.

Функції договору у підприємництві (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
222 1557
Скачать документ

Реферат на тему:

Функції договору у підприємництві

Становлення сучасної ринкової економіки України об’єктивно
взаємопов’язано з формуванням підприємництва як самостійної,
ініціативної, творчої діяльності громадян та їхніх колективних утворень,
скерованої на одержання прибутку. Ці сучасні динамічні процеси в
економіці потребують належних правових засобів їх забезпечення, важливе
місце серед яких посідає договір.

Проблема функції договору є суспільно значущою. Разом з тим поняття
функції договору неоднозначно визначається в юридичній науці. Це
зумовлюється тим, що ставлення до цього правового феномену у продовж
деякого часу суспільного розвитку було неоднаковим – висловлювались
різні оцінки призначення договору.

У правовій літературі найбільш грунтовно висвітлено функції договору
через категорію господарського договору. Це пояснюється його роллю і
значенням у формуванні соціалістичних виробничих відносин, що також
вплинуло і на визначення суті договірної форми. Так В.Г.Вердніков
розкриває функцію господарського договору як вираження основних цілей
використання договірної форми відносин між організаціями у галузі
господарства [1, c.83].

Досить близьким до попереднього є висловлювання А.Г.Бикова, який
формулює поняття функцій договору як вираження основних цілей його
використання, вияв головного, визначального призначення в соціалістичній
економіці [2, c.319]

Видається обґрунтованим заперечення О.А.Красавчикова, який вважає
недостатньо прийнятним розкриття функцій договору як вираження основних
цілей використання договірної форми або самого договору [3, c.15]. На
його думку, функція цивільно-правового договору – це не форма
(вираження, вияв тощо), а певний вид дій (впливу) названого юридичного
факту на суспільні відносини [3, c.16].

Загалом, саме поняття функція вживається в різних значеннях. Воно може
означати здатність до діяльності і саму діяльність, роль, властивість,
значення, компетенцію тощо. Тому, видається, у функціях договору
поєднуються і вияв головних цілей, головного призначення договору, і
його вплив на суспільні відносини, бо без використання цієї форми для
конкретних правовідносин не може виявлятися головне призначення договору
[4, c.29].

Правильна оцінка функцій договору необхідна для оптимального його
використання в регулюванні відносин підприємництва. В радянський період
ставлення до договору як засобу належної організації суспільних зв’язків
було розмаїтим як у реальному житті, так і в теорії. Певною мірою це
було зумовлено станом економічного розвитку держави, суть і зміст якого
характеризувався монополією держави на виробництво товарів, виконання
робіт, надання послуг. Підприємництво як самостійна ініціатива,
систематична на власний ризик діяльності з виробництва продукції,
виконання робіт, наданню послуг і зайняття торгівлею з метою одержання
прибутку (ст.1 Закону УРСР “Про підприємництво”) визначає загальний
напрям розвитку економіки України, який є співзвучний як з внутрішніми
особливостями держави, так і світовими цивілізаційними процесами. Між
підприємницькими відносинами, як системою та договором, як її
компонентом, існує діалектичний взаємозв’язок. Характерним при цьому є
те, що функції системи є інтегрованим результатом функціонування
компонентів, які її створюють [5, c.131]. Договір, ґрунтуючись на
свободі поведінки суб’єктів підприємницьких відносин, стає універсальною
формою їх регулювання. Він, крім того, виступає активним і
цілеспрямованим правовим засобом формування системи підприємницьких
відносин, водночас виконуючи свою функцію.

Функція договору тісно пов’язана з метою підприємництва, тобто тим
майбутнім станом, до якого прямує соціально-ринкова економіка України.
Функція системи є проявом властивостей, якостей системи у взаємодії з
іншими об’єктами системного і не системного рівнів, своєрідним
специфічним способом поведінки системи, засобом вирішення постійних
суперечностей між системою і середовищем, що її оточує. Функції системи
як цілого визначають функції, які виконують у системі кожен з її
компонентів [5, c.133].

Оскільки договір виступає об’єктивно необхідним засобом формування і
стимулювання підприємницьких відносин, які є в свою чергу об’єктивно
необхідними для становлення соціально-ринкової економіки України, то
важливо з’ясувати, які його функції в забезпеченні цього процесу. Тому
необхідно врахувати, що функціональна залежність виникає між окремими
компонентами соціально-ринкової системи, до якої належить договір, та
між компонентами і системою в цілому.

Функції договору – це певний вид дій (впливу) названого юридичного факту
на суспільні відносини. Визначальною функцією договору є
формуючо-регулююча. Ця функція дає змогу розглядати договір як
переважаючий, порівняно з іншими правовими засобами, регулятор
економічних відносин.

У соціалістичному суспільстві договір як єдиний регулятор економічних
відносин, охоплював надзвичайно вузьку сферу – це, зокрема, відносини
між громадянами, які виникають здебільшого з приводу купівлі-продажу
предметів споживання. Загалом він був уведений в потужну систему
централізованої регламентації економічних відносин, тісно взаємодіяв з
засобами нормативного та індивідуального регулювання, зокрема –
законодавчо визначений порядок укладання договору, його умови.
Регламентувались адміністративно-планові передумови щодо встановлення
договірних відносин. Засоби централізованої регламентації, хоч і різною
мірою використовували для регулювання відносин як між організаціями, так
і між ними та громадянами. Наприклад, інтенсивній централізованій
регламентації з використанням нормативних засобів й індивідуальних
адміністративних актів піддавались відносини з надання житла в
державному житловому фонді, який був домінуючим. У той час ці відносини
виникали із договору житлового найму.

Об’єктивною передумовою взаємодії договору з іншими засобами
регламентації економічних відносин була загальнонародна власність і
діючі на її основі закони економічного розвитку, основним з яких був
закон планомірного розвитку.

Планові акти як засіб регулювання виробничих відносин були результатом
такої закономірності. Договір лише формально існував як підстава
виникнення правових відносин.

TH

th

V

?

???????¤?$????b???b?и договірно-правову суть, чим суттєво послабили їх
вплив на сільськогосподарське виробництво. Такі ж негативні явища
виявлялись у результаті централізованого регулювання в
матеріально-технічному постачанні підприємств.

Переведення підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування лише
припускали їх цілковиту самостійність. Однак це не дало бажаного
результату, оскільки суб’єкти господарювання не набули повної
самостійності у придбанні на зароблені гроші матеріальних ресурсів,
необхідних їм для випуску продукції, будівництва-реконструкції і
вирішенні соціальних питань. Крім того, підприємства не несли
відповідальності в повному обсязі за кінцевий результат своєї діяльності
– реалізацію продукції, яку вони виготовляли.

Збут фактично забезпечувався гарантіями доведених зверху завдань і
нарядів на поставку, не завжди залежав від замовлень споживачів, від
конкретної ситуації.

В економіці створювалась диспропорція між виготовленням продукції та її
споживанням, що призводило до невиправдано високих запасів, а відтак і
до непродуктивних витрат. За станом на 1 січня 1987 року запаси
товарно-матеріальних цінностей лише у виробничій сфері становили близько
300 млрд. крб. [7, c.25, 29]. По суті, виробництво працювало для
виготовлення продукції, що осідала в складових приміщеннях, а не йшла в
обіг для її кінцевого використання і поповнення обігових коштів
виробників та бюджету держави. Такий кризовий стан виник в результаті
перекосів у застосуванні правових форм у регулюванні економічних
відносин. Лише визначення правильних пропорцій у використанні різних
правових форм може дати ефективний результат в регулюванні сучасної
економіки.

Багатолітня практика соціалістичного господарювання показала, що в його
правовому регулюванні не було досягнуто оптимізації поєднання
адміністративно-правової та цивільно-правової форм. Пріоритетного
застосування в регулюванні економічних відносин набула
адміністративно-правова форма, яка забезпечувала централізовані засади в
господарюванні, підпорядкування економіки планово-управлінському впливу
з єдиного центру.

Соціально-ринкові засоби економічного розвитку України потребують
максимального використання договірного регулювання. Договір як
компонент, частина соціально-ринкової системи виконує в ній специфічні
функції, скеровані на її формування, вдосконалення і розвиток, на
досягнення системного результату.

Поява договору як юридичної форми суспільних відносин історично
пов’язана з появою обміну товарів. Найбільш прийнятним видом для
правового забезпечення товарообміну виявився цивільний договір завдяки
характерним його ознаками. Подальше відгалуження від цивільного інших
видів договорів (зокрема трудового, господарського) зумовлено наданням
договору чимраз ширших функцій.

Наприклад, через формуючо-регулятивну функцію договір забезпечує
формування переважної більшості суб’єктів підприємницької діяльності.
Так, якщо власників або уповноважених ним органів два і більше, то
створення суб’єкта підприємницької діяльності здійснюється на підставі
установчого договору. Повне, командитне і акціонерне товариство, а також
товариство з обмеженою і товариство і додатковою відповідальністю
створюються і діють на підставі установчого договору (ст.4 Закону
України “Про господарські товариства”) [8].

Договірне заснування суб’єктів підприємництва зумовлено поєднанням
сумісних інтересів різних власників або уповноважених власника для
досягнення спільної мети. За своєю юридичною природою установчий договір
щодо його мети є договором про сумісну діяльність (ст.430 Цивільного
кодексу України). Для досягнення мети учасники договору як самостійні
власники об’єднують свої майнові інтереси шляхом внесків грошима або
іншим майном (ч.І ст.432 ЦК України). У цьому зв’язку видається можливим
застосування норм, що регулюють сумісну діяльність, у тих випадках, коли
створюються відповідні суб’єкти підприємництва, якщо засновників більше
ніж дві особи. Через договірну форму є змога сформувати конкретні
відносини між суб’єктами підприємницької діяльності, які відповідають
їхнім інтересам, водночас поєднуючись з суспільними інтересами.

У нинішніх умовах усі суб’єкти підприємницької діяльності, зокрема і
підприємства, самостійно формують виробничі та соціальні програми свого
розвитку. Основу таких формуючих планів становлять договори, укладені із
споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками
матеріально-технічних ресурсів (п.1. ст.20 Закону України “Про
підприємства в Україні”) [9].

Породжуючи відповідні правові відносини, договір виконує свою
регулятивну функцію. На рівні договору в поєднанні з іншими правовими
засобами надається реальна можливість забезпечити належне врегулювання
економічних відносин.

Договір забезпечує еквівалентний облік продукції (товарів) між
суб’єктами підприємницької діяльності, який об’єктивно поєднує інтереси
індивіда – окремого працівника, об’єднання індивідів – товариств
підприємства і товариств загалом. Як засіб визначення потреб в обсягах
продукції договір, крім того, є оцінюючим інструментом, з допомогою
якого можна визначити затрати живої і уречевленої праці кожної
виробничої структури щодо результатів її діяльності і, зокрема, сам
процес реалізації здатності до праці.

І, зрештою, завдяки регулятивній функції договору, визначивши обсяги та
умови товарного виробництва й обігу, створюється можливість визначення
реального еквівалента в процесі реалізації продукції [10] одним
суб’єктом підприємницької діяльності іншому, який виступає її споживачем
(покупцем).

Регулятивна функція договору дає змогу державі розробити об’єктивно
виважені і реальні щодо їх забезпечення комплексно цільові програми
економічних реформ України. Державна влада повинна вдатися до таких
скоординованих, рішучих та осмислених дій, які допомогли б вітчизняному
підприємництву зростати, зміцнюватись, спинатися на ноги і виходити з
напівкримінальної, а той кримінальної тіні [11].

Література

Вердников В.Г. Функция хозяйственного договора // Труды ВЮЗИ. – М.,
1971. – T.XXI.

Хозяйственное право. – М. – 1977. – С.319.

Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание,
функции. “Гражданско-правовой договор” его функции: (Сб.) – Свердловск,
1980. – С. 15

Цивільне право. Частина друга. – К. – 1996. – С.29

Афанасьев В.Г. Систематичность и общество. – М., 1980.

Развитие советского гражданского права на современном этапе. – М. –
1986. – С.145

Воронин Л. Перестройка материально-технического снабжения. В кн.: Ритм
перестройки. Новая система управления економикой. – М. – 1987. – С. 25,
29.

Прийнятий 19 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. –
1991.

Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №24. – Ст. 272

Під продукцією розуміються такі предмети обліку, як товари, виконання
робіт, надання послуг. Надалі – продукція.

Держава і бізнес повинні чути й розуміти один одного. Виступ Президента
Україні Л.Д. Кучми на всеукраїнській нараді з питань підприємництва 10
лютого 1998 року // Урядовий кур’єр. 1998. – 12 лют.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020