.

Проблема кримінально-правової кваліфікації незаконного використання електроенергії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
202 2922
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблема кримінально-правової кваліфікації незаконного використання
електроенергії

Проблема кримінально-правової кваліфікації незаконного використання
електроенергії до сьогодні залишається дискусійною. Неоднакове розуміння
суті електроенергії, юридичних особливостей права власності на неї,
призводять до виникнення протилежних підходів до кримінально-правової
кваліфікації її незаконного використання. Деякі вчені відстоюють
позицію, відповідно до якої кваліфікувати незаконне використання
електроенергії потрібно за статтею кримінального кодексу, що передбачає
відповідальність за крадіжку [1, ст.48; 2, ст.6; 3, ст.64; 4, ст.16; 5,
ст.44]. Інші ж науковці вважають, що енергію не можна вважати предметом
крадіжки, а отже, і незаконне використання її кваліфікувати за цією
статтею, вказуючи на доцільність кваліфікації за статтею, що встановлює
відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або
зловживання довірою [6, ст.19; 7, ст.5; 8, ст.9; 9, ст.41;10, ст.62;11,
ст.49; 12, ст.45; 13, ст.72; 14, ст.128-132].

Актуальність правильного вирішення цього питання покликана забезпечити
правильність, “чистоту” кваліфікації, і, як наслідок, правильне
призначення покарання.

Чинний Кримінальний кодекс України не містить окремої статті, яка
встановлює відповідальність за незаконне використання електричної та
інших видів енергії (далі – енергія). Не можна стверджувати, що
виділення такої окремої статті було б схвалено і сприйнято науковцями як
єдино правильне. Проте, застосовуючи норми кримінального закону, на
практиці не було б різних підходів до питання кримінально-правової
кваліфікації незаконного використання електроенергії. Наприклад, нерідко
діяння щодо незаконного використання енергії кваліфікують за різними
статтями Кримінального кодексу України: як крадіжку або як заподіяння
майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою [35; 36].

Виходячи з різних підходів до кримінально-правової кваліфікації
незаконного використання електроенергії, видається доцільним звернутися
до названої проблеми, і на підставі аналізу відповідних наукових праць,
аналізу теорії цивільного та кримінального права, сформулювати
пропозиції та рекомендації щодо правильного вирішення цього питання.

Однакового законодавчого підходу до вирішення питання про
кримінально-правову оцінку незаконного використання електроенергії немає
і в інших державах. Зокрема, в Японії електроенергія розглядається як
майно, а діяння з її незаконного використання кваліфікуються як крадіжка
(ст.245) [15, ст.147]; в Литовській республіці електроенергію
розглядають як засіб, який має економічну цінність, а незаконне
використання кваліфікують за спеціальною статтею – “Незаконне
використання енергії і послуг зв’язку” (ст.179) [16, ст.275-276]; в
Німеччині – як розкрадання електричної енергії (ст.248с) [17], Молдові –
розкрадання або незаконне використання електроенергії (ст.194) [18,
ст.162], Туреччині – як крадіжку (ст.491) [19], в Австрії – як
розкрадання електричної енергії (ст.132) [20, ст.62-63], Російській
Федерації – як заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання
довірою (ст.165) [21, ст.70]; Франції – як крадіжку (ст.311-2) [22,
ст.280]; Швейцарії – як незаконне використання електроенергії (ст.142)
[23, ст.53-54], Латвійській республіці – як самовільне використання
електричної енергії, теплової енергії і газу (ст.182) [24, ст.189], в
Естонській республіці – як самовільне споживання газу, рідкого палива
або енергії через мережу (ст.145-2) [25, ст.139]. Слід звернути увагу на
наявність прямої вказівки у кримінальних кодексах більшості держав на
те, як кваліфікувати діяння з незаконного використання енергії.

Розглянемо підхід до кримінально-правової кваліфікації незаконного
використання електроенергії як крадіжки. Думка про те, що незаконне
використання електроенергії – крадіжка, ґрунтується на аргументуванні
того, що електрична та інші види енергії, наділені всіма ознаками
предмета крадіжки, енергія перебуває у фондах господарюючих суб’єктів, а
незаконне використання її веде до зменшення цих фондів.

У теорії кримінального права загальноприйнятим є розуміння під предметом
крадіжки майна, якому притаманні специфічні ознаки фізичного,
економічного та юридичного характеру.

М. Гельфер, вказуючи на наявність у енергії всіх прикмет предмета
крадіжки зазначав, що вона здатна задовольняти матеріальні та духовні
потреби суспільства і окремої особи, у виробництво енергії вкладена
праця, вона має певну економічну цінність і перебуває в наявних фондах
держави [1, ст.48]. Проте, як справедливо зауважив А. Бойцов,
“аналізуючи властивості такої “речі” як електрична енергія, М. Гельфер
обійшов мовчанням її фізичну природу” [14, ст.130].

Зупинимося на підходах до розуміння фізичних ознак предмета крадіжки.
Деякі вчені під фізичними ознаками предмета крадіжки розуміють
властивість предмета завдяки своїй матеріальній субстанції бути чуттєвим
для сприйняття [7, ст.110]. Інші стверджують, що “матеріальність”, тобто
особлива фізична природа предмета, жодного значення для визнання чи
невизнання об’єкта предметом крадіжки не мають, якщо цивільне право
відносить цей об’єкт до категорії об’єктів права власності [2, ст.5].
Видається, що найточнішим є розуміння під фізичною ознакою предмета
крадіжки “визнання чогось майном та наявності можливості вилучити,
привласнити, спожити … чи пошкодити це майно” [26, ст.125].

Науковці, торкаючись питання можливості віднесення енергії до предмета
крадіжки, зосереджують увагу на тому що у енергії немає фізичних ознак
предмета крадіжки, тобто “уречевленості”. На нашу думку, не торкаючись
питання “матеріальності”, передусім треба з’ясувати, що розуміє цивільне
право під поняттям “майно”, та чи є енергія майном. Лише після вирішення
цього питання можна досліджувати наявність або брак у майна необхідних
ознак предмета такого злочину як крадіжка.

Визначаючи поняття майно низка науковців виходять з економічного
розуміння цього терміна. Зокрема, Б.С. Нікіфоров розглядає майно як
сукупність речей зовнішнього світу, що мають якості економічної і
господарської корисності [27, ст.60-61]; на думку В.А. Романцова, під
майном як предметом злочинів проти власності слід розуміти благо, яке
має матеріальну цінність [28, ст.56]. Ми вважаємо, що, визначаючи
поняття майна в сенсі предмета крадіжки, слід виходити не з
економічного, а з правового розуміння цього поняття, оскільки правове
трактування поняття майно може не збігатись з його економічним
трактуванням.

Поняття майно – найперше цивільно-правова категорія. Тому для визначення
змісту цього поняття слід звернутися до теорії цивільного права. Під
майном у цивільному праві розуміють окрему річ, сукупність речей, а
також майнові права та обов’язки [29, ст.68]. Зрозуміло, що до майнових
прав і обов’язків енергія не належить. Щодо віднесення її до категорії
речей, то зазначимо, що поняття річ охоплюються всі предмети
матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права й
обов’язки [29, ст.66]. Водночас в теорії цивільного права виділяють
критерії, яким повинні відповідати блага, щоб бути віднесеними до
категорії речей: речі – це предмети зовнішнього світу, які мають
матеріальну (тілесну) субстанцію, тобто існують як фізичні тіла: в
твердому, рідкому чи газоподібному стані [30, ст.58] та відокремлені від
природного середовища [31, ст.12]. Отож цивільне право пов’язує
можливість визнання чогось річчю з властивістю “уречевленості,”
“тілесності.”

Електрична енергія становить собою рух електронів по провіднику струму,
що здатні приводити в дію різноманітні електричні прилади. Енергія – це
властивість матерії, здатність виконувати корисну роботу, забезпечувати
виконання різних технологічних операцій. Вона є фізичним явищем і немає
тілесної субстанції. Термін електроенергія використовують для визначення
кількості енергії, що передається електростанцією в електричну мережу і
яку одержує споживач.

Споживання енергії є невіддільним від її виробництва, оскільки окремо
від енергетичних потужностей не існує. Це випливає з розуміння і
функціонування цілої енергосистеми, яка становить собою сукупність
енергетичних ресурсів, методів їхнього, одержання, перетворення,
розподілу, використання, а також технічних засобів і організаційних
комплексів, що забезпечують постачання споживачам відповідних видів
енергії. В. Навроцький зазначає: “При самовільному безоплатному
використанні енергії винний не звертає на свою користь якісь матеріальні
об’єкти, не відділяє їх від інших наявних у власника цінностей, а лише
використовує властивість енергетичних потужностей виробляти енергію…”
[12, ст.46].

Теплова енергія є результатом збільшення руху молекул рідини, яка
міститься в обігрівальному приладі.

Відтак річчю є матеріальне, тілесне благо, а енергія є фізичним явищем і
немає тілесної субстанції, тому вона не відноситься до складу речей, а,
як наслідок, і до майна.

Проте щодо визначення фактичного підходу до розуміння енергії в
цивільному праві України недостатньо зупинитися лише на визначенні майна
та речі, оскільки деякі науковці досліджуючи питання є енергія майном чи
ні, виходять з природи договорів, предметом яких є енергія. Тому
необхідно охарактеризувати договір на постачання енергетичними та іншими
ресурсами через приєднану мережу, який безпосередньо торкається
особливостей енергії, що виникають у цивільному обороті.

Договір на постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану
мережу є різновидом договорів купівлі-продажу [32, ст.322-353], оскільки
розміщений у главі 54 ЦК України – “Купівля – продаж”. Та й законодавець
прямо вказує на необхідність застосування під час укладення цього
договору норм про купівлю – продаж.

???????$??.??$???????¤?¤?$????N???????¤?$????N?. Звернення до розуміння
предмета договору купівлі-продажу, різновидом якого, як зазначалося
вище, є розглядуваний договір, приводить до визнання предметом договору
купівлі – продажу майна (товару) (29, ст.204-205). Однак ототожнення
майна і товару є неможливим, оскільки поняття товар є значно ширшим, ніж
поняття майно. Зокрема, товар – це будь-яка продукція, послуги, роботи,
права інтелектуальної власності та інші немайнові права призначені для
продажу (оплатної передачі) [33].

Виходячи з викладеного та враховуючи розуміння законодавцем майна, речей
як предметів матеріального світу, видається, що законодавець розуміє
енергію в сенсі предмета договору на постачання енергетичними та іншими
ресурсами через приєднану мережу як товару. До такого висновку приходять
й інші дослідники природи “енергії”. Приміром, М.В. Фролов зазначає, що
розміщення норм про постачання електроенергії серед договорів купівлі –
продажу пояснюється тим, що такий договір містить у собі всі ознаки
договірних зобов’язань купівлі-продажу: одна сторона передає іншій за
плату визначений товар (енергію) [30, ст.59].

Розуміння енергії як товару не нове. В Законі України “Про
електроенергетику” від 16 жовтня 1997 року, енергія визначається як
електрична чи теплова енергія, що виробляється на об’єктах
електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для
купівлі-продажу (ст.1).

Видається, що визнання енергії товаром не викликає сумніву. Проте не
слід ототожнювати поняття майно та товар, оскільки це різні правові
категорії, які мають різний зміст і співвідносяться як частина й ціле.

Підтвердженням викладеного є й те, що “у жодному випадку до складу майна
не включаються нематеріальні об’єкти цивільних прав…” [37, ст.113], до
яких і відноситься електроенергія.

Отож, енергія не є річчю, оскільки не має “тілесної” субстанції, що є
обов’язковим для визнання річчю у цивільному праві, а відтак, вона не є
і майном.

Правові категорії треба трактувати однаково у всіх галузях права.
Підходи до розуміння майна в цивільному і кримінальному праві повинні
бути тотожними. Тому в кримінальному праві вести мову про енергію як
майно немає смислу.

Неможливе і відображення енергії в фондах господарюючих суб’єктів
(йдеться про відображення в бухгалтерських та інших документах переліку
майна, що є на балансі). Підтвердженням цього передусім є невіднесення
енергії до категорії майна. Окрім цього, як правильно зазначає
В. Навроцький, енергія по своїй суті не може бути відображена в фондах,
оскільки окремо від енергетичних потужностей не існує [11, ст.49].
Неможливість існування електроенергії поза енергетичною системою тягне
за собою висновок про неможливість відображення її в фондах
господарюючих суб’єктів. Відповідно незаконне використання енергії не
може вести до зменшення фондів господарюючих суб’єктів.

На нашу думку, кваліфікувати незаконне використання електроенергії за
статтею, яка передбачає відповідальність за крадіжку не можна, оскільки
енергія не є майном, річчю, вона не має “матеріальної” суті, а предметом
крадіжки, відповідно до теорії кримінального права, може бути лише
майно.

Розглянемо кваліфікацію незаконного використання енергії за ст.192 КК
України, тобто як заподіяння майнової шкоди шляхом обману або
зловживання довірою.

Предметом такого злочину є майно, яке мало потрапити в фонди
господарюючих суб’єктів, проте не потрапило туди через злочинну
поведінку суб’єкта злочину; майно, яке незаконно експлуатується винним.

А.І. Бойцов вказує: “Близько примикає до даного різновиду злочинних дій
і незаконне користування матеріальними благами, позбавленими фізичних
ознак, необхідних для визнання скоєного розкраданням…” [14, ст.733].
Зокрема, електроенергія як об’єкт права власності, проте не майно,
оскільки немає окремої норми, яка б передбачала відповідальність за її
незаконне використання, теж сьогодні відноситься до предмета заподіяння
майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.

Енергія – благо, яке не відноситься до речей, а тому посягання на нього
не може кваліфікуватися за статтями про крадіжку, грабіж, розбій,
шахрайство та іншими статтями, предметом яких є майно; відповідальність
за посягання на це благо як об’єкт майнових відносин окремо законодавцем
не передбачена. Тож і кваліфікуємо за статтею, яка, на думку П.С. Яні, є
“резервною”, і застосовується тоді, коли будь-яку статтю, що передбачає
відповідальність за злочини проти власності, застосувати неможливо [7,
ст.5,6,59].

З урахуванням розвитку ринкової економіки і залученням в господарський
оборот нових предметів, які виступають об’єктами права власності,
необхідно приділити більшу увагу питанням кримінально-правового захисту
права власності не лише на речі (rec corporales), але й на інші об’єкти
майнових відносин (rec incorporales) [21, ст.11]. Головне, щоб ці
об’єкти (блага) мали справжню економічну вартість, визнавались об’єктом
економічного обороту, мали товарну форму і вартісне вираження. Саме до
таких благ – інших об’єктів майнових відносин, і належить
електроенергія.

Сьогодні на розгляді у Комітеті Верховної Ради України з питань
паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки
перебуває проект Закону України “Про внесення змін до деяких законів
України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про електроенергетику”
(№реєстрації 0971 від 14.05.2002 р.). Цей проект не приведено у
відповідність з новим КК України. Відповідно до положень названого
проекту, пропонується доповнення Кримінального кодексу України статтею
“Порушення правил користування енергією”, яка передбачає
відповідальність за самовільне використання електричної та інших видів
енергії без приладів обліку або внаслідок їхнього умисного пошкодження.

На підставі викладеного, враховуючи зміни в цивільному обороті, в
необхідності дієвого захисту всіх об’єктів права власності, видається
доцільним і логічним доповнення Кримінального кодексу України статтею,
яка б прямо передбачала відповідальність за незаконне використання
електричної та інших видів енергії. Таке доповнення дало б змогу б
привести кримінальне законодавство у відповідність з рівнем розвитку
цивільних відносин і визначити предметом нового складу злочину об’єкт
власності, який не є майном, річчю (rec incorporales) – енергію.

Література

Тельфер М. О квалификации незаконного пользования электрической и другой
энергией. / Социалистическая законность, – 1983, – №8.

Хабаров А.В. Преступления против собственности. – Тюмень: Изд-во Тюмен.
ун-та, 1999.

Гельфер М.Г. Ответственность за преступления против социалистической
собственности по законодательству зарубежных социалистических стран.
Горький, 1979.

Григорьева Л.В. Уголовная ответственность за мошенничество. – Саратов,
1999.

Кузнєцов В. Кримінально-правова боротьба з крадіжками електроенергії.
Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – 11.

Матмуратов Б.Д. Проблемные вопросы уголовной ответственности за хищение
социалистического имущества путем мошенничества и смежные с ним
преступления: Автореф. дис…. канд. юрид. наук. – К.,1988.

Яни П.С. Посягательства на собственность. – М., 1998.

Яни П.С. Мошенничество и иные преступления против собственности:
уголовная ответственность. – М., ЗАО Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 2002.

Борзенков Г.Н. преступления против собственности в новом Уголовном
кодексе РФ. / Юридический мир. – 1997. – Июнь-июль.

Верина Г.В. Преступления против собственности; проблемы квалификации и
наказания. – Саратов, 2001.

Навроцкий В. Уголовная ответственность за незаконное пользование
электрической и другими видами энергии. / Социалистическая законность,
1984. – №2.

Навроцький В. Чи можна вкрасти електороенергію? / Предпринимательство,
хозяйство и право, – 2000, – №8.

Векленко В.В. Квалификация хищений. – Омск, 2001.

Бойцов А.И. Преступления против собственности. – СПб: Юридический центр
Пресс, 2002.

Уголовный кодекс Японии. СПб: Юридический центр Пресс, 2002.

Уголовный кодекс Литовской республики. – СПб: Юридический центр Пресс,
2002.

Уголовный кодекс федеративной республики Германии. – СПб: Юридический
центр Пресс, 2003.

Уголовный кодекс республики Молдова. – СПб: Юридический центр Пресс,
2003.

Уголовный кодекс Турции. – СПб: Юридический центр Пресс, 2002.

Уголовный кодекс Австрии. – М., Зерцало, 2001.

Уголовный кодекс Российской Федерации. – М.: Профессиональные
юридические системы “Кодекс” 2004.

Уголовный кодекс Франции. – СПб: Юридический центр Пресс, 2002.

Уголовный кодекс Швейцарии. – М.: Зерцало, 2001.

Уголовный кодекс Латвийской республики. – СПб: Юридический центр Пресс,
2001.

Уголовный кодекс Эстонской республики. – СПб: Юридический центр Пресс,
2001.

Кримінальне право. Особлива частина. – Київ; Харків: Юрінком Інтер –
Право, 2002.

Никифоров Б.С. Борьба с мошенническими посягательствами на
социалистическую и личную собственность по советскому уголовному праву.
М., 1952.

Романцов В.А. Уголовная ответственность за причинение имущественного
ущерба путем обмана или злоупотребления доверием. Дис…. канд. юрид.
наук. – СПб, 1997.

Цивільний кодекс України. – К.: Атіка, 2004.

Фролов М.В. Имущество как предмет хищения: единство и дифференциация
гражданско – правового и уголовно – правового элементов понятия: Дис. …
канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2002.

Тенчов Э.С. Охрана собственности – институт уголовного права: социальная
обусловленность, структура, функционирование: Автореф. дис. … д-ра юрид.
наук. – М., 1990.

Зобов’язальне право. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (ст.1) від 16 квітня
1991 року.

Безверхов А.Г. Имущественные преступления. Автореф. дис….д-ра юрид.
наук. – Ижевск, 2002.

За кражу электроэнергии отправляют в тюрьму HYPERLINK
“http://dn.kiev.ua/disasters/ukraine/tur_elek_0910”
http://dn.kiev.ua/disasters/ukraine/tur_elek_0910 . html.

За кражу электричества сесть в тюрьму может даже рядовой гражданин
Корреспондент. Net. 14 июня, 2002.

Цивільне право України. Академічний курс. Загальна частина. // За заг.
ред. Я.М. Шевченко – К., 2003. – Т.1.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020