Реферат на тему:
Форми реалізації конституційно-правових норм
28 червня 1996 року в житті народу України відбулась історична подія –
прийнято нову Конституцію України. Ця подія збіглася з п’ятиріччям
незалежності України та ознаменувала собою завершення важливого етапу
розвитку українського суспільства і держави.
Нова Конституція України принципово відрізняється від Конституції
(Основного Закону) України від 20 квітня 1978 року. Введення її в дію
перериває становлення і розвиток радянського типу конституції,
демократії і організації влади та місцевого самоврядування. Вона означає
сприйняття Україною нових цінностей і орієнтирів соціально-економічного
і політичного розвитку, які характерні для більшості держав в Європі.
Прийнята нова Конституція України висунула перед юридичною наукою
завдання глибокого дослідження нових явищ конституційного будівництва.
По суті, мова йде про формування конституційної доктрини України. На
особливу увагу заслуговують питання розробки теорії реалізації
Конституції України.
Діюча Конституція України виступає як частина чинного законодавства. В
Конституції дана модель суверенітету, організації влади, прав і свобод
громадян та ін. Юридичне значення Конституції визначається тим,
наскільки її зміст втілюється в життя. Адже Конституція діє упродовж
всього часу, поки вона не змінена. Це постійний чинник
державно-правового розвитку суспільства і держави.
У загальній теорії права для характеристики відповідних процесів
використовують термін “реалізація”. В Основному Законі цей термін
вживається рідко. Наприклад, лише кілька разів він наводиться в ст.14
ч.ІІ та ст.39 ч.ІІ. Натомість значно частіше в Конституції України
використовують такі терміни, як “здійснення”, “визначення”,
“забезпечення”, які в різних інтерпретаціях розуміються як реалізація.
Соціальне призначення права полягає в тому, щоб регулювати поведінку
людей, проте встановлені державою правові норми не можуть виконувати
регулюючої ролі без відповідного механізму їх реалізації.
Під реалізацією права розуміють перетворення, впровадження приписів
правових норм у життя щляхом правомірної поведінки суб’єктів суспільних
відносин.
Принципове значення має питання про безпосередню дію конституційних
норм, що особливої ваги набуває в сучасних умовах розбудови Української
держави.
Що ж до реалізації Конституції, то цим поняттям охоплюється система
заходів, спрямована на перетворення в життя діючої Конституції. Мається
на увазі систематична, постійна, цілеспрямована діяльність громадян,
посадових осіб, трудових колективів, об’єднань громадян і державних
органів.
Реалізація права завжди пов’язується тільки з правомірною поведінкою
громадян (людей), органів держави, об’єднань громадян. В одному випадку
це активні позитивні дії, в іншому – це бездіяльність суб’єктів. Отже,
правомірна поведінка суб’єктів суспільних відносин реалізує норму права,
неправомірна – її порушує.
Правові норми реалізуються в різних формах. Розробка теорії реалізації
конституції передбачає уточнення наших уявлень про форми реалізації
правових норм. Уже сьогодні стає цілком очевидним, що трьохелементна
система форм реалізації правових норм у вигляді дотримання, виконання і
застосування не охоплює всіх форм реалізації конституційно-правових норм
[1, с.125]. А відтак першочергове значення для реалізації Конституції
має конкретизація і розвиток її положень у сучасному законодавстві. Це
звичайно не суперечить тому, що Конституція – норми прямої дії, всі її
положення наділені однаковою юридичною силою. Проте, відомо, норми, які
встановлені в Конституції, реалізуються не завжди однаково.
Конституція містить передусім певну частину положень, які застосовуються
прямо, без додаткового правового механізму. Вони є в різних розділах:
зокрема, характеристиці загальних засад, прав, свобод та обов’язків
громадян, організації влади. При тому мова йде про норми як
матеріального, так і процесуального характеру. Більше того, розвиток
Конституції свідчить про те, що кількість подібних норм збільшується.
Конституція – хоча і закон, однак, закон особливий, який виконує важливі
функції. Він не може бути поставлений в один ряд з іншими законами, які
відрізняються від Основного Закону.
?
?регулювати не всі, а лише найважливіші суспільні відносини, які своєю
чергою визначають похідні від них відносини. Сьогодні домінуючою є
думка, що Конституція становить правову основу державного і суспільного
життя. Іншими словами, Конституція регулює всі основні соціальні процеси
[3, с.134]. В Конституції, по суті, дана правова модель держави.
Звідси випливає, що реалізація Конституції не означає, нібито відпала
необхідність її загального аналізу, дальшого розкриття основних
властивостей. Навпаки, призначення Конституції певною мірою
розкривається в єдності, взаємозв’язку і взаємозумовленості всіх її
компонентів. Реалізація Конституції – багатоплановий, складний процес,
який виявляється у взаємодії всіх її функцій.
Особливість конституційно-правових норм полягає в тому, що вони
реалізуються не тільки і не стільки в правових відносинах, скільки в
такій правомірній поведінці державних органів, посадових осіб, громадян
та їх об’єднань, яка не породжує правових відносин.
Правомірна поведінка виражається не тільки в дотриманні
конституційно-правових норм, але й в активному виконанні
конституційно-правових приписів, які зобов’язують учинення певних дій
або таких, що надають право на їх учинення. В результаті цих дій можуть
виникнути, змінитися або припинитися правові відносини.
Юридичними засобами реалізації конституційних норм є їх дотримання,
використання, виконання і застосування. Дотримання норм Конституції
означає утримання від заборонених нею дій. Шляхом дотримання
реалізуються заборонні конституційні норми. Суть цієї форми – в
пасивному утриманні від учинення дій, які перебувають під забороною.
Не можна погодитись з думкою щодо нереальності розмежування дотримання і
виконання норм права. Вважаємо, що Конституція розмежовує дотримання і
виконання. Безумовно, дотримувати і виконувати норми права – це означає
слідувати приписам права, але все-таки дотримувати закон – значить
керуватися ним у процесі практичної діяльності, хоч вона безпосередньо і
не спрямована на виконання законів.
Не можна також ототожнювати виконання і застосування
конституційно-правових норм. Виконання потребує активних дій, пов’язаних
з перетворенням у життя відповідних конституційних положень, тобто
обов’язкове здійснення передбачених законом тих чи інших дій.
Норми Конституції реалізуються також шляхом використання, тобто
здійснення учасниками конституційних відносин дозволених нормами права
дій, здійснення ними своїх прав. Використання переважно скероване на
здійснення повноважень органів, посадових осіб і громадян. Може бути
пасивна і активна поведінка.
Застосування, як правило, виступає як владна діяльність в реалізації
конституційних норм [2 с.126].
Неправильно також ототожнювати застосування конституційних положень з
організацією виконання положень Конституції, яка охоплює матеріальні,
організаційні та правові передумови і засоби реалізації
конституційно-правових норм.
Класифікація форм реалізації в практичному плані тісно пов’язана з
вибором методів забезпечення нормального процесу реалізації
конституційно-правових норм і досягнення результату.
У правовій державі народ, з одного боку, і держава – з іншого, беруть на
себе зобов’язання слідувати праву. Мало визначити в Основному Законі
положення про розподіл влади чи права і свободи, – необхідно, щоб
громадяни могли реально здійснювати проголошені права і свободи. Сила
Конституції полягає не тільки в її досконалості, але й в повазі до неї
власного народу. А державні органи повинні постійно поліпшувати і
удосконалювати практику її застосування.
Таке завдання стоїть і перед українським народом та обраною ним владою.
Саме від усіх нас і залежатиме, чи стане нова Конституція України “новим
і праведним законом”, про який мріяв Т.Г.Шевченко.
Література
Конституційне право України / За ред. проф. В.Ф.Погорілка.- К.: Наук.
думка, 1999.
Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К., 1994.
Тодыка Ю.М., Супрунюк Е.В. Конституция Украины – основа стабильности
конституционного строя реформирования общества. – Симферополь: Таврия,
1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
