UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваОсобливості розвитку інституту адвокатури на землях східної Галичини і Буковини (реферат)
АвторPetya
РозділПравознавство (різне), реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3402
Скачало300
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Особливості розвитку інституту адвокатури на землях східної Галичини і

Буковини

 

 

Будь-яка справа загальносуспільного значення задля успішного її

звершення потребує пробудження людської свідомості з тим, щоб остання як

самодостатній елемент суспільної системи сприйняла ту чи іншу новелу

соціального життя як цінність. Елементом соціальної свідомості є й

свідомість історична. Відродження України як держави

соціально-демократичної орієнтації зобов’язує новітню українську державу

як уособлення українського народу шукати приклади національній історії,

які стали б дороговказом в тому числі і в розвитку української

адвокатури. В історико – правовій літературі минулих століть і по

сьогоднішній час немає спеціальних досліджень з проблем розвитку

української адвокатури у зазначений період. Для узагальнення та

висновків щодо особливостей становлення і розвитку адвокатури на землях

Східної Галичини та Буковини нами вивчено значну кількість періодичних

видань та іншої спеціальної літератури.

 

Відомо, що землі Східної Галичини з середини ХІV ст. до 1772 р.

перебували під пануванням Польщі, а після чого з першим розподілом

польської держави ці землі було передано Австрії. Така ж доля спіткала і

Буковину, яку зайняла Австрія в 1775р. З розпадом Австро-Угорської

монархії Східну Галичину окупувала Польща, Буковину – Румунія. Ці

історичні події зумовили особливості розвитку інституту адвокатури на

землях Східної Галичини і Буковини.

 

В сиву давнину правосуддя на території Польщі і України здійснював

князь, володіючи всіма атрибутами монаршої влади (praecipua pars

functionis reqial). Якщо сторона в процесі не знала існуючих правових

звичаїв чи встановлених норм права, то вона на допомогу собі могла

запросити родича, знайомого чи будь-яку іншу особу. Таких осіб у Польщі

називали представником, заступником (rzecznik). В документах вони

згадуються вже за правління польського короля Болеслава І. Якщо справа

торкалася вдів, сиріт чи неповнолітніх осіб, то такого заступника їм

призначав сам монарх [19, с.126]. Вже в ХІІІ ст. в Польщі з’являється

такий вид представництва як prokurator. Прокуратор мав право

представляти особу не лише в суді, але і в адміністративно-владних

органах. Повноваження прокуратора оформлялися у письмовому дорученні

сторони, засвідчувалося печаткою довірителя, зазначав об’єм його

повноважень. Такий порядок оформлення повноважень прокуратора

застосовувався головно у цивільному процесі.

 

Вперше Висліцький Статут 1347 р., який кодифікував давні правові звичаї

та писане право, закріпив засаду, що захист є природним правом людини і

в зв’язку з цим кожному, хто притягався до кримінальної

відповідальності, дозволялося мати захисника. Більше того, Статут

вказував, що сторона мусить мати захисника (potest et debet habere suum

adwokatum, prokuratorem seu prolocutorem) [14, с.8]. Зрозуміло, що цей

припис далеко не завжди виконувався. Майже одночасно з терміном

прокуратор, з’являються і prolokutor, monea, rzecznik, przyprawca, а

згодом, вже у ХVІІІ ст., – mecenas. На перших порах advokatus означав

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ