.

Участь присяжних засідателів у судовому процесі за судовими статутами 1864 року (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
218 2430
Скачать документ

Реферат на тему:

Участь присяжних засідателів у судовому процесі за судовими статутами
1864 року

Демократизація суспільства Української держави, наближення його до
європейських стандартів є важливою та багатогранною проблемою. З-поміж
багатьох завдань цієї проблеми чільне місце належить реформуванню
судово-правової системи. Для її здійснення важливо всебічно дослідити та
з’ясувати особливості впливу окремих чинників на ефективність діяльності
суду. Передбачений чинними Конституцією України та Законом України “Про
судоустрій України” [1] суд присяжних потребує законодавчого закріплення
правил їхньої участі в судовому процесі. Обґрунтування змісту цих правил
не може бути достатнім без аналізу не лише діяльності аналогічних судів
у розвинутих країнах світу, але й власного історичного досвіду, який має
Україна.

Історія суду присяжних царської Росії за судовими Статутами 1864 року,
що діяв і на території України, досліджена ще недостатньо. Історія суду
присяжних в Росії [2] стосується його організації, складу та діяльності
за обмежений період (1866-1883). Вона не містить інформації щодо участі
присяжних засідателів у судовому процесі, в ній не досліджено їхні
обов’язки та права тощо. Ще менш досліджені питання діяльності присяжних
засідателів у судах, що функціонували на території України. У монографії
П.Ф. Щербини [3] висвітлені лише загальні відомості про цей суд. Питання
ж участі присяжних засідателів у судовому процесі не розглядалися.

Мета пропонованої статті – з’ясувати та проаналізувати зміст правил, що
регламентували участь присяжних засідателів у судовому процесі.

За Судовими статутами 1864 р., участь присяжних засідателів у судовому
процесі регулювалася Статутом кримінального судочинства. Провадження
справ в окружних судах регламентувалось десятьма главами: 1) про порядок
починання справ в окружних судах; 2) про приготування до суду
розпорядженнями; 3) про склад присутності для судового засідання; 4) про
управління ходом справ у судовому засіданні; 5) про умови провадження
справ у судових засіданнях; 6) про дії, що супроводжують відкриття
судового засідання; 7) про порядок провадження судового слідства; 8) про
завершальні дебати з судового слідства; 9) про порядок постановлення і
оголошення вироку; 10) про протоколи судових засідань [4]. У кожній з
них крім загальних правил провадження справ відображалися особливості
процесу за участю присяжних засідателів.

Особливістю справ за участю присяжних засідателів було те, що до початку
судового провадження обов’язково мало бути проведено попереднє слідство,
що не було обов’язковим для справ, які розглядалися без участі присяжних
[4, с.253].

Під час готування до судового розгляду регламентувався термін початку та
порядок формування чергових і запасних списків присяжних для участі у
судовому засіданні. Списки формувалися за три тижні до початку судового
засідання. Порядок формування був таким: голова суду виймав із двох
окремих скриньок, де були картки з іменами чергових і запасних
засідателів, відповідно тридцять і шість карток. Імена з них заносилися
до двох особливих списків, що скріплювалися секретарем і підписувалися
суддями. Присяжні засідателі, вибрані на підставі жеребкування,
повідомлялися повісткою. Список справ, що мав розглядатися за участю
присяжних засідателів, публікувався у губернських відомостях не пізніше
як за два тижні до початку кожного періоду засідань. Кожному підсудному
за три дні до відкриття судового засідання сповіщали іменний список
суддів, прокурора та присяжних засідателів [4, с.256].

Щодо управління ходом справ у судовому засіданні, то Статутом
визначалися повноваження голови суду стосовно участі засідателів.
Зокрема, голова суду був зобов’язаний стежити за тим, щоб присяжні
використали всі засоби для ґрунтовного розгляду справи, а також на їхню
вимогу мав доступними термінами давати необхідні пояснення. Водночас він
повинен був у проміжках між судовими засіданнями забезпечити усунення
зовнішнього впливу на присяжних, який би міг стати основою їхньої
упередженості. В особливо важливих справах голова суду мав право
створити умови для усунення будь-яких стосунків присяжних із сторонніми
особами, запропонувати їм для відпочинку окремі кімнати в приміщенні
суду.

Умови провадження справ у судових засіданнях за участю присяжних мали ту
особливість, що з дозволу голови суду до розгляду справ, які відбувалися
за зачиненими дверима, допускалися чергові присяжні, які не входили до
складу суду. Після оголошення головою суду про завершення дебатів двері
відчинялись і всі подальші судові дії, починаючи з пояснень голови суду,
відбувалися публічно. Присяжні засідателі мали право вимагати
відновлення дій або продовження судового слідства з самого початку. Якщо
судове засідання переривалося і після перерви був змінений склад
присяжних засідателів, то його продовження мало починатися з самого
початку [4, с.260].

Відкриття судового засідання за участю присяжних засідателів відбувалося
поетапно. Насамперед голова суду інформував присутніх про те, чи всі
запрошені засідателі з’явилися до суду. Якщо кількість засідателів була
менша від тридцяти осіб, то голова суду повинен був поповнити їх штат на
підставі жеребкування із числа запасних засідателів. Перед початком
розгляду кожної справи голова суду подавав списки засідателів спочатку
прокурору або приватному обвинувачу, а потім підсудному. Прокурор або
приватний обвинувач мали право без пояснення причини викреслити зі
списку (відхилити) до шести засідателів. Підсудний мав змогу викреслити
таку кількість засідателів, щоб у списку залишалося не менше як
вісімнадцять осіб. Якщо підсудних було декілька, то відхилення
засідателів здійснювалося ними на підставі взаємної згоди. Якщо такої
згоди не було, то засідателі викреслювалися на основі рівного розподілу
підсудними, або ж за більшістю голосів, або ж на основі жеребкування [4,
с.261].

За списком невідхилених (невикреслених) засідателів на основі
жеребкування формувалися списки комплектних і запасних присяжних
засідателів. Комплектних засідателів мало бути дванадцять, а запасних –
двоє. Процедура жеребкування та формування списків присутності
(комплектних і запасних) засідателів чітко регламентувалася.

Після формування присутності присяжних вони складали присягу. Присяга
здійснювалася за обрядом віросповідання присяжного духовною особою. В
разі відсутності в місці засідання суду духовної особи тієї віри, якої
був той чи інший засідатель, присягу для нього складав голова суду. Якщо
ж засідатель належав до віросповідання, яке не дозволяло йому присягати,
то він давав урочисту обіцянку, яка відповідала змісту присяги [4,
с.262]. Для управління процесом обговорення присяжними обставин злочину
та вини підсудного вони обирали з-поміж себе голову (старшину), який мав
бути грамотним.

Перед кожним засіданням голова суду роз’яснював присяжним їхні права,
обов’язки та відповідальність. Під час судового слідства засідателі мали
таке ж саме право, як і судді, оглядати сліди злочину та речові докази,
через голову суду задавати запитання особам, що допитувалися. Засідателі
мали право в будь-який момент судового процесу просити голову суду
роз’яснити їм зміст прочитаних у суді документів, ознаки, якими
визначався в законі злочин, що приписувався підсудному, а також все те,
що було для них незрозумілим. Вони мали також право письмово
занотовувати все, що їх цікавило [4, с.262].

До засідателів була встановлена вимога без дозволу голови суду не
виходити із зали засідання та не контактувати з особами, що не належали
до складу суду. Їм заборонялося збирати будь-які відомості зі справи
поза судовим засіданням. У разі порушення зазначених вимог присяжний
засідатель усувався від подальшого розгляду справи і на нього
накладалося грошове стягнення від десяти до ста рублів. Окрім того, якщо
його усунення унеможливлювало продовження судового процесу без виклику
до суду інших осіб, то усунутий засідатель повинен був оплатити потрібні
на це витрати. Присяжні засідателі були зобов’язані зберігати таємницю
своїх нарад і не поширювати інформацію щодо голосування. Недотримання
цієї вимоги каралося грошовим стягненням від десяти до ста рублів [4,
с.263].

У разі визнання вини підсудним до початку провадження судового слідства
присяжні засідателі мали право вимагати цього слідства. Суд був
зобов’язаний приступити до розгляду і перевірки доказів.

???????$?????$???????¤?¤?$???§e???????¤?$???§e?крім того, на вимогу
засідателів, якщо вони вважали, що протокол огляду не мав законної
вірогідності або ж був недостатньо повним, огляд проводили повторно.
Засідателі могли вимагати призначення нового (повторного) огляду або
випробування досвідченими людьми (експертами), а також могли запитувати
досвідчених людей та оглядати речові докази [4, с.264].

У завершальних дебатах присяжні засідателі виносили постанову щодо
пояснень цивільного позивача про спричинені йому збитки та докази, на
яких ґрунтувалися його вимоги про винагороду. Захисник підсудного
повинен був обмежитися застосуванням у справі лише тих законів, якими
визначалася властивість розглядуваного злочину, або за якими підсудний у
випадку його засудження міг бути визнаним таким, що заслуговує
поблажливого ставлення [4, с.267].

Вирок за участю присяжних засідателів виголошувався на підставі
запропонованих їм запитань, які мали формулюватися із загальновживаних
виразів за суттєвими ознаками злочину і вини підсудного. Запитання, що
ставилися судом, формулювалися письмово, зачитувалися і виправлялися або
доповнювалися, згідно з визначеними судом вагомими зауваженнями сторін.
Прикінцево сформульовані запитання заносили до запитального листа, який
підписувався всіма членами суду. Цей лист вручав голові (старшині)
присяжних голова суду, який водночас в усній формі пояснював засідателям
про суттєві обставини справи та закони, що відносяться до визначення
властивостей даного злочину або проступку, а також загальні юридичні
основи щодо судження про силу доказів, наведених на користь або проти
підсудного [4, с.271]. У процесі пояснення голова суду не мав права
оприлюднювати власну думку щодо вини або невинності підсудного, наводити
обставини, що не були предметом судового змагання.

Свої пояснення голова суду завершував нагадуванням засідателям, що вони
повинні визначити вину або невинність підсудного за внутрішнім своїм
переконанням. Воно повинно було обґрунтовуватися на підставі обговорення
в сукупності всіх обставин справи. В разі засудження підсудного присяжні
засідателі могли, якщо знаходили для цього достатні аргументи, визнати
його таким, що заслуговує поблажливого ставлення. Засідателі під час
своєї наради були позбавлені доступу до письмових актів. Якщо ж вони
хотіли з’ясувати певні обставини зі справи, то повинні були обов’язково
повертатися до зали засідань [4, с.271].

Свою нараду присяжні засідателі мали проводили у визначеній для цього
кімнаті, вхід до якої охоронявся. Виходити з цієї кімнати до будь-якої
іншої, крім зали суду, без дозволу голови суду вони не мали права. Під
час наради засідателів їх старшина (голова) повинен був стежити за
перебігом наради та розмірковуваннями, скеровувати їх до сформульованих
запитань. Додаткові пояснення засідателі могли отримати від голови суду
із обов’язковою присутністю підсудного. Після завершення розмірковувань
кожен із засідателів повинен був проголосувати з кожного окремо
запитання. Старшина, що збирав голоси, оголошував свою думку останнім.
Підрахувавши вголос ствердні і від’ємні голоси, старшина присяжних
повинен був зазначити стосовно кожного запитання отримане рішення.
Рішення кожного присяжного мало складатися із ствердного “так”, або
від’ємного “ні” стосовно кожного окремого запитання. Окрім того, до цієї
відповіді потрібно було додавати слово, що характеризувало її сутність.
Наприклад, на запитання: чи здійснився злочин? винуватий чи невинуватий
підсудний? чи з умислом він діяв? – ствердні відповіді слід було
формулювати так: “так, здійснився”; “так, винуватий”; “так, з умислом”.
За умови наявності різних думок з того чи іншого запитання, рішення
приймалося більшістю голосів. Якщо ж голоси розділялися порівну, то
приймалася думка на користь підсудного. Старшина присяжних приєднуватися
до думки стосовно поблажливого ставлення для підсудного, якщо шестеро
присяжних проголосувало за це – “підсудний, за обставинами справи,
заслуговує на поблажливе ставлення” [4, с.272].

Після відповідей на запитання старшина їх перевіряв і за умови
відсутності суперечностей затверджував своїм підписом. Після цього
засідателі повернуталися до зали суду, де старшина вголос зачитував
запитання суду та відповіді присяжних. Запитальний лист передавали
голові суду, який на ньому також ставив свій підпис. Все це мало
відбуватися в присутності підсудного [4, с.272].

Вироки, винесені за участю присяжних засідателів, були остаточними.
Статутом регламентувалися також структура і зміст протоколів судових
засідань. В них мало бути обов’язково відзначено склад присутності
присяжних засідателів, коли справа розглядалася за їхньою участю. У
протоколах з таких справ не відображалися покази і пояснення, що
відносилися не до порядку провадження, а до самої суті справи [4,
с.274].

Окрім того, Статутом кримінального судочинства регламентувалися умови,
за яких присяжні звільнялися від засідання, а також їхня
відповідальність. Засідатель звільнявся судом від засідання, якщо мав на
це законні підстави або ж мав певну причетність до підсудного чи
потерпілого, яка була регламентованою. Передбачалося, що як і суддя,
присяжний засідатель може бути відхиленим учасниками справи в таких
випадках: 1) коли присяжний (суддя), його дружина, рідні по прямій лінії
без обмежень, а в бокових – рідні перших чотирьох і свояки перших трьох
ступеней, або усиновлений суддею беруть участь у справі; 2) коли
присяжний (суддя) був у справі судовим слідчим, прокурором або довіреною
особою однієї із сторін, або ж свідком у справі; 3) коли присяжний
(суддя) був опікуном одного із учасників у справі осіб, або коли ж один
із них управляє справами іншого; 4) коли присяжний (суддя) або його
дружина перебували за законом ближніми спадкоємцями одного із учасників
у справі осіб, або ж мали з одним із них позов [4, с.257].

Законними причинами неявки присяжних засідателів, окрім хвороби, були:
1) відрядження або особливе доручення по службі; 2) невчасне отримання
повістки про виклик до суду (пізніше ніж за тиждень до відкриття
засідання); 3) раптові випадки, що сталися у господарстві, торгівлі чи
промисловості, коли відсутність господаря могла привести до неминучого
розорення. Безпричинна неявка присяжного засідателя до суду каралася: за
перший раз – стягненням від десяти до ста рублів; за другий раз –
стягненням від двадцяти до двухсот рублів; за третій раз, окрім
стягнення в обсязі від тридцяти до трьохсот рублів, у судовому порядку
присяжний позбавлявся права брати участь у виборах і обиратися на
посади, що вимагали громадської довіри [4, с.261].

На підставі викладеного доходимо таких висносків: 1) Статут
кримінального судочинства достатньо детально регламентував правила
провадження справ у судах за участю присяжних засідателів; 2) у перших
дев’яти главах четвертого розділу цього Статуту, який мав назву “Про
провадження в окружних судах”, було врегламентовано їхня участь стосовно
кожного окремого етапу судового процесу – підготовчого, судового
слідства, судових дебатів, постановлення та оголошення вироку;
3) регламентування процесу формування комплекту присяжних засідателів,
які безпосередньо були учасниками судового процесу, унеможливлювало
суб’єктивний вплив на штат засідателів; 4) система регламентованих
правил щодо провадження справ за участю присяжних засідателів була
максимально скерованою на об’єктивний їх розгля; 5) провадження справ за
участю присяжних засідателів вимагало як від прокурора, так і захисника
вміння у зрозумілій формі довести до засідателів зміст та
аргументованість своїх обґрунтувань; 6) голова суду мав виконувати низку
додаткових функцій щодо формування комплекту присяжних, приведення їх до
присяги, роз’яснень та нагляду за дотриманням ними правил поведінки, що
вимагало від нього додаткових знань та вмінь; 7) структура Статуту, на
наш погляд, хибувала розпорошеністю статей, що регламентували правила
провадження справ за участю присяжних засідателів.

Виконане дослідження, як видається, є важливою підставою розроблення
правил участі присяжних засідателів у судовому процесі для сучасної
Української держави. Перспективними вбачаються подальші дослідження змін
правил участі присяжних засідателів у судовому процесі та їх причин, які
були характерними для України наприкінці ХVІІ – початку ХІХ століть.

Література

Про судоустрій України: Закон України. – К.: Юрінком Інтер, 2002 – 64с.

Афанасьев А.К. Суд присяжных в России (организация, состав и
деятельность в 1866-1885 годах.): Автореф. дис… канд. ист. наук. – М.:
Моск. госуниверситет, 1979. – 22с.

Щербина П.Ф. Судовая реформа 1864 года на Правобережной Украине. –
Львов: Вища школа, 1974. – 190с.

Полное собрание законов Российской империи.: Собрание второе.
–Санктпетербург: Типографии ІІ Отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии.
– 1867. – Т. ХХХІХ.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020