.

Роль контролюючих органів у боротьбі з легалізацією (відмиванням) доходів, здобутих злочинним шляхом (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
169 1509
Скачать документ

Реферат на тему:

Роль контролюючих органів у боротьбі з легалізацією (відмиванням)
доходів, здобутих злочинним шляхом

У різних міжнародних актах наголошується значна роль, фінансових та
кредитних установ у боротьбі з “відмиванням” злочинних доходів.
Проголошення Принципів, які були видані Базельським Комітетом у 1988
році, уже застерігало, що наглядові органи не можуть залишатися
байдужими до того, як злочинці використовують банки у своїх цілях. Якщо
на початку поміркований нагляд обмежувався кількісними, економічними
аспектами, то з часом він поширився й на якісні аспекти, зокрема такі,
як забезпечення того, щоб фінансові установи, їх керівництво та
акціонери відповідали усім встановленим вимогам. Група розробки
фінансових заходів у боротьбі з відмиванням злочинних доходів (відома як
FATF) підкреслювала ту важливу роль, яку відіграють контролюючі органи у
проведенні заходів, спрямованих проти відмивання грошей, та вимагала,
щоб поміркований нагляд поширювався на небанківські фінансові установи.

Хоча контролюючі органи мають широкий вибір засобів, за допомогою яких
вони можуть боротися з “відмиванням грошей” (як це видно на прикладі
статті 17 Типових положень CICAD – Міжамериканської Комісії у справі
відстеження зловживання наркотиками), завдання, які їм треба вирішувати,
мають двоякий характер. По-перше, вони мають інформувати органи, що
відповідають за боротьбу з “відмиванням грошей” (тобто СФІ – служби
фінансової інформації), про кожну операцію з “відмивання грошей”, яку
вони виявлять у процесі своєї наглядової діяльності. Крім того, вони
мають повноваження, здебільшого адміністративні, карати фінансові
установи, які не дотримуються правил, спрямованих проти “відмивання
грошей”.

У рекомендаціях 26 та 27 FATF від контролюючих органів вимагається
співробітництво з судовими та поліцейськими органами. Європейська
Директива у боротьбі з відмиванням грошей більш конкретна у цьому
відношенні. Вона вимагає, “якщо у процесі перевірки кредитної або
фінансової установи компетентними органами (тобто контролюючими
органами) або якимось іншим шляхом ці органи виявляють факти, які можуть
бути доказом “відмивання грошей”, то вони повідомляють органи, які
відповідають за боротьбу з “відмиванням грошей” (стаття 10). Цей
обов’язок повідомлення, покладений на наглядові органи, може бути дуже
важливим джерелом інформації, зокрема у випадках, коли фінансова
установа не надає (достатньої) інформації про підозрілі операції
внаслідок, наприклад, зловживань її персоналу або, що може ще траплятись
у деяких юрисдикціях – того, що фінансовим установам законодавчо
заборонено надавати подібну інформацію державним органам з власної
ініціативи. Важлива роль поміркованого нагляду у цьому відношенні
ілюструється тим фактом, що розслідування зловживань, у тому числі і
пов’язаних з широкомасштабним “відмиванням грошей”, у Міжнародному Банку
Кредиту та Комерції (відомого як ВССІ) почалися з повідомлення
Федеральної Резервної Системи США про кримінальну поведінку [2].

Підкреслимо, що цей обов’язок повідомлення, який прийнятий більшістю
країн-членів ЄС, діє тільки тоді, коли контролюючі органи дізнаються про
факти, що можуть використовуватись як докази “відмивання грошей”, а не
тоді, коли вони (як це може здійснюватись у випадку обов’язкового
повідомлення з боку фінансових установ) ґрунтуються на звичайній
підозрі. Наполягати на тому, щоб контролюючі органи повідомляли про
звичайні підозри, було б грубим втручанням у систему довірчих відносин,
що існує між фінансовими установами та контролюючими органами. Крім
того, контролюючі органи мають усі можливості відрізнити “відмивання
грошей” від звичайних кримінальних операцій. Все ж обов’язкове
повідомлення, що сформульоване у статті 10 Директиви, не є чимось
революційним, проте є частиною більш широкої правової структури ЄС, що
стосується нагляду над банками. Наприклад, перша банківська директива (з
поправками, внесеними другою банківською директивою) також містить
відхилення від правила збереження таємниці наглядовими органами у
випадках дій, що підпадають під дію кримінального законодавства.

Рекомендації FATF не містять спеціальних посилань на повноваження
контролюючих органів щодо санкціонування, а лише посилаються у широкому
значенні на їхню роль у забезпеченні того, щоб фінансові установи мали
адекватні програми захисту від “відмивання грошей”. Проте у своїй
доповіді на Карибській Конференції з питань відмивання доходів від
наркоторгівлі (1990) FATF закликала країни застосовувати відповідні
адміністративні, цивільні або кримінальні санкції до фінансових установ,
однак у зв’язку тільки з однією компонентою превентивної системи,
спрямованої проти “відмивання грошей”, а саме – на ті установи, які не
зберігають записи до кінця періоду зберігання. Стаття 14 типових
положень CICAD кваліфікує навмисне ухилення фінансових установ від
заходів, що передбачені превентивною системою, скерованою проти
“відмивання грошей”, як кримінальний злочин.

Стаття 14 Директиви містить об’ємну вимогу, згідно з якою кожна країна –
член повинна “визначити санкції, що мають бути накладені за недодержання
заходів, які прийняті згідно з цією Директивою”. Якщо розглянути
санкції, що застосовуються за порушення превентивного законодавства
країн-членів, які наведені у додатку до першої доповіді комісії з
питання впровадження директиви про боротьбу з відмиванням грошей [3], то
можна бачити, що за подібні порушення до фінансових установ можуть бути
застосовані дуже суворі санкції. У більшості країн-членів подібні
порушення караються адміністративними санкціями, які часто
застосовуються контролюючими органами та можуть перевищувати мільйон ЕКЮ
(наприклад згідно із ст.22 відповідного Закону Бельгії (Belgian Money
Laundering Act) від 11 січня 1993 року) [3]. Особливо це стосується тих
юрисдикцій, у яких немає концепції корпоративної з кримінальної
відповідальності. У інших країнах порушення караються згідно з
кримінальним законодавством (Данія, Ірландія, Італія, Нідерланди та
Великобританія). Фактично тільки контролюючий орган країни, резидентом
якої є фінансова установа, має законне право застосувати найтяжчу
санкцію – позбавлення ліцензії [3].

Це стосується також законодавства США, яке може бути яскравим прикладом
відмінності кримінальних санкцій від адміністративних. Відповідний Закон
(Annunzio-Wylie Anti-Money Laundering Act), прийнятий у 1992 році [4]
дає в руки регулюючих органів банківської діяльності у США потужну зброю
для реалізації законодавства, спрямованого проти “відмивання грошей”.
Після засудження фінансової установи за “відмивання грошей” регулюючі
органи банківської діяльності (Федеральна Резервна Система, або інший
первинний регулюючий орган, такий як, наприклад, Управління валютного
контролю) проводять засідання, метою якого є визначення – чи треба
позбавити банк-порушник ліцензії, страхування депозитів або передати
управління опікуну, призначеному судом [4]. Проведення подібного
засідання є обов’язковим при будь-якому засудженні у справі про
“відмивання грошей”, проте його можна проводити також у випадку
засудження за порушення Закону про банківську таємницю (наприклад, за
ненадання СTR (Currency Transaction Reports) – звіту про валютні
операції).

0 Однак це можливо лише завдяки тому, що законодавство США підвело у
дуже широких масштабах під кримінальну відповідальність порушення
законодавства про “відмивання грошей”, дозволяючи переслідування за
порушення обов’язків щодо повідомлення та ведення записів (наприклад,
Закон про банківську таємницю). У Європі, навпаки, більшість
законодавців обмежились кримінальним переслідуванням “відмивання
грошей”, а порушення превентивного законодавства, спрямованого проти
“відмивання грошей”, залишили адміністративним (контролюючим) органам.

Потенційно це може спричинити проблеми з точки зору захисту прав людини,
особливо, щодо принципу “non bis in idem” (заборона подвійного
накладення санкцій). Багато санкцій, що застосовуються контролюючими
органами, хоча й мають назву адміністративних, фактично є карними
заходами, застосування яких співвідноситься з кримінальною
відповідальністю у розумінні статті 6 Європейської Конвенції з прав
людини (European Convention on Human Rights). Європейський суд з прав
людини розробив автономну концепцію кримінальної відповідальності, яка
дає змогу йому підводити застосування значної кількості адміністративних
санкцій під статтю 6, незважаючи на те, що законодавство країн, можливо,
цього не зробило. Одним з критеріїв, застосовуваних Судом для визначення
того, чи має місце кримінальне переслідування, є природа та тяжкість
санкції, що була застосована. Беручи до уваги те, що за подібні
порушення фінансових установ можуть застосовуватись дуже тяжкі санкції,
їх застосування, незалежно від того, під яку категорію вони підпадають
за місцевими нормами, відповідає кримінальному звинуваченню у розумінні
статті 6, яка говорить, що, як мінімум, відповідач повинен мати право
подати апеляцію проти накладеної на нього адміністративної санкції у
незалежну судову інстанцію.

Можливим, ще більш далекосяжним, наслідком є ефект “non bis in idem”,
який прив’язується до цих санкцій. До драматичних наслідків може
призвести застосування положення про заборону подвійного накладення
санкцій згідно із статті 4 сьомого додаткового протоколу до Європейської
конвенції з прав людини. Така точка зору Суду може створювати проблеми
щодо співіснування адміністративної та кримінальної систем санкцій у
цілому та зокрема у тому, що стосується режимів боротьби з “відмиванням
грошей” – адже недотримання правил, введених для боротьби з “відмиванням
грошей”, можна також брати до уваги під час розглядання кримінальної
відповідальності фінансової установи у справі відмивання злочинних
доходів. Якщо до фінансової установи вже застосовувались адміністративні
санкції за недотримання превентивного законодавства, принцип “non bis in
idem”, згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини, може
звільнити її від кримінальної відповідальності за “відмивання грошей”,
або навпаки, оскільки дуже часто принаймні частина тих же самих фактів
враховується під час обох процедур.

Однак на практиці проблема “non bis in idem” може не виникати взагалі, і
цьому є принаймні дві причини. По-перше, місцеві суди можуть не так
суворо ставитись до принципу “non bis in idem”, як це робить
Європейський суд з прав людини. По-друге, адміністративні санкції часто
застосовуються до фінансових установ, тоді як до кримінальної
відповідальності притягуються фізичні особи, що працюють у цих
установах, з тієї простої причини, що згідно з законодавством деяких
країн корпорації не можуть бути притягнуті до кримінальної
відповідальності.

Останніми роками у різних країнах було створено безліч спеціалізованих
урядових закладів, у компетенцію яких входить діяльність стосовно
протидії легалізації злочинних доходів. Держави створюють нові структури
і систему структур для вирішення проблеми “відмивання” незаконних
доходів. Ці установи зазвичай згадуються як “підрозділи фінансової
розвідки” (ПФР).

Підрозділи фінансової розвідки стають чимраз привабливішими з погляду
їхньої ефективності, тому що вони, як виявилося, можуть забезпечити
швидкий обмін інформацією між банківськими установами і правоохоронними
органами, а також між різними країнами, забезпечуючи при цьому захист
інтересів невинних осіб, інформація про яких надходить до їх бази даних.

На структуру ПФР під час їхнього створення впливали два основних
чинники:

1. Обмінний інформаційний центр. Більшість країн здійснювало боротьбу з
легалізацією злочинних доходів силами вже існуючих систем правоохоронної
діяльності. Деякі країни у зв’язку з їхніми невеликими розмірами і
наявними об’єктивними труднощами при розслідуванні легалізації злочинних
доходів, приходили до розуміння необхідності міжнародної кооперації. У
результаті були створені так названі “обмінні пункти” для фінансової
інформації. До функцій організацій, створених як такі пункти, було
віднесено, насамперед, підтримку зусиль численних правоохоронних та
інших органів з дублюючими, а іноді конкуруючими повноваженнями з
розслідування легалізації злочинних доходів.

2. Інформація про підозрілі угоди. “Сорок рекомендацій з боротьби з
легалізацією злочинних доходів”, прийняті FATF, та інші регіональні
ініціативи (Європейського Союзу і Ради Європи; CFATF і OAS/CICAD у
Західній півкулі) встановили, що викриття підозрілих угод є обов’язковим
для банківської системи. Це стало стандартною частиною пошукової
діяльності під час розслідування справ про легалізацію злочинних
доходів. Створюючи систему викриття підозрілих угод, деякі країни
вбачали логіку в централізації цієї діяльності в окремій установі для
організації ефективнішого збору, оцінки й обробки повідомлень про
підозрілі угоди. ПФР часто виступають у ролі “буфера” між приватним
фінансовим сектором, з одного боку, і правоохоронними органами,
прокуратурою, судовою системою – з іншого.

ПФР, що виступають у якості якогось “чесного брокера” між приватними й
урядовими секторами, у багатьох випадках завоювали справжню довіру
приватного сектора до системи боротьби з легалізацією злочинних доходів
у цілому.

Відтак беззаперечним є те, що комплекс заходів протидії легалізації
(відмиванню) доходів, здобутих злочинним шляхом, повинен ґрунтуватись на
існуючій в Україні системі права. Але реальним на сьогодні є й те, що в
Україні ще не створена повноцінна законодавча база, яка б охоплювала усі
аспекти цієї боротьби. Це своєю чергою потребує проведення досліджень та
осмислення щодо проблем, які необхідно законодавчо врегулювати,
встановити їхню першочерговість тощо.

Література

Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом”, 2002 р.

A. Haynes, Money Laundering and Changes in International Banking
Regulation // JIBL, 1993.

G.Stessens, De nationals en internationals bestrijding van het
witwassen. Onderzoek naar een meer effectieve bestrijding van de
profijtgerichte criminaliteit // Antwerp: Intersentia,1997.

S.J. Galli and J. L. Wexton, Anti-Money Laundering Initiatives And
Compliance – US Perspective: Money Laundering Control.// Dublin: Round
Hall Sweet & Maxwell, 1996.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020