Реферат на тему:
Підвідомчість справ за скаргами громадян у сфері управлінської
діяльності
Становлення України як демократичної правової держави передбачає
реалізацію принципів правової держави. Про це, зокрема, свідчить
функціонування в Україні автономної системи судової влади з наданням їй
можливості розглядати справи, що виникають не тільки з цивільних
(приватних) правовідносин, а й з адміністративних (публічних)
правовідносин, і тим самим здійснювати захист прав та інтересів їхніх
суб’єктів.
Одним із шляхів конституювання незалежної судової влади є максимальне
розширення судової підвідомчості справ, де предметом оскарження є
управлінська діяльність. На сьогодні теорія цивільного процесуального
права ще не виробила чіткого науково-обґрунтованого критерію
підвідомчості і розмежування її між правозастосовуючими органами.
Законодавець визначає підвідомчість апріорі, з посиланням на доцільність
і життєві потреби (відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція
судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі). Відтак
на практиці немає чіткого законодавства, яке регулює підвідомчість,
виникає чимало помилок у юрисдикційній діяльності. Науково обгрунтоване
визначення критеріїв підвідомчості справ, що виникають з
адміністративно-правових відносин, судам, чітке розмежування компетенції
суду з іншими правозастосовуючими органами можуть значно підвищити
результативність діяльності кожного з них і в цілому підвищити
ефективність правого захисту особи в державі.
Аналіз справ, підвідомчих судовим і адміністративним органам, свідчить,
що в основу розмежування їх підвідомчості покладений спосіб виникнення
правовідносин у спірній справі – якщо спірні правовідносини виникли на
диспозитивній основі (на цивільному, трудовому договорі тощо), то такі
спори розглядає суд; якщо вони виникли внаслідок виконання владних
функцій (на імперативній основі), то такі спори розглядаються
адміністративним органом.
Найближчою до досліджуваної категорії справ є альтернативна
підвідомчість, під якою розуміють підвідомчість справи як суду, так і
іншому визначеному в законі юрисдикційному органу. Наявність рішення
юрисдикційного органу, що прийняте в межах його компетенції,
унеможливлює звернення до суду за розглядом спору між тими самими
сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. У справах по
скаргах громадян у публічно-управлінській діяльності в “чистому вигляді”
ця альтернативна підвідомчість не справджується, оскільки навіть
управлінський орган вищестоящого рівня не може прийняти остаточного
рішення; адміністративно-правовий спір може вирішуватись як в
адміністративному, так і в судовому порядку, і якщо громадянин не
задоволений результатом вирішення спору вищестоящою уповноваженою
інстанцією, то він може звернутись за вирішенням спору до суду.
Загалом усі справи, які віднесені до компетенції судових органів і
становлять судову підвідомчість, можна поділити на деякі підвиди судової
підвідомчості (спеціалізована судова підвідомчість у порядку окремих
глав чи розділів ЦПК України). Такою ж специфічною підвідомчістю є
підвідомчість суду в порядку глави 31-А ЦПК України.
Так ст.248-3 ЦПК України викладає загальний перелік справ, які
непідвідомчі суду в порядку розглядуваної глави ЦПК України. Отже, суду
непідвідомчі скарги на акти органів державної і виконавчої влади, що
підлягають розгляду щодо їхньої конституційності. При цьому, як випливає
зі змісту ст.150 Конституції України і Закону України від 16 жовтня 1996
року “Про Конституційний Суд України” [1] судам загальної юрисдикції
надаються повноваження щодо розгляду скарг на нормативні акти та акти
індивідуального (правозастосовчого) характеру, крім актів Верховної Ради
України, Президента України, Кабінету міністрів України, Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, законність яких може визначатися лише
Конституційним Судом України.
З цього можна зробити висновок, що новою редакцією глави 31-А ЦПК
України передбачена можливість оскаржувати не тільки рішення
ненормативного (індивідуального) характеру, але й нормативних актів.
Згідно з правилами глави 31-А ЦПК України суду непідвідомчі скарги на
акти, що стосуються забезпечення обороноздатності держави, державної
безпеки, зовнішньополітичної діяльності держави, збереження державної,
військової та службової таємниці. Правила цієї норми дещо обмежують
права громадян на оскарження дій саме цієї категорії, насамперед, це
стосується військовослужбовців. Адже всі рішення, дії органів
військового управління торкаються забезпечення обороноздатності держави,
державної безпеки тощо. Аналогічна проблема виникла у 1993 році, коли в
Російській Федерації був прийнятий закон “Про оскарження до суду дій та
рішень, що порушують права і свободи громадян” від 27 квітня і на вимогу
парламентарів цю норму вилучили з проекту закону. В Україні ж, зважаючи
на норму ст.55 Конституції, яка надає право на оскарження до суду
будь-яких рішень, дій чи бездіяльності будь-яких державних органів, цю
норму ст.248-3 ЦПК України слід вважати такою, що втратила чинність,
оскільки вона суперечить нормам Основного закону нашої держави.
Кримінально-процесуальним, цивільним процесуальним та іншим
законодавством встановлено інший порядок оскарження актів і дій
службових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й
суду, а тому оскарження їх в порядку глави 31-А ЦПК України не
допускається.
Суду непідвідомчі справи за скаргами на акти і дії об’єднань громадян,
які відповідно до закону, статуту належать до їхньої внутрішньої
компетенції (наприклад, прийняття статуту громадської організації,
внесення до нього змін та доповнень).
Суду непідвідомчі справи, що стосуються порушення прав юридичних осіб,
оскільки, відповідно до ст.24 ЦПК України суду підвідомчі справи, в яких
хоча б одна із сторін є громадянин (фізична особа), а в таких
правовідносинах такий суб’єкт відсутній – адже існує
адміністративно-правовий спір між юридичною особою та органом
управління. В судовій практиці був випадок, коли у 1992 році Яремчанська
туристична база “Гуцульщина” звернулася до суду зі скаргою на рішення
Державної податкової інспекції по м.Яремче від 03.01.1992 року,
посилаючись на те, що цим рішенням з них неправомірно стягнуто податок
на трудові ресурси, на різницю в цінах, яка утворилась при реалізації
автошин та грошовий штраф. Рішенням Надвірнянського районного суду,
залишеним без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах
Івано-Франківського обласного суду, скаргу задоволено частково.
Постановою Президії Івано-Франківського обласного суду протест голови
обласного суду залишено без задоволення, а судові постанови – без змін.
І лише за протестом заступника Голови Верховного Суду України про
скасування зазначених судових постанов судова колегія в цивільних
справах Верховного Суду України всі постановлені по справі рішення
скасувала і провадження по справі закрила у зв’язку з непідвідомчістю[2,
c.12].
Висновок грунтувався на правилах, встановлених ст.24 ЦПК України,
оскільки в даному випадку справа може розглядатися лише арбітражним, а
не загальним судом.
З усіх інших правових спорів, в яких однією із сторін виступає
управлінський орган, слід згадати ті, які вирішуються в позовному
провадженні, тобто спори про право цивільне. Отож ці спори можуть
розглядатися за правилами згаданої глави. Також непідвідомчі суду в
порядку глави 31-А ЦПК України справи що торкаються: неправильності в
списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь в
референдумі (глава 30 ЦПК України); скарг на рішення і дії
територіальної, окружної виборчої комісії по виборах депутатів і голів
сільських, селищних, районних, міських, районних в містах Рад; заяв про
скасування рішення виборчої комісії (глава 30-А ЦПК України); скарг на
рішення і дії Центральної та окружної виборчої комісії по виборах
Президента України; заяв про скасування рішення Центральної виборчої
комісії (глава 30-Б ЦПК України); заяв про скасування рішення окружної
виборчої комісії по виборах народного депутата України; реєстрації
кандидата в народні депутати (глава 30-Г ЦПК України); рішень
адміністративних органів по накладенню адміністративних стягнень (глава
31 ЦПК України); рішень, прийнятих стосовно релігійних організацій
(глава 31-Б ЦПК України). Їх співвідношення із главою 31-А ЦПК України
можна визначити як конкуренцію загальної та спеціальної статей.
???????¤?$????W??????????W?приводу прописки, та деяких інших. Зокрема,
трапляються випадки розгляду за цими правилами скарг на рішення комісій
з питань поновлення прав реабілітованих щодо повернення майна або
відшкодування його вартості, в тому числі і застосування встановлених
законом строків звернення до суду. Приміром, Іллічівський районний суд
м.Одеси рішенням за скаргою Г. визнав неправомірним рішення Одеської
обласної комісії з питань поновлення прав реабілітованих щодо передачі
частини будинку спадкоємцям реабілітованого і зобов’язав цю комісію
скасувати своє рішення і привести його у відповідність з чинним
законодавством [3].
Відповідно до ст.9 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних
репресій на Україні”, інших нормативних актів, що прийняті на його
виконання, рішення комісій районної, міської Ради з питань виплати
компенсації, повернення будівель та іншого майна або відшкодування
їхньої вартості може бути оскаржено реабілітованим (або його
спадкоємцями першої черги) та іншими зацікавленими громадянами
відповідно до комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
обласної, Київської та Севастопольської міських комісій. У разі
незадоволення прийнятим такою комісією рішенням, ці громадяни можуть
звернутись за розв’язанням спору до суду. У такому випадку вирішується
не справа за скаргою в порядку глави 31-А ЦПК України, а в позовному
провадженні: спір з приводу повернення майна чи відшкодування його
вартості.
Щодо стосується житлових спорів, то слід розрізняти два види житлових
правовідносин. За своїм характером відносини на стадії забезпечення
житлом – це відносини адміністративно-правові, а на стадії користування
наданими житловими приміщеннями – цивільно-правові (оскільки засновані
на договорі житлового найму). Отож спори, які виникають з останнього
виду правовідносин, підвідомчі суду в загальному порядку, а справи
першої групи довгий час були непідвідомчими суду (вирішувались тільки в
адміністративному порядку). Науковці вказували на необхідність
розширення сфери дії закону в частині, що стосується можливості
оскарження до суду таких дій, як відмова у прийнятті на облік осіб, що
потребують житла або його поліпшення, необгрунтоване перенесення черги
на отримання житла на більш пізній час, виключення з черги та інші. При
цьому зазначалось, що віднесення подібних скарг до компетенції суду
“дозволило б посилити гарантії справедливого розподілу житла”[4, c.8].
Верховний Суд України висловив позицію, що дані спори підвідомчі суду,
але не за скаргами, а за заявами, тобто у позовному провадженні. З цим
не можна погодитись, оскільки, як уже було зазначено подібні спори мають
адміністративно-правовий спірний характер і не можуть бути предметом
судового розгляду в загальному порядку. Зокрема, ухвалою Залізничного
районного суду міста Львова від 25 квітня 1995 року провадження по
справі за скаргою Львівського комітету захисту прав громадян в інтересах
сім’ї М. на дії Львівської виробничо – торговельної мебльової фірми
“Карпати” про спільне рішення профкому і адміністрації щодо надання
житла, було провадженням закрито. Ухвала районного суду залишена без
змін Львівським обласним судом на підставі того, що згідно з ст.57
Житлового кодексу України, скарги на рішення адміністрації і профкому з
питань обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і
надання їм житлових приміщень, розглядаються виконавчими комітетами
відповідних Рад, а оскарження рішення в судовому порядку не
передбачене[5, c.219-220].
Нова редакція глави 31-А ЦПК України не містить застереження про
підвідомчість суду лише тих справ, по яких не встановлено іншого порядку
оскарження, і ця категорія справ підвідомча суду і повинна розглядатися
за правилами глави, що розглядається.
Справи, які виникають з приводу користування житлом (договірні
відносини) розглядаються в загальному судовому порядку. Хоча на практиці
трапляються порушення з боку судових органів. Так Франківський районний
суд м.Львова розглянув за правилами глави 31-А ЦПК України скаргу Л. на
неправомірні дії начальника паспортного відділу Франківського РВВС м.
Львова, в якій заявники посилались на те, що в квартирі №14 на
вул.Скорини, 6, де основними квартиронаймачами є ці заявники, як
піднаймач прописаний П., який протягом року в квартирі не проживає, не
сплачує за житло, на їхнє попередження про виписку не реагує і вони
змушені брати на себе всі витрати по оплаті житла. З цього приводу
заявники звернулись відносно його виписки у Франківський паспортний
відділ, проте їм у цьому було відмовлено. Заявники вважали, що цією
відмовою порушено їхні права і просили суд зобов’язати паспортну службу
задовольнити їхнє прохання. На підставі цієї скарги, після судового
розгляду було винесене рішення про задоволення заявлених вимог
[6, c.29].
У наведеному випадку немає адміністративного спору. Як повідомив
паспортний відділ Франківського РВВС, він не вправі самовільно виписати
громадянина, оскільки в разі тривалої відсутності особи, вона втрачає
право на житло за спливом певного строку, визначеного ст.72 ЖК України,
і це питання (визнання особи такою, що втратила право на житлове
приміщення) вирішується в судовому порядку, в позовному провадженні, бо
грунтується на договорі найму житла. А вже на підставі судового рішення
паспортна служба здійснює виписку особи.
Судовим рішенням у порядку глави 31-А ЦПК України, при задоволенні
скарги дія, рішення чи бездіяльність визнаються неправомірною, хоча дії
паспортного відділу повністю відповідають чинному законодавству. В
наведеному випадку справа, в порядку розглядуваної глави, судові
непідвідомча, але обов’язок суду – розглянути позов між зовсім іншими
особами, на інший предмет та з інших підстав.
У значній частині областей окремі суди розглядають скарги на відмову
органів державного управління і службових осіб провести приватизацію
наймачами жилих приміщень державного житлового фонду, хоча спори з цього
приводу виникають з цивільно-правових відносин [7].
До справ, які певним чином відносяться до приватизації житла і
розглядаються за правилами глави 31-А ЦПК України можна віднести справи
за скаргами про відмову службових осіб видати документи, які необхідні
для проведення приватизації житлового приміщення. Зокрема, у листопаді
1995 р. Г. звернувся із скаргою на неправомірні дії голови ЖБК М. У
скарзі зазначалось, що Г. є членом названого житлового кооперативу і, що
у 1993 р. ним повністю сплачена вартість кооперативної квартири, в якій
проживає його сім’я. Для приватизації цієї квартири необхідно було
подати довідку кооперативу про оплату вартості квартири, у видачі якої
голова житлового кооперативу відмовив. Рішенням Шевченківського
районного суду м.Львова, залишеного без змін судовою колегією в
цивільних справах Львівського обласного суду, скаргу було задоволено і
зобов’язано голову кооперативу М. видати всі необхідні документи для
приватизації квартири [8].
Визначивши проблему судової підвідомчості як вкрай важливу для
постановлення законного і обгрунтованого рішення, а згодом і успішного
захисту прав, свобод та законних інтересів громадян і суб’єктів
публічно-управлінської діяльності, доцільно визначити судову
підвідомчість у змісті глави 31-А ЦПК України як компетенцію суду
вирішувати всі правові спори між громадянами, з однієї сторони та
суб’єктами публічно-правової діяльності з другої, за винятком тих, для
яких передбачений інший порядок судового вирішення.
Література
Закон України від 16 жовтня 1996 року “Про Конституційний Суд України”
(Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №49. – Ст.272).
Практика судів у цивільних справах // Бюлетень законодавства і юридичної
практики України. – 1995. – №2.
Узагальнення Верховного Суду України по практиці розгляду судами справ
за скаргами на неправомірні дії органів державного управління і
службових осіб, які ущемляють права громадян. – Цивільна колегія
Верховного Суду України. – 1993. – С.8.
Осипов Ю.К. Вопросы подведомственности споров, возникающих из жилищных
правоотношений // Проблемы реформы гражданского процессуального права и
практики его применений.-Свердловск, 1990. – С.12.
Залізничний районний суд м.Львова. – Справа №2-497/95.
Франківський районний суд м.Львова. – Справа №2-224/96.
Узагальнення Верховного Суду України по практиці розгляду судами справ
за скаргами на неправомірні дії органів державного управління і
службових осіб, які ущемляють права громадян. – Цивільна колегія
Верховного Суду України. – 1993. – С.29.
Шевченківський районний суд м. Львова. – Справа №2-1285/95.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
