.

Правова інтеграція: загальнотеоретична характеристика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
235 3619
Скачать документ

Реферат на тему:

Правова інтеграція: загальнотеоретична характеристика

У статті аналізуються основні стадії та способи правової інтеграції,
висвітлюються проблеми правового уніформізму.

Ключові слова: правова інтеграція, правова адаптація, правова
гармонізація, правовий уніформізм.

Найбільш очевидним проявом змін на сучасному етапі розвитку людства є
глобалізація, яка характеризується набуттям всесвітніх (універсальних)
ознак у значної кількості соціальних відносин та зростанням і
поглибленням взаємодії між державами та іншими суб’єктами в межах
держав.

Глобальним процесом є і регіоналізація, яка пов’язана зі структуруванням
певного геопростору як цілого. Якісно вищим етапом регіоналізації є
інтеграція.

Поняття “інтеграція” прийшло на зміну поняттю “міжнародне
співробітництво” (яке не відображало сутності нових явищ) і розуміється
як вихід за межі співробітництва аж до утворення єдиної структури, що
відзначається наддержавними ознаками.

Правова інтеграція є різновидом інтеграційних процесів, що ґрунтуються
на засадах об’єднання частин у єдине ціле.

Низка проблем правової інтеграції у контексті західноєвропейських
інтеграційних процесів висвітлювалися у працях В. Забігайла, Л. Ентіна,
А. Капустіна, С. Кашкіна, У. Лукашука, М. Мікієвича, В. Муравйова,
М. Марченка, А. Татама, А. Толстухіна, Б. Топорніна та ін. Проте
малодослідженими залишаються питання щодо стадій та способів правової
інтеграції, правової адаптації, правового уніформізму.

Призначенням правової інтеграції є об’єднання національних правових
систем (у межах міждержавних) у єдиний геоправовий простір. Цей процес
має комплексний характер та складається із декількох стадій:
1) поглибленої взаємодії та узгодження засад формування міждержавної
правової системи; 2) наближення національних правових систем до
міждержавної шляхом попередньої адаптації внутрішньодержавного
законодавства до правових стандартів цієї системи; 3) входження
національних правових систем до міждержавної та остаточна правова
адаптація у межах єдиного правового простору.

На першій стадії поглиблюється співробітництво національних правових
систем, визначаються їхні особливості, можливості узгодження дій,
усунення перешкод їхньої взаємодії, однакової нормативно-правової
регламентації тих чи інших відносин або більшості з них. Визначення
попередніх умов, що свідчать про об’єктивну можливість об’єднання
держав, унаслідок чого вони можуть задовольняти потреби та інтереси, які
не спроможні реалізувати через національну систему, дає підставу для
організаційних дій щодо формування міждержавно-правової системи. На цій
стадії відбувається узгодження головних правових засад функціонування
такої системи з універсальними міжнародними принципами та нормами.

На стадії наближення національних правових систем, зокрема до
регіональних міждержавних правових систем, здійснюється попередня
адаптація, яка є процесом досягнення правових вимог, необхідних для
входження в міждержавну правову систему і які є обов’язковою передумовою
визнання держави учасницею відповідної організації. Відбувається
пристосування внутрішньодержавного законодавства до правових стандартів,
які містяться в джерелах міжнародного права, насамперед у
міжнародно-правових договорах, укладених державами-учасницями.

Отже, правова адаптація має важливе значення не тільки для ефективності
інтеграційних процесів, але й для досягнення взаємоузгоджених відносин у
межах єдиного правового поля. Для удосконалення цих процесів важливе
значення має правильне застосування відповідних інтеграційних способів.

Стадія входження національних правових систем до міждержавних об’єднань
передусім характеризується, дотриманням установлених процедур вступу в
об’єднання, а після набрання статусу його члена – взяттям і виконанням
всіх зобов’язань, передбачених для членів відповідного об’єднання. На
цій стадії повинна відбутися повна адаптація національної правової
системи до правового поля міждержавного об’єднання.

Складовою правової інтеграції є правова адаптація. Взагалі адаптація
(лат. – adaptatio) – це пристосування тих чи інших явищ до навколишнього
середовища, умов існування; зміна їхньої форми чи змісту під впливом
зовнішніх або внутрішніх чинників.

Право є різновидом адаптаційних механізмів, а правова адаптація –
процесом пристосування з метою зближення, досягнення узгодженої
взаємодії. Одним із головних різновидів правової адаптації є
нормативно-правова, що полягає у пристосуванні нормативно-правових
приписів у межах відповідної (національної, міжнародної) правової
системи з метою досягнення узгодженої взаємодії.

Чим складніша система, тим є більша потреба у створенні ефективного
адаптаційного механізму, який би забезпечував усунення розбіжностей та
досягнення інтеграційних цілей. Водночас можливості нормативно-правової
адаптації обмежені національними особливостями правового розвитку, які
формуються в ході історичного розвитку національної правової системи.

Ефективність адаптаційного механізму найперше залежить від правильного
вибору, способів інтеграції, важливими серед яких є гармонізація та
уніфікація.

У міжнародно-правовій літературі немає чіткого уявлення щодо змісту
поняття “гармонізація”, тому звичним стало його ототожнення з поняттям
“уніфікація”. З метою усунення існуючих неоднозначностей у визначенні
цих понять необхідно звернутись до лексичного значення терміна
“гармонія”. Під ним розуміють “поєднання, злагодженість, взаємну
відповідність якостей предметів, явищ, частин цілого” [1, с.574]. Звідси
випливає, що гармонізацією є сукупність дій по досягненню гармонії,
балансу та рівноваги, узгодженості, усуненню суперечностей. Аналогічно
трактується термін гармонізація і в російській мові, а саме: – як
взаємна відповідність предметів, явищ, частин цілого, якостей тощо
[2, с.311].

В юридичній літературі під гармонізацією розуміють “узгодження загальних
підходів, концепцій розвитку національних законодавств” [3, с.75];
“створення загальних правових принципів і окремих рішень” [4, с.184];
“один з основних напрямів і форм проведення узгодженого правового
розвитку держави” [5]. На думку П. Круза, термін “гармонізація права”
з’явився у порівняльно-правовій літературі як процесу “координації або
зближення окремих правових положень різних правових систем, що
досягається шляхом усунення основних суперечностей та відмінностей, а
також шляхом формування принаймні мінімальних загальних вимог і
стандартів” [6, с.23]. Деякі західні компаративісти виходять з того, що
різниця між уніфікацією та гармонізацією є лише теоретичною а точніше, –
лінгвістичною, що не має практичного значення [5].

Рене Давід вважав, що гармонізація, як і уніфікація, є актуальними
завданнями порівняльного права, які дають можливість установити баланс,
гармонію правових систем у межах певної спільності [7, с.31].

Правова гармонізація є важливим способом правової інтеграції, який
сприяє встановленню злагодженості, зближеності, взаємоузгодженості
правових систем (їхніх структурних частин, якостей) у межах певної
спільноти. Отже, правова гармонізація – це процес узгодженості,
взаємовідповідності, збалансованості правових систем (інших правових
явищ) у межах відповідного правового простору. Розрізняють
міжнародно-правову та національно-правову гармонізацію.

Різновидом правової гармонізації є нормативно-правова, особливе місце в
якій посідає гармонізація законодавства.

Видається, що у процесі гармонізації законодавства і для його
ефективності формуються правові стандарти у різних сферах правового
регулювання. Гармонізація може передувати уніфікації законодавства або ж
застосовуватися там і тоді, де і коли потреби в уніфікації немає. При
гармонізації відбувається зближення законодавства, усунення
розбіжностей. Отже, гармонізація законодавства – це процес
цілеспрямованого зближення та узгодження нормативно-правових приписів на
підставі загальних мінімальних правових вимог (стандартів), що
здійснюється шляхом усунення юридичних розбіжностей.

Гармонізація може бути одно- або багатосторонньою (взаємною). У разі
гармонізації багатосторонньої всі учасники на узгодженій основі вживають
заходи щодо зближення узгодження законодавства, а в разі односторонньої
законодавство однієї держави адаптується до законодавства іншої (інших)
держави чи міжнародних організацій. Для регіональних організацій
гармонізація законодавства має важливе значення, оскільки є одним зі
способів правової інтеграції [8, с.275; 9, ч.3].

Важливим засобом гармонізації законодавства є “модельний закон” (типовий
законопроект), який приймають з метою утвердження спільних правових
принципів та зближення законодавства.

Необхідним для здійснення гармонізації законодавства є визначення її
форм і встановлення меж. Однією з головних форм є укладення
міжнародно-правових договорів (конвенцій, угод, хартій тощо). Межі
заходів, які застосовуються за такої форми, визначаються зобов’язаннями
держав як сторін відповідних договорів.

Іншою формою гармонізації є членство в міждержавних об’єднаннях, і межі
здійснюваних заходів визначатимуться правовим статусом такого
об’єднання. Гармонізація може здійснюватися як у юридично обов’язковій
формі, так і за допомогою актів, що не мають обов’язкової юридичної
сили.

Певним пріоритетом серед способів інтеграції на сучасному етапі
користується правова уніфікація. Виникла вона ще у ХІХ ст. як один із
способів правової інтеграції. У наш час значно поширена у правових
системах Данії, Швеції, Норвегії, Ісландії, Фінляндії, де уніфіковано
морське, торговельне, договірне, вексельне, сімейне, деліктне, спадкове,
зобов’язальне законодавство та законодавство про компанії,
інтелектуальну власність.

Правовій уніфікації у скандинавських правових системах сприяли
спільність історичного розвитку в цілому та права зокрема близькість
мов, культури, відсутність серйозних політичних розбіжностей,
географічна близькість, подібність у рівнях економічного розвитку. Цим
процесам сприяє комісія експертів Північної Ради, яка готує
законопроекти, що стають законами у всіх чи в більшості скандинавських
країн. Правова уніфікація впливає на якість законодавства, а також на
зближення правових систем північноєвропейського типу. Нині
скандинавський досвід є своєрідною моделлю на загальноєвропейському
рівні. Хоча європейські міждержавні організації також впливають на
скандинавські правові системи, зокрема у сфері уніфікації законодавства.
Адже під впливом зростаючої кількості торгових, фінансових та інших
зв’язків уже з XIX ст. з’явились також і міжнародно-правові договори, що
містили уніфіковані положення. Результатами діяльності цих організацій
можна вважати, зокрема, такі уніфіковані акти: Принципи УНІДРУА
(Принципи міжнародних комерційних контрактів); Правила ІНКОТЕРМС
(кодифікований збірник міжнародних торгових звичаїв та інтерпретації
комерційних термінів); Європейські принципи (Принципи контрактного права
Євросоюзу), прийняті резолюцією Європарламента.

???????¤?$????c?ше приходитиме так зване “субправо”, яке є сукупністю
правил, що використовуються для встановлення єдності в регулюванні
міжнародної підприємницької діяльності. Основою для субправових
документів є найдієвіше норми міжнародного права, національного
законодавства, правила, що складаються в правопідприємницькій практиці
(звичаї, типові контракти, загальні умови, кодекси поведінки тощо),
узагальнення судових та арбітражних рішень [11, с.140-151].

Ідея створення уподібнених норм у сфері міжнародного приватного права
дістала практичне втілення вже у ХІХ ст. Це були окремі міжнародні угоди
у сфері морського права, інтелектуальної власності, залізничних
перевезень, сімейного права, цивільного процесу. А вже у ХХ ст. майже не
залишилося сфер регулювання, галузі міжнародного співробітництва, які б
тією чи іншою мірою не охоплювалися уніфікацією [12].

З часом була створена низка міжнародних організацій, єдиним завданням
яких було здійснення робіт у справі уніфікації: Гаазька конференція з
міжнародного приватного права, Міжнародний морський комітет, Міжнародна
торгова палата (МТП), Міжнародний інститут по уніфікації приватного
права (УНІДРУА). Проте правова уніфікація з часом стала предметом
діяльності організацій, для яких ці функції не були пріоритетними.
Наприклад, у 1966 р. була утворена комісія ООН з права міжнародної
торгівлі (ЮНСІТРАЛ). А з часом функції правової уніфікації стали
властивими для багатьох міжнародних організацій як урядових, так і
неурядових.

Ще Р. Давід відзначав, що під уніфікацією права слід розуміти не стільки
процеси впливу на окремі норми, скільки впливу на цілі правові системи у
напрямі їхнього зближення між собою. І якщо раніше нормативна уніфікація
була переважаючим способом інтеграції, то з часом вона стала не єдиною
[7, с.31]. Подібної позиції дотримується і П. Круз, який вважає, що
уніфікація права – це процес зближення двох або більше правових систем,
що спрямований на їхню заміну однією єдиною правовою системою [6, с.23].

З позицій філології поняття “уніфікація” трактується як зведення
чого-небудь до єдиної форми, системи, єдиних нормативів [13, с.636];
приведення до однаковості (уподібненості) [14, с.498], а з позицій
юриспруденції – як розробка та введення у дію “загальнообов’язкових
однакових юридичний норм” [3, с.75]. Отже, правова уніфікація – це
процес зближення правових систем шляхом формування уподібненого
правового регулювання у межах відповідного правового простору. Головним
різновидом правової уніфікації є нормативно-правова, яка в сучасних
умовах набуває особливого значення. Вона здійснюється з метою зближення
норм міжнародного та національного права, а також однакового
(уподібненого) їхнього застосування та усунення розбіжностей. Головним
засобом її проведення є міжнародні договори, приписи яких за
уніфікованим зразком включаються у національну систему законодавства
[15, с.44-47]. До засобів уніфікації відносяться також резолюції та
рекомендації міжнародних органів.

І хоча договірна уніфікація досить часто в кінці ХХ ст. піддавалася
критиці як така, що має довготривалі терміни підготовки актів та
введення їх у дію, обмежене коло учасників [16], а міжнародний договір
як акт уніфікації – не відповідає рівню зв’язків та не забезпечує
ефективного зближення правових систем [17, с.71], теза про те, що право
більше не може створюватися лише державами [17, с.69], є найбільш
достовірною лише для Євросоюзу. Поряд з цим треба погодитися з
Т.Н. Нєшатаєвою, що “форма діючих міжнародних уніфікацій може бути
різноманітною” [18, с.42]. Тому не коректно ставити питання про переваги
однієї з них над іншою. Більш принциповим є питання вибору форми залежно
від сфери уніфікації, кола учасників, деталізації норм, що уніфікуються
тощо.

На відміну ж від уніфікації при гармонізації міжнародний договір
зобов’язує держави створити відповідні норми, що відповідали б загальним
положенням договору, не нав’язуючи їм уніфікованого шаблону.

Правовими формами як гармонізації, так і уніфікації можуть виступати
міжнародні договори та резолюції міжнародних органів і організацій.
Прийняття рекомендацій веде лише до уніфікації.

Отже, гармонізація та уніфікація відрізняються як за своїми
результатами, так і за юридичною формою вирішення поставлених перед ними
завдань. В разі гармонізації відбувається зближення права та
законодавства, усунення суперечностей, розбіжностей, а при уніфікації –
встановлення однакових (уподібнених) норм. Водночас уніфіковані норми
фіксуються у юридично обов’язковій формі – договорі, а за допомогою
актів, які не мають обов’язкової юридичної сили, може здійснюватися лише
гармонізація [19, гл. 6].

Для проведення уніфікаційних робіт важливим видається попереднє
порівняльно-правове дослідження проблеми, що дає можливість знайти
найоптимальніші форми проведення правової уніфікації чи законодавства,
найефективніші методи та засоби її здійснення. В наш час залежно від
конкретних умов уніфікація права та законодавства може проводитися у
таких формах, як міжнародно-правові договори, модельні акти, примірні
договори, міжнародні звичаї, рішення міжнародних судових органів та ін.
Прикладом однієї з таких форм може бути Типовий договір Європейської
організації з економічного співробітництва та розвитку, який
використовують під час укладення двосторонніх договорів між
європейськими державами і третіми країнами.

Нормативно-правова уніфікація за своїм предметом може бути матеріальною
(способи однакового регулювання прав і обов’язків) або процесуальною
(введення єдиних процедурних правил); за метою та обсягом – такою, що
охоплює прикордонні держави, держави одного регіону; універсальна (що
охоплює всі або більшість держав світової спільноти), держави, що
входять до складу міждержавних об’єднань.

Одним із різновидів нормативно-правової уніфікації є уніфікація
законодавства, яка є процесом зближення законодавства шляхом
встановлення чи введення у національні правові системи однакових
(уподібнених) юридичних норм (нормативно-правових приписів).

Практична значущість та потреба у відповідних способах інтеграції чи в
їхній сукупності збумовлюється характером взаємодії міждержавно-правової
та національної правових систем, їхніх структурних частин.

Відзначаючи позитивні моменти правової уніфікації, водночас необхідно
зважати на небезпеку абсолютизму в правовому уніформізмі. Термін
“уніформізм” (лат. – uniformis) означає “уподібнений”, “однаковий” і
використовується у різних галузях науки [20].

Проблеми уніформізму в праві розглядалися як проблеми світового права
(міжнародного уподібненого, єдиного права). Ідеї про єдину світову
державу, світовий уряд, світове право засновані на принципах переходу
від різноманітності до уніформізму (уподібненості, одноустрійності).
Правовий уніформізм заснований на положеннях про необхідність створення
системи уподібнених норм, що забезпечують однакове регулювання ряду
відносин, особливо це стосується міжнародного приватного права. Правовий
уніформізм відкидає національні особливості і пропонує узагальнені
правові конструкції, універсальні у правозастосуванні щодо однорідних
відносин.

У зв’язку зі збільшенням кількості суб’єктів міжнародного права,
ускладненням міжнародних правових відносин, виникненням колізій при
застосуванні різноманітних джерел як міжнародного, так і національного
права правовий уніформізм є об’єктивною потребою часу. Він сприяє
попередженню, уникненню юридичних колізій, забезпечує ефективне
правозастосування, пристосованість, узгодженість джерел міжнародного та
національного права. Водночас дія правового уніформізму не повинна бути
абсолютною та безмежною.

Досліджуючи роль та значення правового уніформізму, В.М. Корецький
відзначав позитивні його моменти, проте водночас застерігав від
абсолютизації його значення, вказував на необхідність встановлення
доцільності правового уніформізму в тій чи іншій сфері правового
регулювання та визначенні меж дії і досконалих правових засобів.
Головним питанням правового уніформізму В.М. Корецький вважав питання
про відповідність встановлення уподібнених норм сучасним потребам
[21, с.91].

В наш час правовий уніформізм поширюється на низку міжнародних
приватноправових інститутів, хоча простежується тенденція до поширення
його і на сферу міжнародного публічного права. А це потребує належного
дослідження проблем правового уніформізму, встановленню передусім його
доцільності та меж у тій чи іншій сфері правового регулювання, виявленню
найдосконаліших правових засобів та їхньої своєчасності. Все це дасть
змогу запобігти негативним проявам правового уніформізму, зокрема
абсолютному вирівнюванню способів правового регулювання, зникненню
різноманітності правового розвитку, а відтак і зниженню організуючої
ролі права. Адже уніформізм як форма абсолютизму є згубним не тільки для
права, але і для суспільства, оскільки умовою їхнього розвитку є
наявність різноманітних форм та рівнів функціонування.

Уникнути негативних проявів правового уніформізму дає змогу належно
сформований механізм взаємодії міжнародного та національного права,
правильне поєднання основних способів правової інтеграції.

З’ясування сутності та призначення правової інтеграції, виокремлення її
основних стадій та способів дали можливість виявити напрями формування
такого механізму взаємодії, забезпечення ефективності інтеграційних
процесів.

Література

Новий тлумачний словник української мови. – К.: Аконіт, 1998. – Т.1. –
С.574.

Словарь русского языка. – М., 1984. – Т.1. – С.311.

Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. – М., 1996. – С.75.

Марченко М.Н. Сравнительное правоведение. Общая часть: Учебник для юрид.
вузов. – М.: Зерцало, 2001. – С.184.

International Encyclopedia of Comparative Law. – N.Y., 1973. – Vol.II. –
Ch.5.

Cruz P. Comparative Law in a Changing World. – L., 1995. – P.23.

Рене Давид Основные правовые системы современности (сравнительное
право). – М., 1967. – С.31.

Топорнин Б.Н. Европейськое право. – М., 1998. – С.275.

Татам А. Право Європейського Союзу / Під ред. В.І. Муравйова. – К.,
1998. – Ч.3.

Комаров А.С. Принципы УНИДРУА как источник регулирования международных
коммерческих договоров // ЭЖ. – Юрист. – 2001. – №4(156). – С.4.

Бахин С.В. Субправо (международные своды унифицированного контрактного
права). – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2002. – С.140-151.

Бахин С.В. Понятие и механизмы международно-правового сближения правовых
систем // Российский ежегодник международного права. – 2001. – СПб.:
Социально-коммерческая фирма “Россия-Нева”, 2001. – С.64-86.

Новий тлумачний словник української мови. – К.: Аконіт, 1998. – Т.4. –
С.636.

Словарь русского языка. – М., 1984. – Т.4. – С.498.

Лукашук И.И. Глобализация, государство, право. ХХI век. – М., 2000. –
С.44-47.

Бахин С.В. Правовые проблемы договорной унификации // Московский журнал
международного права. – 2002. – №1(45). – С.129-143.

Базедов Ю. Возрождение процесса унификации права: европейское
контрактное право и его элементы // Российский ежегодник международного
права. – 1998-1999. – СПб.: Социально-коммерческая фирма “Россия-Нева”,
1999. – С.71.

Нешатаева Т.Н. Иностранные предприниматели в России. Судебно-арбитражная
практика. – М.: Дело, 1998. – С.42.

Международное частное право / Отв. ред. Г.К. Дмитриева. – М., 2000. –
Гл.6.

Российский энциклопедический словарь. – М., 2000. – Кн.2.

Корецкий В.М. Избранные труды: В 2 кн. / АН УССР, Институт государства и
права. – Киев: Наук. думка, 1989. – Кн.1. – С.91.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020