Реферат на тему:
Демократичні засади виборчих правовідносин
У системі методів дослідження конституційно-правових реалій суттєво
підвищується роль порівняльно-правового методу, який дає змогу
оптимального застосування у вітчизняній практиці зарубіжного
державотворчого досвіду. Цей метод чимраз більше застосовують під час
аналізу виборчих систем республік колишнього Союзу РСР, у тому числі в
Україні, в яких відбуваються подібні процеси. Українська правова
система, як і правові системи інших країн СНД, свого часу мали єдине
джерело – радянську правову систему. Тому всі ці країни стикаються з
цілою низкою схожих, по суті, проблем, які треба вирішувати на основі
демократичних моделей. Важливо вивчати зарубіжний досвід ближнього та
дальнього зарубіжжя з тим, щоб у виборчому законодавстві України
максимально використовувати як позитивний, так і негативний досвід у
регулюванні виборчих відносин.
Проте не кожний досвід може бути застосований у вітчизняній практиці без
урахування відповідних чинників, зокрема менталітету народу. Те, що
плідно працює в одній країні, не завжди дає позитивні результати в
іншій. Аналізуючи досвід конституційно-правового регулювання суспільних
відносин, розвиток державотворчих процесів в інших державах, у тому
числі в країнах СНД, можна перейняти позитивний державно правовий досвід
і водночас запобігти у цій складній справі значних помилок.
На жаль, порівняльно-правовий метод не набув належного розвитку, як це
потребує практика аналізу конституційно-правових реалій. У сучасних
умовах необхідно розширювати методологічний інструментарій наукових
досліджень у конституційному праві. Йдеться не тільки про більш широке
використання порівняльно-правового, але й історико-правового,
соціологічного, статистичного та інших методів наукового дослідження в
конституційному праві.
У правових системах республік колишнього СРСР відбуваються суттєві
зміни, в основу яких покладено демократичний вибір кожного народу цих
країн до свободи, незалежності, побудови самостійної правової держави. У
всіх без винятку країнах СНД були прийняті нові конституції, які
закріпили прагнення народів до розбудови правової державності. Така
Конституція України 1996 pоку встановила, що наша держава є суверенною і
незалежною, демократичною, соціальною, правовою. Переважно в такій,
редакції дається характеристика держав у конституціях інших країн СНД.
До таких високих стандартів доведеться ще довго йти всім без винятку цим
державам. У конституціях встановлені пріоритети прав особи. Якщо
радянське конституційне законодавство було спрямоване на забезпечення
найперше інтересів держави і нехтувало правами особи, то сучасні
конституційні моделі, навпаки, надають пріоритету правам людини. Така,
ст.3 Конституції України встановлює, що людина, її життя і здоров’я,
честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю, що права і свободи людини та їх гарантії визначають
зміст і спрямованість діяльності держави, що держава відповідає перед
людиною за свою діяльність. Принципове значення має положення про те, що
утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов’язком
держави. Усі без винятку конституції країн СНД виходять з пріоритету
прав особи, що має основоположне значення для забезпечення прав і свобод
громадян, зокрема у політичній сфері, в галузі формування
представницьких органів.
Демократична спрямованість конституційного законодавства в Україні, в
інших країнах СНД дає можливість реформування виборчого законодавства на
демократичних засадах. Особливе значення має становлення такого
законодавства щодо виборів у парламенти, оскільки парламенти є
загальнонаціональним органом народного представництва, від якісного
складу якого залежать темпи демократичних перетворень у суспільстві,
забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Демократизм виборчого
законодавства й демократизм держави – явища тісно пов’язані між собою –
адже не може вважатися держава демократичною, якщо її органи формуються
не на демократичних засадах. Відтак в Україні, в інших республіках СНД,
у постсоціалістичних державах Східної Європи йде активний науковий пошук
оптимізації виборчих систем з урахуванням вітчизняного і зарубіжного
досвіду регулювання виборчих відносин, міжнародно-правових виборчих
стандартів. Проводяться наукові міжнародні конференції, присвячені
формуванню виборчих систем та їхньої ролі в становленні
багатопартійності, в укріпленні державності. Зокрема у Москві в кінці
вересня 1998 p. Відбулася конференція, присвячена п’ятиріччю виборчої
системи Росії [1, с.99-103.], на якій були присутні представники різних
країн СНД, в тому числі і від України був замісник голови Центральної
виборчої комісії.
Демократизація виборчого законодавства суттєво впливає на виборчі
правовідносини. Аналіз виборчого законодавства України свідчить про те,
що воно стало суттєвим підґрунтям для демократизації виборчих
правовідносин, вплинуло на їхній зміст, розширило коло суб’єктів
правовідносин. Тому є необхідність аналізу цього виду правовідносин. Це
важливо і з тих позицій, що саме правовідносини займають центральне
місце в механізмі правового регулювання виборів в Україні, в інших
державах СНД. Через виборчі правовідносини абстрактні формули виборчого
законодавства набувають конкретного соціального наповнення і
реалізуються в поведінці учасників виборчого процесу.
Виборчі правовідносини є універсальним засобом забезпечення сталого
зв’язку законодавства про вибори з виборчою практикою. Проведені в
березні 1998 року вибори в парламент України, в органи місцевого
самоврядування, а в жовтні – листопаді 1999 p. вибори Президента України
слід розглянути і в аспекті виборчих правовідносин. Аналіз виданої в
Україні останніми роками літератури, свідчить, що дослідники головно
розглядають природу виборчого законодавства, етапи його розвитку,
структуру, стадії виборчого процесу, гарантії виборчих прав громадян
[2]. Стосовно виборчих правовідносин, то вони, здебільшого, перебувають
за межами наукових досліджень, а отже, сам механізм реалізації норм
виборчого права не розкривається. Але передусім треба враховувати, що
правовідносини – це головний елемент механізму правового регулювання [3,
с.93]. Реалізація виборчого законодавства неможлива без правовідносин,
оскільки вони є головним компонентом у механізмі правової регламентації.
Аналіз діючого в Україні, в інших країнах СНД виборчого законодавства
свідчить, що створюються нормативні основи для процесу демократизації
виборчих правовідносин, хоча допускаються і суттєві негаразди в цьому
питанні. Наприклад, Законом “Про вибори народних депутатів України” від
24 вересня 1997 p. було встановлено, що реалізація виборчого права
припиняється для осіб, які за вироком суду знаходяться у місцях
позбавлення волі, на час там їхнього перебування. Конституційний Суд
України визнав цю норму неконституційною. Це порушувало ч.2 ст.70
Конституції України, а також суперечило ч.І ст.64 Конституції України,
згідно з якою конституційні права і свободи людини та громадянина не
можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України;
ч.І ст.24 Конституції, що громадяни мають рівні конституційні права і
свободи та є рівними перед законом. Разом з цим у Конституції Російської
Федерації (п.3 ст.32) чітко закріплено, що не мають права обирати і бути
обраними громадяни, які перебувають у місцях позбавлення волі за вироком
суду. Це не досить демократична норма, особливо в тому аспекті, що ст.І
Конституції Росії встановлює, що Росія є демократичною правовою
державою, а п.І ст.19 проголошує, що всі рівні перед законом і судом.
Демократизм виборчих правовідносин виявляться найперше в тому, що вони
безпосередньо керуються таким фундаментальним принципом конституційного
ладу, як народовладдя. По суті, через них реалізується передбачена ст.5
Конституції влада народу, вищим безпосереднім виразом якої є референдум
і вільні вибори. Виборчі правовідносини опосередковують відтворення
влади в Україні, в інших державах СНД, виступаючи тим самим як юридична
база формування і функціонування інститутів представницької демократії.
Важливо й те, що в Конституції України розділ 3 “Вибори. Референдум”
встановлює основи виборчих конституційних правовідносин, а ст.38 – що
громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у
всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними
до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Демократизм виборчих правовідносин передусім полягає в тому, що вони
опосередковують практичну реалізацію права громадян обирати і бути
обраними в органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
???????¤?$??????????и. Головними серед них є виборці і кандидати (в
народні депутати України, на посаду Президента України, в депутати
місцевих рад). Без цих суб’єктів неможлива реалізація конституційного
права громадян України обирати і бути обраними у відповідні
представницькі органи. Вони виступають головними уповноваженими
учасниками виборчих правовідносин. Саме від них залежить структура,
зміст і динаміка розвитку цих правовідносин. Але не менше значення для
розвитку виборчого процесу має діяльність виборчих комісій, які
покликані забезпечити реалізацію і захист виборчих прав громадян. Вибори
Президента України (жовтень-листопад 1999 p.) підтвердили значну роль у
цьому Центральної виборчої комісії, територіальних і дільничних виборчих
комісій. Без них неможливе створення і функціонування
організаційно-правового механізму виборів.
Суттєве значення має новий порядок створення виборчих комісій. Виходячи
з плюралізму політичного життя (ст.15 Конституції України), наприклад,
територіальні виборчі комісії по виборах Президента України утворюються
у складі голови, заступника голови, секретаря та членів комісії за
поданням партій (блоків), від яких зареєстровані кандидати у Президенти
України, а також за поданням кандидатів у Президенти України, які
зареєстровані Центральною виборчою комісією від зборів виборців. Отже,
весь виборчий процес можна контролювати значною мірою через
представників різних претендентів на посаду Президента України. А це
важливо для проведення виборів на основі принципу законності.
Демократичні засади виборчих правовідносин чітко закріплені в
конституції і законах. Так п.3 ст.І Закону “Про вибори народних
депутатів України” встановлює, що виборчий процес здійснюється на
засадах вільного і рівноправного висування кандидатів у депутати,
гласності та відкритості, свободи агітації, рівних можливостей для всіх
кандидатів у проведенні виборчої кампанії, неупередженості до кандидатів
з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та
посадових і службових осіб цих органів.
У п.2 ст.1 Закону “Про вибори Президента України” як основоположні
засади, крім вищезазначених, називається також багатопартійність. Участь
громадян у виборах Президента України є добровільною. Ніхто не може бути
примушений до участі чи неучасті у виборах. Ці матеріальні норми
виборчого законодавства України закладають демократичні засади виборчих
правовідносин. Їхня специфіка обумовлюється нормами виборчого
законодавства, яке є первинним елементом впливу на суспільні відносини,
що пов’язані з виборчою кампанією. Якщо немає виборчого законодавства,
то й неможливі існування і розвиток виборчих правовідносин, що
виступають як обов’язкова умова реалізації виборчих прав громадян.
Демократизм цих правовідносин зумовлюється демократизмом виборчого
законодавства. Останніми роками його новелізацію в Україні проводили у
напрямі демократизації виборчих процедур, більш ґрунтовного забезпечення
виборчих прав громадян.
Їхній демократизм виявляється і в тому, що різні органи державної влади,
органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації,
підприємства, установи, організації, а також їхні посадові особи,
виборчі комісії різних рівнів як суб’єкти виборчих правовідносин,
повинні забезпечувати реалізацію виборчих прав громадян шляхом створення
належних умов для організації та проведення виборів, запобігання
порушень виборчого законодавства й в разі потреби притягнення винних
осіб до відповідальності.
Безумовно, головну роботу виконують виборчі комісії, оскільки на них
безпосередньо покладається завдання забезпечення реалізації і захисту
виборчих прав громадян, підготовка та проведення виборів. Водночас
державні органи, органи місцевого самоврядування, інші суб’єкти виборчих
правовідносин повинні допомагати цим комісіям у реалізації їхніх
повноважень. На засоби масової інформації покладено обов’язок
забезпечити рівні умови проведення передвиборної агітації в період
виборчих кампаній. Зокрема, Постановою Центральної виборчої комісії від
18 червня І999р. затверджено “Положення про порядок використання засобів
масової інформації про проведення виборів Президента України у 1999
році” [4], яке було розроблено відповідно до п.6 Ч.2 ст.15 Закону “Про
вибори Президента України”, до законів “Про Центральну виборчу комісію”,
“Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (преси) в
Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформаційні
агентства”. Вважаємо, що важливіше було б прийняти закон України про
порядок використання засобів масової інформації під час проведення
виборчих кампаній і референдумів. Мають бути загальні умови агітації для
всіх видів виборів, а не для окремих з них, як, наприклад, для
Президента України. Крім того такі правовідносини слід урегульовувати не
ЦВК, а Верховною Радою. України і не в формі такого нормативного
джерела, як “положення”, а в законодавчій формі. У Росії питання
передвиборної агітації регламентуються у Федеральному законі “Про
основні гарантії виборчих прав і права на участь в референдумі громадян
Російської Федерації”.
Демократизм виборчих правовідносин виявляється і в тому, що юридичні
обов’язки переважно покладаються в них не на громадян, а на відповідні
виборчі комісії, державні органи, органи місцевого самоврядування, які
повинні забезпечити реалізацію виборчих прав громадян шляхом створення
необхідних для цього умов. Саме ці органи виконують обов’язки, пов’язані
з призначенням виборів, створенням виборчих округів і виборчих дільниць,
складанням списків виборців, реєстрацією кандидатів, забезпеченням
вільного волевиявлення виборців, підрахунком голосів, визначенням
результатів виборів, притягненням до відповідальності осіб, винних у
порушенні виборчих прав громадян.
Особлива роль належить Центральній виборчій комісії, яка здійснює на
всій території України контроль за виконанням виборчого законодавства і
забезпечує його однакове застосування, забезпечує методичну діяльність
виборчих комісій, створює виборчі округи, реєструє списки кандидатів у
депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, встановлює форми
виборчих бюлетенів, форми списків виборців, протоколів засідань виборчих
комісій, підбиває підсумки виборів у цілому по Україні, приймає рішення
про проведення повторних виборів. Крім того, розглядає звернення, заяви
й скарги, що торкаються рішень та дій або бездіяльності окружних і
дільничних виборчих комісій, приймає з цього приводу рішення, визначає
порядок використання державних засобів масової інформації стосовно
проведення виборів та ін. Значний обсяг роботи у справі забезпечення
виборчих прав громадян виконують окружні і дільничні виборчі комісії по
виборах народних депутатів України, територіальні і дільничні виборчі
комісії по виборах Президента України. Їхня специфіка як суб’єктів
виборчих правовідносин полягає у тому, що, реалізуючи свої повноваження
вони переслідують не свої власні цілі, а діють в інтересах носіїв
виборчих прав, тобто громадян України. Це повною мірою відповідає змісту
ст.3 Конституції України, що права і свободи людини та її гарантії
визначають зміст і спрямованість діяльності держави, що утвердження та
забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Однією з особливостей виборчих правовідносин є те, що у випадку
виникнення спорів між суб’єктами правовідносин вони можуть бути
розглянуті судом. Таких спорів в умовах змагальності виборчого процесу
виникає щоразу більше. І, зрештою, їх судовий розгляд дає змогу
захистити виборчі права громадян, що важливо з позиції демократизації
виборчого процесу.
Отже, діюче виборче законодавство України в цілому створило належні
умови для реалізації виборчих прав громадян. І це є підставою подальшої
демократизації виборчих правовідносин, залучення громадян до контролю на
всіх стадіях виборчої кампанії.
Разом з цим державно-правова практика свідчить, що є чимало
законодавчих, організаційних і матеріальних проблем у виборчому процесі,
які потребують невідкладного вирішення. Передбачається процес
новелізації виборчого законодавства. Зокрема, підготовлений новий Закон
України про вибори народних депутатів, згідно з яким формування
майбутнього парламенту вбачається тільки на пропорційній основі, тобто
шляхом представництва від політичних партій та їхніх виборчих блоків.
Проте за будь-яких змін важливо підвищувати демократичний потенціал
виборчого законодавства України. Демократизм України передусім знаходить
своє вираження в демократичних процедурах формування представницьких
органів державної влади і місцевого самоврядування, у забезпеченні
виборчих прав громадян.
Література
Избирательной системе России – пять лет // Государство и право. – 1999.
– №3.
Ставнійчук М.Ї. Вибори в Україні. – К., 1998.
Алексеев С.С. Общая теория права. Курс лекций: В 2 т. – М., 1982. – Т.2
Голос України. – І999. – 25 черв. – №115(2117).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
