.

Адміністративне і фінансове право радник з питань етики (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
243 3658
Скачать документ

Реферат на тему:

Адміністративне і фінансове право радник з питань етики

Історія становлення та повноваження

Протягом багатьох років в Канаді було прийнято цілий ряд законів,
інструкцій, положень, кодексів, які б допомагали державним посадовим
особам, що обіймають політичні посади, уникати конфліктів інтересів або
в разі необхідності правильно поводитися в таких ситуаціях. На сьогодні
міністри Кабінету, державні секретарі, парламентські секретарі,
працівники міністерств та різні посадові особи Кабінету зобов’язані
дотримуватися положень Кодексу поведінки державних посадових осіб при
конфлікті інтересів та після закінчення державної служби (далі “Кодекс
поведінки”)[1]. Кодекс покликаний зміцнити впевненість суспільства у
доброчесності державних посадових осіб і неупередженості процесу
прийняття рішень в органах влади.

У цьому дослідженні розглядаються питання створення, ролі й становлення
Служби Радника з питань етики у зв’язку з проблемою конфлікту інтересів.
Щоб скласти правильне уявлення про цю службу в контексті її появи та
становлення, слід передовсім розглянути діяльність того органу, який
здійснював нагляд за дотриманням відповідних норм та положень ще до
створення Служби Радника з питань етики.

Ситуація, що передувала створенню служби радника з питань етики

На початку 70-х років у суспільстві суттєво зросло занепокоєння
питаннями етики в органах державної влади, і в самих владних структурах
визріло розуміння того, що багаточисельна та структурно складна державна
служба вже більше не може керуватися неписаними правилами поведінки [2,
c.6]. Норми, що регулювали в Канаді питання конфліктів інтересів
стосовно депутатів Парламенту, були розпорошені по різних нормативних
актах і містилися, зокрема, в Законі Канади про вибори, Кримінальному
кодексі Канади, Законі про Палату громад, Законі про Сенат і Палату
громад, Регламенті Палати громад, Регламенті Сенату, а також у законах і
звичаях Великобританії [3, c.13].

18 липня 1973 року уряд вніс на розгляд Палати громад Положення про
конфлікт інтересів, яке поширювалося на міністрів Кабінету [4, c.5735].
17 грудня 1973 року на розгляд було внесено ще два Положення: одне – для
державних службовців, а інше – для посадових осіб, призначених Кабінетом
[4, c.8837-8838].

У травні 1974 року було створено Управління помічника заступника
начальника Служби реєстрації (Office of the Assistant Deputy Registrar
General), яке мало відповідати за додержання Положень міністрами
Кабінету і посадовими особами, призначеними Кабінетом [5, c.201].
Помічник заступника начальника Служби реєстрації отримав широкі
повноваження, але не мав права проводити розслідування у зв’язку з
можливим конфліктом інтересів. Серед основних функцій [5, c.202-203]
новоствореної посади було:

– надання консультацій і допомоги окремим особам з метою такої
організації їхніх особистих справ, яка б не суперечила нормам Положень;

– надання Прем’єр-міністрові та міністрам інформації, необхідної для
прийняття рішень у справах про конфлікт інтересів;

– ведення Державного реєстру, до якого заносилися “заяви про конфлікт
інтересів” і “публічні заяви” осіб, на яких поширювалася дія Положень;

– надання згоди на заходи, що вживалися для врегулювання конфліктів
інтересів особами, на яких поширювалася дія Положень;

– отримання згоди у Прем’єр-міністра в разі власної згоди з заходами, що
вживалися міністрами Кабінету, з метою врегулювання конфліктів
інтересів;

– вирішення складних, делікатних або нових проблем, що виникали в
процесі реалізації норм про конфлікт інтересів чи застосування Положень;

– інформування Прем’єр-міністра і Секретаря Таємної ради про дотримання
Положень особами, на яких поширювалася їх дія, та інші справи, що
стосувалися конфліктів інтересів;

– надання міністерствам та відомствам на їх прохання порад і допомоги в
підготовці додаткових нормативних актів, що відповідали б урядовій
політиці у сфері регулювання конфліктів інтересів.

У 1983 році Прем’єр-міністр прийняв рішення про необхідність проведення
в державних інтересах офіційного аналізу політики і методики регулювання
поведінки міністрів, парламентських секретарів та посадових осіб,
призначених Кабінетом на постійній основі [5, c.2-6]. Для проведення
такого аналізу Прем’єр-міністр створив Робочу групу з питань конфліктів
інтересів, яка до травня 1984 року підготувала звіт під назвою “Етична
поведінка на державній службі”. Робоча група рекомендувала для більшої
ясності згрупувати всі норми про конфлікт інтересів в єдиний Кодекс
етичної поведінки. Крім того, робоча група рекомендувала передати
функції помічника заступника начальника Служби реєстрації новій Службі з
питань етики, яка мала б отримати чіткіше сформульовані і ширші
повноваження. Нове управління мав очолити Радник з питань етики, з яким
би могли радитися Прем’єр-міністр і ті, на кого поширювалася б дія
Кодексу, і який також проводив би просвітницьку роботу та на вимогу
розслідував би заяви про порушення Кодексу етичної поведінки. Робоча
група також запропонувала, щоб звіт про результати розслідування,
проведеного Радником з питань етики стосовно будь-якого міністра
Кабінету, доводився до відома Прем’єр-міністра і громадськості.

У 1985 році уряд вніс на розгляд Кодекс поведінки державних посадових
осіб при конфлікті інтересів та після закінчення державної служби, який
набрав чинності 1 січня 1986 року. Дія кодексу поширювалася на посадових
осіб, призначених безпосередньо урядом, і не охоплювала звичайних
державних службовців, які мали керуватися іншими, хоча й схожими нормами
[1].

Помічник заступника начальника Служби реєстрації мав забезпечувати
виконання Кодексу поведінки, бо в той час ще не було створено Служби з
питань етики.

У 1980 році на адресу одного з міністрів були висунуті серйозні
звинувачення щодо конфлікту інтересів. Розслідування цієї справи було
доручене судді. Крім фактів, безпосередньо пов’язаних зі справою,
слідство ознайомилось з численними матеріалами про структуру і
діяльність Управління помічника заступника начальника Служби реєстрації
[6, c.358]. Слідство зробило ряд висновків та рекомендацій. Зокрема,
слідство запропонувало внести зміни до повноважень помічника заступника
начальника Служби реєстрації у разі створення нової служби, яка б
безпосередньо займалася конфліктами інтересів і отримала чіткіше
визначені функції й ширші повноваження, в тому числі й право
розслідувати обставини ймовірних конфліктів інтересів, та й взагалі була
б більш впливовою [6, c.360]. У 1988 році уряд відреагував на ці
рекомендації проектом С-114 Закону про конфлікт інтересів членів Сенату
і депутатів Плати громад (Members of the Senate and House of Commons
Conflict of Interests Act), в якому пропонувалося створити Комісію з
питань конфліктів інтересів, що розслідувала б звинувачення у порушенні
Кодексу [7]. Цей законопроект так і не був прийнятий, бо в цей час були
оголошені загальнонаціональні вибори і 1 жовтня 1988 року Парламент того
скликання було розпущено. Подібні законопроекти вносилися на розгляд в
1989, 1991 і 1993 роках, але через перерви в роботі або закінчення
роботи Парламенту чергового скликання вони так і не встигли пройти
повний законодавчий процес.

Створення служби радника з питань етики

Під час федеральної виборчої кампанії 1993 року Ліберальна партія
пообіцяла створити незалежну посаду Радника з питань етики, який
звітував би безпосередньо Парламенту [8, c.95]. Після перемоги
Ліберальна партія сформувала уряд, який у 1994 році підготував нову
редакцію Кодексу поведінки і створив Службу Радника з питань етики в
структурі федерального Міністерства промисловості [9, c.13]. Але уряд не
повністю дотримав обіцянки, даної під час виборчої кампанії, і
зобов’язав Радника з питань етики звітувати не Парламенту, як
планувалося спочатку, а безпосередньо Прем’єр-міністрові. На думку
уряду, початкова схема не узгоджувалася з принципом підзвітності
Прем’єр-міністра Палаті громад і відповідно громадськості [10, c.1-34,
c.5-6]. На Радника з питань етики було покладено обов’язки, які раніше
виконував помічник заступника начальника Служби реєстрації, та цілий ряд
інших завдань, що розглядаються далі.

Кодекс поведінки 1994 року подібний до кодексу 1986 року і його дія
поширюється на осіб, які обіймають державні посади міністрів Кабінету,
державних секретарів, парламентських секретарів, співробітників
міністерств і практично всіх посадових осіб, призначених Кабінетом на
постійній основі [11]. Новий кодекс як і раніше не поширюється на
звичайних працівників державної служби, які мають свої схожі норми [12],
і на депутатів Палати громад та членів Сенату.

Кодекс поведінки встановлює ряд принципів, які поширюються на всіх
державних посадових осіб. Зокрема, ці принципи зобов’язують державних
посадових осіб:

поводитися чесно і дотримуватися найвищих етичних стандартів;

виконувати свої офіційні обов’язки і організовувати свої приватні справи
у такий спосіб, який витримував би найприскіпливішу перевірку з боку
громадськості;

завжди приймати рішення в державних інтересах з урахуванням конкретних
обставин;

відмовитися від приватних інтересів, що можуть зазнати суттєвого впливу
з боку державних справ, якими вони займаються;

організовувати свої приватні справи так, щоб запобігти виникненню
конфлікту інтересів, а в разі виникнення такого конфлікту забезпечити
його врегулювання в державних інтересах.

Крім того, Кодекс забороняє державним посадовим особам:

сприяти приватним юридичним та фізичним особам у їх справах з державними
органами, якщо це пов’язане з пріоритетним ставленням до такої особи;

свідомо використовувати у власних цілях чи на власну користь інформацію,
яка отримана при виконанні офіційних обов’язків і не є
загальнодоступною;

використовувати державне майно не для офіційно визначених цілей;

після закінчення державної служби використовувати у власних інтересах
своє попереднє становище.

Кодекс ставить ряд спеціальних вимог до державних посадових осіб з метою
забезпечення відповідної поведінки:

дати письмову розписку в тому, що вони дотримуватимуться Кодексу
поведінки;

підписати заяву про ознайомлення з методичними вказівками про дотримання
вимог, що ставляться до державної посадової особи під час роботи на
посаді і після звільнення з посади;

не пізніше 60 днів після призначення на посаду подати конфіденційний
звіт про все своє майно та фінансові зобов’язання, а якщо державна
посадова особа є міністром, державним секретарем або парламентським
секретарем, то також вказати у звіті майно та фінансові зобов’язання
чоловіка/дружини і дітей, які перебувають на утриманні посадової особи;

слідкувати за тим, щоб участь у діяльності, не пов’язаній з виконанням
службових обов’язків, не суперечила їм та не ставила під сумнів
здатність посадової особи неупереджено виконувати свої службові
обов’язки;

подати конфіденційний звіт з переліком усіх видів своєї діяльності поза
державною службою (включаючи діяльність протягом двох років до
призначення на посаду), зокрема, участь в заходах меценатського,
благодійного і неприбуткового характеру, а якщо державна посадова особа
є міністром, державним секретарем або парламентським секретарем, то
також надати у звіті інформацію про таку діяльність чоловіка/дружини та
дітей, які перебувають на утриманні посадової особи;

утримуватися від діяльності, що не входить до кола службових обов’язків,
а саме, не займатися іншою професійною діяльністю, не брати активну
участь в управлінні чи роботі підприємств або комерційних структур, не
зберігати за собою і не погоджуватися займати керівних чи інших посад у
фінансових і комерційних компаніях, не обіймати посад у профспілці або
професійному об’єднанні і не давати платні консультації;

відмовлятися від будь-яких подарунків, виявів гостинності та інших
послуг, що можуть вплинути на прийняття рішень і виконання обов’язків
цією посадовою особою;

декларувати подарунки, вияви гостинності та інші послуги, вартість яких
становить не менше 200 доларів;

уникати пріоритетного ставлення до осіб чи груп осіб, особливо членів
сім’ї або друзів.

Якщо державна посадова особа не дотримується зазначених вимог, то
Прем’єр-міністр може застосувати до такої особи відповідні дисциплінарні
заходи аж до звільнення з посади.

Функції служби радника з питань етики

Служба Радника з питань етики виконує як консультаційну функцію, надаючи
державним посадовим особам консультації щодо питань, які викликають
сумніви або непевність, так і контрольну функцію, розглядаючи всі заяви
про можливі порушення Кодексу поведінки та інші етичні питання [9,
c.13].

Консультаційна функція

При призначенні на посаду державна посадова особа зустрічається з
Радником з питань етики, від якого отримує листа з роз’ясненням її
обов’язків відповідно до Кодексу поведінки і детальним переліком функцій
Радника з питань етики [13, c.18]. Посадова особа має дати розписку в
тому, що вона зобов’язується дотримуватися норм Кодексу. Далі вона має
підготувати конфіденційний звіт про все своє майно, фінансові
зобов’язання та діяльність поза межами основної роботи [9, c.16]. Цей
звіт перевіряється Службою Радника з питань етики, яка в свою чергу
готує свій висновок із зазначенням вимог, які необхідно виконати для
забезпечення відповідності нормам Кодексу. Ці вимоги слід виконати
протягом 120 днів після призначення на державну посаду, і тільки сам
Радник з питань етики може продовжити цей строк [1]. Служба Радника з
питань етики допомагає державній посадовій особі виконати вимоги для
забезпечення відповідності нормам Кодексу [9, c.16]. Після виконання
необхідних вимог, державна посадова особа підписує заяву, яка офіційно
погоджується з Радником з питань етики [9, c.16]. Заяви членів уряду
погоджуються з Прем’єр-міністром.

Протягом перебування особи на державній посаді проводяться щорічні
перевірки відповідності її діяльності Кодексу поведінки. Державна
посадова особа може також звернутися до Радника з питань етики за
консультацією з питань потенційних сфер, в яких може виникнути конфлікт
інтересів [13, c.12].

Державні посадові особи також повинні дотримуватися положень Кодексу
поведінки протягом одного року після звільнення з державної посади. Що ж
стосується міністрів, то вони підлягають дії кодексу ще протягом двох
років після звільнення. Відповідно, до кола обов’язків Радника з питань
етики входять допомога і консультації для державних посадових осіб після
звільнення з посади щодо їхніх обов’язків згідно з Кодексом.

Контрольна функція

Радник з питань етики може проводити від імені Прем’єр-міністра
розслідування звинувачень про можливий конфлікт інтересів, висловлених
на адресу міністрів та високих посадових осіб. Результати розслідування
Радника з питань етики передаються Прем’єр-міністру. З часу створення
служби в 1994 році Радник з питань етики з власної ініціативи проводить
також перевірки звинувачень про можливі порушення обов’язків і правил,
встановлених Кодексом поведінки [9, c.21].

Радник з питань етики не виносить “вироку” після розслідування, а лише
передає Прем’єр-міністрові свій компетентний висновок [13, c.13]. Радник
з питань етики не має права оприлюднювати такі висновки. Тому остаточна
відповідальність за недопущення конфліктів інтересів в діяльності
державних посадових осіб лежить на Прем’єр-міністрові, який вирішує, чи
слід вживати будь-яких заходів в конкретній ситуації.

Розвиток і перспективи служби радника з питань етики

Весною 2002 року члени Парламенту і засоби масової інформації висунули
звинувачення в політичному протекціонізмі та конфлікті інтересів,
допущених при зборі коштів на виборчу кампанію, а також в порушеннях
процедури укладення державних контрактів. Ці звинувачення вивели на
передній план ряд питань принципового значення, зокрема, питання про
роль Радника з питань етики власне як радника Прем’єр-міністра, а не як
незалежного уповноваженого. У відповідь 23 травня 2002 року
Прем’єр-міністр пообіцяв підвищити стандарти доброчесності серед
державних посадових осіб і оголосив у Палаті громад основні складові
плану дій, що складався з восьми пунктів [14, c.11636-11637].

11 червня 2002 року Прем’єр-міністр почав виконувати свою обіцянку
підвищити довіру до державних структур, затвердивши положення про
відносини міністерств з державними корпораціями, положення про
діяльність міністрів в особистих політичних інтересах і окремі
рекомендації Прем’єр-міністра з ряду питань для міністрів та державних
секретарів [14, c.12535]. Ці нормативні акти доповнюють Кодекс поведінки
та інші норми про конфлікт інтересів.

Крім того, Прем’єр-міністр повідомив про деякі зміни в роботі Служби
Радника з питань етики:

Радник з питань етики призначатиметься після консультацій з лідерами
опозиційних партій на п’ятирічний строк, а його звільнення можливе лише
за згодою Парламенту;

на вимогу будь-якого члена Парламенту Радник з питань етики може
проводити розслідування скарг та інших питань, пов’язаних з діяльністю
міністрів;

Радник з питань етики представлятиме щорічний звіт про діяльність Служби
Радника з питань етики Спікеру Палати громад.

23 жовтня 2002 року уряд вніс на розгляд проект Кодексу поведінки
парламентаріїв (Code of Conduct for Parliamentarians), дія якого має
поширюватися на всіх депутатів Палати громад і членів Сенату [15,
c.798]. Крім того, уряд вніс на розгляд проект закону про створення
посади Уповноваженого з питань етики замість існуючого Радника з питань
етики. Новий уповноважений з питань етики матиме більше повноважень,
зокрема:

буде незалежним представником Парламенту, що призначатиметься на
п’ятирічний строк без права повторного призначення;

контролюватиме дотримання положень Кодексу поведінки парламентаріїв і
звітуватиме перед Парламентом;

контролюватиме дотримання положень Кодексу поведінки державних посадових
осіб і даватиме Прем’єр-міністрові консультації на конфіденційній основі
щодо етичних питань в цілому, а також консультуватиме державних
посадових осіб, на яких поширюється дія Кодексу;

на вимогу членів Парламенту проводитиме розслідування поведінки
міністрів і державних секретарів відповідно до Кодексу поведінки
державних посадових осіб і оприлюднюватиме результати такого
розслідування.

На завершення слід зазначити, що в разі заміни Радника з питань етики
Уповноваженим з питань етики, новий орган продовжуватиме виконувати
важливе завдання, яке спочатку було покладене ще на помічника заступника
начальника Служби реєстрації і стосувалося нагляду за дотриманням
положень, правил та кодексів з питання конфліктів інтересів для
державних посадових осіб. Ефективний нагляд за дотриманням таких
кодексів, положень та правил має ключове значення для забезпечення
неухильного прийняття рішень державними посадовими особами в державних,
а не приватних інтересах.

Діяльність Радника з питань етики

Як зазначалося в першій частині цього дослідження, федеральний Радник з
питань етики може розслідувати від імені Прем’єр-міністра звинувачення,
висунуті на адресу міністрів і вищих посадових осіб про порушення ними
вимог щодо поведінки в разі конфлікту інтересів. Свій компетентний
висновок Радник з питань етики передає Прем’єр-міністрові, а той
вирішує, яких заходів слід вжити.

Щоб проілюструвати діяльність Радника з питань етики, у цьому
дослідженні розглядається один з останніх епізодів його діяльності –
справа Лоренса Мак-Олі (Lawrence MacAulay).

Справа Лоренса Мак-Олі

Лоренс Мак-Олі народився на Острові Принца Едуарда в 1946 році, закінчив
середню школу і став фермером, вирощував картоплю і займався
підприємництвом. Острів Принца Едуарда розташований в затоці Святого
Лоренса на атлантичному побережжі материкової частини Канади і є
найменшою канадською провінцією як за розміром (його загальна площа
становить 5 660 квадратних кілометрів), так і за кількістю населення
(яка становить приблизно 140 тисяч чоловік). Сільське господарство є
найбільш розвинутою галуззю на Острові Принца Едуарда, і ця провінція
добре відома своєю основною сільськогосподарською продукцією –
картоплею.

І ось Мак-Олі вирішив полишити справу вирощування картоплі й піти у
федеральну політику. 21 листопада 1988 року його було обрано як члена
Ліберальної партії до Палати громад від виборчого округу Кардігана
(Cardigan) в його рідній провінції. Він обирався повторно в 1993 році,
коли Ліберальна партія здобула більшість місць в Парламенті й сформувала
уряд, а також у 1997 і 2000 роках. Під час формування уряду в 1993 році
Мак-Олі призначався на низку урядових посад, зокрема, міністра праці,
державного секретаря (у справах ветеранів) і державного секретаря
(Агентства з питань Атлантичного розвитку Канади) [16]. 23 листопада
1998 року Прем’єр-міністр призначив його Генеральним повіреним Канади, і
він залишався на цій посаді до 22 жовтня 2002 року, коли був змушений
подати у відставку внаслідок суперечливої ситуації, в яку він потрапив.

Як Генеральний повірений Канади Мак-Олі відповідав за діяльність
Королівської кінної поліції Канади, Служби безпеки Канади, Виправної
служби Канади і Національної комісії з питань умовно-дострокового
звільнення. Крім того, як “політичний міністр від Острова Принца
Едуарда”, Мак-Олі часто заявляв, що ця провінція отримає свою
“справедливу частку” федерального бюджету [17]. Мак-Олі досягнув певних
успіхів у цьому напрямі і був добре відомий у рідній провінції як
людина, що забезпечила стабільний потік коштів з федерального бюджету на
потреби економіки провінції [18, c.22-24].

?

?

Z(

*

6

8

d

e

.івних кадрів служби виконання покарань [19].

14 вересня 1999 року Мак-Олі письмово звернувся до Радника з питань
етики за порадою щодо цієї пропозиції [20]. Звернення Мак-Олі до Радника
з питань етики стосувалося можливого конфлікту інтересів у зв’язку з
тим, що його брат був Президентом Коледжу Голланда. Кодекс поведінки
державних посадових осіб, зокрема, застерігає міністрів від так званого
“преференційного ставлення” щодо справ, у яких фігурують члени їхніх
сімей [21]. У своєму листі Мак-Олі дав зрозуміти, що він не братиме
участі ні в обговоренні умов програми, ні в процесі її реалізації; ці
питання мали вирішуватися Виправною службою Канади від імені уряду
Канади, з одного боку, і Коледжем Голланда від імені уряду Острова
Принца Едуарда, з іншого боку. Що ж стосується необхідних коштів, то, як
писав у своєму листі Мак-Олі, для їх виділення слід отримати окремий
дозвіл Казначейства, а особисто він не має права обгрунтовувати
доцільність цієї пропозиції в Казначействі. Далі Мак-Олі заявив, що це
була б хороша ініціатива з боку урядів двох рівнів і Виправної служби
Канади і що його брат не отримає від цього жодної матеріальної вигоди.

У той же день Радник з питань етики дав коротку відповідь на лист
Мак-Олі. Радник зазначив, що хоча Мак-Олі й не причетний “жодним чином
до вибору Коледжу Голланда, але з огляду на участь у цій справі Вашого
брата я рекомендував би, щоб подання до Казначейства підписав інший
Міністр, а не Ви особисто” [22]. Мак-Олі врахував думку Радника з питань
етики і не підписав подання [17]. Врешті-решт програму віддали одному із
закладів провінції Онтаріо [23].

Приблизно через два з половиною роки, 14 травня 2002 року, Мак-Олі
зустрівся з головою Королівської кінної поліції Канади для обговорення
ще однієї пропозиції – проекту “Знання правосуддя”, що мав би
здійснюватися на базі Коледжу Голланда. Проект “Знання правосуддя” мав
кошторис на 16,9 мільйонів доларів і був розроблений з метою підготовки
програм підвищення кваліфікації для поліцейських на території всієї
Північної Америки через Інтернет [23]. Коледж Голланда очолив групу, яка
подала заявку на грант до Атлантичного інноваційного фонду для
фінансування цього проекту. Атлантичний інноваційний фонд створений
Агентством атлантичного розвитку Канади – федеральним урядовим
відомством, завдання якого полягає у встановленні тісніших зв’язків з
населенням крайніх східних провінцій Канади з метою покращення
економічного становища цього регіону шляхом розширення можливостей для
успішного підприємництва [24]. Група закладів на чолі з Коледжем
Голланда просила Атлантичний інноваційний фонд виділити приблизно 6,5
мільйонів доларів для розробки навчальної Інтернет-програми [25], а
також звернулася за грантами до Королівської кінної поліції Канади і
Виправної служби Канади [26]. Мак-Олі також отримав опис проекту як
міністр, що відповідав за Острів Принца Едуарда, і передав його до
відповідного органу: в даному випадку до Королівської кінної поліції
Канади [27, c.1430]. Він також обговорив проект зі своїм братом,
Президентом Коледжу Голланда, і розмовляв з цього приводу з головою
Виправної служби Канади. Королівська кінна поліція Канади і Виправна
служба Канади відхилили проект [17].

28 травня 2002 року в одній національній газеті було опубліковане
повідомлення про зустріч Мак-Олі з керівництвом Королівської кінної
поліції Канади, в якому припускалося, що в даному випадку мав місце
конфлікт інтересів і що відносини Мак-Олі з його братом, Президентом
Коледжу Голланда, можна вважати “преференційним ставленням”. У той же
день представники опозиції порушили висвітлене в газеті питання протягом
часу, відведеного в Палаті Громад на запитання. Мак-Олі поставили кілька
запитань стосовно припустимості використання його становища з метою
виділення федеральних коштів на проект його брата і почали вимагати, щоб
він негайно пішов з посади міністра [14, c.1415,1420,1425]. Мак-Олі
продовжували критикувати в Парламенті та національних засобах масової
інформації, але Прем’єр-міністр вступився за нього, зазначивши, що
міністр має мати змогу лобіювати посадових осіб з метою виділення
державних коштів на потреби своїх виборців і що Коледж Голланда не
належить його братові, а є державним закладом [28]. Прем’єр-міністр не
звернувся до Радника з питань етики з проханням розслідувати цю справу.

Скандал навколо Мак-Олі притих, коли Парламент перервав свою роботу на
літній період, а за цей час Атлантичний інноваційний фонд ухвалив
рішення про виділення 6,5 мільйонів доларів на фінансування проекту
“Знання правосуддя” [29].

Однак Мак-Олі знову потрапив в центр уваги, коли Парламент повернувся до
сесійної роботи у вересні 2002 року. Опозиційні партії звинуватили
Мак-Олі у протекціонізмі і невпинно вимагали його відставки. На початку
жовтня опозиція заявила, що ніби-то Мак-Олі порушив Положення про
Казначейство і Кодекс поведінки тим, що у травні 2001 року без
публічного оголошення тендера віддав державне замовлення на загальну
суму близько 100 000 доларів консалтинговій фірмі “MacIsaac, Younker,
Roche and Soloman” з Острова Принца Едуарда, яка спеціалізувалася на
консалтингових послугах у сфері бухгалтерії та менеджменту. Замовлення
передбачало надання Мак-Олі консультацій щодо окремих питань, пов’язаних
з роботою міністерства, а також його ролі як міністра, що представляє
Атлантичний регіон [30]. Один з партнерів у фірмі, Еверетт Рош (Everett
Roche), був давнім другом Мак-Олі і його представником на виборах 1997 і
2000 років [31]. Крім того, замовлення виконував колишній радник
Мак-Олі, Дейвід Ніколсон (David Nicholson) [32].

4 жовтня 2002 року Радник з питань етики почав розслідування питання про
передачу державного замовлення без тендера, щоб з’ясувати, чи порушив
Мак-Олі Кодекс поведінки [33]. В ході розслідування Радник з питань
етики розмовляв з самим Мак-Олі та їздив на Острів Принца Едуарда.
Згодом предмет розслідування було розширено, щоб дати відповідь на
питання, чи правомірно Мак-Олі лобіював виділення федеральних фондів для
Коледжу Голланда [32]. 15 жовтня 2002 року Радник з питань етики також
зустрівся з Прем’єр-міністром, щоб обговорити хід розслідування [34]. На
думку критиків, ця зустріч ще раз продемонструвала відсутність
незалежності Радника з питань етики й неможливість повної довіри до
нього. Разом з тим Радник з питань етики заявив, що Прем’єр-міністр не
намагався вплинути на хід розслідування або перешкодити йому [34]. 18
жовтня 2002 року Радник з питань етики закінчив свій звіт і подав його
Прем’єр-міністрові. Оскільки звіт стосувався міністра, то відкрити його
зміст для громадськості міг тільки Прем’єр-міністр. Більш як три дні
ходили різні чутки щодо висновку Радника з питань етики і долі самого
Мак-Олі.

Оскільки Прем’єр-міністр не оприлюднив звіт, факти, встановлені Радником
з питань етики, не були відомі, аж поки Мак-Олі не звернувся з проханням
про відставку з посади міністра Кабінету в листі до Прем’єр-міністра від
22 жовтня 2002 року [35]. Як встановив Радник з питань етики, державне
замовлення, передане у травні 2001 року консалтинговій фірмі “MacIsaac,
Younker, Roche and Soloman” відповідало нормам про етичну поведінку.
Разом з тим, на думку Радника з питань етики, Мак-Олі порушив Кодекс
поведінки тим, що провів зустріч з керівництвом Королівської кінної
поліції Канади та Виправної служби Канади з метою обговорення проекту
“Знання правосуддя” для Коледжу Голланда.

У своєму листі з проханням про відставку Мак-Олі зазначив, що він йде з
посади, бо якби він залишався у складі Кабінету, то це сприймалося б
так, ніби він намагається втриматися на посаді за будь-яких умов, навіть
ціною власної честі. Він також не хоче перешкоджати нормальній роботі
Уряду, відволікаючи увагу на суперечку, що виникла довкола нього.
Мак-Олі й далі захищав правильність своїх дій і вважав, що висновки
Радника з питань етики Говарда Вілсона (Howard Wilson) були “абсолютно
безпідставні”. Він, зокрема, зазначив, що:

на думку пана Вілсона, Кодекс поведінки забороняє міністрові підходити з
“преференційних” позицій до оцінки справ, у яких фігурують члени його
сім’ї. Пан Вілсон дійшов висновку, що я не мав обговорювати це питання
ні з головою кінної поліції, ні з головою виправної служби. Я вважаю, що
ні про яке “преференційне” ставлення тут не може бути й мови, якщо я
обговорював питання, рекомендоване Атлантичним інноваційним фондом і
урядом провінції, з посадовими особами, з якими я працюю на постійній
основі. Це не “преференційне” ставлення. Якби я не порушив цього
питання, то це було б “дискримінаційним” ставленням.

Мак-Олі писав, що Коледж Голланда – є єдиним державним коледжем на
Острові Принца Едуарда, що його брат був призначений на посаду
президента коледжу незалежною комісією, яка обирається урядом провінції,
і що його брат не мав можливості отримати жодної матеріальної вигоди з
цієї справи. Далі він писав:

Просто неможливо повірити, що в наш час федеральному міністрові
забороняється брати участь у вирішенні питань державної політики, які
стосуються важливого державного закладу його провінції, тільки через те,
що його рідний брат був призначений урядом провінції керувати цим
закладом. Власне кажучи, у випадку провінції Острова Принца Едуарда
навіть немає жодного іншого федерального міністра, якому я міг би
передати свої обов’язки. Тут ситуація зовсім відмінна від випадків, коли
одну провінцію представляє багато міністрів Кабінету. Хотілось би, щоб
Радник з питань етики визнав, що невеликі провінції це не те саме, що
великі.

Мак-Олі стверджував, що в листі від 14 вересня 1999 року Радник з питань
етики не забороняв йому обговорювати питання Коледжу Голланда з Головою
Виправної служби Канади і Головою Королівської кінної поліції Канади. В
кінці свого листа про відставку Мак-Олі подякував Прем’єр-міністру за
те, що йому випала честь працювати в Кабінеті, і зазначив, що звернеться
до правових засобів захисту від тих, хто публічно підірвав його
репутацію.

Прем’єр-міністр з великим жалем прийняв відставку Мак-Олі з посади
міністра [36]. Прем’єр-міністр цілком погодився з позицією Мак-Олі щодо
звинувачень на його адресу і зазначив, “що він не вчинив абсолютно
нічого поганого. Він захищав інтереси населення цієї невеличкої
провінції, якому необхідна допомога федерального уряду, але в інтересах
забезпечення нормального державного управління, він не хотів би
створювати враження, що бореться за своє місце” [37].

7 листопада 2002 року у своїй промові в Канадському центрі етики і
корпоративної політики (Canadian Centre for Ethics and Corporate Policy)
в Торонто [38] Радник з питань етики зупинився на низці різних питань і
вперше навів нещодавні події як приклад підвищення етичних стандартів в
Канаді [39]. Радник з питань етики відзначив, що все більша увага
приділяється відповідальності міністрів, на яких покладається обов’язок
доведення того, що свої рішення вони приймають в інтересах держави, а не
у власних інтересах. Щодо аргументу Мак-Олі про те, що він
всього-навсього діяв як міністр, що відповідає за Острів Принца Едуарда,
Радник з питань етики заявив, що тут наявне до певної міри неправильне
розуміння ролі міністрів, які представляють відповідні регіони:

Якщо виходити з цієї точки зору, то їхня єдина функція полягає в
отриманні якомога більшої частки допомоги уряду для їхнього регіону. Але
мій двадцятирічний досвід роботи з міністрами від регіонів свідчить про
інше. Оттава в такому разі може виявитися досить ізольованим місцем. У
такій великій і різноплановій країні, як Канада, позиції регіонів
необхідно виносити на обговорення всього Кабінету міністрів, щоб
гарантувати прийняття рішень справді в державних інтересах. У цьому
полягає основна відповідальність міністрів від регіонів. Тому дійсно,
міністр, як політичний діяч, має важливий обов’язок працювати на користь
своєї провінції. Але під сумнів ставиться традиція пошуку при цьому
друзів і політичних прибічників. І ця неприпустимість деяких традиційних
поглядів торкається не лише питань фінансового плану. Вона стосується
укріплення підвалин життя всього суспільства.

На завершення і, можливо, як репліку на адресу підтримки, висловленої
Прем’єр-Міністром щодо Мак-Олі, Радник з питань етики зазначив, що
позиція керівництва завжди є основною запорукою покращення етики
поведінки: “Все зводиться до керівництва. Керівники встановлюють етичні
стандарти організацій, які вони очолюють. Вони підтримують поширення
певних цінностей і можуть як заохочувати етичну поведінку, так і карати
за її порушення”.

Лоренс Мак-Олі продовжує представляти свій виборчий округ Кардігана як
депутат Парламенту.

Література

Conflict of Interest and Post-Employment Code for Public Office Holders,
див. http://strategis.ic.gc.ca/SSG/oe00002e.html

Kenneth Kernaghan, The Ethics Era in Canadian Public Administration,
Research Paper No.19, Canadian Centre for Management Development, June
1996

Canada, President of the Privy Council, Members of Parliament and
Conflict of Interest, July 1973

Canada, House of Commons Debates, 29th Parliament, First Session, volume
V, 1973, 18 July 1973

Canada, Ethical Conduct in the Public Sector, Report of the Task Force
on Conflict of Interest, May 1984

Canada, Commission of Inquiry into the Facts of Allegations of Conflict
of Interest Concerning the Honourable Sinclair M. Stevens, 1987

Bill C-114, the Members of the Senate and House of Commons Conflict of
Interest Act.

The Liberal Party of Canada, Creating Opportunity: The Liberal Plan for
Canada, Ottawa, 1993

Canada, Office of the Ethics Counsellor, The Report of the Ethics
Counsellor on the Activities of the Office of the Ethics Counsellor to
September 30, 2002

Nancy Averill and John Szekula, The Federal Conflict of Interest and
Post-Employment System: From Principles to Prescriptions, as found in
Ethical Conduct and Public Office: Practices and Prescriptions, Public
Policy Forum, 2002

Canada, Office of the Ethics Counsellor, Reporting Relations of the
Ethics Counsellor, 19 May 1999. див.: HYPERLINK
“http://strategis.ic.gc.ca/SSG/oe01113e.html”
http://strategis.ic.gc.ca/SSG/oe01113e.html

В канадській системі партія, яка набирає найбільшу кількість голосів у
виборчих округах, переважно формує уряд, а голова цієї партії стає
Прем’єр-міністром. Прем’єр-міністр, як правило, вибирає з-поміж обраних
членів Парламенту тих, хто даватиме йому поради, і разом з
Прем’єр-міністром ці люди називаються “Урядом”. Більшість цих “радників”
очолюють урядові міністерства і називаються “міністрами”.
Прем’єр-міністр і міністри формують так званий “Кабінет”. Крім того,
існують ще два інші види вищих посадових осіб: “державні секретарі” та
“парламентські секретарі”. Державний секретар – це член Парламенту від
правлячої партії, призначений для того, щоб надавати допомогу міністрові
Кабінету щодо певних питань, віднесених до компетенції останнього.
Державні секретарі є членами Уряду, але не є членами Кабінету.
Парламентські секретарі – це члени Парламенту від правлячої партії, які
допомагають міністрам Кабінету виконувати їхні обов’язки. Наприклад,
парламентський секретар може відповідати на запитання депутатів Палати
громад від імені міністра в разі відсутності останнього. Парламентські
секретарі не є членами ні Кабінету, ні Уряду.

Призначення на посаду федерального державного службовця в Канаді
здійснюється двома шляхами: урядовим органом або Комісією з питань
державної служби (Public Service Commission), яка є незалежним органом,
що стоїть на сторожі цінностей професійної державної служби:
компетентності, безпартійності і принципу представництва. Призначення
особи на певну посаду Комісією з питань державної служби переважно
здійснюється після проведення відкритого конкурсу і на відміну від
призначень урядовими органами є неполітичним за характером. Радник з
питань етики займається виключно особами, призначеними на політичні
посади. На звичайних державних службовців, що обіймають неполітичні
посади, поширюється окрема система.

Служба Радника з питань етики також відповідає за дотримання положень
Закону про реєстрацію лобістів (Lobbyists Registration Act) та Кодексу
поведінки лобістів (Lobbyists Code of Conduct). Ці окремі напрями
діяльності Радника з питань етики у цьому дослідженні не висвітлюються.

Помічник заступника начальника служби реєстрації входив до Міністерства
у справах споживачів і корпорацій (яке зараз називається Міністерством
промисловості) і підпорядковувався Начальнику служби реєстрації. Крім
того, Начальник служби реєстрації відповідав за реєстрацію та видачу
документів, що вимагаються різними законами і нормативними актами, а
також за відповідне використання і збереження Великої печатки Канади.

Секретаріат Таємної ради є основним органом державної служби, який
забезпечує підтримку Прем’єр-міністра і Кабінету. Секретаріат Таємної
ради відповідає за розробку та узгодження загальної урядової політики. В
Секретаріаті Таємної ради працюють понад 300 професійних державних
службовців: від канцелярських працівників і юрисконсультів до технічних
і наукових спеціалістів, відряджених до цього органу з різних відомств.
Таємною радою керує Секретар Таємної ради, найвищий за рангом державний
службовець в Канаді. Починаючи з 1940 року, Секретар Таємної ради
одночасно є і Секретарем Кабінету. Функції і значення Секретаря значною
мірою залежать від того, в яких стосунках з Прем’єр-міністром перебуває
людина, яка обіймає цю посаду. Основна функція Секретаря полягає в
наданні порад і підтримки Прем’єр-міністру в справах, яким він як голова
уряду приділяє особливу увагу. Прем’єр-міністр звертається до Секретаря
за порадою щодо призначення на вищі державні посади, організації уряду
та системи прийняття рішень у Кабінеті міністрів, визначення загальних
напрямів політики, підтримки ефективної взаємодії з урядами провінцій і
територій та ряду інших питань. Секретар Кабінету міністрів допомагає
Прем’єр-міністру підтримувати єдність Кабінету і здійснювати керівництво
цим органом.

Робочу групу очолювали Мітчелл Шарп (Mitchell Sharp) і Майкл Старр
(Michael Starr), колишні члени Парламенту, тому цей звіт також відомий
як звіт Шарпа-Старра.

У засобах масової інформації та Палаті громад, зокрема, прозвучали
заяви, що ніби-то Сінклер Стівенс (Sinclair M. Stevens), міністр з
питань регіонального економічного розвитку, іноземних інвестицій і
приватизації, мав приватні фінансові справи з окремими особами чи
фірмами, які працювали з його міністерством.

Проект C-46 Закону про конфлікт інтересів членів Сенату і депутатів
Палати громад припинив своє існування 12 травня 1991 року, коли в роботі
Парламенту була оголошена перерва; Проект C-43 Закону про конфлікти
інтересів членів Сенату і депутатів Палати громад було внесено на
розгляд 22 листопада 1991 року, а проект C-116 Закону про конфлікти
інтересів держаних посадових осіб – 11 березня 1993 року. Обидва ці
законопроекти (C-43 і C-116) припинили своє існування, коли 8 вересня
1993 року Парламент було розпущено.

Заява, яку підписують державні посадові особи з метою забезпечення
дотримання положень Кодексу поведінки, передбачає так званий “блайнд
траст” (англ. “blind trust”, в дослівному перекладі “сліпий траст”). Це
особливий вид довірчих відносин, при яких особа, якій передається право
управління майном державної посадової особи на основі довірчої
власності, приймає усі інвестиційні рішення при управлінні цим майном
без вказівок чи контролю з боку самої державної посадової особи.

Деяке майно, наприклад, майно, що перебуває в особистому вжитку
державної посадової особи та її сім’ї і не використовується в
комерційних цілях, не підлягає декларуванню і відчуженню.

Коли така діяльність пов’язана з виконанням офіційних обов’язків, то
вона може допускатися як виняток за умови отримання згоди
Прем’єр-міністра або Радника з питань етики, але в цьому разі державна
посадова особа повинна публічно заявити про свою участь у такій
діяльності або роботу на керівній чи іншій офіційній посаді, вказаній у
конфіденційному звіті.

Якщо Прем’єр-міністр приймає рішення зменшити цей строк, він має в
письмовій формі повідомити про це відповідну колишню посадову особу.

Служба не підмінює собою поліцію, прокуратуру і суди, коли йдеться про
порушення Кримінального кодексу. Справами, пов’язаними з хабарництвом і
так званою “торгівлею впливом” (зловживанням посадовим становищем за
винагороду), займається поліція і судові органи.

Генеральний повірений історично підпорядкований Генеральному прокурору,
для якого Генеральний повірений відігравав роль заступника. Таке
підпорядкування Міністру юстиції (який одночасно є і Генеральним
прокурором) зберігалося до 1959 року, коли Генарального повіреного було
уповноважено діяти самостійно в разі відсутності Міністра юстиції.
Зрештою в 1966 році Генеральний повірений став повноправним міністром і
очолив окреме відомство: Міністерство Генерального повіреного. Це
міністерство об’єднало три оперативні служби: Королівську кінну поліцію
Канади (Royal Canadian Mounted Police), Виправну службу Канади
(Correctional Service of Canada) і Національну комісію з питань
умовно-дострокового звільнення (National Parole Board). У 1984 році було
створено окрему службу національної безпеки – Службу безпеки Канади
(Canadian Security Intelligence Service), яка стала четвертим
оперативним підрозділом цього міністерства.

Традиційно Прем’єр-міністр намагається, щоб кожна провінція була
представлена в Кабінеті принаймні одним міністром.

Казначейство є одним з комітетів Кабінету. Воно відповідає за
управління державною службою і виступає в ролі федерального працедавця.

До цієї групи також входили такі заклади, як Університет м.Монктона
(University of Moncton) провінції Нью-Брансвік, Університет м.Акейдії
(Acadia University) провінції Нова Шотландія і Коледж Шерідана (Sheridan
College), що знаходиться у провінції Онтаріо.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020