.

Зловживання посадових осіб, які ведуть кримінальний процес як одна з підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
240 2499
Скачать документ

Реферат на тему:

Зловживання посадових осіб, які ведуть кримінальний процес як одна з
підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

Останніми роками як теоретики, так і практичні працівники дедалі
частіше зосереджують увагу на судовому захисті прав та законних
інтересів особи в кримінальному процесі України. І це зрозуміло,
оскільки лише незалежний та неупереджений суд, керуючись принципом
верховенства права у своїй діяльності у справі здійснення правосуддя,
гарантує ефективний, надійний захист прав, свобод та законних інтересів
усіх суб’єктів права України. Створення в Україні
кримінально-процесуального законодавства охоронного типу потребує
глибоких досліджень з питань саме судової форми захисту прав особи, до
яких і належить перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Жодне неправосудне судове рішення, в тому числі й те, що набрало
законної сили, не має права на існування, а допущені під час його
винесення судові помилки тягнуть за собою застосування санкцій у вигляді
скасування чи зміни такого рішення, притім слід керуватися підставами,
за наявності яких рішення суду підлягає перегляду за нововиявленими
обставинами. Особливе значення серед цих підстав мають зловживання
посадових осіб, які ведуть кримінальний процес. Цим питанням і
присвячена пропонована стаття.

Проблеми, пов’язані із переглядом судових рішень за нововиявленими
обставинами, були предметом спеціальних досліджень таких авторів, як
Г.З. Анашкін, В.І. Басков, М.К. Бєлобабченко, В.М. Блінов, М.П. Вєдіщєв,
М.О. Громов, І.Б. Михайловська, І.Д. Пєрлов, В.С. Поснік, А.Л. Рівлін,
М.С. Строгович, Б.С. Тєтєрін, О.П. Тьомушкін.

Однак, у процесуальній літературі ще недостатньо досліджені питання про
юридичну природу зловживань посадових осіб, які ведуть кримінальний
процес, про вплив цих зловживань на винесення правосудного судового
рішення, про окремі прояви таких зловживань. Крім того, у працях
названих процесуалістів не враховані зміни, новели, які були
запроваджені у кримінально-процесуальне законодавство України у
червні-липні 2001 р. З того часу і дотепер в Україні немає жодного
монографічного дослідження, присвяченого перегляду в кримінальному
судочинстві судових рішень за нововиявленими обставинами, в тому числі й
підставам для такого перегляду.

Мета цієї статті – дослідити теоретичні та практичні проблеми зловживань
посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, як однієї з підстав для
перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, а також висунути
пропозиції щодо вдосконалення законодавчої регламентації цієї підстави
для перегляду судових рішень, що набрали законної сили.

Пункт 2 ч.1 ст.4005 Кримінально-процесуального кодексу України (далі –
КПК) та п.2 ч.1 ст.523 проекту Кримінально-процесуального кодексу
України [1] (далі – проект КПК) до нововиявлених обставин відносить
зловживання (виділено мною. – Н.Б.) посадових осіб, які ведуть
кримінальний процес та залучають до його сфери всіх інших учасників
процесу.

Що ж являє собою зловживання таких посадових осіб? Для відповіді на це
запитання звернемося до ст.364 КК України (далі – КК), яка містить
загальне визначення зловживання владою або службовим становищем. Під ним
розуміють умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах
або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи
службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло
істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих
громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних
осіб. З цього визначення випливає, що однією з характерних ознак
зловживання владою або службовим становищем є заподіяння істотної шкоди
зазначеним у законі суспільним відносинам. Вона може полягати у
заподіянні як матеріальної шкоди, так і шкоди нематеріального характеру.
Відповідно до п.3 примітки до ст.364 КК, істотною шкодою, якщо вона
полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в
100 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Істотна шкода, що не полягає в заподіянні матеріальних збитків, є
поняттям оцінювальним, тому питання, чи є заподіяна шкода істотною,
вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Водночас слід
брати до уваги реальні наслідки, що настали від дій з використанням
службового становища. Самогубство чи психічний розлад незаконно
засудженого, призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі
особі, винній у вчиненні менш тяжкого злочину та ін., поза сумніву,
заподіюють істотну шкоду, порушуючи конституційні права і свободи людини
та громадянина, підриваючи авторитет правоохоронних органів та
правосуддя в цілому.

В п.2 ч.1 ст.4005 КПК (п.2 ч.1 ст.523 проекту КПК) та ч.2 ст.4005 КПК
(ч.2 ст.523 проекту КПК) йдеться про такі зловживання дізнавача,
слідчого, прокурора та суддів під час провадження у справі, що
спричинили саме істотну шкоду як одну з ознак злочину, а не будь-яку
іншу шкоду. Тому коли немає істотної шкоди в результаті зловживань
посадових осіб, які ведуть процес, то це не злочин у сфері службової
діяльності чи проти правосуддя, а дисциплінарний проступок, який
вироком, що набрав законної сили, встановлений не може бути і,
відповідно, судове рішення в порядку виключного провадження за п.2 ч.1
ст.4005 КПК (п.2 ч.1 ст.523 проекту КПК) переглядові не підлягатиме.
Виходячи з цього, для усунення неточності редакції п.2 ч.1 ст.4005 КПК
(п.2 ч.1 ст.523 проекту КПК), автор пропонує вживати не просто термін
зловживання, а злочинні зловживання, який чітко розкриває зміст норми
закону.

Отже, під злочинними зловживаннями дізнавача, слідчого, прокурора чи
суддів під час провадження у справі слід розуміти передбачені
кримінальним законом дії цих осіб, учинені ними винятково внаслідок
їхнього службового становища, що спричинили винесення незаконного,
необґрунтованого та несправедливого судового рішення, а також підрив
авторитету правоохоронних органів та правосуддя загалом.

Розглянемо окремі види нововиявлених обставин, передбачених п.2 ч.1
ст.4005 КПК (п.2 ч.1 ст.523 проекту КПК).

Злочинні зловживання дізнавача, слідчого та прокурора під час
провадження у справі. Злочинні зловживання осіб, які проводять досудове
розслідування, а також прокурора перешкоджають суду зробити правильний
висновок про винність чи невинність особи, про ступінь суспільної
небезпеки вчиненого особою злочину, винести по справі законне,
обґрунтоване та справедливе судове рішення, навіть, у випадку повної
добросовісності самих суддів [2, с.138].

Дії вказаних осіб можуть виявлятися у завідомо незаконному арешті або
триманні під вартою; у притягненні завідомо невинного до кримінальної
відповідальності; у примушуванні давати показання шляхом погроз,
застосування насильства, знущання над особою; у фальсифікації речових
доказів, протоколів слідчих дій та протоколів з відповідними додатками,
складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових
заходів; у вилученні зі справи процесуальних документів; в одержанні
хабара тощо.

Крім того, злочинні зловживання можуть виражатися і в дачі прокурором
письмових чи усних вказівок, які впливають на прийняття особою, яка
проводить дізнання чи досудове слідство незаконних та необґрунтованих
рішень. Як слушно зауважує М.О. Громов, аналогічні злочинні зловживання
можуть допустити й заступник чи помічник прокурора, начальник органу
дізнання або начальник слідчого відділу у випадках, коли в їх
провадженні знаходилися кримінальні справи, а також оперативні
працівники тих органів, які, відповідно до законодавства здійснюють
оперативно-розшукову діяльність [3, с.20]. Таку позицію повністю поділяє
й М.П. Вєдіщєв [4, с.63].

У процесуальній літературі відомі різні погляди щодо питання про те, чи
злочинні зловживання осіб, які проводили дізнання або досудове слідство,
а також прокурора завжди повинні тягнути за собою скасування судового
рішення, на яких воно ґрунтується.

А.Л. Рівлін вважав, що за наявності цих обставин судове рішення підлягає
безумовному скасуванню [5, с.268-269].

На думку Б.С. Тєтєріна, злочинні зловживання таких осіб повинні
визнаватися підставою для відновлення справи не в усіх випадках, а
тільки тоді, коли вони спричинили винесення незаконного та
необґрунтованого судового рішення. Якщо ж ці зловживання не призвели до
судової помилки, то вони не є підставами для відновлення справи і
тягнуть за собою лише кримінальну відповідальність особи, яка допустила
зловживання, не скасовуючи винесене по справі судове рішення. Далі автор
доходить висновку, що злочинні зловживання осіб, які проводили досудове
розслідування, можуть бути обставинами, що тягнуть відновлення справи
тільки в тих випадках, коли ці злочинні зловживання виражалися у
фальсифікації доказів, тобто лише тоді, коли наслідком цих зловживань
стала фальсифікація доказів, на яких ґрунтується вирок [6, с.47 – 49].

В.М. Блінов висловив думку, згідно з якою встановлені вироком суду, який
набрав законної сили злочинні зловживання осіб, які проводили дізнання
або досудове слідство, тягнуть скасування судового рішення за
нововиявленими обставинами, якщо ці зловживання вплинули або могли
вплинути на винесення незаконного і необґрунтованого судового рішення.
Якщо ж винесене судове рішення виявиться законним та обґрунтованим, то
мова може йти тільки про порушення кримінальної справи щодо посадових
осіб органів розслідування, які допустили злочинні зловживання [7,
с.68-69].

В.С. Поснік вважає, що закон має на увазі лише такі зловживання вказаних
осіб, які спричинили винесення незаконного та необґрунтованого судового
рішення. Однак, якщо злочинні дії особи, яка проводила розслідування
своєчасно виявлені прокурором або якщо про них стало відомо суду, який
розглядав кримінальну справу, то ці зловживання до судової помилки не
призведуть і судове рішення не підлягатиме скасуванню [8, с.18].

Позиції Б.С. Тєтєріна, В.М. Блінова та В.С. Посніка є доволі спірними.
Фальсифікація доказів є лише одним із різноманітних проявів злочинних
зловживань осіб, які проводять досудове розслідування. Крім того, коли
суд виявить факти злочинних зловживань ще під час судового розгляду, то
про жодні нововиявлені обставини мову вести уже неможна.

Дещо іншої думки з цього приводу О.П. Тьомушкін. Він підкреслює, що коли
в обґрунтування судового рішення покладено доказ, який виявився
недоброякісним, недопустимим, оскільки одержаний із застосуванням
заборонених методів розслідування, то таке судове рішення не може бути
залишене в силі і підлягає безумовному скасуванню [9, с.221].

Кримінально-процесуальний закон та судова практика чітко та послідовно
виходять з того, що фактичні дані, одержані з порушенням закону не
можуть вважатися доказами і визнаються такими, що не мають юридичної
сили. Відповідно, такі фактичні дані не можуть бути покладені в основу
обвинувачення і на них не може ґрунтуватися судове рішення, а також
використовуватися для доказування обставин, передбачених ст.64 КПК.

???????¤?$????t?янина. Такі обставини, мають комплексний характер і
завжди неминуче негативно впливають на хід правильного вирішення справи
по суті.

Тому навряд чи можна погодитися з тими дослідниками, які заперечують
необхідність виділення в законі безумовних підстав для скасування
судових рішень у зв’язку із злочинними зловживаннями зазначених
посадових осіб та вважають, що за наявності таких обставин питання про
відновлення справи щоразу повинно вирішуватися судом.

Як і щодо першої групи нововиявлених обставин (п.1 ч.1 ст.4005 КПК), так
і щодо злочинних зловживань дізнавача, слідчого та прокурора діє вимога,
що вони можуть бути підставою для перегляду судових рішень за
нововиявленими обставинами тільки в тому разі, коли вони встановлені
вироком суду, що набрав законної сили.

Злочинні зловживання суддів під час провадження у справі. Суддя, в силу
здійснюваних ним процесуальних функцій та встановлених законодавством
гарантій його професійної діяльності, є одним з найголовніших суб’єктів
кримінально-процесуальної діяльності. Конституція України надає судді
(суду) виняткове право від імені держави визнати особу винною у вчиненні
злочину і призначити їй покарання або визнати її невинуватою і оберегти
від кримінальної відповідальності. Крім того, суддя (суд) здійснює
правосуддя і у випадку звільнення особи від покарання чи кримінальної
відповідальності. В таких наданих судді (суду) повноваженнях містяться
надійні гарантії захисту прав та законних інтересів людини і
громадянина, суворого дотримання законності під час провадження у
справі.

Тому будь-які прояви недобросовісності судді, порушення ним закону є
особливо нестерпними і завдають інколи непоправної шкоди учасникам
процесу, підривають престиж та соціальний авторитет судової влади
загалом.

Відповідно до ч.1 ст.58 Закону України “Про судоустрій України” від 7
лютого 2002 р. №3018-ІІІ [10], правосуддя в Україні здійснюють
професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і
присяжні. Згідно з ч.2 ст.65 та ч.1 ст.72 Закону, народний засідатель
під час вирішення всіх питань, пов’язаних з розглядом справи і
постановленням судового рішення, користується усіма правами судді. Тому
норма п.2 ч.1 ст.4005 КПК (п.2 ч.1 ст.523 проекту КПК) поширюється і на
факти злочинних зловживань народних засідателів під час провадження у
справі. Очевидно, після запровадження суду присяжних, до нововиявлених
обставин слід віднести й злочинні зловживання присяжних засідателів, які
спричинили винесення неправосудного вердикту.

Злочинні зловживання професійних суддів та народних засідателів під час
провадження у справі можуть полягати у винесенні завідомо неправосудного
судового рішення; у фальсифікації протоколів судових дій; в одержанні
хабара у зв’язку з розглядом справи тощо.

Неправосудність судового рішення може виражатися у завідомо
неправильному викладенні у ньому фактів, які були в дійсності; у
завідомо неправильній їх оцінці; у завідомо неправильній кваліфікації
діянь особи; у засудженні завідомо невинного та виправданні завідомо
винного; у незаконному та необґрунтованому закритті кримінальної справи;
у призначенні явно несправедливого покарання, яке не відповідає тяжкості
вчиненого злочину та особі винного.

Відповідальність суддів за постановлення завідомо неправосудного вироку,
рішення, ухвали або постанови передбачена ст.375 КК.

Однією з ознак учинення вказаних дій є корислива чи інша особиста
заінтересованість. Тому факти неправильного застосування закону,
невірної оцінки доказів, неправильного призначення покарання, якщо вони
не були результатами злочинних зловживань судді, не можуть бути
нововиявленими обставинами.

У літературі цілком слушно звернено увагу на те, що злочинне зловживання
судді порушує принцип його незалежності в процесі здійснення правосуддя
та підпорядкування тільки законові [11, с.67]. Будучи заінтересованим у
результатах справи і, відповідно, приховуючи наявність цієї підстави для
самовідводу (п.3 ст.54 КПК), суддя порушує вказаний принцип
кримінального судочинства. Пояснюється це тим, що суддя, виявляючи
корисливу або іншу особисту заінтересованість у результатах справи, в
такий спосіб стає залежним від особи, в інтересах якої він діє. Причому
про цю обставину як судді, так і цій особі відомо ще під час провадження
у справі та на момент винесення судового рішення. Це призводить до того,
що усувається одна з найважливіших ознак нововиявлених обставин – їх
невідомість суду під час провадження у справі та на момент винесення
судового рішення і, відповідно, можливість їх урахування.

Тому вчинення суддею злочинного зловживання під час провадження у справі
означає, що вона розглянута незаконним складом суду, яка є безумовною
підставою для скасування судових рішень на підставі п.2 ч.2 ст.370 КПК,
а не за нововиявленими обставинами, оскільки в цьому випадку матимемо
порушення вимог кримінально-процесуального закону.

На підставі викладеного, М. Громов та О. Ломоносова дійшли висновку про
необхідність вилучити зловживання суддів з числа підстав для відновлення
справ за нововиявленими обставинами і віднести їх до підстав перегляду
справ у порядку нагляду [11, с.67; 12, с.11, 13, с.26].

Справді, участь у розгляді справи судді, який особисто, безпосередньо чи
опосередковано заінтересований в її результатах, не може кваліфікуватися
інакше як незаконний склад суду, що, своєю чергою, є безумовною
підставою для скасування судового рішення внаслідок істотного порушення
вимог кримінально-процесуального закону (п.2 ч.2 ст.370 КПК). М. Громов
та О. Ломоносова справедливо зазначають і те, що про наявність обставин,
які унеможливлюють його участь у справі, судді відомо ще до моменту
винесення судового рішення.

Та попри це, ми не можемо погодитися з їхньою пропозицією вилучити
зловживання суддів з числа підстав для відновлення справ за
нововиявленими обставинами і віднести їх до підстав перегляду справ у
порядку нагляду.

По-перше, у розглядуваному нами випадку йдеться не просто про істотні
порушення вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи
могли перешкодити суду об’єктивно розглянути справу і винести правосудне
судове рішення. Законодавець окремо звертає увагу на ще шкідливіше за
своїм характером порушення – на вчинення суддею суспільно небезпечного
діяння, результатом якого є незаконне, необґрунтоване та несправедливе
судове рішення по суті, а не можливі негативні наслідки його дій. Адже
жодна з підстав для скасування судових рішень, вказаних у ч.2 ст.370
КПК, не є суспільно небезпечним діянням і, відповідно, не тягне за собою
кримінальної відповідальності посадових осіб, які допустили такі
порушення.

По-друге, нововиявлені обставини як одна з підстав для перегляду судових
рішень у порядку виняткового провадження, будучи відмінними від усіх
інших підстав для скасування або зміни судових рішень за формою,
водночас є подібними до них за змістом. І ті й інші підстави
взаємопов’язані, тому допущене судом порушення, пов’язане із з’ясуванням
фактичних обставин справи, неодмінно тягне за собою і порушення у
застосуванні закону та, навпаки, невиконання приписів процесуальних норм
може призвести до спотворення суті справи.

По-третє, незрозуміло, в який спосіб суд наглядної інстанції (в нашому
випадку – Судова палата в кримінальних справах та Військова судова
колегія Верховного Суду України на спільному засіданні) перевірятиме
судове рішення по суті – адже, факт злочинного зловживання судді не
відображений в матеріалах справи і не встановлений вироком суду, що
набрав законної сили.

По-четверте, знання обставини одним із суддів не рівнозначне тому, що
про це було відомо й іншим суддям. Навпаки, якщо б вони знали про
наявність такої обставини, то винесення неправосудного рішення було б
відвернене [8, с.13]. Відтак, видається не зовсім точною редакція п.2
ч.1 ст.4005 КПК (п.2 ч.1 ст.523 проекту КПК) про зловживання суддів
(виділено мною. – Н.Б.) під час провадження у справі. З її змісту можна
дійти помилкового висновку про те, що встановлені вироком суду, який
набрав законної сили, злочинні зловживання по справі судді, котрий
одноособово її розглядав, не є підставою для перегляду судових рішень за
п.2 ч.1 ст.4005 КПК (п.2 ч.1 ст.523 проекту КПК). Точність формулювання
правової норми має важливе значення для правильного її застосування в
практичній діяльності. Тому, точніше та правильніше було б вести мову
про злочинні зловживання судді (виділено мною. – Н.Б.) під час
провадження у справі.

Отже, встановлені вироком, що набрав законної сили, злочинні зловживання
судді під час провадження у справі є підставою для перегляду судового
рішення за нововиявленими обставинами (п.2 ч.1 ст.4005 КПК), а не за п.2
ч.2 ст.370 КПК внаслідок істотного порушення вимог
кримінально-процесуального закону.

В процесуальній літературі загальновизнано, що злочинні зловживання
судді під час провадження у справі у всіх випадках повинні тягнути за
собою скасування судового рішення [13, с.306-307; 5, с.268-269; 2,
с.139; 6, с.46-47; 7, с.68; 9, с.220; 14, с.7; 3, с.20; 4, с.61]. Така
позиція відповідає вимогам закону і правильно скеровує судову практику.

Підсумовуючи вищевикладене, автор пропонує викласти п.2 ч.1 ст.4005 КПК
(п.2 ч.1 ст.523 проекту КПК) в такій редакції:

“Нововиявленими обставинами вважаються:

встановлені вироком, що набрав законної сили, злочинні зловживання
дізнавача, начальника органу дізнання, слідчого, начальника слідчого
відділення, прокурора, а також судді, вчинені під час провадження у
справі.”

Проблема великого практичного значення – підстав для перегляду судових
рішень за нововиявленими обставинами – ще не набула достатнього
висвітлення у вітчизняній юридичній літературі, відтак потребує
серйозного теоретичного осмислення. Питання про розмежування нових та
нововиявлених обставин, юридичну природу інших двох груп обставин для
перевірки судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами, їх
співвідношення з іншими підставами для перегляду судових рішень у
порядку виключного провадження ще не вирішені і потребують подальших
досліджень у працях учених-правознавців.

Література

Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект підготовлений робочою
групою Кабінету Міністрів України за станом на 1 березня 2000 року. –
К., 2000; Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект підготовлений
групою народних депутатів України (М.І. Хандурін, М.Д. Катеринчук та
ін.). – К., 2003.

Михайловская И.Б. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам
в советском уголовном процессе // Ученые записки Всесоюзного института
юридических наук. – М.: Госюриздат, 1959. – Вып.10. – С. 125 – 182.

Громов Н.А. Возбуждение производства по вновь открывшимся
обстоятельствам: Учебное пособие. – Волгоград: ВС МВД СССР, 1984. – 44
с.

Ведищев Н.П. Возобновление производства по уголовному делу ввиду новых
или вновь открывшихся обстоятельств. – М.: Юрлитинформ, 2003. – 256 с.

Ривлин А.Л. Пересмотр приговоров в СССР – М.: Госюриздат, 1958. – 311 с.

Тетерин Б.С. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам. –
М.: Госюриздат, 1959. – 97 с.

Блинов В.М. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам. –
М.: Юрид. лит., 1968. – 119 с.

Посник В.С. Возобновление дел по вновь открывшимся обстоятельствам.
Лекция. – Волгоград, 1976. – 40 с.

Темушкин О.П. Организационно-правовые формы проверки законности и
обоснованности приговоров. – М.: Наука, 1978. – 239 с.

Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року. – К.:
Атіка, 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020