.

Територіальні громади міст гетьманщини та їх виконавчий апарат (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
195 4473
Скачать документ

Реферат на тему:

Територіальні громади міст гетьманщини та їх виконавчий апарат

Гетьманщина – Українська козацька держава, яка сформувалася після
національно-визвольної війни українського народу, “це всі ті українські
землі, що підпорядковуються гетьманській адміністрації – як соборній,
так і право – чи лівобережній, з 1648 по 1782 роки [1, с.11].

Міста і містечка Гетьманщини відіграли значну роль у формуванні
національної території України. Являючись центрами сотень, полків,
волостей, повітів, округів, намісництв тощо, вони як правило виконували
не лише адміністративні, а й економічні та оборонні функції. Крім того,
ці населені пункти ставали своєрідними акумуляторами сільського
населення. Саме через них найчастіше проходили головні шляхи народних
міграцій.

Ця стаття є продовженням дослідження генези територіальної громади в
Україні. Метою якої є визначити тенденції, національні традиції та
використання їх у правотворчій і організаційно-правовій діяльності
органів місцевого самоврядування. В правовому аспекті ця тема майже не
досліджена.

Джерела, що містять відомості про міста і міське самоврядування цього
періоду дуже різноманітні. Збереглося, насамперед, багато розрізнених
згадок в уцілілих архівних справах. Особливо важливі відомості є у
“Веденнях о полковой, сотенной и городовий старшине” [2, с.220].

Хоч вони складені у 20-х роках ХVІІІ ст.., в них нерідко застерігається,
що так було й за “прежде бывших гетьманов”, “здавна” та ін. Очевидно,
подібні штати старшини і службовців існували і в попередні роки.

Цінні відомості узагальненого характеру подаються у “Правах за якими
судиться малоросійський народ”, які, як відомо, узагальнювали вже
існуючу практику управління і самоврядування в Гетьманщині, а також у
праці О. Шафонського “Черниговского наместничества топографическое
описание”. Цінними є матеріали ревізії 1723 р. Списки про соціальний
склад населення міст Лівобережної України збереглися по двох містах –
Києву і Стародубу [3].

В компутах населення міст поділено на кілька груп за заможністю.
Незважаючи на своєрідність такого поділу, він все ж дає уявлення про
диференціацію міської громади у 20-х роках ХVІІІ ст..

У Києві, за компутами, налічувалося 1469 чол. міського населення, з них:
до багатої верхівки належало 119 чол., близькими до неї були категорії
“средных, гендлями бавлячихся” – 262 чол, а також вдів можніх” – 37
чол.; отже до більш-менш заможної частини міського населення можна було
віднести 28,5% жителів. Переважну більшість населення – 71,5% становили
“мезерные, тилко хати меют” – 925 чол. І “вдови мезерные” – 126.

Подібна соціально-економічна диференціація мала місце в Стародубі.. З
987 міських жителів було: “майстратових”, (тобто тих, що посідали уряд в
магістраті) –19, “мещан можнейших гендлийовых 65”, “мещан корунтовных” –
64, “мещан генлийовых середних” – 73. Ці групи складали багату й середню
за заможністю частину міського населення. Переважну більшість (близько
2/3) становили мещане тягли” – 143 і “мещане пашены и убогие” – 623 [2,
с.282-283].

Міста Гетьманщини поділялися на дві основні групи – магістратські і
ратушні. Магістратські міста користувалися магдебурзьким правом. Так,
магдебурзьким правом користувалися: Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав,
Стародуб, Новгород-Сіверський, Почар, Почей, Глухів, Мена, Короп,
Кролевець, Остер, Козелець, Березне, Полтава, Гадяч, пізніше Батурин [2,
с.280].

Ці міста одержали магдебурзьке право в різні роки. Час від часу права і
привілеї міст підтверджувалися – при вступі на престол нового царя, при
зміні гетьмана, при втраті оригіналу грамоти та ін.

Міські громади магістерських і ратушних міст формували свій уряд, що
складався з урядовців і служителів. Урядовців обирали і вони становили
правлячу верхівку міського самоврядування. До них належали – війт,
бурмістри, райці, лавники, а також й городові отамани.

На чолі магістрату і ратуші стояв війт. В управлінні міськими справами
йому допомагали бурмистри і райці, які заміщали війта в час його
відсутності. Посада війта була виборною. Обраний в місті війт
затверджувався гетьманом, а війт Києва – самим царем [4, с.87]. Війт,
бурмистери, писар, лавники й райці були найбагатшою частиною міського
населення. В архівних джерелах є дуже характерні клопотання гетьмана
І. Мазепи до царського уряду за “первых багатых купцов”, які просили
дозволу повести свої товари до Архангельська. Це клопотання було
складено в 1710 р. на підставі листа Стародубського полковника, де
останній перелічує найбагатших купців Стародуба – війта С. Яковича
(Ширая), бурмистера Є. Середу, райця П. Григоровича, магістерського
писаря Ф. Дорофеєва [3, с.977].

Посада війта існувала як у магістратських, так і в ратушних містах
Лівобережної України. Щодо складу урядовців і служителів, то він був
різним у кожному місті. Кількість бурмистерів неоднакова – найчастіше
один або два. В судових справах при переліку складу суду звичайно
згадуються один війт і кілька бурмистерів. У “Правах” є норми, що
вказують на те, що в ратушних містах мало бути три бурмистери, які
заміщали райців і лавників. Незмінно в складі міського управління
називається писар магістерський або ратушний. Райці й лавники були
тільки у магістратських містах. Важче визначити становище городових
отаманів. Часто вони входили до складу міської старшини, іноді –
сотенної. За своїм становищем передові отамани стали між старшинською і
міською адміністрацією.

Формально міські урядовці обиралися. Магдебурзьке право закріплювало
вільне обрання на ці посади війта, бурмистерів, райців та лавників:
“Оные члены избиратись должны из мещан знатных, постоянных, совестных,
розсудных, доброправных и где могут быть ученых, законорожденных, в
правах искусных, не молодших от двадцяти пяти, а не старейших от
семидесяти лет, не излишне богатых, котории общество утескать обикли, и
не весьма скудных, котории ради скудности служить поче, а не судить
способни, но средних и нелакомих, ни лихваров, не прелюбодеев, не
иноверных и не иностранных, но тубилцов со всем достойных, и не вчем не
падозрительных….” [5, с.452].

Про порядок виборів “Права” дають дуже короткі вказівки. Обрання мало
проводитися в “обыкновенное время” на зборах всієї міської громади усіх
міщан, а також “цехових людей” і “всего посполства волними их голосами”
[5, с.453].

Архівні джерела, що збереглися, а також “Права” дозволяють порівняно
точно визначити коло діяльності міського самоврядування. Як закріплено в
“Правах”, міські урядовці повинні “ежедневно схадясь в ратуш, иметь
совет и старательство о всяком добром состоянии градском”. На міську
владу покладалось насамперед проведення суду і цим “ссоры-распри и
драки, которые к немалим народ приводять озлоблениям, усмирять”; стежити
за справністю мостів на головних вулицях і при в’їзді до міста й виїзді
з нього. Лагодити мости повинні були ” всякого звання так духовного,
якщо и воинского того города жителми и уездними местечками, селами и
деревнями” [5, с.450]. На всіх інших вулицях за станом мостів мали
наглядати власники дворів, розташованих біля них. Багаті міщани
зобов’язувались забезпечувати будівельні матеріали для ремонту мостів, а
бідні “своїми трудами… такое строение отправлять” [5, с.458].

До сфери діяльності міської влади входив також нагяд за санітарним
станом міста. Всяке падло і бруд повинні були виводитися за міську межу.
Сурово заборонявся забій хворої худоби і продаж недоброякісного м’яса
[5, с.458].

Міський суд продовжував існувати і в першій половині ХVIII ст.., але він
розглядав виключно незначні, головним чином – майнові справи, а всі
важливіші справи вирішував полковий суд. Про склад і порядок діяльності
міського суду, говориться в “Правах” (розділ ХХVI, артикул другий пункт
перший “О суде магистратовом или градском”). До складу суду входили
війт, бурмистери, райці і лавники. Присутність на суді всіх урядовців
була необов’язковою, але при розгляді справ мало бути не менше п’ятьох
урядовців у магістерському суді і не менше трьох – у ратушному.

Суд мав засідати щодня, крім святкових днів, і розглядати чолобитні, а
також карні справи. По карних справах вирок виконувався лише після
затвердження вищестоячою судовою інстанцією, в даному разі полковою
владою. В “Правах” відзначено, що “оногож магистрата персони во вся дни
собираясь в ратуш, 7 часу по полуночи до 1 часа полуденного быть должни”
[5, с.457].

На практиці діяльність міських – магістратських і ратушних – судів сама
по собі була незначною. Розгляд карних справ їм доручався дуже рідко, як
виняток. У таких випадках завжди засідав полковий суд, в якому брали
участь міські урядовці, або судове засідання в ратушному суді очолював
сотник. Міський уряд розглядав виключно справи громади, насамперед
майнові, та й то при розгляді справ старшини або впливових осіб
засідання очолювали представники полкової влади. Характерно, що на
засіданнях суду, як правило, був присутній представник сотенної
адміністрації.

Характер справ громади, що розглядалися міським урядом, видно з аналізу
“Книги майской ратуши Пирятинського”, “Актовой книги Стародубського
городового уряда 1693 года”, “Староженки. Фамильного Архива”, т.IV,
проведеного В.А. Дядиченком [2, с.236]. Найчастіше реєструвалися купчі,
які оформляли купівлю-продаж земельних володінь – орних земель, лісів,
сінокосів тощо, а також різного нерухомого і рухомого майна. Трапляються
мінові записи на обмін млинами, лісами, сінокосами, садами та ін.

До міських книг вносились різні договори, наприклад, договори на
спорудження й утримання гребель та млинів, рішення генерального суду, що
стосувалися справ міста і його мешканців, мирові записи, записи на
пожертвування, різні свідчення, результати проведених розслідувань тощо.

В актових книгах зустрічаються численні дарчі записи на різне рухоме і
нерухоме майно, так звані поступливі записи, а також документи на
тимчасове користування певним майном. Міський суд відновлював втрачені
документи, вносячи повторно до актових книг їх зміст по уцілілих копіях
або на основі свідчень [2, с.287].

Важливою галуззю діяльності магістрату та ратуші був нагляд за
торгівлею, зокрема контроль за цінами, які мали бути “пропорцияльными” і
” не излишние”. Винні у порушенні цього правила в перші три рази
піддавалися покаранням, а в дальшому зовсім позбавлялись права торгівлі.
До обов’язків міської влади входило і складання, ” смотря по урожаю и
времени”, “правдивых” цін. З цим тісно зв’язаний здійснюваний міською
владою нагляд за мірами, якими міряли хліб і зерно, терезами на яких
важилися товари, за ліктями, що мірявся крам [2, с.287].

На міську владу покладався нагляд за додержанням порядку в місті.
Заборонялися кулачні бої, вечорниці, “п’янственные шумы”, “купальные
огни” тощо. Через городничих і сторожів міська влада повинна була
виловлювати “бродяг” та жебраків і тих, хто не мав письмових документів,
брати “на караул”, тобто ув’язнювати.

Під наглядом міської влади були також шинки. Міська влада здійснювала
загальний контроль над цехами, зокрема за правильністю проведення в
майстри і за якістю продукції. На обов’язку одного з міських урядовців
лежало стягнення зборів з міських маєтностей і запис прибутків від них в
окремі “шнуровые книги за печатью ратушной”.

Важливе місце в діяльності міської влади займала пожежна охорона. Це
пояснюється умовами того часу. Надзвичайна тіснота і скупченість міських
будівель, майже виключно дерев’яних, і поряд з цим незначна ефективність
вживаних тоді протипожежних заходів перетворювали пожежі в найтяжчі
лиха.

Для запобігання пожежі вживався ряд заходів. Міська влада повинна була
мати списки всіх міських будівель. На кожні десять дворів призначався
десятник, а на кожну сотню – сотник. До обов’язків десятників і сотників
входило складання реєстрів протипожежного майна, що збереглося в кожному
дворі (відра, сокири, лопати та ін,) На кожний двір визначалась певна
кількість возів і бочок для підвезення води. На тих, хто ухилявся від
участі в боротьбі з пожежами, накладався штраф. Десятники і сотники мали
наглядати за протипожежним станом окремих дворів (за трусінням сажі в
димарях, справністю димоходів тощо) і штрафувати винних у порушенні
протипожежних правил.

При ратушах був більш солідний протипожежний інвентар: круки, драбини,
щити з лубів, жердини з віхами та ін, за появою пожежі повинна була
стежити пляцева сторожа. Пожежна тривога подавалася дзвонами і
барабанним боєм [5, с.460].

Все вищесказане характеризує коло обов’язків міських органів
самоврядування так, як його відображають тогочасні правові збірки,
гетьманські універсали, актові матеріали тощо.

З архівних і літературних джерел можна визначити повноваження окремих
урядовців і служителів міських громад, а також порядок їх оплати.

Війт, крім загального управління містом, виконував і судові функції. За
діючими в Україні нормами магдебурзького права війт був суддею в карних
справах. В магістратських містах він судив при участі
засідателів-лавників, яких як правило, було шість. Лавники поділялися на
“старшую” і “молодую” лаву, під якими, очевидно, треба розуміти обраних
раніше і обраних нещодавно. Проте, як вже зазначалось, самостійних
засідань міського управління в карних справах майже не було. Розгляд цих
справ становив прерогативу полкового суду, до складу якого завжди
входили війт та інші урядовці. Тому війти постійно згадуються як
учасники судових засідань [2, с.289].

Війти одержували в користування рангові землі. У відомостях про старшину
20-х років XVII ст.. згадуються рангові володіння міських урядовців.
Так, війт м.Ніжина мав у володінні рангове село Плоське [2, с.289].

???????¤?$????q? на рік і видавалася з міських прибутків. Крім того, на
користь війтів йшла частина торговельних зборів, святкові подарунки
(“ральці”) від магістратів, цехів, міського населення. Поряд з цим
населення міста нерідко виконувало на війта такі роботи, як обробіток
городів, перевезення сіна, заготівля дров та ін. [2, с.290].

Оплата війтів у ратушах сотенних містечок була значно нижчою. Наприклад,
у сотнях Прилуцького полку війт одержував на рік: в Монастирській тільки
нові чоботи, в Ічнянській – “скатне” від продажу куфи горілки по 4 коп.
і під час ярмарку – “квиткове” по 2 коп. (останнє разом з бурмистером),
у Красноколядинській – “квиткове” по 2 коп. під час ярмарок (яких на рік
бувало дві); у Варвинській – “скатные” по 4 коп. від продажу горілки і
під час ярмарку “квиткове” по 2 коп., а також кожух і чоботи з
посполитих людей. В Іваницькій війт служив “за вольность” і одержував з
козака і посполитого по 2 коп. тощо [2, с.290].

Бурмистер після війта вважався другою особою в міському самоврядуванні.
Вони були незмінними членами судових засідань. Часто бурмистерів
посилали для проведення попереднього розслідування – для складання так
званої інквізиції. В літературних джерелах відзначені окремі випадки,
коли бурмистер доставляв обвинуваченого до ратуші. Оплата бурмистерів у
різних містах була різною. Бурмистери (два) в прилуцькій ратуші “в
ярмарок” брали од местца по две копейки”. В м.Ніжині “бурмістр рочный c
сел ратушних посполитих людей от робочего своего товару давали по 4
алтина и по четверику пашни – всего выходило на 40 рублей”. Оплата
бурмистрів у ратушах сотенних містечок була значно нижчою. В Прилуцькому
полку у Монастирській сотні бурмистер одержував на рік нові чоботи, по
четверику борошна на Паску й Різдво, в Іваницькій-чоботи, у Варвинській
– чоботи, рукавиці, шапку й піввосьмочка різного борошна” [2, с.291].

Отамани городові зустрічаються в списках як міської, так і сотенної
адміністрації. В джерелах немає даних про те, чи була посада городового
отамана виборною хоч би й формально. Городовий отаман вважався однією з
перших осіб у сотенній адміністрації. Нерідко він заміщав сотника,
виконуючи обов’язки наказного сотника; інколи городовим отаманам
доручалось наказне полковництво [2, с.291]. Цим, очевидно, можна
пояснити той факт, що в списку міської старшини Прилук городовий отаман
поставлений перед війтом і бурмистерами.

Разом з сотником та іншими чинами сотенної старшини городовий отаман
підписував повідомлення, прохання тощо. Городовий отаман часто, якщо не
постійно брав участь у судових засіданнях і розлідуваннях, які
проводилися на місці. У кожному місті був один городовий отаман. Єдиним
винятком, який не можна пояснити, була наявність у Переяславі в 1722 р.
двох городових отаманів [2, с.292-293]. У джерелах згадуються також
наказні городові отамани. Однією з безпосередніх функцій городового
отамана був нагляд за порядком у місті. В нічний час городовий отаман
разом з “осавульчиками ратушними” й “пляцовими сторожами” обходили
місто, стежачи, щоб на вулицях не було “галасу”, щоб свічі не горіли по
ночах та ін. [2, с.291-292].

Міський писар відав діловодством ратуші. Через обширність цієї роботи
писарі мали цілий штат помічників – підписків. Про діловодство в
магістратах і ратушах деякі відомості подають “Права”. Тут велися
протоколи вхідних і вихідних паперів, книга декретів, рішень і думок по
різних чолобитних, книга протестів, книга царських грамот, привілеїв,
купчих записів, так звані чорні книги та ін. [5, с.453].

Все діловодство концентрувалось у міському управлінні, а “не по
приватним домам”. Кількість канцелярських служителів були досить
значною. Проте загальних норм і тут не існувало, і кожне міське
управління мало свої особливості. Це відзначено і в “Правах”, де
вказано, що кількість служителів у різних містах залежить від “давнемо
обыкновения” [5, с.452].

Оплата писарів у різних містах теж була неоднаковою. Про неї можуть мати
уявлення дані по окремих сотнях, запозичені з джерел, проаналізованих
В.А. Дядиченком з докладних списків міської старшини і служителів 20-х
років XVII ст.. Ратушні писарі одержували в Стародубському полку в
Погарській сотні (два писарі) по 9 крб. і продукти, Мглинській “в рок
житом по 20 осмачок мглинской меры”, Бакланській – 2 крб. грішми, хліб і
продукти; в Ніжинському полку у Батуринській сотні – 8 крб.,
Конотопській – 3 крб., 20 алтинів, Борзенській – 3 крб. і “роковщины с
дымов козаков и посполитых по 1 шагу”; у Гадяцькому полку в Комишанській
сотні – “зо всякого дыма мужицкого зо всей сотни по 1 копейке [2,
с.292].

Подібним був принцип оплати і в сотнях інших полків. Оплата писарів у
ратушах полкових міст була вищою. Так, писар Прилуцької ратуші одержував
на рік 14 крб. грішми і “борошно розного осмачок, числячи в кожную
осмачку кгарцов 80″ [2, с.282-290]. Підписки в штатах ратушних управлінь
часто згадуються поряд з писарями. Щодо цього показові дані по
Стародубському полку. В полковій Стародубській сотні двом ратушним
підпискам платили на рік по 6 крб. і одному – 3. Крім того, підписки
одержували значну кількість продуктів: по 4 чверті круп, по чверті
конопляного сім’я, по 2 пуди солі, 2 пуди сала. Ратушні підписки з
оплатою 6 крб. грішми і хлібом згадуються також у Новгородській і
Кролевецькій сотнях Ніжинського полку та інших ратушних сотенних
містечках [2, с.283].

Функції городничого, що посідав видне місце серед городових служителів,
не збігалися з функціями війта, як це може здатися з першого погляду.
Тому навіть у невеликих містах (Новгород-Сіверському, Мглиці та ін.)
поряд з війтом згадуються городничі. За своїм становищем він входив до
категорії служителів, а не урядовців і тому показувався у списках
звичайно серед служителів.

Повноваження городничого не можна визначити точно через відсутність
виразних даних у джерелах.

Очевидно, він здійснював загальний нагляд за порядком у місті, тобто
здійснював подібні функції до пізніших поліцместерів, а також нагляд за
ув’язненими в міських тюрмах.

Городничі були і серед служителів ратуш сотенних міст. Характерні щодо
цього дані по Миргородському полку, в якому показано 15 сотенних
писарів, 15 сотенних хорунжих і 15 городничих, для яких визначений і
загальний принцип оплати на рік: ” з посполитих и козаков по 1 коп.” [2,
с.284].

При ратушах були молодші служителі-осавульчики. Вони виконували різні
доручення: викликали до ратуші потрібних осіб, доставляли різні
документи з одної ратуші до іншої, крім того, осавульчики повинні були
допомагати городовому отаману наглядати за порядком у місті –
затримувати підозрілих, стежити за пожежною безпекою.

Згадувані в деяких сотнях “соцькі” також були служителями для доручень.
У Прилуцькій ратуші “соцький” одержував “з посполитих людей, до ратуши
Прилуцкой прислужающих от пашущих хлеб по кварте пшона, по хлебу и по
осмаку грошми, хто не пашет – по осмаку в год” Очевидно, таку ж роль
служителя для доручень відігравав і “сотничок ратушний” в Погарській
сотні Стародубського полку.

Як і всі молодші служителі, осавульчики одержували плату грошову,
натуральну або змішану грошову і натуральну.

При ратушах згадуються возні, обов’язки яких так визначені в “Правах”:
“Должность его имеется посилки от магистрата с позовними приказами по
делам челабитческим, отправлять для поставки в суд ответчиков, либо
свидетелей и прочих по какому делу потребних людей, також для вручения
или отдачи во владение определяемых кому по приговору судовому и
пожитков,для осмотрения с приданнымы от магистрата к нему веры годными
людьми побоев, ран, шкод, разорений и описанию оних кому б то от кого
приключитись могло, и для протчих разных потреб и случаев, что же он,
возный, по таким своим посилкам поручениям управит” [5, с.452].

Господарством ратуші відали так звані господарі ратуші. Нерідко в
списках служителів показані “господар ратушний с женою”. В Ніжинському
полку у Борзенській сотні показаний “господар ратуши с женой” з оплатою
8 крб. і харчами, в Батуринській – з оплатою 2 крб. на рік. Господарі
ратуші були в Конотопській та інших сотнях полку [2, с.296].

Функції ключників, очевидно, були тотожні функціям господарів – вони
також відали господарством ратуші. Ключник згадується серед ратушних
служителів Кролевецької сотні Ніжинського полку. В Гадяцькій ратуші в
числі служителів “з посполитой руки” (тобто тих, хто одержував плату за
рахунок зборів з міщан) названий “ключник один з женою” з с. Сергіївки,
якому, крім того, хліб “давано с потреби” з “млинов ратушних” і з
“кошикового” [2, с.297].

Служителями для доручень були й послушники. Вони часто згадуються в
списках полкових, сотенних і міських служителів. Серед служителів
Гадяцької ратуші названо два послушники, які одержували по 5 крб. і хліб
з замкових сіл (Плішивця, Будища, Капустинців) [2, с.297].

В числі ратушних служителів Стародубського полку названий дзегармистр
(від слова”дзыглер” годинник з боєм), який одержував на рік 6 крб.
грішми, кожух, 4 четверики жита, 2 четверики круп, сіль, сало, чоботи
[2, с.298].

При багатьох ратушах у списках названі поштові служителі. При Ніжинській
ратуші був “для управление пошты и протчих подвод 1 человек”, якому
платили грошового утримання 8 крб., а також 10 алтинів на чоботи, і два
візники, що одержували з сіл ратушних по 8 крб., хліб і сало. При
Стародубській ратуші вказано два поштарі, яким видавали по 8 крб. річної
платні, кожухи, дві пари чобіт і свиту.

Були в полкових містах і кати. В тогочасних джерелах вони називалися
по-різному – “кат”, “мистр”, “профос”. Кати згадуються майже в усіх
відомих нам “Ведениях”. Вони одержували певну грошову, а інколи й
натуральну плату. В Гадяцькому полку полковому кату платили з кожного
козацького і селянського двору по копійці і по хлібині. В Миргородському
полку “профос полковий” одержував від козака і селянина по 1 коп., по
хлібині й сіль.

Крім річної плати, кат одержував іноді і певну відрядну оплату “за
мучение зжением… за урезание ушей или носа, и за смертную екзекуцію по
п’ятдесят копеек по древнему обекновению” [2, с.298].

В джерелах згадуються такі служителі як сторожі. Функції сторожів були
дуже різноманітні. Про це свідчать різні назви сторожів, що вказує на
наявність між ними певного поділу праці. У списках полкових, сотенних і
міських служителів згадуються такі категорії сторожів: просто сторожі
(без вказівки на спеціальність сторожі ратушні, сторожі польові, сторожі
баштові, сторожі брамні, сторожі пляцові, сторожі “туремные” (або
сторожі “над колодниками й “сторожа артилерийские”.

У більшості полків була стала система оплати сторожів, хоч у кожному
полку вона мала певні відмінності. У Ніжинському, як видно з
вищезгаданої “супліки сторожов нежинских” наказному гетьманові
П. Полуботку, існувала до 1716 р. певна система оплати: ” За всех прежде
бывших полковников” була “устава виразна учиненная платежная, в полку
Нежинском… од дому от казаков по шагу, а з посполиитых людей по
четверику пашне и по копейце, з подсуседков зась козацьких и мужицьких
по шагу, якая устава тривала до тисяча семсот шестнадцатого году”.
Пізніше у зв’язку з неврожаєм гетьман Скоропадський наказав брати на
сторожів з посполитих по півчетверика, а з козаків, як і раніше, по шагу
“рокового датку”. В інших полках, як видно з джерел, різні категорії
сторожів оплачувалися по-різному [2, с.300-301].

Кожне місто мало свої особливості в складі урядовців і служителів.
Нерідко в окремих містах показані служителі, які не згадуються в інших.
Перелік міських урядовців, наведений у першому артикулі другого
параграфу ХХVI розділу “Прав”, значно коротший: “При том же магистрате и
ратушах подлежит быть и иным урядникам, а именно: писару, до межових
дел, комиссару или межовику, городничему, возному одному или двом, чрез
которых возник всяку с позовними и другими писмами посилки и протчие
поручаемые им дела оправляються” [5, с.457]. В “Правах” є цінна для нас
вказівка, що в кожному місті був свій, що ввійшов у звичай склад
урядовців. Про це яскраво свідчить другий пункт четвертого артикулу ХХVI
розділу: ” Магистратовые урядники, коликим числом их в которых городах
за обычай бывает, должны…” и т.д. [5, с.456].

Таким чином, структура міського управління і склад службовців були
неоднаковими в різних містах. Як правило, до складу виконавчих органів
магістратських міст входили війт і чотири-шість бурмистерів. Склад
службовців був дуже різноманітним, важко назвати два міста, де б він був
однаковим.

Урядовці офіційно вважалися виборними, в дійсності ж ці посади займали
представники міської верхівки. Вибори майже завжди були номінальними і
лише прикривали фактичне призначення. Основна тенденція, що стала після
1709 р. в становищі України, виявилася в тому, що в справі призначення
міських урядовців стає все сильнішим втручання царської влади. Це
особливо стосується заміщення посади війта у великих містах. Полкова і
сотенна старшина втручалася й в міський бюджет. Значно обмежувалися
судові права магістратів і ратуші.

Дальшим кроком на шляху обмеження автономії Гетьманщини і прав міських
громад було введення в кінці досліджуваного періоду російських
комендантів, які контролювали як старшинську адміністрацію так і міське
самоврядування.

Література

Дашкевич Я. Гетьманська Україна: полки, полковники, сотні. Лівобережжя 1
//Пам’ятки України, 1990, №2.

Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України
кінця XVII – початку XVIIІ ст.. Вид-во АН УРСР, К., 1959

Центтральний державний архів давніх актів (ЦДАДА). Збірники
Археографічної комісії, №387-393.

Шафонский А. Черниговского намесничества топографическое описание с
кратким географическим и историческим описанием Малыя России, из частей
коей оное намесничество составлено. К., 1851.

Права за якими судить малоросійський народ. 1743. К., 1997.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020