Реферат на тему:
Український народний одяг
Своєрідністю відзначався костюм населення Полісся. Він зберіг багато
архаїчних рис.
Чоловічий комплекс одягу був досить однорідним на всій території. На
відміну від інших регіонів України, в цьому ще на початку XX ст.
зберігалося чимало давніх особливостей у крої і способах носіння одягу.
Тут побутувала чоловіча сорочка з поликами, оздоблена тканим узором, яку
носили поверх вузьких полотняних штанів, підперезаних ремінцем. Поширені
були безрукавки з сукна домашнього виробництва.
Свити й кожухи шили за давньою традицією з вусами, носили також
прямоспинний кожух (тулуб).
Характерною особливістю поліського комплексу — чоловічого і жіночого —
було плетене з лика взуття, зручне і практичне в умовах заболоченого
краю.
Жіноча сорочка на Поліссі була з прямим поликом, пришитим по підтканню,
і виложистим коміром. Шилась вона з напіввідбіленого полотна,
оздоблювалась тканим або вишитим орнаментом переважно червоного кольору,
на Чернігівщині — білого.
Спідниця шилася з вовняної (літник) або лляної доморобної тканини зі
смугами різних кольорів. Широко побутував фартух — вовняний або лляний —
з тканим орнаментом. Крім того, жінки носили подібний до білоруського
андарок.
На Лівобережному Поліссі жінки носили плахти, керсетки з домашніх, а
пізніше — 3 фабричних тканин.
Верхнім одягом жінок були свита з білого сукна з вусами або юпка з
легких тканин (вибійки на полотні, доморобної баї та фабричних тканин).
Як і скрізь по Україні, жінки Полісся покривали голову очіпком. Чоловіки
носили на голові влітку — солом’яний бриль, взимку — повстяні й смушкові
шапки.
Для костюмів Полісся в основному характерний білий колір з переважанням
червоного тону в оздобленні.
Правослов’янські риси досить стійко зберігалися у народному одязі
Волині: поликові жіночі сорочки прикрашені червоною гладдю, чоловічі
сорочки з поликами, намітки, постоли та інші. Одяг цього регіону
відзначався різноманітними декоративно-технічними засобами оздоблення.
На основі традиційних для центральної України комплексів народного одягу
тут наприкінці XIX ст. складається своєрідне жіноче вбрання. У цей
комплекс майже повсюдно входила сорочка «до талійки», оздоблена
вишивкою, широка спідниця з фабричної тканини, до якої носили такий же
фартух, керсетка з клинами та кофта з рукавами (баска). Поряд з
кожушанкою побутувала ватянка з фабричної тканини. Поширеними були й
кептарі, які мали багато аналогій з молдавськими та болгарськими.
Чоловіки — вихідці з українських губерній — носили сорочки з домотканого
полотна, полотняні широкі штани «до очкура», солом’яні брилі, шкіряні
постоли або ж чоботи й онучі. Зверху одягали свити, гуньки з грубого
сукна домашнього виробу, взимку — смушеві шапки.
Для вихідців з російських губерній були характерні сорочки-косоворотки з
і домашнього полотна, які носили на випуск, і штани (портки) з
конопляного полотна. Верхнім одягом служили суконні каптани, сірячини,
чемерки, сіряки, покриті фабричною тканиною, кожухи. На голову вдягали
шапки, картузи, на ноги — постоли косого плетіння або юхтові чоботи. У
степових районах України давно усталилися форми й способи носіння
окремих компонентів чоловічого одягу, близькі до тих, які були
характерні для кочових народів Сходу, і зокрема тунікоподібна сорочка,
що заправлялася в широкі штани-шаровари.
На території сучасної Дніпропетровщини яскраво виявлені в комплексах
народного одягу впливи росіян, білорусів, молдаван та ін.
Комплекс жіночого одягу південної Дніпропетровщини складався з сорочки
уставного типу, плахти з крилами. До плахти одягали вовняну запаску.
Поверх з сорочки на керсетку вдягалася баєва юпка з червоними
ковтунцями, відрізною спинкою і з клинцями. На подолі й передніх полах
юпка облямована чорним оксамитом.
Спідниці у селянок Дніпропетровщини були довгі, до п’ят і рясні, з
п’яти-шести галок, із застібками збоку, з нашитими на подолі смужками з
плису або і оксамиту.
Характерним для жіночого вбрання на Дніпропетровщині був так званий
капор, звужений з боків червоний шовковий очіпок, на який раніше
накладалася намітка, а з кінця XIX ст. — хустка.
Пізніше жіночий комплекс поєднував елементи українського і російського
вбрання, а також елементи міського костюма, вплив якого тут був
інтенсивнішим, ніж в інших районах. Своєрідною локальною специфікою
цього комплексу були сорочки з квадратним вирізом горловини, керсетка з
глибоким вирізом, сорочка «до талійки», сарафан, пальто.
Під впливом міста тут поширився халатоподібний одяг, що виник у
промислових центрах на основі селянського одягу. Нові міські види
верхнього одягу , витіснили кожухи.
Набули поширення різних форм пальта. Жіночі пальта шили з фабричних
тканин, чоловічі — часто з домашнього сукна і називали свитами. Свиту у
чоловіків нерідко заміняли піджаки. На зміну традиційним керсеткам
прийшли І кофти міського типу або безрукавки.
Побутували й інші види верхнього одягу. Кожухи з білих смушок, у
заможних білі або чорні з аплікаціями з шкіри. Незважаючи на вплив
міського одягу, довго зберігались і традиційні елементи. Наприклад, у
чоловіків так звані лоцманські сорочки, шиті «в перекид», з вільними
рукавами, з вишитим коміром, манішкою, декоративним з’єднувальним швом.
Завдяки вигідному розташуванню теперішньої Кримської області тут яскраво
виявлені різні культурні впливи — і кочових народів, і високої
цивілізації Середземномор’я, і кавказьких народів, і східних слов’ян
часів Київської Русі тощо.
Росіянами та українцями Кримський півострів почав активно заселятися в
60-х роках XIX ст., і одяг сільського населення Криму створювався на
основі народних традицій переселенців різних районів, переважно з
України, Росії, частково з Білорусії.
Жінки носили або повністю традиційний костюм, або окремі його елементи.
Поступово такий костюм ставав обрядовим або святковим і відходив від
традиційного. Тут не вирощувались льон і коноплі, тому одяг шили з
фабричних тканин. Це — приталені кофти з вузьким коміром або з пишно
зібраною горловиною, як і в традиційній сорочці, до кофти одягається
фартух. Шиються й рясні сукні із тканин яскравих відтінків (як і кофти),
сорочки, подібні до традиційних, але комір і пазуха в них не
вишиваються. Чоловічий одяг мало зберіг традиційних рис. Сорочку
чоловіки обов’язково заправляють в штани, шиють її тут переважно з білої
тканини, іноді з вишитою манішкою, носять смушкові шапки до міського
півпальта.
Своєрідні риси традиційного одягу Поділля виникли внаслідок взаємодії
культури українців та інших народів, які віддавна розселені на цій
території.
Виходячи з локальних етнографічних особливостей, Поділля умовно
поділяють на Західне, Східне і Подністров’я.
Жіночі сорочки Західного Поділля виготовлялися переважно з лляного
полотна уставкового типу, додільні, іноді короткі. Комір стоячий і
викладений, перед вишитий.
Південніше у сорочках переважають суцільні рукави, пришиті паралельно до
станка, зшиті декоративними різноколірними розшивками; горловина цих
сорочок густо зібрана на нитку так само, як у сорочках Київщини й
Полтавщини.
Дуже своєрідне оздоблення сорочки Західного Поділля. Основний фон
вишивки чорний, з великою та малою кількістю червоного, а іноді лише
жовто-оранжевого. Це колір, типовий для західної придністрянської
частини. Орнамент дуже різноманітний за композиційними мотивами й
елементами. У південних районах Західного Поділля у жіночих сорочках
застосовувалися срібні й золоті нитки для підкреслення в узорі окремих
ліній, коли суцільний фон був густо зашитий. Сорочку, поділ якої
здебільшого не оздоблювався, носили з великим напуском на пояс. Поясний
жіночий одяг Поділля — обгортки (горботки), фоти й спідниці. Обгортки
окремих районів, Поділля різняться між собою лише колоритом і
розміщенням кольорових смуг.
Обгортку в талії закріплюють тканим поясом або вузькою крайкою.
Для північних районів Західного Поділля характерні вовняні картаті
спідниці-літники й вибійчані спідниці-димки з геометричним, іноді
рослинним орнаментом.
Необхідним компонентом жіночого поясного, як і скрізь по Україні, були
запаски. Бавовняні запаски з двох полотнищ, посередині з’єднаних
декоративним швом, вдягалися до вибійчаних спідниць. Вовняні запаски
відзначалися своєю орнаментацією — з мотивами розет, квітів, тварин, на
зразок килимових узорів. Нагрудний одяг — горчети мали округлий виріз
горловини, шилися приталеними, з вовняної тканини чорного або синього
кольору, пазуха і низ оздоблювалися вишивкою або бісером.
*
h
??????$?Верхнім одягом служили опанчі, сіряки, кожухи. Носили і польку з
відрізною спинкою зі зборами, на підкладці, довгу — до колін, облямовану
чорним атласом або вельветом, з домотканого сукна. Відомі також
полотняні каптани з відлогою, ткані у вертикальні сині смуги. їх
підперізували довгими вовняними поясами.
Взимку чоловіки й жінки носили кожухи з приталеною спинкою, розширеним
низом, які оздоблювалися червоним і зеленим шовком. Вони були мірилом
заможності селянина. Недаремно народ створив прислів’я «У кого кожух і
свита—у того душа сита». Крім кожуха, заможні селяни носили ще так звані
бекеші (бекешки) — хутровий довгополий приталений одяг зі зборами,
критий синім сукном. Великою різноманітністю локальних варіантів та
невичерпним багатством відзначалися головні убори дівчат і жінок.
Як і скрізь по Україні, дівчата в свята одягали вінки, що вкривали всю
голову. Жінки носили намітки, очіпки, які одягали на рибалку (дерев’яний
обруч, що підтримував хустку).
Для чоловічого комплексу одягу характерна довга (до колін) уставкова
сорочка з широкими відкритими рукавами, вишитою пазухою, коміром і
манжетами. Штани полотняні, довгі до кісточок, на півночі — рівні, а на
півдні — часом поперечно рясовані, підперезані кольоровим поясом. На
сорочку одягали прямоспинні кожушані безрукавки — кептарі, камізельки з
фабричних тканин, каптани, виготовлені з вибійки, а на початку XX ст. їх
замінили короткополі, приталені кацабайки. Носили полотняні куртки і
короткі сукняні сіряки. Найпоширеніша форма верхнього одягу — опанча з
відлогою — виготовлялася з сірого або темно-коричневого домотканого
сукна, з прямою спиною, зі зборами по боках, оздоблювалася кольоровими
нашивками, при комірі мала два прикріплені вовняні шнурки з китицями.
Чоловіки тут носили довге волосся, яке спадало довкола голови,
відкриваючи ззаду шию, а спереду над очима було рівно стяте. Бороди
голили, а вуса звичайно підтинали під носом, залишаючи їх довгими по
боках.
Парубоцькі головні убори — крисані — плели з солом’яних плетінок,
прикрашали ґерданами, плетеними шнурочками, стяжками, качуровим, павиним
пір’ям, когутячими хвостами. Старші чоловіки не носили ніяких прикрас на
капелюхах, а здебільшого опоясували їх шнурочком або чорною, синьою та
зеленою стрічкою.
Взимку вдягали чорні баранячі шапки конусопоподібної форми зі стоячим чи
загнутим всередину верхом або стародавні шапки «на завісах». Відомі
також в цих районах шапки з червоного або синього сукна, викладені
всередині шкірою та обшиті довкола хутром (лисячими хвостами).
Чоботи носили з невиправленої шкіри, так звані шкапові, рідше юхтові,
часом з відкоченими халявами на високих або низьких підборах.
Від інших районів відрізняється подільське побережжя Дністра —
Подністров’я. Чоловіки тут носили тунікоподібну, до колін, сорочку, з
широкими відкритими рукавами, яку одягали поверх вузьких полотняних
штанів, стягнених на очкурі.
Сорочку підперізували широким тканим поясом (окравкою), а поверх нього
ще один — шкіряний вузький пояс, до якого прикріплювали калитку з
баранячої шкіри, ніж, курильне приладдя. Іноді носили черес — широкий
шкіряний пояс з внутрішніми кишенями для грошей. Поверх сорочки одягали
кептар (кожушину), оздоблений сап’яновими смужками.
Верхнім одягом навесні та восени служила тунікоподібна манта з каптуром,
а взимку — прямоспинні кожухи; головними уборами — солом’яні капелюхи і
конусоподібні, з сірого смушку шапки (кучма), підбиті хутром.
До жіночого комплексу входила сорочка тунікоподібного крою, іноді з
клинами з боків. Такі сорочки носили з напуском, щоб знизу виднівся
вишитий поділ. Рукав не збирався в манжети, завжди був прямий,
відкритий. Виріз у жіночих сорочках тунікоподібного крою дуже
різноманітний, без пазушного розрізу.
Багатонаціональний склад населення Східного Поділля (росіяни, молдавани,
поляки, болгари) зумовив появу специфічних особливостей одягу, сприяв
взаємовпливові та взаємозбагаченню культур різних народів. Чоловіки
носили тунікоподібну сорочку з високим стоячим коміром, який вишивався.
Жіночі сорочки вишивали на уставках, рукавах, манжетах, грудях, плечах.
Поясний одяг — обгортку (катринцю) виготовляли з одного горизонтального
полотнища темного кольору. Правий нижній кінець обгортки підтикався під
крайку. Цей одяг був і буденним, і святковим. Замість фартуха часто
вдягали хустку, складену косинкою, як і на Буковині. Поверх сорочки
носили безрукавки.
Традиційним верхнім одягом чоловіків і жінок була своєрідна свита —
черай (бурка або чемерка) з коричневого доморобного сукна. Подільську
манту шили з доморобного грубого сукна.
Характерною особливістю жіночого поясного одягу було те, що до спідниць
не носили фартухів, а замість них підв’язували хустки.
Як верхній одяг жінки носили жакети з рукавами з чорного сукна,
прямоспинного крою, кацавейки з чорного сатину, кофти із складками в
талії.
Важливу роль у комплексах жіночого одягу, як і в інших районах України,
відігравали прикраси, серед яких особливо цінувалося справжнє намисто.
Особливістю подільського комплексу є наявність поясних видів одягу з
незшитих частин (обгорток), велике багатство верхніх форм одягу,
зіставлення білого й чорного, з невеликою домішкою жовтого та червоного
кольорів. З вишивальних технік найбагатшими були гладь, мережка по
білому білим, вишивка низзю, оздоблення кольоровим бісером.
Основним традиційним компонентом жіночого комплексу одягу гуцулів в
кінці XIX — початку XX ст., як у всіх слов’янських народів, була
полотняна біла сорочка. Шили сорочку з плечовими вставками — поликами
(уставками) і без них. Характерною особливістю гуцульських жіночих
сорочок, як і сорочок інших регіонів України, є оздоблення їх вишивкою,
локальні особливості якої найбільш яскраво виявляються в орнаменті й
колориті.
Поясний жіночий одяг зберіг архаїчні риси незшитої одежі, яку носили,
обгорнувши стегна (запаска, «горботка») і підперезавшись поясом
(«попружка», «крайка», «байорка», «тканка»).
Неповторну за своїм художнім вирішенням частину гуцульського костюма
складали безрукавки — кептарі, виготовлені з овечих шкур. Це найбільш
давній вид одягу як жінок, так і чоловіків.
Прикрашення і колорит кептарів створюють локальні різновиди. Гуцульські
кептарі — завершений твір народного мистецтва. їх прикрашали дуже
яскраво, оздоблювали кольоровим сап’яном, вовняними кульками, китицями.
Найбільш цікавий компонент гуцульського костюма — сердак. Його шили з
саморобного червоного сукна.
В побуті гуцулів до середини XIX ст. зберігалася також старовинна одежа
— гугля. Вона була схожа дещо на плащ з каптуром. її виготовляли з
білого сукна, обшивали по швах товстим вовняним яскраво-жовтим шнуром.
Гуцули носили також верхню суконну ворсисту плащеподібну одежу — гуню. В
зимню пору носили короткі кожушки до колін.
Головним видом взуття як у чоловіків, так і у жінок, були шкіряні
постоли.
Великим розмаїттям відзначаються головні убори.
Жіночий бойківський костюм складався з полотняної сорочки, спідниці,
фартуха, суконної безрукавки і суконного «сіряка».
Поясний жіночий одяг відрізнявся від гуцульського перш за все тим, що
тут носили в XIX ст. зшиті форми — спідниці.
Одяг безрукавний і з рукавами був однаковий і у чоловіків, і у жінок.
В традиційний жіночий лемківський костюм входила лляна, а для роботи —
конопляна біла сорочка з невисоким комірцем-стойкою, з багатьма
складочками біля вороту, стягнутого червоною стрічкою або запонкою у
вигляді маленького дзеркальця, оправленого в метал.
Поясний одяг складався з тих же частин, що й у бойкинь.
На сорочку одягали корсет («горсет»). Верхній одяг — суконна катанка або
гунька. Зимовий верхній одяг — кожушниці з кольоровими нашивками.
Чоловіки носили білі полотняні сорочки з невисоким коміром-стойкою,
при-зборені біля вороту, без оздоблення, полотняні штани на очкурі,
безрукавки.
Верхній одяг лемків відрізнявся від одягу гуцулів й бойків. Вони носили
суконну сіру або темно-коричневу одежу — чуту, прямоспинну без коміра.
На Лемківщині не носили довгих, випущених поверх штанів, сорочок,
верхній одяг — чута — відрізнявся кроєм від гуцульського сердака й
бойківського «сіряка». Відрізнялися також головні убори.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
