.

Соціальне поняття права в правовій концепції С. Дністрянського (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
254 2698
Скачать документ

Реферат на тему:

Соціальне поняття права в правовій концепції С. Дністрянського

Утворення української незалежної держави сприяло відкриттю низки імен,
про які навмисно замовчувалось у колишньому Союзі Радянських
Соціалістичних Республік. Це зумовлювалось як державним режимом, так і
політичними інтересами держави. Станіслав Дністрянський змагався за
створення української незалежної держави, його правові погляди докорінно
відрізнялися від завдань радянських теоретиків цього періоду.

Відзначаючи 125-річний ювілей з дня народження Станіслава
Дністрянського, юристи та історики права відкрили широкому колу читачів
творчу спадщину одного з найвидатніших українських учених-юристів.

Станіслав Дністрянський – академік, професор Львівського університету,
засновник Українського Вільного Університету у Празі і його другий
ректор, редактор перших українських правових часописів, дійсний член
Наукового Товариства імені Т.Г.Шевченка у Львові, посол австрійського
парламенту від Галичини.

Постать Станіслава Дністрянського можна розглядати в трьох аспектах.
По-перше, як засновника нової течії українського цивільного права. Крім
розвитку цивільно-правових поглядів, значним досягненням Станіслава
Дністрянського було створення української правової термінології.
По-друге, Станіслав Дністрянський був визначним конституціоналістом
України. У 1920 році він пише проект Конституції ЗУНР, використовуючи
при цьому демократичні положення Конституцій інших держав, органічно
поєднуючи їх з традиціями українського народу. По-третє, Станіслава
Дністрянського можна вважати творцем нової української теорії та історії
держави та права. Його діяльність мала велике наукове, політичне та
громадське значення.

Навіть побіжний огляд бібліографії Станіслава Дністрянського дає
уявлення про розмаїтість його наукових поглядів. Значну увагу в своїх
дослідженнях він надавав питанням теорії та історії права і держави. До
праць, які розкривають ці питання, належать: “Чоловік і єго потреби в
правнім системі” (Львів 1900); “Звичаєве право – а социяльні зв’язки”
(Львів 1902); “Природні засади права” (Львів 1911); “Загальна наука
права і політики” (Прага 1923); “Причинки до історії і теорії
міждержавного приватного права” (Прага 1923); “Провідні думки в історії
і теорії міждержавного приватного права” (Прага 1923); “Погляд на теорії
права та держави” (Прага 1925).

Досліджуючи поняття права, С.Дністрянський писав: “Право є соціальним
інститутом тому, що для людини, яка є зовсім ізольованою від світу,
право не існує, бо право існує у зв’язках між індивідами, тобто у
соціальних зв’язках” [1, с.7]. Саме з виникненням соціальних зв’язків
С.Дністрянський обгрунтовує виникнення права.

Головним чинником, який вплинув на виникнення соціальних зв’язків, а
відповідно і права, вважав С.Дністрянський, є економічні потреби: “Право
б не існувало, коли б людина не мала ніяких потреб, коли б прагнення до
вирішення власних фізичних та інтелектуальних потреб не було б у
первісної людини вродженим [1, там же].

З виникненням людства важливі потреби кожної людини, насамперед життєві
потреби, сприяли утворенню перших норм суспільного життя, які були
зумовлені залежністю членів суспільства один від одного при вирішенні
власних потреб. З розвитком суспільства людські потреби постійно
змінювалися, в результаті чого формувалися нові суспільні відносини,
які, об’єднуючись у певні суспільні групи регулювалися різними нормами
поведінки. Норми існували у вигляді звичаїв (соціально-етичних правил),
в яких закріплювались права та обов’язки членів суспільства. Права та
обов’язки залежали від конкретних обставин, в яких перебували члени
суспільства (в роді, в племені, в народі та в державі).

З новими інтересами виникали різні соціальні групи населення. За
Дністрянським, верхівка утворювала норми, що впливали на поведінку
певного кола осіб і спонукали їх створювати умови, сприятливі для
впорядкування відносин у суспільстві. Тобто С.Дністрянський вважає, що
поступово утворюються норми “вищої сили”, які можуть відрізнятись від
норм “меншої сили”. Так для людей у різних обставинах починали діяти
різні норми суспільства. Формування різних груп з різними інтересами,
незалежними від інших, та розвиток цих соціальних груп і чимраз більша
їхня взаємодія породжує певну особливу групу людей, яка б їх охороняла
від зовнішнього нападу та керувала загальносуспільними справами. Такою
групою стає держава.

У державі, на думку С.Дністрянського, і далі тривають ті відносини, які
були до її утворення. Поява нових відносин має здійснюватись за згодою
держави та під її контролем. Ці відносини регулюються державними
нормами, які найперше прагнуть врегулювати дію державного апарату, а
згодом й організувати соціально-етичні відносини між різними соціальними
групами. Держава закріпила соціально-етичні норми, які існували ще до її
утворення.

Відтак, С.Дністрянський пише: “Право виникає з соціально-етичних правил,
які утворюються серед суспільних зв’язків. І немає різниці, чи цей
зв’язок має державне значення, чи ні, бо кожен з них має свої етичні
норми, своє право. Навіть родина має окремі права у своєму об’ємі, рід і
плем’я у своєму, а народ у своєму”[1, с.23].

Розглядаючи окремі ознаки, які дають можливість розмежувати поняття
права від однорідних понять, С.Дністрянський аналізує, зокрема, такі
поняття як звичай, етика, норми.

За С.Дністрянським, звичай належить до соціальних основ права: “Він
проявляється у двох різних формах, як звичка, тобто як форма
індивідуальної дії якоїсь особи, а, з другого боку, як звичай у вужчому
розумінні, тобто як загальна поведінка в суспільному житті цілого
суспільного зв’язку, чи його значної частини. Коли ж звичай утворить
шляхом частішого повторювання загальне переконання суспільної групи, що
це робиться та повинно так, а не інакше робитися, то звичай переходить у
норму”[2, с.45].

Дністрянський С. намагається також відобразити у своїй праці
співвідношення звичаю до етики, а етики до права.

Індивідуальна етика, на думку С.Дністрянського, приділяє увагу
суб’єктивним моментам, а отже, тому, що становить особисту мораль
людини, що є ознакою правильного життя людини, і вважає її поведінку
лише тоді етичною, якщо вона керується чесними мотивами та чесними
намірами. Тобто індивідуальна етика охоплює внутрішню сферу людського
життя.

Соціальна ж етика є основою для забезпечення справжнього існування
суспільних зв’язків. Так, вживаючи філософські категорії, індивідуальна
етика ґрунтується на так званому етичному принципі у внутрішньому житті
людини і не бере до уваги суспільні цілі, тоді як соціальна етика є
етичним ідеалом у зовнішньому житті суспільства. Людина є вихідною
точкою суспільства, тому приписи соціальної етики повинні спиратися на
справжні принципи індивідуальної етики.

З викладеного випливає, що лише соціальна етика безпосередньо пов’язана
зі звичаями. Вона переважно ґрунтується на звичаях. С.Дністрянський
пише: “Звичай це факт, а соціальна етика – це норма. Звичай може
випереджувати норму, але і норма може випереджувати звичай, якщо
суспільний зв’язок утворив силою своєї влади якусь норму, а згодом
утворився новий звичай на основі згаданої норми”[2, с.46].

Отже, С.Дністрянський доводить, що звичай та соціальна етика – це дві
різні сторони соціальних явищ: фактична і теоретично-нормативна.

На підставі порівняльної характеристики права, С.Дністрянський
стверджує, що воно, як і соціальна етика, має нормативний характер бо
право спирається на соціальні основи, тому основи індивідуальної етики
можуть мати для права лише таке значення, яке має індивідуальна етика
для соціальної.

ae

n

????@???????¤?$????4?Отже, відношення права до соціальної етики є
безпосереднім, і соціально-етичні норми – це норми суспільного життя,
які виробились у суспільних відносинах, норми родинного, родового,
племінного, державного, народного життя і т.д. Так само правові норми є
нормами суспільного життя, суспільних відносин.

Щодо різниці між соціально-етичними та правовими нормами, то, на думку
С.Дністрянського, всі правові норми є також соціально-етичними, однак не
всі соціально-етичні норми є правовими нормами.

Дністрянський С. зазначає: “Коли з усього загалу соціально-етичних норм,
які існують у соціальному житті, вибрано такі норми, які є необхідні для
існування певного суспільного відношення з його визначеними цілями, та
такі, що є крайньо необхідними для мирного співжиття суб’єктів відносин
між собою і для збереження спільної мети, то такі норми є правом. Коли
ці тільки що вибрані соціально-етичні норми є правовими нормами, то
хтось мусить бути покликаний у суспільстві вибирати з загалу норм ті, що
мають бути правом. Той, хто має право обирати має мати авторитетну владу
у суспільному зв’язку. Саме те, що влада суспільного зв’язку визнала як
обов’язкову норму зв’язку, і це без огляду на те, у якій формі вона це
зробила – є правом. Отже, поки влада суспільного зв’язку не підтвердить
своїм авторитетом якоїсь соціально-етичної норми, доти вона ще не є
правом, навіть якщо вона і була вже у загальному використанні поодиноких
членів. Правда, поняття права не можна обмежувати лише державною владою,
бо воно існує в усіх суспільних зв’язках”[2, с.47]. Тут С.Дністрянський
обґрунтовує виникнення та реалізацію позитивного права.

Отже, на думку С.Дністрянського, в родині, роді, племені, народі та ін.
спочатку на певних етичних засадах виникають звичаї. Згодом вони
перетворюються в органічну потребу, яка надає цим звичаям авторитетного
характеру. Авторитетна влада повинна спиратись на її зовнішнє, а не на
внутрішнє визнання з боку інших. Якщо владу визнає суспільство, то й
накази такої влади буде легко виконувати. Така авторитетна влада може
створювати правові норми. Досить часто люди віддавали своїм
представникам право вирішення справ, наприклад такі права мав голова
родини, голова роду, начальник племені. Ці органи створюють реальну
владу, від якої виходять обов’язкові приписи, яким підкоряються члени
суспільства. Проте навіть якщо влада визнана авторитетною в руках певних
органів, то всеж вона не може встановлювати безпосередньо внутрішню силу
суспільства. Вона діє до кінця органічно, тому не може зупинитися.

Оцінюючи правові норми, С.Дністрянський вказує на те, що вони мають на
меті створення суспільного порядку і саме вони заповнюють об’єм
позитивного права в державі. Можна сказати, що право – це суспільний
порядок соціального зв’язку. Отже, такі норми, що не мають на меті
впорядкування людських відносин у суспільстві, не є правовими нормами, а
їхні правила – правом, наприклад приписи моди, доброго тону, релігійні
обряди не можуть бути правом.

Такий суспільний порядок, вважає С.Дністрянський, виникає з потреби
суспільних відносин між людьми. Люди потребують допомоги один одному та
охорони від інших. “Цю допомогу та охорону вони дають собі взаємно,
тобто цілий суспільний зв’язок утворює собою силу, яку сам повинен
розподілити між своїми членами для того, щоб надати своїм членам те, що
їм належиться, та з другого боку вимагати та очікувати, що кожна людина
зробила від себе те, що треба для того, щоб усі мали спільну допомогу та
спільну охорону”[2, с.48].

Суспільний порядок повинен визначити права та обов’язки кожного для
досягнення загальної мети, задля якої вони і об’єдналися. Зокрема, у
праві можна виділити дві сфери: приватну, або особисту, та публічну, або
суспільну. Цьому не суперечить та обставина, що, з одного боку, кожне
право має особисту причетність до людини, а з іншого – кожне право має
своє суспільне призначення, свої суспільні рамки, в яких воно може
існувати. З огляду на це С.Дністрянський в межах позитивного права
теоретично виділяє право in abstrakto і право in konkreto, доводячи
їхній соціальний зміст.

“Право іn abstrakto – це соціальне поняття права, що охоплює норми,
якими керується суспільний лад у відносинах людей між собою, а друге
право іn konkreto– належить кожному рядовому члену суспільства, яке він
в будь-якому разі може використати в своїх інтересах. Переважно це
стосується цивільного права, де регулюються відносини по задоволенню
потреб окремих громадян. Але всеж-таки, яким конкретним не було б право,
воно завжди буде захищатися державою, носити суспільне визнання і мати
значення для держави”[3, с.2].

У праці “Чоловік і єго потреби в правнім системі” С.Дністрянський
розглядає поняття виникнення приватного права через виникнення поняття
майна, багатства, добробуту і убогості, вартості та ціни, кредиту і
капіталу, а також поняття доходів. Автор, зокрема, торкається питання
про значення людських потреб та їхньої реалізації в житті. “Людськими
потребами, – зазначає С.Дністрянський, – займається головно економіка
суспільна… Але значення людських потреб в суспільстві є далеко більше,
як обсяг економіки. Проте приводить єї в поміч наука права. На людських
потребах стоїть також право приватне. Воно висказує правила, якими
керується лад суспільний в приватних відносинах між людьми – та коли
приватне життя чоловіка змагає поперед усього до заспокоєння питомих
потреб, то задачею законодавців є сі потреби пізнати і відтак звернути
увесь державний апарат для збереження тих же” [3, с.1].

Різні сфери суспільного життя мають для права вагоме значення. Вони
ґрунтуються на ідеї суспільного порядку, яка спирається на охороні у
права. Де немає охорони, там немає права, а де немає права, там нема й
охорони. Охорона є головною ознакою суспільного ладу, а тому і права, це
є зовнішня ознака.

Проте суспільний лад має і внутрішню сторону – це права й обов’язки
окремих людей. С. Дністрянський зазначає: “Якщо суспільний лад визнає
комусь право до якоїсь речі, то він мусить за це признати відповідно до
того другому право до іншої речі, тобто, хто має право жадати охорони
від зв’язку мусить зі свого боку зробити все те, щоб зв’язкові
уможливило цю охорону. Весь суспільний лад стоїть на такім відношенні
взаїмних прав і обов’язків” [3, с.1]. З цього доходимо висновку, що
право – це зорганізований суспільний лад, який є обов’язковим для
мирного існування суспільства.

Охороняти права громадян має держава в особі державного апарату. Таку
державу він називає “новітньою”. С.Дністрянський пише: “Новітня держава
поставила собі завдання стати осередком усього права. Вона зорганізувала
загальну охорону громадян, та налагодження цілого адміністративного
апарату прагне якраз до того, щоби ціле право мало свою вихідну точку й
точку закінчення в державі. Вона й називається правовою державою між
іншим тому, що бажає собі охопити весь правовий лад на своїй території
під свою владу” [2, с.49].

Соціальне поняття права Станіслав Дністрянський формулює так: “Соціальне
поняття права, або право in abstracto охоплює норми, якими керується
суспільний лад у відносинах людей між собою”[2, с.52].

Отже, С.Дністрянський вважає, що, розкривши суть суспільних зв’язків та
завдання, які виконує право в суспільстві, можна дійти висновку, що
право є соціальним витвором суспільства, оскільки воно утворюється з
моменту виникнення суспільства, повинно служити всім членам цього
суспільства, визначаючи їхні права й обов’язки і забезпечуючи їхній
внутрішній порядок та зовнішню охорону. Саме тому право є соціальним
поняттям.

Література

Дністрянський С. Звичаєве право – а соціяльні зв’язки. – Львів, 1902.

Дністрянський С. Загальна наука права і політики. – Прага, 1923.

Дністрянський С. Чоловік і єго потреби в правнім системі. – Львів, 1900.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020