний жрець Амона
(пізніше його ототожнили з богом Сонця Ра і стали звати Амон-Ра) мав у
своїх руках велику політичну владу, міг впливати на фараонів і навіть
стати фараоном, як це трапилося приблизно в 1070 році, коли влада у
Фівах перейшла до верховного жврця Амона — Херіхора. Мут була богинею
неба. Хонсу мав повну владу в царстві мертвих і був богом Місяця.

Серед названої Дев’ятериці богів Осіріс, Ісіда та їхній син Хор
створюють ще одну тріаду богів. За традицією, Осіріс — перший правитель
Єгипту, він навчив людей обробляти землю, створив перші закони. У «Книзі
мертвих» його названо зерном, а в «Текстах пірамід» — богом виноградної
лози. Осіріс — бог родючості, в його образі втілювалися поняття смерті
та відродження, у міфах про нього відображена природна зміна пір року,
осіннє в’янення і весняне відродження природи. В епоху Середнього
царства епізоди міфів, де центральним персонажем був Осіріс,
відтворювали під час святкових дійств, а вже в грецький період ці свята
перетворилися на дуже популярні в народі містерії.

Ісіда — богиня родючості — стала також символом подружньої вірності й
материнства. Її шанували як велику чаклунку. У греко-римський період
культ Ісіди як великої богині-матері поширився далеко за межі Єгипту.
Предмети S культу знайдені на території римської провінції Паннонія
(нинішні Австрія та Угорщина).

Хор став символізувати владу фараона й тому фараони носили його ім’я.
Образ Ісіди з маленьким Хором на руках став одним із прообразів
християнської Марії з Христом-немовлям. Іноді Ісіду зображали в момент,
коли вона годує груддю дитинча. Уявлення стародавніх єгиптян про
потойбічне житія мали вирішальне значення в їхній релігії. Ці уявлення
справили значний вплив на розвиток і формування стилю пірамід і
гробниць, на всю архітектуру Стародавнього Єгипту [3, с. 48].

?

????????????????;?Основною умовою загробного життя вважали збереження
тілесної оболонки померлого. Для цього тіла мерців бальзамували,
прагнучи зберегти зовнішній вигляд. Крім цього, рідня небіжчика
забезпечувала його всім необхідним, що могло знадобитись у потойбічному
світі. Задля цього ж робили й жертвопринесення біля гробниці: померлому
давали харчі в дорогу, напої та одежу. Предмети, що клались до могили,
могли мати й символічний характер, як, наприклад, маленькі глиняні
тарелі з глиняними зображеннями страв.

У відповідний час кожного року потрібно було приносити померлим реальні
або символічні жертви. Біля пірамід будувалися для цього храми, де
статуя фараона із свого покою через спеціальний отвір могла спостерігати
за ритуалом жертвопринесення. Бажання підтримати життя небіжчика за
межею покинутого світу було таким сильним, що, як показує одна з
гробниць Середнього царства, в одяг крітських послів, зображених на
стіні гробниці, була внесена поправка — відповідно до зміни моди — на
довжину парадних спідничок.

За часів Середнього царства до могили клали маленькі статуетки слуг і
рабів. Пізніше в Новому царстві вони були схожими на маленькі мумії і
називались «ушебті». Так як і в земному житті, в загробному світі вони
мали служити померлому й виконувати за нього роботу.

3. Уявлення про потойбічний світ в Стародавньому Єгипті

Уявлення про житія в потойбічному світі не були у єгиптян завжди одними
й тими ж. В архаїчний період безсмертя й вічне життя символізували
зірки, які постійно виднілися на небосхилі (наприклад. Полярна зоря).
Саме до неї прямували дуті померлих, тому вхід до піраміди робився
завжди на північ. У Давньому царстві цю роль починає відігравати Сонце.
Бог Сонця Ра мандрує вночі країною мертвих і вершить над ними суд.
Пізніше цим почав займатися бог Осіріс, який став володарем загробного
світу. Загробний суд добре описаний у 125-му розділі «Книги мертвих». У
присутності Осіріса та інших богів вершиться психостасія: зважування
серця померлого на вагах, урівноважених пером (символом богині істини та
порядку Маат). Грішника поглинало страшне чудовисько Аммат (лев із
головою крокодила), а праведник оживав для щасливого життя на Полях Іару
— на «Полях очерету».

Духовний світ стародавніх єгиптян тісно пов’язувався з їхньою вірою в
потойбічне життя. За релігійним ученням єгиптянин мав кілька душ.
Головними були «Ка» та «Ба». «Ка» мислилась як духовний двійник людини,
з яким вона зустрічається після смерті. В культі мертвих «Ка»
відігравала дуже важливу роль. Гробницю називали «Будинком Ка», а жерця,
що виконував поховальні обряди, — «служителем Ка». Ця душа забезпечувала
померлому існування після смерті, робила можливим виконання життєвих
функцій. Графічно «Ка» зображалась у вигляді руки, що підгримує,
захищає.

«Ба» за аналогією можна назвати «чистим духом». Ця душа залишала людину
після її смерті і прямувала на небеса. «Ба» мислилась як внутрішня
енергія людини, її божественний зміст.

Ім’я людини — це не просто набір звуків чи слів: це ще одна душа людини
«Рен». Ім’я дається на честь божества-покровителя: «Хорі» — на честь
бога Хора, «Хнумхотеп» — на честь бога родючості бараноголового Хнума,
«Рамсес» — на честь Ра [1, с. 92].

Крім названих, у єгиптян було ще дві душі: «Ах» («Сяяння») та «Шуїт»
(«Тінь»). Про них відомо ще досить мало.

Беручи до уваги буквальне значення цих понять, вжитих для назв душ,
можна припустити, що вони відображають чисто моральний аспект релігійних
вірувань —це мов одночасно співіснуючі в людині сяючий ореол благодіяння
і тінь гріховності.

Спочатку право на існування в загробному світі мав тільки фараон. Тіло
покійного фараона переправляли з Мемфіса через Ніл у Долинний храм. Для
переправи використовувався поховальний човен, що нагадував своєю формою
традиційні човни зі стебел папірусу. Тут, у Долинному храмі, тіло
небіжчика підлягало ритуальному обмиванню на знак очищення й відродження
його душі. Цей ритуал немовби повторював діяння бога Сонця, котрий
щоранку відроджувався у водах озера Лілей. Це був перший етан дуже
складного, але точно визначеного ритуалу, який забезпечував відродження
душі фараона для його потойбічного життя.

Найголовнішим був обряд «Відкривання уст», він проводився не на тілі
покійного фараона, а на його статуях на повний зріст. Ці статуї,
кількість яких сягала часом більше двох десятків, зберігались у нішах
центральної зали Долинного храму. Син фараона або його нащадок мав
окропити статуї водою, умастити пахучими маслами, здійснити перед ними
жертвопринесення й доторкнутися до вуст кожної з них священними
«знаряддями», такими як тесло і різець. Після цього ритуалу статуї з
Долинного храму ніби діставали здатність зберігати в собі ожилу
божественну «Ка» фараона. [1, с. 93]

Після завершення цих церемоній у Долинному храмі набальзамоване тіло
фараона з усіма царськими ознаками його влади і з його внутрішніми
органами (їх виймали з тіла, бальзамували й розміщали окремо в
спеціальних ємностях — канопах) урочиста процесія, в якій могли брати
участь тільки ритуальне очищені особи, відносила в Поминальний храм.
Процесія рухалася пандусом. Стіни галереї, збудовані на пандусі, були
досить високі, що оберігало процесію від непосвячених очей. У
Поминальному храмі, що будувався поряд з пірамідою, повторювався ритуал
«Відкривання уст» над статуями покійного. Тільки після цього тіло
володаря Єгипту несли до місця його вічного упокоєння в глибині
піраміди.

Ритуал поховання фараона супроводжувався складними обрядами. Тут не
можна було зробити навіть найменшої помилки, в церемоніалі царського
поховання ніщо не могло бути упущеним. Адже від воскресіння «Ка» фараона
та від його благополуччя в загробному житті залежали життя й добробут
усього Єгипту.

5. Внесок жерців в розвиток релігії Стародавнього Єгипту

Створення інституту жрецтва сприяло виникненню у Стародавньому Єгипті
храмової організації. Як особлива соціальна група, жрецтво
сконцентрувало у своїх руках велику владу і було досить впливове. Воно
брало участь у керівництві державою, входило до почту фараона, приводило
до влади одні фараонські династії й скидало інші. Жреці внесли помітний
вклад у накопичення астрономічних, математичних і медичних знань. За цих
часів будувалися величні храми, зводилися статуї богів, розроблялися
складні й урочисті релігійні церемонії, пишні ритуали [2, с. 54].

Один з них — культ померлих — демонструє специфічні уявлення єгиптян
про потойбічне життя. Померла людина вважалася сплячою і тому
потребувала їжі, домашнього начиння. Звідси виникає ідея збереження тіла
і мистецтво муміфікації. Для найбільш впливових осіб споруджуються
грандіозні гробниці — піраміди. Найвідомішою серед них є піраміда
фараона IV династії Хеопса. Вона займає площу понад 5 га і сягає висоти
146,5 м. її складено з 2300 тис. відшліфованих кам’яних брил, вагою 2,5
т кожна. В цих культових спорудах вражають не лише розміри, а й якість
роботи. Настінні розписи високого художнього рівня реалістично
зображували земне буття померлого, який потребував уваги до себе і після
смерті. Релігійний культ померлих, як бачимо, продовжував вікові
традиції єгиптян, підтримання яких було повсякденною потребою.

Список використаної літератури

Теорія світової культури: Навч. посібник / Керівник авт. Колективу Л. Г.
Левчук. 3 – тє видання, стереобки. – К.: Либідь, 2000. – 368 с.

Камінін Ю. А. Харьковщенко Є. А. Релігієсзавство. Підручник. – 13.:
“Наукова думка”, 2000. – 352 с.

Полікарпов В. С. Лекції з історії світової культури: Навч. пос. 4 – те
видання і доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 355 с.

PAGE

PAGE – 11 –

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020