.

Запобігання помилкам у кваліфікації злочинів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
272 3127
Скачать документ

Реферат на тему:

Запобігання помилкам у кваліфікації злочинів

Питання про запобігання помилок у кваліфікації злочинів має важливе
теоретичне і практичне значення. Його правильне вирішення пов’язане з
вирішенням важливого соціального і правового завдання забезпечення
правильного застосування кримінального закону та зміцнення законності у
державі.

Проблема помилки в кваліфікації злочинів не є новою для юридичної науки.
Однак в літературі вказана проблема не знайшла достатнього вирішення.
Окремі її аспекти розглядались такими науковцями як Ф.Г. Бурчак,
А.А. Герцензон, А.С. Горелік, Б.А. Курінов, В.І. Малихін,
В.О. Навроцький, А.В. Наумов, І.Я. Клівер, В.А. Якушин та М.М. Вопленко.
Цими авторами зроблений значний внесок в теоретичне обгрунтування
проблеми помилок в кваліфікації злочинів, розробку наукових основ її
вирішення, однак цілісного вчення про виявлення та виправлення помилок в
кваліфікації злочинів так і не було створено.

Зокрема в науці залишаються ще невирішеними такі питання як попередження
помилок в кваліфікації злочинів та виправлення помилок в кваліфікації
злочинів.

Цілями цієї статті є висвітлення поняття попередження помилок в
кваліфікації злочинів та визначення видів засобів їх попередження.

Запобігання помилкам у кваліфікації злочинів означає створення таких
загальних умов та обстановки, коли такі помилки не допускаються, а
допущені помилки виявляються та усуваються. Для цього повинні
застосовуватися різноманітні заходи, зміст яких визначається видами та
характером факторів, які обумовлюють помилки у кваліфікації злочинів.

Серед заходів запобігання помилкам у кваліфікації злочинів найбільш
важливими видаються ті, які стосуються: вдосконалення законодавства;
підвищення професійного рівня осіб, які здійснюють кваліфікацію
злочинів; проведення виховних заходів, спрямованих на підвищення
вимогливості до результатів своєї роботи; надання можливості учасникам
процесу більш активної участі у забезпеченні правильної кваліфікації;
матеріального забезпечення учасників процесу.

Чи не найважливіше значення серед заходів, спрямованих на запобігання
помилкам у кваліфікації злочинів, має вдосконалення законодавства.
Загальновизнано, що чим стабільніше, простіше і зрозуміліше
законодавство, тим менше помилок у кваліфікації злочинів допускається
особами, що проводять кримінально-правову кваліфікацію.

І, навпаки, значна частина допущених помилок у кваліфікації злочинів є
прямим породженням недосконалості чинного кримінального законодавства.
Серед найбільш істотних недоліків кримінального законодавства, які
стають на заваді правильній кваліфікації злочинів, в літературі
називають:

невитриманість термінології;

використання оціночних понять, які завідомо не піддаються встановленню;

використання для роз’яснення змісту оціночних понять невдалих критеріїв;

відсутність роз’яснення змісту термінів, що використовуються у КК
України;

використання бланкетних диспозицій при відсутності нормативних актів
інших галузей права, до яких відсилає кримінально-правова норма [1].

До факторів помилок у кваліфікації злочинів, пов’язаних з недоліками
кримінального законодавства, які вже відзначалися в літературі, слід
віднести й те, що не було притаманне КК України 1960 року – колізії між
нормами Загальної і Особливої частини, непослідовність законодавця при
виділенні спеціальних норм, неузгодженість санкцій за окремі злочини.

Прийняття та введення в дію нового КК України спрямоване на поліпшення
якості кримінального законодавства. А тим самим і усунення негативних
факторів, які породжують помилки у кваліфікації злочинів. Однак, вже
перший досвід застосування КК України 2001 року показав, що новий кодекс
поряд з очевидними позитивними рисами містить і немало суперечливих чи
неясних положень. Вони об’єктивно виступають джерелами помилок у
кваліфікації. Повний і систематичний аналіз положень Загальної і
Особливої частин нового КК України потребує тривалого часу, значних
зусиль і явно виходить за межі цієї роботи. Все ж, для підтвердження
тези про те, як недоліки законодавства впливають на помилки у
кваліфікації злочинів, наведемо ряд доволі разючих, на наш погляд,
прикладів.

Так в ч.6 ст.27 Загальної частини КК України говориться про те, що не є
співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і
засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих
злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які
вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у
випадках, передбачених ст.198 та ст.396 КК України. Однак, такий випадок
передбачений і ст.256 КК України, за якою кримінальна відповідальність
настає за заздалегідь не обіцяне укриття злочинної діяльності учасників
злочинних організацій шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних
засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних
паперів.

Ще один приклад, на який важко не звернути увагу. Він стосується
регламентації відповідальності за організовану злочинну діяльність –
проблемі, якій останнім часом приділяється чи не найбільш пильна увага.
Новий КК України, на відміну від раніше діючого, визначає загальне
поняття злочинної організації, яке чомусь не узгоджене з вирішенням
відповідних питань в статтях Особливої частини КК України. Так із ч.4
ст.28 КК України випливає, що злочинна організація має місце тоді, коли
вона створюється “з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо
тяжких злочинів учасниками цієї організації”, тобто однозначно вказано,
що про злочинну організацію не можна вести мову, коли не доведено мети
вчинення кількох злочинів. В той же час, в ч.1 ст.255 КК України
передбачена відповідальність за “створення злочинної організації з метою
вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину”, в ст.257 КК України
передбачено відповідальність за “організацію озброєної банди з метою
нападу”, “участь у…нападі” – тобто, статті Особливої частини
передбачають відповідальність за діяльність злочинної організації, яка
обмежується вчиненням і одного злочину.

А в ст.32 КК України передбачено, що повторністю злочинів визнається
вчинення двох або більше злочинів передбачених тією самою статтею
Особливої частини цього Кодексу, тобто законодавче визначення
повторності виходить з того, що вона передбачає повторність тотожних
злочинів. Поняття ж повторності щодо найбільш поширених в
правозастосовній практиці злочинів, яке наведене в примітці 1 до ст.185
КК України, базується на повторності однорідних злочинів, передбачених
не тільки тією самою, але й іншими статтями Особливої частини КК
України.

В таких та подібних ситуаціях важко, а то й неможливо визначити, хто
допустив помилку – той хто брав за основу положення статей Загальної
частини, чи той хто керувався статтями Особливої частини. Так чи інакше,
суперечливість законодавства є джерелом помилок у кваліфікації злочинів.

Значна частина труднощів в застосуванні нового КК України стосується
визначення співвідношення між загальними і спеціальними нормами. Так, не
викликає сумніву що виділення окремої статті “Пошкодження релігійних
споруд чи культових будинків” (ст.178 КК України)[2] було спрямоване на
посилення відповідальності за посягання на такого роду предмети. Однак,
виділяючи спеціальну норму із загальних про умисне знищення чи
пошкодження майна, законодавець не передбачив у ст.178 КК України
кваліфікуючих ознак, які містяться в ч.2 ст.194 КК України. Тому
пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку
шляхом підпалу, вибухом або іншим загальнонебезпечним способом повинні
кваліфікуватися все одно за ст.178 КК України, а факт наявності
кваліфікуючих ознак не враховується, відповідальність внаслідок цього по
суті пом’якшується. Тому цілком обгрунтованими були пропозиції про
виключення статті про пошкодження релігійних споруд чи культових
будинків з проекту КК України [3]. Те, що вони проігноровані
законодавцем, потягло за собою неузгодженість між вказаними загальною і
спеціальною нормами. Внаслідок цього, виникла ситуація, при якій
пошкодження релігійних чи культових споруд шляхом підпалу, вибухом або
іншим загальнонебезпечним способом може бути кваліфіковане не лише на
наведеним вище варіантом, який видається правильним, але й за ч.2 ст.194
КК (щоб врахувати спосіб вчинення злочину) чи навіть за сукупністю
ст.178 та ч.2 ст.194 КК. Тим більше, що рішення про юридичну оцінку
пошкодження релігійних чи культових споруд звичайно приймається в умовах
збурення громадської думки, вимог про найсуворіше покарання
послідовників Герострата [4]. І важко однозначно стверджувати, що при
такій нечіткості кримінального закону буде неухильно дотримуватися
правило про необхідність при вирішенні питань конкуренції загальної та
спеціальної норм не враховувати санкції статей Особливої частини КК
України.

Введення в дію нового кримінального закону (тим більше враховуючи його
нечіткість, інколи суперечливість, інші огріхи) пов’язано з необхідністю
значних зусиль по його вивченню, уясненню нових положень, вироблення
алгоритмів застосування. Поспішність у введенні в дію нового КК України
істотно ускладнила становище насамперед юристів-практиків, стало ще
одним джерелом помилок у кваліфікації злочинів. Між прийняттям КК
України 2001 року та введенням його в дію пройшло менше 5 місяців, а
якщо рахувати від часу офіційного публікування, то й того менше часу.
Принагідно зауважимо, що у Швейцарії Кримінальний кодекс було прийнято в
1937 році, а введено його в дію в 1942 році [5].

Слід відзначити, що вивчення положень КК України 2001 року спочатку
відбувалося в умовах недостатності наукових публікацій. Вони, переважно,
почали з’являтися вже після набрання чинності новим КК України. До того
ж рівень окремих коментарів нового КК України [6] викликав неоднозначну
оцінку. Наступні ж коментарі, які готувались дещо довше, були
підготовлені на більш високому рівні [7].

Наукова розробка положень нового КК України, видання літературних джерел
сприяють запобіганню помилок у кваліфікації злочинів. Звісно ж за умови
високої вимогливості авторів до рівня своїх робіт, апробації теоретичних
положень в правозастосовній діяльності.

Важливу роль у виробленні позицій теоретиків і практиків з питань
застосування нового КК України відіграють наукові конференції, семінари,
симпозіуми, тощо. Найбільш представницькими за колом учасників та за
рівнем обговорення була міжнародна науково-практична конференція
“Питання застосування нового Кримінального кодексу України” 25 – 26
жовтня 2001 року в м.Харкові та круглий стіл, проведений в Інституті
держави і права імені М. Корецького НАН України 21 листопада 2001 р. на
тему “Проблеми реалізації нового Кримінального кодексу України”. Там
обговорювались важливі проблеми, однак на жаль висунуті тези і їх
вирішення навряд чи дійшли до пересічних суддів слідчих і прокурорів,
незважаючи на те, що відповідні матеріали були опубліковані.

В зв’язку з наявністю численних недоліків в чинному кримінальному
законодавстві, які є потенційним джерелом помилок в кваліфікації
злочинів, виникає питання про те, якою має бути доля нещодавно
прийнятого КК України. З цього приводу в середовищі теоретиків і
практиків існують різноманітні підходи, які неодноразово висвітлювались
на науково-практичних конференціях, семінарах та нарадах. Одні (серед
них члени робочої групи з підготовки проекту нині діючого КК України)
вважають, що можна обмежитися змінами та уточненнями положень КК; інші ж
виступають за те, що слід готувати нову редакцію КК України 2001 року, а
то й розпочати підготовку проекту нового КК України.

Видається, що правильне рішення, як це часто буває, знаходиться
посередині. Не можна відкладати усунення тих недоліків, які
перешкоджають правильному застосуванню кримінально-правових норм,
зокрема зволікати з усуненням відзначених вище колізій. Що ж стосується
термінологічних неточностей чи неузгодженостей (наприклад між поняттям
вбивства в ч.1 ст.115 КК України і використання терміну “вбивство” в
ст.119 КК України) то з їх виправленням можна почекати, напрацювати
досвід застосування кримінально-правових норм і тоді комплексно
вирішувати проблему підвищення якості кримінального законодавства.

В умовах введення в дію нового кримінального законодавства України,
відсутності стабільної практики застосування його норм, важливу роль у
запобіганні помилкам в кваліфікації злочинів відіграють роз’яснення
Верховного Суду України щодо застосування тих чи інших норм права.
Протягом більш ніж року з моменту прийняття нового Кримінального кодексу
України Верховний Суд України вичікував, не висловлюючи своєї позиції
щодо дискусійних питань застосування КК України 2001 року. Лише 26
квітня та 31 травня 2002 року були прийняті перші Постанови Пленуму
Верховного Суду України, присвячені застосуванню КК України 2001 року.
Опубліковані ж вони були ще через кілька місяців, у №3 та №4 Вісника
Верховного Суду України за 2002 рік. З семи прийнятих Постанов Пленуму
Верховного Суду України в п’яти роз’яснювалися питання які стосувалися
кваліфікації злочинів, дві інші постанови стосуються призначення
покарання.

p

i

?На жаль в нових постановах, як і в раніше чинних, деякі найбільш гострі
питання, неправильне вирішення яких тягло за собою помилки, не
роз’яснені. Наприклад, на практиці неодноразово виникало питання про те,
як в кваліфікувати крадіжку наркотичних засобів, вартість яких досягає
чи перевищує 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – слід
кваліфікувати скоєне лише за ст.308 КК України чи потрібно додатково
застосувати й відповідні частини ст.185 КК України. Неоднозначно
вирішується питання при кваліфікації купівлі наркотичних засобів по
підробленому рецепту. Роз’ясняючи питання про необхідну оборону,
Верховний Суд України обійшов питання про оцінку використання захисних
пристроїв.

Крім всього іншого, Верховний Суд України не визначився з тим чи є
чинним його попередні постанови. Пленум Верховного Суду України,
приймаючи названі нові постанови, не вказав, чи слід керуватись
попередніми Постановами Пленуму Верховного Суду України, прийнятими з
питань застосування КК України 1960 р.

В такій ситуації слідчим, прокурорам та суддям досить важко
орієнтуватись в правозастосовній практиці Верховного Суду України, що
зовсім не сприяє запобіганню помилок при кваліфікації злочинів. Крім
того, не слід забувати, що під час проведення опитування суддів,
прокурорів та слідчих на питання про засоби, завдяки яким можна
запобігти помилкам у кваліфікації злочинів 31, 4% з них заявили, що
Постанови Пленуму Верховного Суду України мають першочергове значення
для уникнення помилки в кваліфікації злочинів, а 86, 3% опитаних вважає
їх найважливішим джерелом інформації про правила кваліфікації злочинів.

Звичайно, що для розуміння закону, особа, що кваліфікує злочини, повинна
мати певний рівень підготовки. Загальновизнано, що базова юридична
освіта не дає того рівня знань, навиків та вмінь, який повинен бути в
судді. Не сприяє належній якості підготовки правників і створення
багатьох вищих навчальних закладів, які не маючи відповідної
матеріальної бази та наукового потенціалу готують юристів, в тому числі
і на заочній формі навчання. На жаль, чимало випускників таких закладів
займають відповідні посади, навіть суддівські. Тому одним із важливих
засобів запобігання помилкам у кваліфікації злочинів є піднесення рівня
юридичної освіти, насамперед, спеціалізована підготовка суддів.
Керівниками судів відзначалися позитивні кроки зроблені в Україні в
цьому напрямку. Так у Національній юридичній академії України ім.
Ярослава Мудрого (м. Харків) два роки працює факультет підготовки
професійних суддів зі стаціонарною формою навчання терміном на один рік.
Цього року у складі Одеської національної юридичної академії відкрився
інститут підготовки професійних суддів [8].

Поряд з базовою освітою суддів та інших осіб, які здійснюють
кваліфікацію злочинів, важливе значення мають заходи направлені на
підвищення їх професійного рівня [9]. До таких заходів слід віднести
інститути та курси підвищення кваліфікації, стажування в вищестоящій
інстанції, щомісячні наради та ін. [10]. Проблема перепідготовки
працюючих суддів є надзвичайно гострою в Україні. Уже роки цією
проблемою майже ніхто не займається і таке навчання проводиться в
основному силами Центру Верховного Суду України по підвищенню
кваліфікації суддів за підтримки ряду міжнародних фондів. Звичайно таке
навчання не може охотити значну кількість суддів, так як на його
проведення необхідно затратити великі кошти, пов’язані з витратами на
проїзд та проживання суддів. Видається, що судовій системі необхідна
своя база для перепідготовки працюючих суддів, а то й декілька таких
баз, які б спеціалізувались по різних напрямках судової роботи (цивільне
право і процес, кримінальне право і процес, адміністративне право,
господарське право). Створення таких баз для перепідготовки працюючих
суддів очевидно слід прив’язувати до таких наукових і культурних центрів
нашої держави, які мають високий науковий потенціал для такої
перепідготовки суддів.

За останні роки з’явились нові форми підвищення професійного рівня
суддів у різних галузях права, які так чи інакше сприяють запобіганню
помилкам у кваліфікації злочинів. Так в 2000 році в рамках реалізації
українсько-швейцарського проекту “Підтримка реформування юстиції в
Україні” в м. Києві створено “Центр суддівських студій”. Основною метою
діяльності Центру є сприяння проведенню судової реформи в Україні через
підвищення правосвідомості, культури і етики суддівського корпусу. Центр
успішно проводить навчання з працюючими суддями. За час свого існування
ним організовано та проведено 21 семінар-тренінг. Підготовлено більш 100
суддів-інструкторів, які проводять навчальні заняття зі своїми колегами
в регіонах. За даними проведеного моніторингу в регіонах організовано
424 учбових заняття.

Центр суддівських студій виступив співзасновником Львівського
регіонального центру суддівських студій, який створений в жовтні 2002
року при апеляційному суді Львівської області. Метою діяльності цього
Центру є підготовка кандидатів на посаду судді, перепідготовка та
підвищення кваліфікації суддів й працівників суду.

Таким чином, в нашій державі працює всього 3 центри по підготовці
молодих суддів та підвищенню кваліфікації суддів та працівників суду, а
це явно недостатньо враховуючи масштаби держави, існуючий суддівський
корпус, а, надто, наявність біля 2 тис. суддівських вакансій [8].

Як показує практика, будь-яка діяльність не є ефективною без належного
контролю та управління. Тому, проведення виховних заходів, спрямованих
на підвищення вимогливості до результатів своєї роботи, також має
важливе значення для попередження помилок у кваліфікації злочинів. До
таких заходів слід віднести щотижневі наради, які проводяться головами
палат апеляційного суду, підведення підсумків роботи суддів області за
півріччя та за рік. На таких заходах потрібно зважено підходити до
оцінки роботи осіб, що проводять кваліфікацію злочинів, однак не слід
мовчати про грубі помилки, допущені як особами, що проводили досудове
слідство та прокурорами, так і суддями, під час розгляду справи в суді.
При обговоренні тих чи інших проблем, направлених на запобігання помилок
у кваліфікації злочинів слід запрошувати прокурорів та керівників
слідчих підрозділів.

Важливе значення для усунення та попередження слідчих помилок має
обґрунтування критеріїв оцінки діяльності прокурорів і слідчих. Свій
конкретний вираз воно знаходить в практиці заохочення і дисциплінарних
стягнень, атестації прокурорсько-слідчих кадрів. Не подоланий ще всюди
кількісний підхід до оцінки роботи слідчих, коли кращими визнаються
особи, що закінчили розслідуванням більшу кількість кримінальних справ,
незалежно від їх складності, об’єму і ініціативи, яку проявив працівник.
Не завжди приймаються до уваги і ті порушення закону, інколи суттєві,
які були допущені в ході розслідування [11].

Практичний досвід показує, що тільки за активної участі всіх учасників
процесу, зменшується кількість помилок, допущених під час кваліфікації
злочинів. Тому захисники, потерпілі та їх представники повинні приймати
участь в процесі на більш ранніх стадіях. Особа що розслідує справу,
прокурор чи суддя повинні сприяти активній поведінці не лише захисників,
але й усіх учасників процесу, які самі не маючи змоги виправити помилки
в кваліфікації, можуть успішно її виявити і довести інформацію про таку
помилку до уповноваженої особи. Однак для цього слід виправити один
суттєвий недолік – це підняти свідомість свідків передбаченими законом
засобами. Необхідно займатись правовою освітою населення, зокрема
роз’ясненнями про шкоду нанесену особі та державі неправдивими
показаннями як свідка так і потерпілого та підсудного, неможливістю при
таких обставинах правильно кваліфікувати злочини та призначити
справедливе покарання. Крім того, особи, що проводять дізнання, слідчі,
прокурори та судді повинні надавати можливості учасникам процесу для
більш активної участі у забезпеченні правильної кваліфікації, пам’ятаючи
при цьому, що їхня активна участь суттєво сприяє зменшенню помилок у
кваліфікації злочинів. Тому не можна формально проводити судові дебати,
не звертати увагу на виступ потерпілого і його представника та обходити
увагою останнє слово підсудного. Саме на останніх стадіях судового
процесу в виступах його учасників і слід отримувати інформацію про
допущені помилки у кваліфікації злочинів та про можливість їх виправити.

Проблема попередження слідчих помилок і усунення причин, що їх
породжують, має і чисто матеріальну сторону, так як такі помилки дорого
обходяться державі і суспільству, а також окремим громадянам. Суттєве
скорочення кількості слідчих помилок і, в кінцевому випадку, їх
ліквідація дозволили б зберегти значні кошти, що витрачаються в
невиробничій сфері [12]. Звідси випливає, що краще використати ці кошти
на матеріальне забезпечення осіб, що проводять кваліфікацію з метою
попередження помилок у кваліфікації. Всім відомо, що сидячи в тісному,
слабо освітленому кабінеті, за незручним письмовим столом можна не менш
успішно кваліфікувати злочини, ніж сидячи в просторому кабінеті з
сучасним офісним обладнанням. Тому, коли говориться про матеріальне
забезпечення осіб, що кваліфікують злочини, то мається на увазі, в першу
чергу, їх забезпечення офіційними виданнями законів, комп’ютерною та
множильною технікою, помічниками, що володіють друком та стенографією,
доступом до електронних носіїв інформації і засобів зв’язку (інтернет,
електронна пошта), матеріальними коштами для проходження перепідготовки
та підвищення кваліфікації та достатньою заробітною платою, яка
забезпечить приплив та збереження висококваліфікованих спеціалістів.

Таким чином можна підсумувати, що робота по запобіганню помилок в
кваліфікації злочинів набагато витратніша і трудомістка, ніж робота по
їх виявленню та виправленню. Вона потребує немалих зусиль як у
матеріально-технічному забезпеченню судів, так і по професійному їх
навчанню та підвищенню кваліфікації. Однак, вміло проведена діяльність з
попередження помилок у кваліфікації злочинів, через короткий проміжок
дасть свої результати, що вплине як на забезпечення правильної
кваліфікації, скорочення термінів розгляду справ, зменшення кількості
апеляцій та касаційних скарг, і в кінцевому підсумку, до зменшення
затрат держави по розгляду кримінальних справ в цілому.

Подальше ж дослідження цієї проблеми повинно бути спрямоване на вивчення
конкретних заходів, спрямованих на запобігання помилок в кваліфікації
злочинів. Їх аналіз дозволить конкретизувати шляхи вирішення проблеми
забезпечення правильного застосування кримінального закону в Україні.

Література

Навроцький В.О. Проблеми кваліфікації злочинів: Конспект лекцій. –
Львів: Львівський держ. у-т, 1993. – С. 76 – 77.

Проект КК України доповнений такою статтею за пропозицією народного
депутата України Пилипчука І.М. – Див.: Порівняльна таблиця до проекту
Закону України Кримінальний кодекс України (Особлива частина) (2-ге
читання). Верховна Рада України. Секретаріат. Реєстр №1029. С. 60.

Порівняльна таблиця до проекту Закону України Кримінальний кодекс
України (Особлива частина) (3-ге читання). Верховна Рада України.
Секретаріат. Реєстр №1029. С. 44 (231 с.). Не передбачали такої
спеціальної норми, очевидно, прогнозуючи можливі проблеми при
правозастосуванні, і члени робочої групи Кабінету Міністрів України з
підготовки проекту КК України. – Див.: Проект КК України. // Українське
право. – 1997. – число 2. – С. 48 – 51.

А образи бузувіри заляпали болотом. // Високий Замок. – 2002. – 5
листопада. – С.1.

5. Уголовный кодекс Швейцарии. / Пер. с нем. – М.: Издательство
“Зерцало”, 2000. – С. 1 – 2.

Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.:
Атіка, Академія, Ельга – Н, – 2001. – 656 с.

Яценко С.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу
України. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.;
Мельник М.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Кримінального
кодексу України від 5 квітня 2001. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.;
Потебенько М.О., Гончаренко В.Г. Науково-практичний коментар до
Кримінального кодексу України. – К., – “Форум”, 2001., у 2-х ч.;
Кармазин Ю.А. и Е.Л.Стрельцова. Уголовный кодекс Украины. Комментарий:
Издание второе. – Х.: ООО “Одиссей”, 2002. – 960 с.

Бойко В.Ф. Суддя як центральна фігура в судовій реформі. // Вісник
Верховного Суду України. – №4. – 2002. – С. 3.

Григорьев Н.В., Плотников А.А. Следственные ошибки и причины их
возникновения: Лекция. – Хабаровск: Высшая школа МВД СССР, 1990. – С.
15.

Каз Ц.М. Профессиональная подготовка кадров – важный фактор обеспечения
качества уголовного судопроизводства. // Вопросы укрепления законности и
устранения следственных ошибок в уголовном судопроизводстве. Сборник
научных трудов. – М., 1988. – С. 40 – 44.

Характер, причины и способы устранения ошибок в стадии предварительного
следствия: Методическое пособие. – М., 1990. – С. 75.

Григорьев Н.В., Плотников А.А. Следственные ошибки и причины их
возникновения: Лекция. – Хабаровск: Высшая школа МВД СССР, 1990. – С.
20.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020