Реферат на тему:
Психологічний підхід до тлумачення поняття “моральна шкода”
На сьогодні (лютий 2003 року) у законодавстві України є декілька
визначень поняття моральна шкода. Зокрема, ст.1 Закону України “Про
зовнішньоекономічну діяльність” визначає моральну шкоду, як “шкоду, яку
заподіяно особистим немайновим правам суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають
матеріальне вираження” [1, с.377]. Поняття моральної шкоди, адаптоване
до специфіки трудового права, дає Закон України “Про охорону праці”:
“під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні
працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що призвело до
погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і
бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних
наслідків морального характеру” [2, с.668]. У наведеному визначенні
законодавець виявляє непослідовність, вживаючи поняття “моральна
втрата”, хоча з огляду на його зміст зрозуміло, що йдеться про один
об’єкт правового регулювання. Законодавча недосконалість була
відкоригована в останньому визначенні моральної шкоди, наведеному у
Законі України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові
незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і
суду” [3, с.1]. У ньому застосовано термін моральна шкода та відтворена
описова частина попереднього визначення.
У п.3.8. Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями
ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким
заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових
обов’язків, наведене інше визначення моральної шкоди. Її визначено як
фізичні й моральні страждання, спричинені потерпілому в результаті
трудового каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я [4, с.614].
Отже, є підстави констатувати, що загального “універсального” поняття
моральної шкоди у законодавстві України немає. Рівночасно наведені
дефініції не збігаються за змістом, хоча повинні ґрунтуватися на
суттєвих онтологічних ознаках феномену моральної шкоди як цілісного
факту людського буття. Це породжує значні ускладнення у
правозастосуванні інституту компенсації моральної шкоди, знижує його
ефективність на всіх рівнях. Безумовно, такий стан неприйнятний ані з
теоретичного, ані з практичного поглядів.
Значну роботу щодо подолання такого незадовільного стану провів
Верховний Суд України. У постанові Пленуму від 31 березня 1995 р. №4
“Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)
шкоди” міститься офіційне тлумачення аналізованого поняття – воно
визначене як “втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи
фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи
юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб” [5,
с.2].
Аналіз існуючої практики тлумачення поняття моральної шкоди судовою
системою України, звичайно, буде неповним без офіційного роз’яснення
його змісту Вищим Господарським Судом України. “Моральною визнається
шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав” –
вказано у п.2 роз’яснення №02-5/95 від 29 лютого 1996р. “Про деякі
питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної
шкоди” [6, с.95]. На наш погляд, ані термін моральна шкода, ані
запропонована Вищим Господарським Судом інтерпретація його змісту не
відповідають ідеї захисту немайнових прав юридичних осіб, яка нами
повністю підтримується.
Наведений витяг із законодавства та його офіційних роз’яснень дає
підставу констатувати відсутність дефініції моральної шкоди, яка була б
науково обґрунтованою та адекватною фактичній сутності позначуваного
явища. Водночас нами виявлена невиправдана колізійність визначень цього
терміна, хоча мало б використовуватись єдине цивільно-правове його
поняття. До того ж видаються непридатними спроби одним методом правового
регулювання захистити немайнові права цілковито різнорідних суб’єктів
права.
Правове регулювання, безперечно, не повинне суперечити закономірностям
об’єктивного світу, оскільки в іншому разі воно втрачає фактичну
підставу і не здатне до ефективного задоволення суспільного запиту.
Відповідно, правове регулювання компенсації моральної шкоди повинно бути
адекватним психологічним закономірностям буття людини. Отже, метою
пропонованої статті окреслити* психологічний підхід до тлумачення
правової категорії моральна шкода, що з необхідністю передбачає
комплексний науковий аналіз із залученням даних природничих наук про
психологічну природу суб’єктивної здатності людини зазнавати страждань
унаслідок порушення її прав. Це дасть можливість у такий спосіб
сформулювати механізм заподіяння моральної шкоди. Видається, що фактична
підстава вимог про компенсацію моральної шкоди може бути належно
з’ясована та оцінена лише за такого підходу.
На нашу думку, механізм заподіяння моральної шкоди складається із
поступального, безперервного ланцюга психічних процесів: 1) сприйняття
факту правопорушення, злочину за допомогою сенсорних органів центральної
нервової системи; 2) усвідомлення факту порушення права; 3) оцінка
змісту події, її наслідків; 4) емоційне реагування особи на вчинене
проти неї посягання.
Пізнання певного об’єктивного факту, зокрема правопорушення,
відбувається за допомогою сенсорних органів центральної нервової
системи. Будь-який факт об’єктивної дійсності виступає специфічним
подразником і в міру своєї інтенсивності фіксується ними. І.А. Кудрявцев
зазначав, що сприйняття факту залежить не лише від фізіологічних
властивостей сенсорних органів, але й значно зумовлюється особистісним
компонентом, що відображається у впливі мотивів, установок, емоцій та
потреб особистості [7, с.135]. Про цей ефект ми згадуємо тому, що він
може призводити до ігнорування певних сторін дійсності як неістотних або
акцентуації (особливої концентрації уваги) на особистісно значущих
фактах. Утім, як зазначає Н.Д. Лєвітов, правопорушення є шокуючим,
негативним фактом практично у кожному випадку його осмисленого
сприйняття [8, с.30]. Злочини проти особи з причин своєї яскраво
вираженої небезпечності та аморальності викликають інтенсивні негативні
почуття – обурення, образу, інколи страх [9, с.17].
Після сприйняття події злочину відбувається його усвідомлення – факт
залучається у особистісний досвід людини. Можна вважати, що саме цей
етап є визначальним у механізмі заподіяння страждань. Пояснюється така
оцінка тим, що емоційне реагування виникає лише в разі достатнього
функціонування психіки, що є умовою пізнавально-оцінювальної діяльності.
Цей висновок підтверджується дослідами з хімічними препаратами. З їхньою
допомогою науковці довели, що без участі кори головного мозку психічні
реакції зокрема, емоції, не виникають [10, с.8]. Саме активність мозку
людини миттєво пов’язує, співвідносить те, що людина сприйняла чуттєво.
Ця обставина дала підставу В. Бєлоконєву зробити правильний, як
видається, висновок: людина здатна на душевне страждання саме тому, що
вона здійснює усвідомлене буття [11, с.23]. Моральна шкода, на думку
Є. Солодка, негативно впливає на емоційну сферу особистості, порушує
його душевну рівновагу, що відбувається у результаті усвідомлення
громадянином факту порушення його законних прав та інтересів [12, с.15].
Відразу ж слід зауважити правомірність висновків Б. Лапіцького,
О.М. Ерделєвського про те, що несвідомі суб’єкти (непритомні, психічно
хворі,з одного боку, та юридичні особи – з іншого) не зазнають
негативного психологічного впливу, а отже, не здатні на емоційне
страждання [13, с.128; 14, с.95].
Однак лише інтелектуального опанування певним фактом дійсності
недостатньо для заподіяння моральної шкоди: конкретний злочин повинен
бути усвідомлений потерпілим не абстрактно, а як продукт особистісної
(хоч і не завжди адекватної) оцінки. Водночас здійснення функції
психічної оцінки неможливе без допомоги емоцій, які є невід’ємним
компонентом відображення. Привертає увагу своєю універсальністю
концепція психічної оцінки значення події для особи, сформульована
психологом Ю.Л. Мєтєліцею. На думку цього науковця, адекватна оцінка
потерпілим посягання щодо нього можлива після “проходження” фактом
чотирьох взаємопов’язаних рівнів розуміння. Оскільки наша точка зору
узгоджується із цією концепцією, спробуємо дати її стислий виклад.
В основі першого рівня розуміння автор вбачає усвідомлене сприйняття
зовнішнього боку подій (час, місце, особа правопорушника, послідовність
його дій тощо). Цей рівень є первинною умовою здатності до розуміння
характеру та значення події, виникнення емоційних наслідків. Другий
рівень уособлюється у здатності до розуміння фактичної сторони
(внутрішнього змісту) вчинюваних щодо потерпілого протиправних діянь.
Автор пов’язав цей рівень із розумінням біологічного, фізіологічного,
механічного та ін. характеру взаємодії. Третій рівень передбачає
здатність потерпілого до осмислення події на рівні соціальних значень,
тобто усвідомлення її аморальності та протиправності. Зауваження автора
актуальне і у контексті четвертого рівня – його змістом автор вважає
розуміння особистісного сенсу фактів. Для того щоб соціальна значимість
ситуації була правильно зрозуміла та оцінена потерпілою особою,
необхідна збереженість здатності розуміти особистісний сенс, оскільки
саме на цьому рівні фіксується суб’єктивне значення осмисленої події.
Негативна оцінка злочину потерпілим на підставі усвідомлення себе
об’єктом посягання закономірно зумовлює астенічний (негативно
забарвлений) характер емоційного реагування на правопорушення, злочин
[15, с.58-61]. Людині притаманно реагувати відповідно до розуміння нею
ситуації, що зайвий раз підкреслює інтелектуальний зміст емоцій. Не
важко помітити, що інформаційні характеристики психотравмуючого впливу
цілковито індивідуальні та детерміновані як об’єктивними умовами
злочину, так і суб’єктивними особливостями сприйняття – динамічними
(швидкість пізнавальних процесів, здатність до концентрації, особливості
пам’яті тощо) та змістовими (світогляд, досвід, інтелект тощо). Відтак
психотравмуючий вплив не може бути встановлений та оцінений лише на
підставі вивчення зовнішнього боку посягання, без з’ясування
індивідуальної оцінки самого правопорушення, злочину та його наслідків
потерпілим. В.С. Лукьянов з цього приводу зауважив, що відчуття як
відображення об’єктивного світу мають разом з тим суб’єктивне
забарвлення [10, с.4].
Суб’єктивний характер моральної шкоди рельєфно відображений у рішенні
Євросуду у справі Кемпбел та Козенс проти Великобританії від 25 лютого
1982 р. Цей Високий Суд відзначив, що (погроза на адресу вкрай
нечутливої людини може не вчинити на неї якогось помітного впливу, однак
може бути, беззаперечно, такою, що принижує гідність; і, навпаки,
чутлива людина може бути надзвичайно глибоко вражена погрозою, яку можна
було б визнати такою, що принижує гідність, лише спотворивши нормальне
та звичайне значення цього слова” [16, с.23].
’
”
???????$??N??$???????¤?¤?$???? ???????¤?$???? ?Оцінений факт спонтанно
та миттєво оволодіває увагою суб’єкта, він ніби переміщається у “центр”
свідомості, витісняючи інші об’єкти сприйняття на її периферію [7,
с.80]. Окреслена закономірність у психології має назву особистісної
домінанти ( стійкого керівного психологічного чинника у
емоційно-вольовій сфері [17, с.30]. Емоційна домінанта здатна впливати
на перебіг інших психічних процесів. Так у разі різко вираженого
емоційного переживання можливою є вибірковість сприйняття, поляризація
змісту свідомості, її “звуження” [18, с.412]. У цій ситуації пізнавальна
діяльність починає визначатися не об’єктивними умовами ситуації, а
характером домінуючих негативних переживань [11, с.23]. Отже, у
результаті психотравмуючого впливу посягання страждають емоційна,
вольова, інтелектуальна сфери психіки потерпілого.
Показово, що ВС України обстоює аналогічне бачення механізму заподіяння
страждань. Зокрема, ним відзначено, що неправомірні дії викликають
негативну реакцію у осіб, стосовно яких вони спрямовані. Інтенсивність
реагування залежить від об’єктивних (сутність дії, сфера людського
буття, на яку посягає делікт; ступінь шкідливості наслідків тощо) та
суб’єктивних причин (темпераменту потерпілого, відносин із делінквентом
тощо) [19, с.5].
Проведений аналіз психологічних закономірностей реагування людини дає
підставу сформулювати висновок: моральна шкода гіпотетично може бути
заподіяна будь-яким порушенням права особи, тим більше злочинним. Проте
лише особа, права якої порушено, може визначити, чи заподіяні їй
страждання.
Повертаючись до проблеми роз’яснення змісту поняття моральної шкоди
суб’єктами правозастосування, варто звернутися і до його офіційного
роз’яснення. Аналіз вище наведеного тлумачення Пленуму ВС України дає
підставу констатувати, що ключовим оцінювальним поняттям, яке реально
розкриває зміст моральної шкоди, є “страждання”, а не абстрактні “втрати
немайнового характеру” або “інші негативні наслідки”. Визначення
результату психотравмуючого впливу у психології особистості через
категорію “астенічні почуття”, а в юриспруденції через оцінювальне
поняття “страждання”, є тотожним за своїм функційним навантаженням,
оскільки окреслюють негативно забарвлений емоційний стан психіки людини.
Вищий судовий орган нашої держави диференціював страждання потерпілого
на моральні та фізичні (абз.1 п.3 постанови Пленуму ВС України від 31
березня 1995 р. №4). Але ж будь-які страждання існують у сфері психічної
діяльності. А це робить зайвим ужиток у дефініції епітетів “моральні” та
“фізичні”. Такий висновок обстоюють співавтор цієї статті професор
В.Т. Нор та професор З.В. Ромовська [20, с.163; 21, с.195]. І справді у
контексті компенсації моральної шкоди безпідставно та методологічно
хибно диференціювати біль фізичний та душевний. Він є внутрішньо
цілісним феноменом, оскільки будь-який біль, незалежно від причини
виникнення, заподіює емоційну шкоду.
Безумовно, не можна передбачити та описати заздалегідь усі негативні
психологічні наслідки, які й становлять зміст психотравмуючого впливу
злочину на конкретну особистість – майже усе залежатиме від особливостей
її реагування. Однак узагальнити ці наслідки на підставі спостережень
медиків, психологів та юристів вдалося. У сучасній психології
класифіковані такі неспецифічні (стереотипні) стани психічної діяльності
негативного характеру як дистрес, фрустрація, криза та конфлікт. За
своєю фактичною сутністю вони виступають конкретними формами страждань,
їх типовими (наскільки це можливо у психології особистості) проявами. І
у цьому сенсі є підстави пов’язувати конкретний зміст моральної шкоди
саме з ними. Вони характеризуються усталеним обсягом, оскільки є
елементами категорійного апарату психологічної науки. Своєю чергою, це
дає можливість юриспруденції та правозастосуванню забезпечити однакове
тлумачення оцінювальних понять інституту компенсації моральної шкоди.
Сучасна теорія стресу та дистресу започаткована канадійським
психофізіологом Гансом Сельє. Цей науковець уперше описав комплекс
фізіологічних реакцій організму на психотравмуючий вплив [22, с.38].
Значення цієї концепції для нашого дослідження є дуже важливим. Адже
методики та результати досліджень Г. Сельє становлять науково-теоретичне
під(рунтя для дослідження та доказування характеру і обсягу моральної
шкоди.
Судові психологи, психіатри та кримінальні віктимологи констатували
комплекс психологічних, емоційних, інтелектуальних зрушень у осіб, які
були піддані насильству. зазначене явище набуло назву “синдром жертви
нападу” [23, с.8]. Психогенно зумовлені розлади психічної діяльності
констатовані у працях М.Д. Шаргородського, О.С. Вікторова,
М.Г. Сердюкова, Н.П. Загород-нікова як можливі наслідки тілесних
ушкоджень [15, с.34]. Достатньо добре вивченим судовими психологами є
сумнозвісний “синдром жертв зґвалтування”, який позначає такі загальні
симптоми психотравмуючого впливу сексуального насильства, як неспокій,
страх залишатися з представником протилежної статі наодинці, думки про
самогубство, вимушені зміни у способі життя [24, с.273]. У міжнародних
документах, присвячених захисту потерпілих від злочинів, значення
аксіоми має теза про травматичний вплив злочинного посягання на жертву,
її близьких. Віктимологічні дослідження дали підставу констатувати, що
першою реакцією потерпілого на злочин є потрясіння та небажання повірити
у той факт, що він став жертвою. Згодом відбувається тимчасова втрата
життєвої орієнтації, після чого виникає відповідна емоційна реакція.
Такого роду психологічні наслідки злочину обтяжуються відповідними
обмеженнями, які жертви накладають на своє соціальне та приватне життя
[25, с.3]. У сучасній психології ця закономірність має назву
“посттравматичного стресового синдрому” [15, с.36].
Відзначимо, що породжені негативні зміни способу життя потерпілого
(тимчасові чи довічні обмеження або додаткові зусилля для його
продовження) пов’язані законодавцем із змістом поняття моральної шкоди.
У психології вказаний комплекс змін у особистісній сфері має власний
відповідник – “розлад динамічного стереотипу”. Під ним розуміють
узгоджену внутрішню систему нервових процесів, які закріплені у
свідомості людини за допомогою кори великих півкуль мозку на ґрунті
звичайного розпорядку, занять, соціального статусу у сукупності із
певним самоусвідомленням [10, с.11].
Отже, в результаті проведеного дослідження стає очевидним, що юридична
ідея компенсації моральної шкоди знаходить наукову методологічну
підтримку, фундаментальне гносеологічне забезпечення у психологічній
науці.
Визначення результату психотравмуючого впливу у психології особистості
через категорію “астенічні емоції”, а в юриспруденції через оцінювальне
поняття “страждання”, є тотожним за своїм функційним навантаженням,
оскільки окреслюють негативно забарвлений емоційний стан психіки людини.
Вважаємо, що є підстави пов’язувати конкретний зміст моральної шкоди
саме з астенічними (негативними) емоціями та психічними станами. Вони
характеризуються усталеним обсягом, оскільки є елементами категорійного
апарату психологічної науки. Своєю чергою, це дає змогу юриспруденції та
правозастосуванню забезпечити однакове тлумачення поняття “моральна
шкода”.
З огляду на викладене перспективними дослідженнями у річищі цієї
наукової проблеми вважаємо узагальнення психологічних, медичних, етичних
знань про форми астенічних (негативних) емоцій та психічних станів, що
можуть виникати в результаті порушення прав особи, подальші дослідження
згаданих у статті синдромів жертв різних груп злочинів. Не лише
перспективним у науковому плані, а й гуманістичним буде напрацювання
психологічних рекомендацій щодо тактики проведення слідчих та інших
процесуальних дій за участю потерпілих від злочинів, і які переживають
стрес, шок, фрустрацію та однорідні негативні психічні стани.
Література
Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №29. – Ст.377.
Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №49. – Ст.668.
Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №1. – Cт. 1.
Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати:
нормативні акти, роз’яснення, коментарі / Відп. ред. П.І. Шевчук. – К.:
Юрінком Інтер, 1998. – 928 с.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 “Про
судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)
шкоди” із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму
Верховного Суду України від 25 травня 2001 року №5 // Вісник Верховного
Суду України. Вкладка. – 2001. – №3. – С.1-7.
Збірник рішень та арбітражної практики ВАС України // Українська
правнича фундація. – 1996. -№2 (7). – С. 95-97.
Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая экcпертиза. – М.:
Юрид. лит-ра, 1988. – 224 с.
Левитов Н.Д. О психических состояниях человека. – М.: Просвещение, 1964.
– 344 с.
Нор В.Т., Костицкий М.В. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном
процессе. – К.: Выща школа. – 1985. – 54 с.
Лукьянов В.С. Эмоции и здоровье. – М.: Знание, 1966. – 47 с.
Белоконев В. Возмещение морального ущерба военнослужащим // Юридичний
вісник України. – 1997. – №51 (129). – С. 23-26.
Солодко Е. Моральный вред. Понятие и порядок возмещения // Бизнес. –
1994. – №8. – С. 15-16.
Лапицкий Б. Вознаграждение за неимущественный вред // Сборник Ярослав.
гос. ун-та. Вып.1, 1918-1919. – Ярославль, 1920. – С. 105-134.
Эрделевский А.М. Компенсация морального вреда в России и за рубежом. –
М.: Изд. группа “Форум-Инфра-М”, 1997. – 240 с.
Метелица Ю.Л. Судебно-психиатрическая экспертиза потерпевших. – М.:
Юрид. лит-ра, 1990. – 204 с.
Рабінович П.М. Рішення Європейського суду з прав людини:
концептуально-методологічні засади обґрунтування // Практика
Європейського суду з прав людини. – Вип.1./ За ред. П.М. Рабіновича. –
Львів: Кальварія, 1997. – 80 с.
Коновалова В.Е. Правовая психология. – Харьков: Консум, 1997. – 160 с.
Васильев В.П. Юридическая психология. – СПб.: Питер Ком, 1998. – 656 с.
Узагальнення практики розгляду судами справ про відшкодування моральної
шкоди // Архів Верховного Суду України. – К. 1997. – 20 с.
Нор В.Т. Имущественная ответственность за неправильные действия
должностных лиц. – Львов: И О “Выща школа”, Изд-во при Львов. гос.
ун-те, 1974. -213 с.
Цивільне право. Частина перша: Підручник / Ред. кол.: Д.В.Боброва,
О.В.Дзера, Н.С.Кузнецова, О.А.Підопригора. – К.: Вентурі, 1997. – 544 с.
Селье Г. Стресс без дистресса / Пер. с англ. -М.: Прогресс, 1979. -124
с.
Яни П. Моральный вред как основание для признания потерпевшим //
Советская юстиция. – 1993. – №8. – С. 6-7.
Parrot A., Bechhofer L. Acquaintance Rape. The Hidden Crime. – New
York:A Wiley-Interscience Publication, 1991. – 278 p.
Руководство для сотрудников системы уголовного правосудия в отношении
осуществления Декларации основных принципов правосудия для жертв
преступлений и злоупотребления властью: 8-ой конгресс ООН по
предупреждению преступности и обращению с правонарушителями. Док-нт А/
Соnf. 144/ 20. – Гавана, 1990. – 38 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
