.

Зміст засади гласності кримінального судочинства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
276 2844
Скачать документ

Реферат на тему:

Зміст засади гласності кримінального судочинства

На даний час серед процесуалістів немає єдиної точки зору щодо
визначення змісту засади гласності кримінального судочинства. Одні
автори визначають зміст даної засади, як сукупність правових вимог, що
встановлюють права та обов’язки для учасників процесу, спрямовані на
конкретизацію конституційної вимоги проведення відкритого судового
розгляду [2, 31-32, 15, 8]. Інші відносять до змісту засади гласності
судового процесу сукупність елементів, які передбачені процесуальним
законом і кожен із яких так чи інакше відображає її суть [5, 14-15].
Причиною цього є різні підходи щодо питання реалізації засади
кримінального судочинства.

Засада гласності кримінального судочинства базується на конституційній
вимозі гласного судового процесу (п.7 ч.3 ст.129 Конституції України).
Тому, для вирішення питання змісту засади гласності кримінального
судочинства, нам слід встановити свівідношення між конституційною і
галузевою нормами-принципами.

Для того, щоб конституційні засади були втілені в тканину реально
функціонуючого кримінального судочинства, вони повинні бути опосереднені
в галузевому законодавстві [12, 47]. Стосовно засади гласності
правосуддя це означає її включення до Кримінально-процесуального
кодексу, причому не тільки шляхом відтворення в нормах КПК, але через
розвиток і конкретизацію з урахуванням специфіки її реалізації в окремих
стадіях кримінального судочинства. І хоча Конституція України (ч.2 ст.8)
передбачила пряму дію її норм, все ж в більшій чи меншій мірі
норми-принципи, які вміщуються в ній, потребують механізму їх реалізації
стосовно окремих стадій та інститутів кримінального процесу.

В п.7 ч.3 ст.129 Конституції України вказується, що однією із засад
судочинства є гласність судового процесу та його повне фіксування
технічними засобами. Таким чином, нам слід визначити, які саме
найзагальніші та специфічні для судочинства у кримінальних справах
правові вимоги повинні увійти в зміст засади гласності та відповідної
статті КПК України для конкретизації, опосереднення п.7 ч.3 ст 129
Конституції України.

На нашу думку, зміст засади гласності кримінального судочинства
складають правові вимоги звернені прямо до суду (процесуальний зміст) і
положення, які закріплюють права громадян (публіки), що виникають у
зв’язку з проведенням відкритого судового розгляду.

У процесуальний зміст засади гласності судового розгляду кримінальних
справ входять наступні елементи:

розгляд справ у всіх судах відбувається відкрито;

повідомлення про час і місце розгляду справи ;

повне фіксування судового розгляду кримінальних справ технічними
засобами;

підстави та загальний порядок здійснення розгляду кримінальної справи у
закритому судовому засіданні;

прилюдне оголошення вироків, ухвал і постанов, якими закінчується
розгляд справи.

найбільш повна гласність здійснюється у відкритому судовому розгляді,
який, згідно ч.1 ст.20 КПК України, є основним елементом змісту
гласності судового розгляду кримінальних справ. Такий розгляд проходить
у формі відкритого судового засідання.

Ст. 20 КПК України встановлює, що розгляд справ у всіх судах є
відкритим. Законодавець вживає терміни “судовий розгляд” (глава 24 КПК
“Загальні положення судового розгляду”), “розгляд справи” (глава 30 КПК
“Розгляд справи за касаційною скаргою і поданням”) та “судове засідання”
(глава 25 КПК “Підготовча частина судового засідання”). Аналіз статей
20, 359, 391, 400, 411, 419 та 447 КПК України дає підстави вважати, що
розгляд справ у суді першої інстанції, в касаційному порядку, в порядку
нагляду, у зв’язку з нововиявленими обставинами, вирішення питань,
зв’язаних з виконанням вироку, розгляд справ про застосування примусових
заходів медичного та виховного характеру проходять у судових засіданнях.
Гласність прямо передбачена в суді першої та касаційної інстанцій, при
розгляді справ про застосування примусових заходів медичного та
виховного характеру.

Більш широка гласність потрібна в стадії виконання вироку. В нашій
практиці ще недостаньо використовується великий потенціал виховного
впливу стадії виконання вироку, хоча в коментарі до ст.411 КПК України
(п.4) і вказується, що розгляд питань пов’язаних з виконанням вироку,
відбувається у відкритому судовому засіданні [8, 579-580].

Щодо дії засади гласності в стадії наглядного провадження, то тут думки
науковців розділились. Одні автори вважають, що в наглядному провадженні
здійснюються всі засади кримінального судочинства, в тому числі і
гласність, хоча і у звужених межах [9, 31-32; 6, 14]. Інші ж
стверджують, що в даній стадії не діють деякі засади, серед яких
називають і гласність [13, 461]. В наглядній інстанції судове засідання
проходить відкрито, однак доступ публіки на це засідання обмежений.
Оголошення про такі засідання не вивішуються, але на них можуть бути
присутніми представники громадскості, преси, і результати розгляду справ
в необхідних випадках друкуються в пресі, оголошуються по радіо і
телебаченню [5, 44].

Петрухін І.Л. пропонує в главу “Основні положення” КПК ввести статтю, в
якій засада гласності була би поширена на касаційне та наглядне
провадження і тоді ст.359 КПК України стала б зайвою [10, 182].

Згідно статей 364 та 393 КПК України суд в касаційній чи наглядній
інстанції може скасувати вирок попередньої інстанції і закрити справу,
залишити його без зміни, змінити та прийняти інше важливе процесуальне
рішення. Тому вирішення таких важливих питань в касаційному чи
наглядному провадженні не повинно залишатися поза увагою громадськості.

Хоча формулювання ч.1 ст.20 КПК України чітко вказує, що “розгляд справ
у всіх судах відкритий…”, судами воно розуміється буквально тільки при
розгляді справ по першій інстанції. Тому доцільною видається пропозиція
З.В. Макарової про деталізацію цієї норми [5, 45]. Видається, що ч.1
ст.20 КПК України слід викласти в такій редакції: “Розгляд справ у всіх
судах першої, касаційної, наглядної інстанцій і при відновленні справ у
зв’язку з нововиявленими обставинами, а також при вирішенні питань
пов’язаних із виконанням вироку є відкритим…”.

В статті 125 Конституції України зазначається, що в Україні діють
апеляційні та місцеві суди. Апеляційному провадженню присвячено і главу
46 Проекту КПК України [11, 195-211].

Процедура апеляційного розгляду щодо дослідження нових обставин
відбувається за нормами, які регулюють процес по першій інстанції [7,
22]. Апеляційне провадження відрізняється від касаційного і тим, що
перше служить для перегляду по суті як незаконних, так і несправедливих,
з точки зору фактичних обставин справи, рішень (питання права і факту),
а касаційне провадження служить для відміни з направленням на новий
розгляд у суд першої інстанції рішень, прийнятих з порушенням
процесуального або матеріального закону (тільки питання права) [3, 45].

Введення в кримінальне судочинство України вказаного інституту більш
повно гарантуватиме реалізацію права особи на судовий захист,
забезпечить певне пришвидшення вирішення справ і більшу чіткість у
здійсненні правосуддя [14, 5].

Таким чином, на необхідність гласного апеляційного провадження вказує
те, що перегляд справ у Апеляційному суді проходить по суті та
завершується він постановлення нового рішення. Як вказує М.Михенко та
В.Шишкін, це фактично квазі-судове рішення по першій інстанції [7, 23].
Все це, тим не менш, не применшує гласності при перегляді справ у
касаційному порядку. Тому, ч.1 ст.12 Проекту КПК України слід викласти
наступним чином: “Розгляд справ у всіх судах першої, апеляційної,
касаційної інстанцій і при вирішенні питань пов’язаних із виконанням
вироку є відкритим …”.

hy

hy

?????? бути позбавлений інформації про час і місце розгляду справи. В
ч.5 ст.20 КПК України закріплена норма, згідно з якою “з метою
підвищення виховної ролі судових процесів і запобігання злочинам суди у
необхідних випадках повідомляють трудящих за місцем роботи або
проживання підсудних про судові процеси, які мають відбуття …”. Ця норма
є додатковим засобом реалізації засади гласності і підвищення виховної
ролі судових процесів та їх профілактичного впливу [8, 45], тому
включення її до числа норм-принципів є недоцільним. Інша річ, коли мова
йде про оголошення, які повинні інформувати невизначену кількість
населення про абсолютно всі судові розгляди кримінальних справ, які
мають відбутися.

Так, З.В.Макарова до причин зниження зацікавленості до відкритого
судового розгляду відносить і недостатню інформованість про судові
процеси, які мають відбутися, та несвоєчасний їх початок [5, 35]. Не
виключені і випадки, коли окремі учасники процесу, в тому числі і суд,
можуть бути зацікавлені у тому, щоб випадково не були виявлені окремі
свідки [5, 21] чи хід судового засідання не висвітлювався у засобах
масової інформації і т.д. Тому доцільно залишити у ст.12 Проекту КПК
України наступне положення: “Ніхто не може бути позбавлений інформації
про час і місце розгляду справи…” [11, 8].

Положення ст.129 Конституції України про повне фіксування судового
процесу технічними засобами отримує двояке відображення: перше полягає в
обов’язку суду забезпечити повне фіксування судового процесу технічними
засобами (як мінімум – повинен вестись протокол судового засідання);
друге – це право громадян, присутніх на судовому розгляді справи, вести
записи, звукозапис, фото – і кінозйомку, теле – і відеозапис.

На особливу увагу заслуговує право осіб, які присутні в залі суду вести
звуко-, теле- і відеозапис, фото – і кінозйомку. Застосування цих
засобів в ході судового засідання розглядалось у процесуальній
літературі в основному як джерело фіксації доказів [4]. Але дані засоби
можуть використовуватися представниками засобів масової інформації як
для підготовки репортажів, так і для транслювання судового засідання. І.
Петрухін вказує, що всі присутні в залі судового засідання можуть вести
записи, стенографування і навіть безшумний звукозапис з тією умовою, щоб
це не заважало ходу процесу [10, 171; 10, 217].

Пленум Верховного Суду СРСР в постанові від 5 грудня 1986 року “Про
подальше зміцнення законності при здійсненні правосуддя” зробив наступне
роз’яснення: всі присутні в залі суду особи мають право вести будь-який
запис по ходу судового процесу; фото-, теле- і кінозйомка із залу суду
проводиться тільки з дозволу головуючого у справі (п.11) [1, 10-11].

Отже, щодо використання технічних засобів при фіксуванні судового
процесу висуваються дві умови: 1) вони не повинні заважати ходу судового
розгляду; 2) необхідно дозвіл суду на їх використання. Перша стосується
абсолютно всіх технічних засобів, як то диктофона, так і стаціонарної
апаратури (технічні засоби призначені для обслуговування судового
засідання, а не навпаки). Друга стосується фото- і кінозйомки, теле-,
відео- і звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури та
транслювання судового засідання. Тут слід зазначити, що дозвіл повинен
надавати саме суд, заслухавши думки учасників розгляду справи і винести
про це ухвалу. Як вказує З.В.Макарова, недопустимо ставити застосування
цих засобів у залежність від згоди сторін, бо у більшості випадків
навряд чи підсудний або потерпілий будуть згідні з їх використанням у
залі суду [5, 36], тобто тут проявляється публічний інтерес і в цьому
випадку він буде мати перевагу над приватним.

Видається, що ч.3 ст.12 Проекту КПК України слід викласти в такій
редакції: “Присутні на відкритому судовому засіданні особи вправі робити
письмові нотатки, вести стенограми і звукозапис без застосування
стаціонарної звукозаписуючої апаратури. Використання в залі судового
засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео- і звукозапису із
застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового
засідання допускається з дозволу суду”.

Наступним елементом змісту засади гласності кримінального судочинства
виступають підстави та загальний порядок закритого судового розгляду
кримінальних справ. Але ці питання є досить великими за обсягом і тому
потребують окремого розгляду.

Важливим елементом засади гласності судочинства є також публічне
проголошення вироку у всіх випадках. Ця норма закріплена в ч.4 ст.20 КПК
України і процесуально забезпечує безумовну, яка не залежить ні від волі
суду, ні від волі інших осіб, гласність будь-якого судового вироку [2,
47]. При чому, оприлюднюється вирок і незалежно від того, в якому
судовому засіданні розглядалася справа, закритому чи відкритому. Правило
про прилюдність проголошення судових вироків повинно поширюватись і на
ухвали та постанови, якими закінчується розгляд справи.

Вважаємо, ч.4 ст.20 КПК та ч.8 ст.12 Проекту КПК України слід подати у
наступній редакції: “Вироки, ухвали і постанови, якими закінчується
розгляд справи, у всіх випадках проголошуються прилюдно”.

І декілька слів про пропозиції до структури ст.12 Проекту КПК України.
Схематично її положення слід викласти в такій послідовності:

ч.1 – відкритість судових розглядів кримінальних справ;

ч.2 – інформування про час і місце розгляду справи;

ч.3 – фіксування технічними засобами судового процесу (як обов’язок
суду);

ч.4 – використання технічних засобів у судовому засіданні (як право
присутніх у залі суду осіб);

ч.5 – підстави проведення закритого розгляду справи;

ч.6 – недопущення втручання громадської думки в сферу приватного життя
громадян, які беруть участь в судовому процесі;

ч.7 – принципові положення проведення закритого судового розгляду;

ч.8 – прилюдність проголошення судових рішень, якими закінчується розляд
справи.

Дана послідовність буде відображати хід процесу (від ологошення про
розгляд справи до проголошення судового рішення): спочатку – загальні
засади відкритого судового розгляду (частини 1-4); далі – загальні
положення розгляду справи у закритому засіданні; і нарешті –
проголошення судового рішення як кінцевого результату судового розгляду
справи. Що стосується такої деталізації положень ст.12 Проекту КПК
України по частинам, то вона сприятиме застосуванню санкцій (в т. ч. –
кримінально-процесуальних) за їх порушення.

Література

Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1987. – №1.

Гласность судебной деятельности по уголовным делам. / Отв. ред. В.В.
Леоненко. – К.: Наук. думка, 1993.

Димитров Ю. Навіщо нам потрібний Апеляційний суд? // Право України. –
1994. – №3-4

Леви А.А., Горинов Ю.А. Звукозапись и видеозапись в уголовном
судопроизводстве. – М.: Юрид. лит., 1983.

Макарова З.В. Гласность уголовного процесса: Монография / Под ред. З.З.
Зинатуллина. – Челябинск: ЧГТУ, 1993.

Мартынчик Е.Г. Гарантии прав осужденного в надзорном производстве. –
Кишенев, 1985.

Міхеєнко М., Шишкін В. Апеляційне провадження як резерв змагальності в
судах другої інстанції // Право України. – 1995. – №1.

Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України /
Бюлетень законодавства і юридичної практики України, №4-5, 1995 р.

Перлов И.Д. Надзорное производство в уголовном процессе. – М., 1974.

Петрухин И.Л. Гласность судопроизводства / Конституционные основы
правосудия в СССР. Под ред. В.М. Савицкого. – М.: Наука, 1981.

Проект Кримінально-процесуального кодексу України. Підготовлений робочою
групою Кабінету міністрів України. – К., 1996.

Уголовный процесс. Общая часть. Учебник для учащихся вузов. – М.:
Издательство “Спарк”, 1997.

Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. – М., 1962.

Шевчук П.І. До питання створення та дії апеляційних судів у судовій
системі України // Вісник Верховного Суду України. – 1998. – №2.

Шушанашвили А.А. Гласность в советском уголовном процессе. – Тбилиси:
МЕЦНИЕРЕБА, 1969.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020