Реферат на тему:
Станіслав дністрянський про конституцію держави
Важливою складовою української національної ідеї була і залишається
ідеологія державотворення. В основі української ідеології
державотворення була насамперед проста і природна ідея створення своєї,
власної, української держави як прояву політичного самовизначення
української нації і засобу утвердження її самостійності та незалежності.
Ідеї щодо майбутньої української держави формувались і змінювались під
впливом низки обставин: характеру тих держав, які на той час існували;
загальновизнаних політичних і правових учень; обставин української
дійсності; історії українського державотворення та ін.
Українська держава уявлялась її ідеологам, ученим, політикам, як
правило, суверенною, самостійною, вільною, демократичною, справедливою,
правовою, соціальною, соборною, єдиною. Про таку державу – частково чи в
цілому – мріяли, зокрема, Т. Шевченко, І. Франко, М. Драгоманов і
М. Грушевський. Ідея українського державотворення особливо почала
втілюватись в життя на початку ХХ-го століття (1,46(. Прикладами
створення української держави в той час були, зокрема, утворення
Української Народної Республіки та Західно-Української Народної
Республіки, правовою основою існування яких мала виступати, звичайно,
Конституція.
Конституція є важливим політико-правовим документом будь-якої держави, в
якій фіксується відповідний стан розвитку як держави, так і її правової
системи. В ній містяться норми не лише юридичного, а й політичного
характеру, які взаємозумовлені, взаємопов’язані і в своїй системі
створюють єдину основу, необхідну для регулювання найважливіших
суспільних відносин та подальшого розвитку кожної держави (2,14(. Тому
цілком закономірно, що серед усієї маси політико-правових поглядів, які
існували й існують у наш час, важливе місце посідають погляди науковців
на суть конституції держави, її зміст і функції та місце в
нормативно-правовій системі держави.
Особливий інтерес сьогодні викликає стан розвитку національних
конституційно-правових доктрин у частині сутності та змісту основного
закону в період виникнення та функціонування вже вищезгаданих
Української Народної Республіки та Західно-Української Народної
Республіки в 1917 – 1920-их рр. Адже саме в цей час загальна теорія
конституційного права, збагатившись як теоретичним вченням (відомі “17
пунктів Вудро Вільсона), так і практикою реалізації доктрини
невід’ємного права нації на своє самовизначення (виникнення цілої групи
національних держав на руїнах Російської та Австро-Угорської монархій),
набула значного поштовху, який фактично визначив параметри розвитку
конституціоналізму протягом всього ХХ ст. Саме в рамках цього процесу як
конституційно-правові явища з’явились і утвердились – конституційний
суд, політичні партії і профспілки, більш демократичні виборчі системи,
соціальні, економічні й культурні права та свободи людини, права людини
“третього покоління” (колективні права), інститут омбудсмена тощо. Все
це привело до появи в ХХ ст. “другої” (1918-1939) і “третьої” (від
1945 р.) хвиль конституцій.
Яскравою сторінкою в національному конституційному праві залишились
погляди на конституцію держави професора Львівського та Українського
Вільного в Празі університетів, академіка Всеукраїнської Академії Наук
(ВУАН) Станіслава Севериновича Дністрянського.
Відомо, що С. Дністрянський, будучи класичним представником
соціологічної школи права, розглядав право взагалі і, зокрема, право
конституційне виключно як явище соціальне (суспільне). Він неодноразово
підкреслював, що для людини, ізольованої від світу, не треба ні
конституції, ні законів. Отже, право як таке може функціонувати тільки
там, де існують “суспільні зв’язки” (3, с.9(. Формами прояву права, за
С. Дністрянським, є насамперед закони та підзаконні нормативно-правові
акти, але тільки закони є “підставою цілого правного життя в державі.
Держава видає їх, виконує їх, та судить по своїм законам”(3, с.59(. Під
законами вчений розумів “…державою усталені основи суспільного життя,
чи поміж людьми, чи у відношенні людей до держави або держави до людей”
і поділяв їх на три групи: а)конституційні закони; б)основні закони;
в)звичайні закони. Конституційні закони “…подають загальні принципи
про організацію держави у відношенні до поодиноких громадян чи народа”;
основні закони – “переводять загальні норми конституції в подрібних
законах”; звичайні закони – всі інші “закони, що торкаються усіх інших
областей законотворчої власти”) (3, с.60(.
Про конституцію держави як окремий закон С. Дністрянський пише, що це
насамперед певна “система правного ладу в новітній державі. Лад у
державі мусить стояти на правних основах. На те вона видає закони, і
єсть звичайно законом, і то засновним законом від якого бере початок
законодавча власть, що має дальшими законами нормувати суспільне життя в
державі”(4, с.192(.
Розглядаючи Конституцію як “систему правного ладу”, автор говорить, що
державний лад повинен ґрунтуватися (стояти) на “правних основах”, тобто
держава видає для цього закони. Одним з таким законів є Конституція –
основний закон, на якому ґрунтуються повноваження законодавчої влади, що
видає інші закони, на підставі яких регулюється суспільне життя в
державі.
Стосовно його розуміння “новітньої держави”, то вона повинна захищати і
виражати волю всіх її громадян (народу), який не лише є суб’єктом права,
але й творцем права. Всі три гілки влади: законодавча, виконавча і
судова, – опираються на цей народ і, по суті, покликані виконувати його
волю. На його думку, будь-яка “новітня держава” повинна виконувати волю
народу. І навіть коли на чолі такої держави стоїть монарх – “він є лише
одним з громадян, що з волі народа та в границях закону кермує
державою”.
Отже, в конституції держави С. Дністрянський бачив не звичайний закон
держави, а такий, що є фундаментом, основою для всіх іншим законів. Як
закон конституція держави, на думку С. Дністрянського, повинна на
належному теоретичному рівні закріпити положення про основи державного
ладу країни, положення про суверенітет народу (народний характер
державної влади); положення про права та свободи людини; поділ державної
влади на окремі гілки (принцип “трьох властей”); місцеве самоврядування.
При цьому С. Дністрянський спеціально окремо наголошує, що без
закріплення в системі державних органів принципу розподілу влади на
окремі гілки та забезпечення прав і свобод громадян, як мінімум, не може
існувати конституція в її сучасному розумінні, а вище перелічені
положення називає “загальними елементами конституції” (4,193(. Тому, на
думку вченого, далеко не кожен політичний документ новітньої історії
названий “конституцією” є такою насправді. Як приклад С. Дністрянський
називає “Конституцію РРСФР 1918 року”, аргументовано звертаючи увагу на
такі моменти:
по-перше, ця конституція не виражала волю всього народу, а лише волю
робітничого та безземельного хліборобського пролетаріату;
по-друге, цей документ не визнає жодних основних прав і свобод людини, а
визнає лише диктатуру пролетаріату;
по-третє, радянська держава не хотіла бути державою в її класичному
розумінні, а стати федерацією рад всього світу;
по-четверте, новітня держава, що спирається на Конституцію, є правовою
державою, а Радянська республіка не знає ознак права – лише диктатуру. В
ній не має поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;
по-п’яте, конституція держави містить у собі стабільні основи державного
ладу, які не обмежуються певною метою. Конституція Радянської Республіки
обмежується як часом, так і змістом: “запровадження диктатури
пролетаріату” доки “трудові елементи знищать капіталістичний визиск”.
Саме тому цей документ, на думку С. Дністрянського, і не може називатись
конституцією держави, а є тільки “революційним маніфестом, революційною
програмою…Совєтської Республіки” (4,195(.
@
P
????E?Правова (юридична) основа конституції полягає, на думку
С. Дністрянського, як в особливостях “форми і змісту, якими вона
ріжниться від інших законів”, так і в її місці в ієрархії
нормативно-правових актів держави. Тому, визначаючи конституцію як
основу національної нормативно-правової системи, фундамент
законодавства, С. Дністрянський стоїть на тому, що в сучасній державі
має бути створена спеціальна система захисту конституції. В частині
визначення правової основи конституції цікавими є погляди вченого на
можливу національну назву – синонім до поняття “конституція”. З цього
приводу С. Дністрянський писав, що “коли ж хтось хоче безумовно мати на
“конституцію” окрему українську назву, – то… найліпше відповідає
слово: “правна установа” (5, с.233(.Останнє визначення цілком є
зрозумілим, оскільки С. Дністрянський був переконаним прихильником
соціологічного напряму розвитку права взагалі.
Аналізуючи його погляди, передусім конституційно-правові, погляди на
загальну теорію права і держави, на проблеми міжнародного публічного
права, можна також дійти висновку, що серед представників соціологічної
школи права С. Дністрянський належить до групи інституціоналістів. Саме
в рамках соціологічної школи права в першій чверті ХХ ст., крім напряму
конституціоналістів-солідаристів набув певного розвитку і популярності в
наукових колах інший напрям – інституціоналізм, одним із теоретиків,
якого був М. Оріу. Інституціоналісти бачили в державі, її органах,
партіях, організаціях – “інституцію” (установу, заклад) призначенням
яких є розв’язання політичних, соціальних, економічних проблем
суспільства, а в самій конституції держави – “формальний статут”
інституції (6,6-8(, при цьому на думку М. Оріу, саме цей статут держави
(конституція) “повинен поставити перепону захопленям уряду шляхом
всемогутньої сили встановлення права” (7, с.538(. Саме тому,
С. Дністрянський, розкриваючи популярно сутність і зміст конституції,
пише: “…хотячи зрозуміти, що належить до змісту Конституції, мусимо
уявити собі, що держава єсть нічим іншим, як великою публічною
корпорацією. Тому образово найліпше представити собі, що Конституція є у
великому те, що статут якогось товариства в малому. Способи організації
держави є дуже тотожні на це, що бачимо в організації звичайних
товариств…” (4, с.195(.
С. Дністрянський проводить таку аналогію:
Члени, засновуючи товариство, складають його статут. Так і в
конституційній державі – всі її громадяни беруть участь у прийнятті
Конституції.
Статут містить назву і місцезнаходження товариства, – отож і Конституція
містить в собі назву держави і її територіальні межі.
Статут передбачає права та обов’язки членів товариства, – і конституція
має містити основні права і обов’язки громадян.
Конституція передбачає поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.
Подібне ми бачимо і в Статуті товариства, який передбачає такі органи,
як загальні збори, “виділ” або президія та мировий суд.
У державі існують контролюючі органи та запроваджуються податки. В
товаристві цьому відповідає контрольна комісія і членські внески.
Великі товариства мають у своєму складі “секції або комісії”. В
конституційній державі влада теж поділяється на різні області, за якими
визнається “самоуправа” (тобто самоврядування).
Погляди Станіслава Дністрянського на конституцію сучасної держави, її
зміст та сутність, форму, функції, “наповнення” конкретних
конституційних норм тими чи іншими положеннями, крім його наукових
праць, яскраво доповнюються авторським проектом Конституції ЗУНР
(8,с.161-185(. Цей проект був підготовлений вченим у кінці 1920 р. на
замовлення Уряду Євгена Петрушевича уже на еміграції. Проект складається
із 130 статей, об’єднаних у три глави: “Держава і право”, “Державна
влада” та “Право народів на самовизначення”. Глава перша “Держава і
право” містить три розділи: “Правова держава”, “Людські та громадянські
права” та “Права народу”. Своєю чергою, розділ другий цієї глави –
“Людські та громадянські права” – містить такі окремі підрозділи під
назвами: “Свободи”, “Рівність”, “Охорона і старівля”. Глава друга
“Державна влада” складається із трьох розділів: “Основи державної
влади”, “Організація народної волі” та “Виконання народної волі”. У
другому і третьому розділах цієї глави, подібно до розділу “Людські та
громадянські права”, автор конституційного проекту виділяє окремі
підрозділи: у розділі “Організація народної волі” – “Народна Палата”,
“Загальнонародна Рада”, “Народні Збори і Народні комори” та “Місцеве
заступництво”; у розділі “Виконання народної волі” відповідно –
“Президент Республіки”, “Прибічна Рада”, “Державна Рада”, “Місцеве
управління” та “Правосуддя”. Глава третя “Право народів на
самовизначення” не має поділу на окремі розділи.
За конституційними характеристиками майбутня ЗУНР С. Дністрянським
бачилась як держава правова, суверенна та демократична; в цій державі
мали б визнаватися права і свободи людини, місцеве самоврядування як
обов’язковий конституційно-правовий інститут, державна влада мала
будуватися за принципом поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.
Фактично проектом передбачалось створення ЗУНР у формі президентської
республіки.
В конституційному проекті С. Дністрянського широко представлені права і
свободи людини і громадянина. Серед особистих прав і свобод у Проекті
знаходимо такі важливі фундаментальні положення, як положення про
недоторканність особи, недоторканність житла, свободу поселення і
пересування, таємницю особистого життя, а також свободу совісті та
свободу наукової творчості. Блок політичних прав та свобод представлений
положеннями про свободу зборів, правом на створення громадських спілок,
правом на подання петицій, свободою думки і слова, виборчим правом
громадян. Групу економічних прав та свобод представлено правом на
власність, доступністю та свободою промислу, свободою промислової
конкуренції та інші. В проекті проголошується право кожного, хто вважає
себе скривдженим, на правовий захист держави. Блок конституційних
обов’язків вміщує обов’язок військової служби, обов’язок сплачувати
податки, обов’язок дотримуватись законів держави, відвідування
початкових шкіл.
В основу організації органів державної влади, про що зазначалось вище,
покладено принцип її поділу на окремі гілки – законодавчу, виконавчу та
судову. Однак автор проекту вважав, що для “обгрунтування тривалої
народної влади в державі слід скликати Установчі Збори”. Законодавча
влада належить парламентові – Народній Палаті, яка обирається строком на
4 роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права при
таємному голосуванні. Система органів державної виконавчої влади включає
в себе Президента Республіки, Уряд – Державну Раду та місцеві органи
державної виконавчої влади. Президент Республіки обирається народом
строком на 4 роки. Обиратися може кожен громадянин української
національності, який досяг 35-річного віку. За характером своїх
повноважень Президент Республіки є одночасно главою держави і главою
виконавчої влади. Уряд ЗУНР – Державна Рада – визначено “верховним
центральним органом для внутрішнього управління державою”. Очолює Уряд
Президент Республіки. Державна Рада складається з шістьох членів. Членів
Державної Ради призначає Президент Республіки. Передбачалося відповідно
утворення шістьох міністерств: Внутрішніх справ, Фінансів, Релігії і
освіти, Сільського і лісового господарств, Торгівлі і промислу,
Сполучень. Судова система ЗУНР, відповідно до положень конституційного
проекту, мала б включати в себе: мирові суди, Державний Судовий Трибунал
та Голову Державної Юстиції. Судді призначаються Президентом Республіки
на все життя. Основними завданнями Голови Державної Юстиції є
“піклування про забезпечення порядку в правосудді” та експертна робота
на чолі спеціального бюро над законопроектами парламенту. Верховне
правосуддя належить Державному Судовому Трибуналу, який складається з 12
членів (шістьох – обирає парламент; шістьох призначає Президент
Республіки за поданням Голови Державної Юстиції з числа професійних
суддів або юристів “вільних професій”).
До повноважень Державного Судового Трибуналу, серед іншого, також
віднесено і визначення законів на предмет їхньої конституційності та
відміна не конституційних законів (9,183-184(. Це, разом із положеннями
про порядок внесення змін і доповнень до Конституції Республіки,
елементами конституційної відповідальності (імпічмент Президента,
відставка Уряду, окремих міністрів, суддів), фактично закладали міцну
основу для створення системи правової охорони конституції, що є яскравим
штрихом до характеристики уяви С. Дністрянського про цінність
конституції як такої, про потребу її найширшої охорони, в тому числі і з
допомогою права.
Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що професор С. Дністрянський чи
не першим у вітчизняній науці державного (конституційного) права
комплексно звернувся до проблеми сутності конституції, її форми та
змісту, призначення в нормативно-правовій системі держави, її основ
(підґрунтя), а також до проблеми забезпечення її охорони з боку права.
Його думки, наукові висновки з цих питань не втратили актуальності і
сьогодні.
Література
Погорілко В. Нова конституція України – втілення національної ідеології
державотворення // Право України.-1997.-№1.-С.46-47.
Опришко В. Конституція України – основа розвитку законодавства // Право
України.-1997.-№8.-С.14-17.
Дністрянський С. Загальна наука права і політики. – Прага,
1923.Т.1.-293с.
Дністрянський С. Теорія конституції.// Стецюк П. Станіслав Дністрянський
як конституціоналіст. – Львів, 1999. – С.186-208.
Дністрянський С. Нові проекти українських конституцій // Воля – Відень,
1920. – Т.6, – Ч.5.
Кампо В.М., Гринчак В.А., Заєць І.Я. та ін. Конституції країн
парламентської демократії.-К.:НМК ВО,1992.-88с.
Ориу М. Основы публичного права. – М.;1929.-759с.
Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. – Львів,
1999.-232с.
Проект Конституції Західно-Української Народної Республіки.// Стецюк П.
Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. – Львів, 1999.-С.161-185.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
