Реферат на тему:
Представництво сторін у виконавчому провадженні
Конституцією України не лише визначене широке коло прав громадян, але й
встановлені дієві гарантії їх реалізації. Однією з таких гарантій є
право на захист суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.
Найбільш повному здійсненню права особи на судовий захист значною мірою
сприяє юридична допомога, у тому числі і у формі представництва.
Представництво можливе у будь-якій справі і на усіх стадіях розвитку
цивільного процесу, починаючи з порушення справи і завершуючи виконанням
судового рішення.
Законом України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року
передбачена можливість сторонам реалізувати свої права та обов’язки у
виконавчому провадженні самостійно або через представників. Визначені
законом і загальні правила представництва сторін та коло осіб, які не
можуть бути представниками у виконавчому провадженні (ст.12, 13 Закону
“Про виконавче провадження”). Проте законодавцем до таких осіб не
віднесені адвокати, які прийняли доручення про надання юридичної
допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України про
адвокату, а також особи виключені з колегії адвокатів, хоча ст.116
Цивільного процесуального кодексу України містить таку заборону. Колізія
норм в юридичній літературі пояснюється тим, що представництво у
виконавчому провадженні є представництвом в матеріальних
правовідносинах, а не процесуальним представництвом [2, с.23]. Однак
таку точку зору не можна вважати прийнятною. Дія норм Цивільного
процесуального кодексу України, які регулюють участь представника,
поширюються і на відносини, що виникають у процесі виконання судових
рішень, бо саме ця стадія завершує юрисдикційну діяльність по захисту
суб’єктивних прав громадян та юридичних осіб.
Повноваження представника сторони підтверджуються довіреністю, виданою і
оформленою відповідно до вимог закону (п.5 ст.12 Закону “Про виконавче
провадження”). Обсяг повноважень представника залежить від сторони, яку
він представляє, та визначається змістом договору доручення між ним та
довірителем [1, с.133]. На підставі ст.12 Закону України “Про виконавче
провадження” представник вправі вчиняти усі процесуальні дії від імені
особи, яку він представляє, окрім випадків, коли особа (боржник)
зобов’язаний, згідно з рішенням, вчинити певні дії особисто. В Законі
“Про виконавче провадження” не визначені ті повноваження представника у
виконавчому провадженні, які повинні спеціально обумовлюватися
довіреністю. Проте статтею 115 ЦПК України, яка визначає повноваження
представника в суді, до повноважень представника на стадії примусового
виконання рішення суду віднесені: укладання мирової угоди, відмова від
виконання, передача повноважень іншій особі (передоручення), подача
виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей.
Представник сторони (стягувача) вправі подати до відповідного відділу
Державної виконавчої служби України заяву про примусове виконання
рішення на підставі виконавчого документа (ст.18 Закону “Про виконавче
провадження”), тим самим порушити процес виконання. Той факт, що процес
примусового виконання рішення порушується представником, не заперечує
можливості сторони самостійно виступити у виконавчому провадженні, що є
однією з особливостей процесуального представництва.
????%???????¤?$???? ??? ?ї процесу. Представник вправі брати участь у
проведенні виконавчих дій, знайомитися з матеріалами виконавчого
проводження, робити з них виписки, вимагати від державного виконавця
надання повної інформації про хід виконання (ст.29 Закону “Про виконавче
провадження”), оскаржувати дії чи бездіяльність державних виконавців,
брати участь у розгляді скарг у суді (ст.24820-24826 ЦПК), порушувати в
суді питання про поновлення пропущеного строку для пред’явлення
виконавчого документа до виконання (ст.350 ЦПК), про поворот виконання
(ст.420, 421 ЦПК).
Представник сторони в разі виникнення обставин, що ускладнюють виконання
чи роблять його неможливим, порушує провадження у суді з приводу
відстрочки або розстрочки виконання, зміни способу та порядку виконання
рішення (ст.351 ЦПК). Іноді на практиці виникає потреба у конкретизації
виконання рішення чи то у його роз’ясненні. В такій ситуації державний
виконавець може звернутися до суду (або до іншого органу, який видав
виконавчий документ) з заявою про роз’яснення змісту документа, однак
представник в інтересах довірителя повинен ставити це питання перед
державним виконавцем.
Більш досконалою формою надання юридичної допомоги є представництво
адвоката в процесі, оскільки, як правило, громадяни не мають достатніх
правових знань для захисту власних прав, свобод, охоронюваних законом
інтересів, а кваліфікована допомога фахівця завжди ефективніша.
Адвокат, особа, яка володіє спеціальними знаннями в галузі права,
своєчасно реагуватиме на необхідність забезпечення виконання по майнових
стягненнях, опису майна боржника і накладення на нього арешту,
звільнення від арешту, виключення майна з опису. Встановлюючи факт
відчуження майна боржником і перевіривши законність угоди, адвокат може
поставити перед повноважними особами питання про пред’явлення позову
щодо визначення угоди недійсною в разі підозри про фіктивність такої
угоди [3, с.159-160].
Захист законних інтересів сторони у виконавчому провадженні адвокат може
здійснювати і в інших формах: надання юридичних консультацій, складання
заяв, клопотань, інших процесуальних документів. Особливо ефективним
способом виконання у провадженнях про звернення стягнення на майно,
поділ майна є укладення мирової угоди, адвокат може запропонувати
сторонам проект угоди, яка подаватиметься до суду для подальшої
перевірки та затвердження.
Участь представника на завершальній стадії процесу захисту цивільних
прав забезпечує повноту надання юридичної допомоги громадянам та
юридичним особам, реалізацію прав, поновлених судовим актом чи актом
іншого юрисдикційного органу. Щодо переваг фахового представництва, то
загальновизнаним є той факт, що ведення цивільних прав потребує високої
юридичної кваліфікації та досвіду. Адвокати, надання юридичної допомоги
для яких є професійним заняттям, володіють спеціальними знаннями в
галузі права і можуть надавати належну й найбільш кваліфіковану
допомогу, ефективно здійснювати представництво сторін і у виконавчому
провадженні.
Література
Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Адвокатура України: Навчальний посібник
для студентів вищих юридичних закладів і факультетів. – К.: ІнЮре, 1997.
Сибилёв Д.М. Закон Украины “Об исполнительном производстве”.
Научно-практический комментарий. – Харьков: Легас, 2000.
Штефан М.Й. Цивільний процес. – К.: Ін Юре, 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
