.

Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
528 6113
Скачать документ

Реферат на тему:

Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення

Конституцією України земля визнана основним національним багатством
держави і перебуває під особливою охороною (ст.14). Це зумовлено тими
важливими функціями, які виконує земля у суспільстві, а також її
унікальними властивостями, якими не володіє жоден інший природний чи
штучно створений об’єкт.

У земельному законодавстві України немає визначення поняття землі як
об’єкта правового регулювання. На це вказують представники
земельно-правової науки, зокрема В.І.Андрейцев, Н.І.Титова,
Н.В.Ільницька. За проектом Земельного кодексу України, усі землі в межах
державного кордону, зокрема й землі, на яких розташовані водні та інші
природні ресурси, а також континентальний шельф і виключна (морська)
економічна зона, становлять єдиний земельний фонд України. За цільовим
призначенням земельний фонд України поділяється на певні категорії.
Пріоритетне значення серед них займають землі сільськогосподарського
призначення, які відіграють винятково важливу роль у сільському
господарстві, де вони є головним засобом виробництва, природною базою і
територіальною основою існування й діяльності аграрного сектора
економіки України.

Поняття “землі сільськогосподарського призначення” зумовлене одним із
найважливіших принципів земельного законодавства – цільовим призначенням
земель. Цей принцип є основою для поділу всіх земель на відповідні
категорії. З віднесенням земель до тієї чи іншої категорії законодавець
пов’язує встановлення визначеного правового режиму земель кожної
категорії, прав та обов’язків суб’єктів, що їх використовують.

Пріоритетне значення земель сільськогосподарського призначення,
пояснюється їхньою соціально-економічною важливістю. Ця категорія земель
згадується в перших актах радянського законодавства. Так у ст.20 Декрету
ВЦВК від 19.02.1919р. “Про соціалізацію землі” [1, с.98] зазначено про
право користування землею для сільського господарства; у ст.4 Земельного
кодексу УРСР 1922 р. [2, с.58] вказано на землі сільськогосподарського
призначення.

Зауважимо, що принцип цільового призначення земель, відповідно до якого
у складі земельного фонду виділяють землі сільськогосподарського
призначення та інші категорії з’явився у радянському земельному
законодавстві і збережений в сучасному земельному законодавстві України.
У різних формах він наявний у наш час і в правових системах усіх держав,
які мають спеціалізовані групи правових норм та регулюють земельні
відносини або земельне право [3, с.48]. Це означає, що принцип цільового
призначення не залежить від існуючих форм власності на землю і
поширюється як на право земельної власності, так і на право
землекористування, володіння землею та оренду землі. Інакше кажучи,
незалежно від реформування земельних відносин в Україні цільове
призначення зберігає значення принципу правового регулювання цих
відносин.

Поняття “землі сільськогосподарського призначення” сформульоване в ст.47
Земельного кодексу України, де зазначено, що землями
сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб
сільського господарства або призначені для цих цілей. Отже, цим
визначенням закріплені дві альтернативні, первісні правові ознаки земель
сільськогосподарського призначення. Водночас визначається коло
землекористувачів та цілі, для яких їм можуть бути надані у користування
чи передані у власність земельні ділянки.

Правове поняття “землі сільськогосподарського призначення” охоплює також
характеристику їхнього складу, юридичної структури. Необхідність такої
характеристики найперше пояснюється перш за все тим, що встановлення
головної цілі землевикористання стосовно земель сільськогосподарського
призначення не розкриває всіх сторін правового поняття цієї категорії
земель.

У сільському господарстві земля функціонує у двох аспектах: як
територіальна умова і як основний засіб виробництва. Землі
сільськогосподарського призначення за їхнім юридичним закріпленням та
способом використання поділяють на два види – землі
сільськогосподарського використання та землі не сільськогосподарського
використання.

Перший вид – це земельні площі, які відповідно до природних
властивостей, розташування та господарських потреб використовують для
посівів сільськогосподарських культур і є засобом виробництва у
рослинництві. Ці земельні площі в державній системі обліку земель і
правових актах, які регулюють землекористування, визначаються як
сільськогосподарські угіддя. Згідно із земельно-обліковою термінологією,
сільськогосподарські угіддя – це земельні ділянки, які використовують у
сільськогосподарському виробництві як його головний засіб.

Залежно від конкретного цільового призначення і характеру використання
виділяють такі види сільськогосподарських угідь: рілля, пасовища,
сіножаті, земельні ділянки, зайняті багаторічними насадженнями, та ін.
Оскільки сільськогосподарські угіддя – це землі, безпосередньо
використовувані для вирощування сільськогосподарської продукції, то
найбільше значення для них мають якісні характеристики, з метою
збереження яких у земельному законодавстві повинні бути спеціальні
норми, що передбачають їх особливу посилену правову охорону. Визначаючи
поняття сільськогосподарських угідь, законодавець повинен насамперед
акцентувати увагу на природних властивостях і якостях цих земель як
важливого природного ресурсу.

Другий вид земель сільськогосподарського призначення – це землі, які є
територіальним базисом, необхідним для організації
сільськогосподарського виробництва і пов’язаних з ним видів діяльності
[4, с.12]. На практиці сюди відносять землі під господарськими
будівлями, під виробничими спорудами, землі, що перебувають у стадії
відновлення їхньої родючості.

Правове розмежування цих двох видів земель у межах категорії земель
сільськогосподарського призначення покликано точніше визначити їхні
відмінності, а також якнайбільше виявити й визначити у майбутньому
законодавстві правовий режим цих земель, і відповідно забезпечити
найдоцільніше і найефективніше їхнє використання.

Землі, залежно від безпосереднього господарського призначення, поділяють
на угіддя. Виділення видів сільськогосподарських угідь пов’язано з
різницею їхнього правового режиму. У межах того чи іншого виду
сільськогосподарських угідь особливості правового режиму визначаються в
кінцевому результаті властивостями ґрунтів, а також залежать від
меліорації (зрошення, осушення тощо).

Особливий правовий режим встановлюють стосовно високопродуктивних угідь.
До їх числа законодавець відносить ріллю, земельні ділянки, зайняті
багаторічними насадженнями, а також особливо цінні продуктивні землі
(ст.32, 33 Земельного кодексу України).

???????¤?$????+???+?У характеристиці сільськогосподарських угідь важливе
значення мають природні та економічні властивості. Умовою та підставою
призначення земельних площ для використання їх як сільськогосподарські
угіддя є наявність у складі землі ґрунту [5, с.68].

Функціонування землі як основного засобу виробництва в сільському
господарстві ґрунтується на об’єктивній властивості родючості, яка
визначається ґрунтознавцями як властивість ґрунту забезпечувати потреби
сільськогосподарських культурних рослин поживними речовинами, повітрям,
водою, теплом, біологічним і фізико-хімічним середовищем і забезпечувати
врожай сільськогосподарських культурних рослин [6, с.6].

У Російській Федерації у червні 1998 р. прийнятий Федеральний закон “Про
державне регулювання забезпечення родючості земель
сільськогосподарського призначення” [7, с.26], який має за мету
встановити правові основи державного регулювання забезпечення
відтворення родючості земель сільськогосподарського призначення в
процесі здійснення господарської діяльності власниками, володільцями,
користувачами, в тому числі орендаторами, земельних ділянок.

Оскільки використання виробничих властивостей землі пов’язане з
родючістю ґрунтів, то характеристика сільськогосподарських угідь як
основного елемента земель сільськогосподарського призначення зводиться в
кінцевому результаті до правових аспектів характеристики ґрунтів.

Ґрунтознавці розглядають ґрунти як самостійне природне тіло. Ґрунти – це
не юридичний термін і його визначення в законодавстві не обов’язкове,
зокрема в новому земельному кодексі. Проте останніми роками самостійне
значення ґрунтів як природного і господарського об’єкта все більше
знаходить визнання в законодавстві. У сучасних умовах проблема охорони і
збільшення родючості ґрунтів не обмежується тільки економічними
чинниками, а постає питання забезпечення та відновлення необхідних
параметрів біосфери. Тому ґрунти визначаються самостійним об’єктом
правової охорони.

У ст.82 Земельного кодексу України зазначено, що охорона земель включає
систему правових, організаційних, економічних та інших заходів,
спрямованих на їхнє раціональне використання, запобігання
необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту,
захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і
підвищення родючості ґрунтів.

Від земель сільськогосподарського призначення необхідно відрізняти інші
землі, які використовують у сільському господарстві. Так, згідно з ст.71
ЗК України, підприємства, установи, організації промисловості,
транспорту, зв’язку, оборони та інших галузей за рішенням сільських,
селищних Рад народних депутатів невикористовувані ними землі передають у
тимчасове користування громадянам, колективним сільськогосподарським та
іншим підприємствам, установам, організаціям для сільськогосподарських
цілей. Згідно з ст.77 ЗК України, районні, міські, Ради народних
депутатів, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, за
погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати
колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським
кооперативам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам
у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні
державних лісогосподарських підприємств, установ, організацій для
сільськогосподарських цілей.

Такі землі, хоч і надані для потреб сільського господарства, не можна
вважати землями сільськогосподарського призначення, їх не вилучають із
складу земель промисловості, транспорту, лісового господарства тощо.

Отже, різниця в правовому режимі земель сільськогосподарського
призначення та тимчасово використовуваних у сільському господарстві
полягає у тому, що перші охороняються законодавством від використання їх
у несільськогосподарських цілях, а другі такій охороні не підлягають. На
тимчасово використовувані в аграрному виробництві землі не поширюється
пріоритет права сільськогосподарського землекористування.

Проте не можна вважати, що на такі землі зовсім не поширюються основні
положення правового режиму земель сільськогосподарського призначення.
Поки вони використовуються в сільському господарстві їх експлуатація
регламентується тими ж правовими нормами, які регулюють
сільськогосподарське землекористування [8, с.9].

Землі сільськогосподарського призначення – це, головно, землі
інтенсивної сільськогосподарської експлуатації, тому їхня ефективна
охорона неможлива без забезпечення раціонального використання земельних
ділянок. Охорона і раціональне землекористування невід’ємні одне від
одного – це дві сторони одного й того ж явища.

Поділ земель сільськогосподарського призначення на сільськогосподарські
угіддя та інші землі необхідний для потреб сільського господарства, а в
свою чергу поділ сільськогосподарських угідь на певні види (структурний
склад земель сільськогосподарського призначення) закріплюється у
відповідних правових нормах (передусім Земельним кодексом України) та
іншими нормативно-правовими актами. З огляду на це важливе значення має
правове регулювання державного земельного кадастру та землеустрою.
Земельний кадастр включає в себе повний облік сільськогосподарських
угідь у цілому і за основними видами, найперше в складі земель
сільськогосподарського призначення, а також у складі інших категорій
земель.

У проекті Земельного кодексу України необхідно дати більш повне
визначення поняття земель сільськогосподарського призначення, поклавши в
основу не критерії адміністративного характеру (надання земель для
сільськогосподарських потреб або призначення для цих цілей), а природні
властивості верхнього родючого шару земної кори – ґрунту. З уваги на це
пропонуємо таке визначення цього поняття: землями сільськогосподарського
призначення – це землі, які придатні для сільськогосподарських цілей.

Література

СУ РСФСР. – 1918. – №25. – Ст.346.

Гершонов М.М., Кульман Е.И. Комментарий к Земельному кодексу УРСР. –
Харьков: Юрид.изд-во.Н.К.Ю. УССР, 1925.

Земельное законодательство зарубежных стран / Отв.ред. Г.А.Аксененок,
Н.И.Краснов, П.П.Фомин. – М.: Наука, 1982.

Правовой режим земель в СССР. – М.: Наука, 1984.

Цемко В.П. Право сільськогосподарського землевикористання землі в УРСР.
– К., 1975.

Глазовская М.А., Головенко С.В. Основы почвоведения и география почв. –
М., 1969.

Законы Российской Федерации об охране природы. – М., 2000.

Янчук В.В. Правова охорона земель сільськогосподарського призначення. –
К.: Урожай, 1982.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020