Реферат на тему:
Організація захисту неповнолітніх у кримінальному судочинстві США
Аналізуючи чинне українське законодавство та практику його
застосування, можна констатувати, що в нашій державі сьогодні, на жаль,
існують певні проблеми, що стосуються організації захисту в
кримінальному судочинстві, особливо у відношенні малозабезпечених та
неповнолітніх. Безперечно, дані проблеми потребують свого законодавчого
вирішення. Проте законотворча діяльність не буде достатньо ефективною,
якщо при підготовці і прийнятті законів не враховувати відповідний
досвід інших країн, практику застосування аналогічних
нормативно-правових актів. Тому в цьому напрямку цікавим повинне бути
дослідження організації захисту неповнолітніх у США, країні, стандарти
якої у сфері охорони прав та свобод людини історично нерідко були
взірцем для інших держав. Окремі аспекти даного питання знайшли своє
відображення у роботах ряду вчених: С.А. Кабілової, Е.Б. Мельникової,
В.І. Шишкіна та інших авторів [1], проте окремого повноцінного свого
дослідження ця проблема поки що не отримувала. Завданням даної статті є
виділення та характеристика особливостей організації захисту
неповнолітніх у кримінальному судочинстві США з метою вивчення
можливостей запозичення позитивного американського досвіду для потреб
правової системи України, зокрема для посилення юридичних та соціальних
гарантій дітей, залучених до сфери кримінального процесу.
Для Сполучених Штатів Америки характерна особлива система захисту
неповнолітніх у кримінальному судочинстві. Це обумовлено рядом
особливостей правової системи цієї держави. Історично США були
батьківщиною першої у світі системи ювенальної юстиції. Так, у Чикаго
(штат Іллінойс) 2 липня 1899 року був створений перший суд у справах
неповнолітніх. Пізніше мережа таких судів поширилась по всій країні.
Мета суду в справах неповнолітніх полягала не стільки в тому, щоб судити
злочинців, скільки в тому, щоб знаходити рішення, які найкращим чином
відповідають інтересам і дитини, і суспільства. Щоб захистити дитину від
розголосу, засідання були закритими. Суд у справах неповнолітніх міг
вживати профілактичних заходів до “потенційних правопорушників” і
засуджувати їх до невизначеного строку ув’язнення, щоб кожна дитина
могла “перевиховуватися” стільки, скільки потрібно. Для керівництва і
контролю за неповнолітніми після їх звільнення була введена система
пробації. Система подібних судів поширилася також в інших країнах. У США
до 1924 року спеціальні суди у справах неповнолітніх були утворені у
всіх штатах держави, окрім двох [2, с.10].
Таким чином у першій половині 20 століття у США сформувалася система
ювенальної юстиції, основним принципом якої був пріоритет виховання
дитини перед її покаранням.
Основними рисами судочинства у справах неповнолітніх у таких судах була
неформальність і максимальна індивідуалізація судового процесу. Центром
судочинства визнавалась особистість неповнолітнього. При призначенні
покарання за вчинений злочин суд повинен був виходити не з
характеристики самого діяння, а з особи порушника, оцінки того,
наскільки він здатний виправитись. Хоча по справах про тяжкі злочини
допускалась передача неповнолітнього у загальний кримінальний суд, де
судочинство щодо нього здійснювалося за правилами, встановленими для
дорослих підсудних.
Однією з головних переваг процесуальної невизначеності та неформальності
судочинства називалась оперативність вирішення справ неповнолітніх.
При бажанні неповнолітнього участь адвоката в справі не виключалася,
проте, звичайно, мова про забезпечення підлітку захисника у справі, при
неспроможності того самостійно його запросити, у той час не йшла.
Вважалося, що участь адвоката a priori передбачає наявність конфлікту
між інтересами неповнолітнього та інтересами держави і не сприяє
неформальності процесу, надаючи йому більшої схожості з процедурою
розгляду справ у загальнокримінальних судах.
Проте з розвитком системи судочинства саме ті риси, які визнавались
найбільшими цінностями даної системи – неформальність і максимальна
індивідуалізація процесу – почали все частіше викликати занепокоєння у
американських юристів, оскільки вони досягались за рахунок відсутності
яких-небудь процесуальних гарантій і породжували небезпеку порушення
прав неповнолітніх, а також загрожували неповнотою розслідування,
прогалинами в доказовій базі, сумнівами стосовно джерел їх отримання. На
той час вважалося, що неналежність правової процедури компенсується
певними перевагами – більшою турботою про неповнолітнього.
Проте вже по справі Кент проти США (1966) Верховний Суд США вперше в
історії країни визнав право неповнолітнього на певні процесуальні
гарантії в дитячому суді, зокрема на “належну правову процедуру і
справедливе поводження” та право адвоката неповнолітнього ознайомитись з
матеріалами справи, якими обґрунтовується передача неповнолітнього в
“дорослий” суд. Суд визнав, що при повністю невизначеній процедурі за
відсутністю процесуальних гарантій неповнолітні можуть не отримати ні
того захисту, яким користуються дорослі, ні турботи, яка декларується
стосовно дітей [3, с.4].
Ще суттєвішими доповненнями збагатився принцип належності правової
процедури у справі Голта. Верховний Суд США визначив, що у справах, які
можуть завершитись ув’язненням, неповнолітні мають право на повідомлення
про судовий розгляд, на захисника, на опитування свідків та на захист
від самообмови. Верховний Суд недвозначно заперечив базову роль принципу
турботи в ювенальній юстиції, визнавши його “туманним і сумнівно
обґрунтованим” [3, с.1-2].
Відтоді процедура розгляду справ неповнолітніх зазнала ще деяких змін,
проте найістотніший вплив на забезпечення права на захист неповнолітніх
у кримінальних справах відіграли саме ці два рішення Верховного Суду
США.
Таким чином, станом на сьогодні справи неповнолітніх розглядаються в
спеціалізованих дитячих судах, а деякі справи про тяжкі злочини або ті,
в яких виправлення особи заходами, передбаченими для неповнолітніх,
визнається неможливим, можуть передаватися у загальнокримінальні суди.
Порядок передачі таких справ відрізняється в залежності від штату.
Якщо проаналізувати порядок забезпечення права на захист неповнолітнім у
кримінальному судочинстві, то можна помітити ряд суттєвих відмінностей у
порівнянні з українським законодавством.
Так, законодавством США не передбачено обов’язкової участі захисника у
кримінальних справах щодо неповнолітніх, хоча участь захисника може бути
визнаною обов’язковою у конкретній справі.
Крім того, у США державою неповнолітньому забезпечується захисник лише в
тому разі, коли в результаті розгляду справи до неповнолітнього може
бути застосована інституалізація (тобто поміщення в закриту
виправно-трудову чи виховну установу).
Відсутність інституту обов’язкової участі захисника у справах
неповнолітніх викликає критику і в самій країні. В доповіді,
підготовленій для Міжнародного огляду кримінальної політики, в якій
аналізується практика забезпечення захисниками неповнолітніх у США,
говориться, що “хоча неповнолітні мають конституційне право бути
представленими адвокатом, порушення цього права є швидше правилом, аніж
винятком. У багатьох штатах менше половини неповнолітніх, визнаних
винними, отримували допомогу адвоката, на яку вони мають конституційне
право. За даними деяких досліджень, у половині штатів майже половина чи
й більше правопорушників не мали адвокатів, в тому числі багато молодих
людей, щодо яких були визначні міри покарання у вигляді направлення у
спеціальні заклади чи позбавлення волі”. В доповіді робиться висновок,
що по мірі посилення карального ухилу судів для неповнолітніх, тенденція
якого спостерігається у США, право на адвоката набуватиме ще більшого
значення [4, с.93].
Відповідно до іншого дослідження, проведеного в США, не було жодного
штату, де адвокати представляли хоча б 50% неповнолітніх [5, с.185].
В останні роки, справді, в Сполучених Штатах змінюються підходи до
правосуддя стосовно неповнолітніх. Дедалі сильнішим є тяжіння до
визнання покарання, а не реабілітації порушника, основною метою
правосуддя [3, с.5]. Все більше штатів переглядають законодавство щодо
неповнолітніх в бік посилення відповідальності. За період з 1992 по 1997
роки у 16 штатах з’явились норми, що вимагають обов’язкового призначення
за вчинення окремих тяжких і насильницьких злочинів позбавлення волі,
встановлюючи при цьому мінімальні строки такого ув’язнення (mandatory
sentencing). Поширюється практика призначення неповнолітнім змішаних
покарань – коли за один злочин одночасно призначаються і “дитяче”, і
“доросле” покарання. Збільшується кількість автоматичних передач
неповнолітніх з дитячих у загальнокримінальні суди в силу закону чи на
розсуд прокурора, без попереднього розгляду доцільності такої передачі
дитячим судом. На сьогоднішній день у США серйозну тривогу викликають
випадки нехтування інтересами неповнолітніх в судах, тенденції до
збільшення ролі позбавлення волі у відповідь на зростання рівня
злочинності неповнолітніх. Багато штатів змінили мету свого ювенального
законодавства, роблячи наголос на покаранні та громадській безпеці, а не
на вихованні дітей, санкції стали суворішими, все більше неповнолітніх
позбавляються волі [6, с.1].
Такі обставини визначають підвищення ролі захисту в кримінальних справах
неповнолітніх.
Захист в кримінальному судочинстві у справах неповнолітніх здійснюється
адвокатами. Адвокати можуть брати участь як за запрошенням, так і за
призначенням. Захист за угодою здійснюється, як правило, приватними
адвокатами, яких запрошують або самі неповнолітні, або їх родичі.
Але особливий інтерес у цьому відношенні становить досвід США у
організації захисту осіб, які через малозабезпеченість не спроможні
запросити захисника, зокрема і у справах неповнолітніх. Шоста поправка
до Конституції США гарантує кожному обвинуваченому право на захисника.
Це право розуміють так, що у всіх справах, крім справ про малозначні
злочини, які не можуть закінчитись ув’язненням, незаможні обвинувачені
мають право на адвоката. Причому держава може, попередньо з’ясувавши їх
матеріальні можливості, нести частину чи всі витрати на послуги
захисника. Вирішення даного питання поставлено в країні на досить
серйозний рівень. Досить сказати, що щорічно мають місце в середньому 90
тис. випадків призначення захисників для таких осіб, а розмір
компенсації адвокатам за роботу за призначенням щороку досягає 300 млн.
доларів [7, с.65]. У країні захист за призначенням здійснюється як через
спеціально створені для цих потреб організації захисників, так і
звичайними адвокатами. На сьогодні представництво малозабезпечених
клієнтів розподіляється майже порівну між працівниками організацій
захисників та індивідуально призначеними адвокатами [7, с.69].
В усіх штатах розроблені власні системи забезпечення виконання Шостої
поправки до Конституції США. Програми захисту незаможних, наприклад,
забезпечують представництво 90% всіх обвинувачених у справах про
незаконний обіг наркотиків [8, с.31].
У США існує три базові моделі забезпечення захисту незаможним
обвинуваченим: призначення приватних адвокатів у кожній конкретній
справі, контрактна система і програми державних захисників [8, с.32].
Перша модель передбачає призначення приватних адвокатів для забезпечення
захисту незаможних обвинувачених. Багато менш досвідчених адвокатів,
практикантів із задоволенням беруть участь в цих програмах у зв’язку з
можливістю отримання досвіду. Призначення адвокатів здійснюється у двох
формах – за принципом ad hoc (ad hoc – лат. “для цього випадку”) або за
скоординованим принципом. Суть першої в тому, що захисники призначаються
з-поміж приватних адвокатів без дотримання методу ротації та без
спеціальних вимог щодо кваліфікації адвоката. Часто призначаються
адвокати, які є присутніми в суді на момент приводу обвинуваченого чи
пред’явлення обвинувачення. Оплата послуг адвокатів здійснюється або за
погодинними ставками, або за визначеною сумою за справу. Скоординоване
призначення адвокатів полягає у наявності певних вимог щодо їх
кваліфікації і забезпечує вищий рівень нагляду, підготовки і підтримки
адвокатів. Адвокати зазвичай призначаються на ротаційній основі в
залежності від галузі їх спеціалізації та складності справи. Друга
система визнається пріоритетною щодо першої.
Контрактні системи передбачають укладення штатом, округом контрактів з
приватними адвокатами, адвокатськими фірмами чи асоціаціями щодо
забезпечення захисту незаможних у кримінальних справах. Є два основні
типи таких систем: контракти на загальну фіксовану суму та контракти з
оплатою за кожну справу. Суть першої в тому, що адвокат, фірма чи
асоціація погоджуються прийняти невизначену кількість справ у межах
погодженого періоду (найчастіше одного року). При цьому, навіть якщо
реальна кількість справ більша від прогнозованої, контрактник повинен
забезпечити представництво по цих справах без додаткової оплати. В
другому випадку адвокат, фірма чи асоціація адвокатів укладають контракт
на визначену кількість справ з фіксованою платою за кожну. Якщо ліміт
справ закінчиться, контракт можна переукласти. Суттєва перевага
контрактних систем – можливість запланувати в бюджеті суму коштів,
необхідних для цієї мети.
I ? ?
?
???????¤?$????Ae?Програми публічних захисників включають державні чи
громадські організації, укомплектовані штатними адвокатами на умовах
повного чи неповного робочого дня. В цих організаціях працюють добре
підготовлені та добре забезпечені різного роду допомогою адвокати, які
захищають малозабезпечених у кримінальних справах. Як правило, ці
програми переважно діють у великих містах.
Штатами країни розроблено велику різноманітність систем захисту
незаможних обвинувачених у кримінальних справах, в яких поєднано
наведені моделі у залежності від специфіки штату, традицій та
законодавства.
Оплата адвокатам і публічним захисникам компенсації за роботу
здійснюється, як правило, за кошти штатів чи округів. В деяких штатах
передбачено часткове покриття цих витрат за рахунок судового мита по
інших, в тому числі і цивільних, справах, та різних штрафів.
В межах даних систем функціонують також різні програми щодо захисту
незаможних неповнолітніх. При цьому однією з основних проблем для
забезпечення належного захисту є надмірна кількість справ за участю
неповнолітніх, що припадають на одного адвоката. Захисники часто не
мають часу для зустрічі з підзахисними; кошти, які виділяються для
здійснення юридичного представництва дітей у кримінальному судочинстві,
не здатні забезпечити витрат на ведення захисту. Така ситуація вимагає
певних удосконалень. Організаціями публічних захисників були розроблені
ряд додаткових програм щодо забезпечення неповнолітніх як в дитячих, так
і в “дорослих” судах необхідним захистом. В різних штатах створюються
спеціальні підрозділи організацій публічних захисників, куди входять
поряд з адвокатами також соціальні працівники різних профілів, які
надають захисникам спеціальну допомогу з окремих питань, а також можуть
виступати як свідки-експерти в суді. Адвокати, які задіяні у цих
програмах, наймають для допомоги практикантів з числа студентів, що
дозволяє їм займатись складнішими та громіздкими справами.
Наведемо кілька прикладів організації захисту неповнолітніх службами
публічних захисників різних штатів країни.
В 1992 році службою публічного захисника штату Меріленд визнано
необхідність забезпечувати всебічне представництво для неповнолітніх
клієнтів, залучених до кримінальних справ та справ про проступки. Через
необхідність вийти за межі суто юридичної допомоги, даною службою було
створено Підрозділ з обслуговування неповнолітніх клієнтів (Juvenile
Client Services Division), який включає соціальних працівників і
адвокатів. Даний підрозділ надає неповнолітнім ряд послуг. Зокрема, під
егідою Підрозділу у 1995 році був створений Відділ роботи з
неповнолітніми обвинуваченими (Youthful Defendant Unit). Його метою є
врахування особливих обставин і потреб неповнолітніх обвинувачених,
справи яких розглядаються в кримінальному суді у порядку, передбаченому
для дорослих обвинувачених. Хоча справи цих неповнолітніх розглядаються
в “дорослому” суді, закон дозволяє звертатись до суду з клопотанням про
передачу справи дитини до розгляду в ювенальний суд (суд у справах
неповнолітніх). Будучи укомплектованим одним адвокатом і одним юридичним
секретарем, Відділ має змогу представляти, звичайно, тільки частину всіх
потенційних клієнтів. Проте, зосереджуючись на даній категорії справ,
Відділ діє в тому числі і в якості ресурсу для інших адвокатів в Службі
публічного захисника, а також і для тих адвокатів, що займаються
приватною практикою. Відділ звертає увагу юристів, що успіх в
клопотаннях з приводу передачі розгляду справи до ювенального суду часто
залежить від усвідомлення суті соціальних програм, які можуть бути
застосовані до неповнолітніх, справи яких розглядаються в ювенальних
судах, і від здатності адвоката довести доцільність таких програм
судові. Відділ також допомагає фахівцям кримінально-правової
спеціалізації, які практикують в “дорослих” судах, і які часто незнайомі
з питаннями, характерними для справ про передачу справ з однієї
юрисдикції до іншої, визначати, які справи можуть бути передані в суд у
справах неповнолітніх і які норми застосовуються судом при розгляді
клопотань про передачу в іншу юрисдикцію.
В рамках Підрозділу також діє Відділ роботи із затриманими (Detention
Response Unit), який складається з молодших публічних захисників і
соціальних працівників і працює з неповнолітніми клієнтами, які
знаходяться під вартою в очікуванні судового розгляду чи направлення в
місце постійного відбування покарання. Одержавши звернення від адвоката,
Відділ з’ясовує, чи є які-небудь особливі обставини, що вказують на
можливість та важливість застосування альтернативних до затримання
заходів. Якщо робиться висновок, що обвинувачений потребує допомоги,
Відділ розпочинає як правову, так і соціальну допомогу [6, с.2-3].
В Нью-Йорку Товариство правової допомоги (The Legal Aid Society) –
головна організація міста з надання юридичної допомоги – включає два
підрозділи, які представляють неповнолітніх: Підрозділ прав
неповнолітніх (Juvenile Rights Division), який представляє дітей,
молодших 16 років, справи яких як розглядаються у сімейному суді, і
Підрозділ захисту у кримінальних справах (Criminal Defense Division), що
представляє неповнолітніх обвинувачених (13-15-річних, яким
інкримінується вчинення тяжких злочинів – т.зв. “фелоній”) і молодих
людей у віці 16 років і старших, які визнаються дорослими згідно із
законодавством Нью-Йорка. Ці підрозділи створюють спеціалізовані групи
для роботи з специфічними потребами молодих клієнтів. Так, з 1997 року у
Бронксі діє Відділ по роботі з неповнолітніми правопорушниками
(Delinquency Unit). Він включає п’ять штатних адвокатів,
адвоката-контролера, соціального працівника, і юриста-непрофесіонала.
Відділом напрацьовано досвід в специфічних галузях законодавства, що
стосується неповнолітніх. Адвокати дуже часто зустрічаються з
аналогічними справами, що дало змогу розробити методики більш
ефективного ведення справ. Адвокати також мають можливість працювати в
сферах їх особистої зацікавленості. Наприклад, один адвокат
зосереджується на дітях і сім’ях, хворих на СНІД. Адвокати обговорюють
стратегії ведення справи в суді з іншими працівниками, і таким чином
розробляється банк пропозицій для відділу.
Відділ по роботі з неповнолітніми злочинцями (Juvenile Offender Team)
Манхеттенського офісу Товариства правової допомоги представляє
неповнолітніх у віці від 13 до 15 років, справи яких розглядають в
“дорослому” кримінальному суді. Цей відділ був створений, щоб
гарантувати, що адвокати, які ведуть такі справи, є досвідченими в
питаннях, які виникають при представництві молодих клієнтів, і
проінформовані про спеціальні закони і служби, які доступні для них.
Відділ включає директора, трьох адвокатів Підрозділу захисту у
кримінальних справах, соціального працівника, слідчого, і адвоката від
Підрозділу прав неповнолітніх, який відіграє роль зв’язкової ланки з
сімейним судом. Відділ обслуговує більшість справ неповнолітніх
обвинувачених, у зв’язку з чим напрацьовано сконцентрований і
спеціалізований досвід в цій сфері. Відділ зробив значний вплив на життя
багатьох молодих людей, і розглядається можливість розширення програми в
інші міські райони [6, с.4].
Заснована Комітетом служб публічних захисників у Роксбері, штат
Масачусетс, в 1992 році, Програма захисту неповнолітніх (Youth Advocacy
Project) є комплексною, захисною ініціативою громадського спрямування,
яка поєднує юридичне обслуговування з соціальним з метою всебічного
представництва клієнтів і пошуку альтернативних до арешту і ув’язнення
заходів громадського впливу. Завдання Програми – забезпечення якісного
юридичного представництва залучених до судочинства неповнолітніх і
запобігання повторному притягненню їх до відповідальності. Спочатку
метою Програми було залучення досвідчених судових адвокатів з метою
захисту неповнолітніх обвинувачених у серйозних злочинах. Але адвокати
швидко усвідомили потребу в різноманітних соціальних службах, які б
допомагали їх клієнтам у суді, та проблеми, з якими стикаються діти,
потрапивши в орбіту кримінального судочинства. У 1993 році Програма
додатково включила до штату неюристів і стала комплексним проектом з
новаторським підходом до захисту неповнолітніх обвинувачених, причому не
тільки в суді. Окрім юридичного представництва, Програма надає допомогу
і консультації, освіту, скеровує неповнолітніх до відповідних соціальних
служб, здійснює психологічні експертизи тощо.
В даний час Програма розширилась і включає директора, його помічника,
двох старших адвокатів, трьох штатних адвокатів, трьох соціальних
працівників, спеціаліста по зв’язку з громадськістю і психолога.
Завантаженість складає більше ніж 750 справ на рік. Безкоштовна допомога
і партнерство з громадськістю і місцевими агентствами також розширилися,
стаючи найбільшими ресурсами проекту [6, с.4].
Отже, якщо оцінювати систему захисту неповнолітніх у кримінальному
судочинстві США, слід відзначити, що незважаючи на відсутність інституту
обов’язкової участі захисника в справах неповнолітніх, що, до речі,
викликає критику в самій країні, система захисту незаможних дітей стоїть
на досить високому рівні. Помітною тут є роль держави, яка здійснює
фінансування та іншу підтримку різноманітних програм захисту
неповнолітніх у кримінальному судочинстві. За наявності необхідних
ресурсів ці програми розробляють новаторські шляхи здійснення
представництва інтересів неповнолітніх, залучаючи до роботи не тільки
адвокатів, як основу захисту, а й інших фахівців, знання яких можуть
допомогти при веденні захисту, таким чином впроваджуючи комплексний
підхід до захисної діяльності. В роботі службам захисту неповнолітніх
сприяють і різноманітні інші програми, які існують в країні та
орієнтовані на дітей, зокрема, освітні, реабілітаційні, медичні тощо.
Розуміння суті послуг, які надаються цими програмами, і їх правильне
застосування може допомогти обрати альтернативні до покарання заходи,
що, безумовно, позитивно позначиться на розвитку дитини.
За допомогою творчих і винахідливих методик такі програми і служби
забезпечують всебічне і цілісне представництво для неповнолітніх
правопорушників. У цих програмах адвокати здатні не тільки ефективно
представляти молодих клієнтів в суді, але в багатьох випадках також
чинити довготривалий вплив на їхні життя.
Вітчизняна юридична думка завжди виступала за доцільність запровадження
спеціалізації адвокатів, які б займалися захистом неповнолітніх у
кримінальному судочинстві, проте на практиці такого досягти було важко.
У США питання спеціалізації адвокатів на веденні справ дітей завдяки
наявності спеціальних програм фактично вирішене, що, безумовно,
позитивно впливає на ефективність охорони прав та законних неповнолітніх
у кримінальному процесі.
Таким чином, система судочинства США пропонує багато оригінальних
вирішень проблем, які виникають при захисті неповнолітніх у
кримінальному процесі, особливо, при захисті малозабезпечених
неповнолітніх. Окремі з них можуть бути запозичені і нашою правовою
системою. Найбільшої уваги та наслідування заслуговує ставлення держави
до проблем захисту незаможних обвинувачених, і, насамперед,
неповнолітніх. Тільки при наявності розуміння та належної підтримки з
боку держави можна побудувати ефективну систему захисту за призначенням
в кримінальному судочинстві. І якщо на даний момент подібні підходи в
Україні започаткувати складно в силу відомих соціально-економічних
труднощів у країні, то з часом, віриться, держава буде спроможна
приділяти більшу увагу та необхідні ресурси цим проблемам, і тоді можна
буде звернутися до досвіду інших країн, які досягли в цих питаннях
певного прогресу, зокрема, Сполучених Штатів Америки. У той же час до
такого запозичення необхідно підходити з обережністю, ретельно вивчити
можливі наслідки перенесення на український ґрунт зарубіжної практики
для отримання найбільшого ефекту.
Література
Кабилова С.А., Штыкова Н.Н. Суды по делам несовершеннолетних в США,
Англии и России. Сравнительно-правовой анализ. – Муром: 2000. – 127 с.;
Курдова А.В. Право малоимущих обвиняемых на защиту в уголовном процессе
США// Госудорство и право. – 1998. – №10. – с.106-109; Ларин А.М.,
Мельникова Э.Б., Савицький В.М. Уголовный процесс России. Лекции-очерки.
– М.: Бек, 1997. – 315 с.; Мельникова Э.Б. Правосудие по делам
несовершеннолетних: История и современность. – М.: Наука, 1990. – 120
с.; Шишкін В.І. Забезпечення прав людини в судочинстві США
(організаційні і процесуальні засади). – К.: Інститут міжнародних
відносин Київського національного університету ім. Т.Шевченка, 2000.
Правосудие в отношении несовершеннолетних. Innocenti digest. ЮНИСЕФ,
1998.-24с.
Minorities in the Juvenile Justice System.// Bulletin: Juvenile Justice:
A Century of Change. December, 1999.
Фелд Бэрри. Для несовершеннолетних только обстоятельства дела, наказание
против перевоспитания и разница между ними.//Международный обзор
уголовной политики. Специальный сдвоенный выпуск, посвященный
международной перспективе в области правосудия для несовершеннолетних. –
№№39, 40. – Нью- Йорк, ООН, 1990. – 174с.
Horowitz D. The Courts and Social Policy. – Washington, D.C., Brookings,
1977.
Puritz P., Wan Long Shan W. Innovative Approaches to Juvenile Indigent
Defense.// OJJDP. Juvenile Justice Bulletin. December, 1998. – p.8.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
