Реферат на тему:
Проблеми вдосконалення правової регламентації земельних відносин у
селянських (фермерських) господарствах
Виникнення та розвиток в Україні селянських (фермерських) господарств
[СФГ] є одним з головних проявів проведення радикальної земельної
реформи, яка у 1990 році стала початком процесу переходу до ринкових
відносин у аграрному секторі держави.
СФГ стали принципово новим суб’єктом земельних та аграрних відносин
періоду реформування, а саме фермерство – новим аграрним економічним
укладом на селі, який має тенденції до подальшого розвитку.
Зрозуміло, що відразу після виникнення (спочатку лише на практиці) ще у
період так званої “перебудови” нових – “малих” (порівняно з колгоспами
та радгоспами) форм господарювання селян на землях
сільськогосподарського призначення постала потреба в їхній правовій
регламентації.
Однією з таких форм стали селянські господарства, які з початку свого
існування діяли на підставі Основ земельного законодавства Союзу РСР і
союзних республік на засадах суб’єктів довічного успадкованого
землеволодіння (ст.5, 25). Їхній конкретний спеціалізований правовий
статус на той час не був урегульований, а фактичне поодиноке існування
викликало здебільшого протидію керівників колгоспів. Селяни чекали
закону, який би гарантував їм стабільність і впевненість у можливості
по-новому вести своє господарство.
Ще в 1990 р. в УРСР було розроблено проект закону, який мав назву “Про
селянські господарства Української РСР”. На той час це була законодавчо
революційна спроба відійти від монопольного аграрного землевикористання
колгоспів і створити правові можливості для виникнення індивідуальних та
сімейних форм організації праці на землях сільськогосподарського
призначення.
Науковий аналіз цього законопроекту сприяв його юридичному
вдосконаленню. Зокрема, найперше було запропоновано уточнити саму назву
Закону, а отже, і майбутнього нового суб’єкта землевикористання. З метою
надання цьому суб’єкту визнаної в усьому світі фермерської скерованості
та для його термінологічного відмежування від поняття особистого
підсобного господарства було запропоновано назвати закон так: Закон УРСР
“Про селянські (фермерські) господарства”. [1, с.6-7]. Як відомо, саме
таку назву (лише в однині) і має нині діючий Закон України.
В.Семчик та О.Погрібний запропонували декілька конкретних змістовних
змін і доповнень до законопроекту, а саме: стосовно відносин власності
на майно в господарствах, товарності сільськогосподарської продукції,
сімейно-трудового характеру організації праці та ін. [2, с.18-21].
Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” прийнято вже
після проголошення незалежності України – 20 грудня 1991р. Це був один з
перших законів незалежної держави, який характеризував принципово нові
економічні і соціальні підходи до організації сільського господарства і
встановлення земельних відносин. Нині цей Закон діє в редакції Закону
від 22 червня 1993р. і має ту саму назву [3].
Закон закріпив комплекс різноманітних суспільних відносин, в основу яких
покладено земельні відносини, що є цілком правомірним з огляду на
юридичну та економічну сутність селянських (фермерських) господарств.
Земельні відносини в СФГ, порівнюючи з іншими аграрними суб’єктами,
досить детально врегульовано Земельним кодексом України (в редакції
Закону від 13 березня 1992р.).
Проблеми і потреби подальшого вдосконалення правової регламентації
земельних відносин у СФГ головно зумовлені такими причинами:
1) необхідністю приведення їх у відповідність з нормами Конституції
України, зокрема стосовно відносин власності на землю (ст.13, 14, 41),
засад підприємницької діяльності (ст.42), організації праці (ст.43) ;
2) необхідністю законодавчого усунення існуючої колізійності в
регулюванні земельних відносин поміж Земельним кодексом і Законом “Про
селянське (фермерське) господарство” та між нормами самого Закону;
3) потребами та з’ясуванням конкретних форм подальшого вдосконалення
законодавства щодо СФГ у сфері земельних відносин у сучасний період.
???????¤?$????Q???Q?вання Конституцією України права власності на землю
(ст.14). Проте конституційні норми чітко не регламентують форми
власності на землі, а встановлення порядку набуття та реалізації
громадянами права на землі віднесено Конституцією до компетенції законів
(можна припустити – спеціальних законів, у тому числі й Земельного
кодексу України).
Вихідні положення ст.14 слід, на наш погляд, розглядати у поєднанні зі
ст.41 та 42 Конституції. До того ж, вони повинні бути спеціалізовані до
особливостей СФГ як суб’єктів аграрних відносин. Це означає, що стосовно
них може виникати право приватної власності на землі
сільськогосподарського призначення з метою ведення аграрного
підприємництва.
Правова спеціалізація зазначених конституційних засад має знайти місце в
новому Земельному кодексі України та в законі “Про селянське
(фермерське) господарство”, що буде його істотним удосконаленням.
Зокрема, видається, в оновлених нормах Земельного кодексу України
важливо закріпити земельні права та обов’язки голови та інших членів
СФГ, гарантії цих прав, а також правові засади використання земельних
паїв колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств для
створення ними селянських (фермерських) господарств. Доцільно також
урегулювати в кодексі можливість використання ними орендних засад
землекористування.
Праця на землях сільськогосподарського призначення є процесом
землевикористання [4], в якому органічно і нерозривно праця людини
поєднується з функціонуванням природних властивостей грунтів як
основного засобу виробництва товарної продукції сільського господарства.
Отже, аграрне підприємництво, на відміну від іншого, обтяжено всіма
елементами природного виробничого ризику, що не може не позначитись на
особливостях його правової регламентації як в Земельному, так і в
Цивільному кодексах (а поки що – в Законі України “Про підприємництво”).
Між нормами Земельного кодексу України та Законом України “Про селянське
(фермерське) господарство” простежується чимало колізій у сфері
фермерського землевикористання. Насамперед це стосується відносин
земельної власності у СФГ. Так, ст.6, 7, 50-54 Земельного кодексу
правомірно визнають суб’єктом зазначених відносин громадян України (хоча
чітко і не визначають, хто саме з цих громадян – голова СФГ чи всі члени
господарства можуть бути суб’єктами права приватної власності на землі).
Закон же про СФГ з цього приводу займає непослідовну позицію: ст.4 та 5
зазначають, що право на створення господарств, а отже і на одержання для
цього земельної ділянки належить громадянам, які виявили відповідне
бажання, але водночас ст.11 дає перелік земельних обов’язків самого
селянського (фермерського) господарства “як власника земельної ділянки і
землекористувача”. Це підкріплює й положення ст.9 про набуття СФГ
“статусу юридичної особи”. На такій же позиції стоїть і ст.10 Закону,
вважаючи платниками земельного податку саме господарство. Вочевидь, це
створює складні ситуації на практиці.
Враховуючи загальну тенденцію ринкових відносин, у тому числі і в
аграрних відносинах, а також чималий досвід земельних відносин у
традиційно фермерських країнах (США, Франції, Англії), доходимо висновку
про необхідність усунення зазначених нормативних колізій через посилення
земельних прав громадян, які створили і ведуть селянське (фермерське)
господарство.
Подальше вдосконалення регламентації земельних відносин у СФГ має
відбуватись у правовому полі земельного, а не цивільного законодавства
(як це передбачається проектом Цивільного кодексу України). Вихідним
положенням для такого висновку є розуміння земель сільськогосподарського
призначення як унікальної природної цінності, що не може бути створена
працею людини і яка забезпечує життєво необхідні потреби не лише
власника, а й усього суспільства. Тому ці землі не можна розглядати як
звичайне майно в аспекті цивільно-правових відносин [5].
Література
Титова Н. До проекту Закону про селянські господарства. // Радянське
право. – 1990. – №10.
Семчик В., Погрібний О. В порядку денному – відродження селянських
господарств (організаційно-правові питання) // Радянське право. – 1990.
– №11.
Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” від 22 червня
1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №32.
Титова Н. Продовольственная программа: земля, труд (правовые аспекты). –
Львов, 1989.
Титова Н. Землі як об’єкт правового регулювання // Право України. –
1998. – №4; Будзилович І., Юрченко А. Чи можна вважати майном земельну
нерухомість України? // Право України. – 1999. – №11.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
