Реферат на тему:
Про поняття, структуру та особливості правового режиму земель
сільськогосподарського призначення
В умовах проведення в Україні земельної реформи проблеми вдосконалення
правового регулювання відносин з приводу використання і охорони земель
сільськогосподарського призначення набувають виняткової актуальності.
Характер і особливості цих відносин визначаються переважно своєрідністю
їх об’єкта (земель сільськогосподарського призначення) і виконуваними
ним функціями. Особливу роль об’єкта підкреслював ще І.І.Євтіхієв,
зазначаючи: “Для земельного права характерний не спосіб правового
регулювання (договірний чи односторонній) і не суб’єкти правових
відносин, а той речовий об’єкт – земля, призначенням якого є максимальне
виробництво продуктів” [3, с.24].
Від господарського, економічного призначення земель значною мірою
залежить їх правовий режим, згідно з яким і визначається поведінка людей
щодо використання земель.
Поділ земельного фонду за головним господарським призначенням було
передбачено ще у перші роки Радянської влади. Зокрема, ст.5 Постанови
ВЦВК від 14.2.1919 р. “Про соціалістичний землеустрій і про заходи
переходу до соціалістичного землеробства” [8] до обов’язків земельних
відділів відносили обов’язок “відмежування земель сільськогосподарського
призначення від земель іншого призначення”. Але вперше класифікацію
земель було проведено у Земельному кодексі УРСР 1922р. [1], оскільки у
попередніх актах йшлося переважно не про самі землі, а про права та
обов’язки сільськогосподарських землекористувачів.
Виділення земель сільськогосподарського призначення в окрему самостійну
категорію земельного фонду зумовлюється насамперед тим, що всі ці землі
використовують для чітко визначеної мети – ведення
сільськогосподарського виробництва, і це при усіх відмінностях у
суб’єктах землекористування, і в характері використання різних угідь
створює низку правових наслідків, загальних для всіх землекористувачів,
створює ряд особливостей у правовому режимі цих земель [10, с.96].
У Земельному Кодексі України правовий режим земель
сільськогосподарського призначення позначений лише в загальних рисах у
вигляді визначення цільового призначення земель: надання чи
призначеності їх для цілей сільського господарства. Так до земель
сільськогосподарського призначення належать усі землі, основним цільовим
призначенням яких є використання у сільському господарстві. Тобто
вихідний і найбільш загальний принцип тієї чи іншої категорії земель –
юридично закріплений характер їх використання (цільове призначення
земель).
Визначення правових ознак земель сільськогосподарського призначення
становить необхідну попередню умову аналізу основних елементів правового
режиму цих земель. У ст.47 ЗК визначається, що землями
сільськогодарського призначення визнаються землі, надані для потреб
сільського господарства або призначені для цих цілей. Отже,
закріплюються дві альтернативні першопочаткові правові ознаки земель
сільськогосподарського призначення, притому визначається коло
землекористувачів та цілі, для яких їм можуть надаватися у користування
чи передаватися у власність земельні ділянки.
Вважається, що на землі, надані у тимчасове користування для
сільськогосподарських потреб із інших категорій, поширюється правовий
режим земель сільськогосподарського призначення з тими особливостями,
які пов’язані з тимчасовим землекористуванням [6, с.10]. З цією думкою
можна погодитися – адже вона відповідає нормі ст.47 ЗК, яка не віддає
переваги жодному із перелічених принципів. Це свідчить про те, що для
визначення належності земель до земель сільськогосподарського
призначення достатньо наявності однієї із ознак: враховується або факт
надання земель для потреб сільського господарства, або призначення
земель для цих цілей. Разом з тим норми Земельного кодексу в частині
визначення поняття земель сільськогосподарського призначення потребують
суттєвого доопрацювання.
У літературі висловлена думка, що усі землі, які закріплюються за
агропромисловими об’єднаннями і комплексами, вже не можна віднести до
сільськогосподарських і що їхній правовий режим повинен бути аналогічний
правовому режиму земель, зайнятих промисловими підприємствами і належних
до категорії несільськогосподарських [4, с.85]. Але навряд чи така
позиція може бути сприйнята позитивно. На наш погляд, тут слід
погодитися з критичним ставленням до цієї позиції Н.І.Титової, яка
наводить такі аргументи: “… по-перше, поняття і склад земель
сільськогосподарського призначення повинні відповідати змісту поняття
сільськогосподарської галузі народного господарства. Як сфера
матеріального виробництва, воно включає не тільки рослинництво, але і
тваринництво, інші галузі. По-друге, у сучасний період індустріалізації
сільського господарства є явна тенденція до розширення у ньому
промислового будівництва, що означало б, по суті, штучну зміну змісту
поняття земель сільськогосподарського призначення. Це могло б привести
до частої зміни правового режиму земель у внутрішній структурі
землекористування сільськогосподарських підприємств, що порушило б
принцип стабільності землекористування” [9, с.37-38]. На нашу думку,
законодавець повинен піти шляхом поширення на землі
сільськогосподарських підприємств правового режиму земель
сільськогосподарського призначення.
Проте не всі автори погоджуються з такими міркуваннями і головним їх
заперечним аргументом служить те, що “призначення земель для
сільськогосподарського виробництва фіксується територіальними планами
використання земельних ресурсів та передує наданню земель у користування
для вказаних цілей. А це повинно впливати на їхній правовий режим ще до
надання у користування для сільськогосподарського виробництва” [11,
с.11]. Такої ж позиції додержуються й інші автори, які вважають, що
жодних земель, призначених для потреб сільського господарства, але не
наданих для цієї мети, просто не може існувати. На їхню думку, доки
ділянка не надана, її цільове призначення не визначено і вона числиться
у складі земель запасу [5, с.78-79].
А проте така ситуація спостерігається. Наприклад, статистичні дані
Львівського обласного управління земельних ресурсів про наявність земель
та розподіл їх між землекористувачами, власниками землі та угіддями у
Львівській області станом на 1 січня 1998р. показують, що
сільськогосподарські землі розподілені між колективними
сільськогосподарськими підприємствами, сільськогосподарськими
кооперативами, сільськогосподарськими акціонерними товариствами,
державними сільськогосподарськими підприємствами, громадянами, а також
виділені землі державної власності, які не надані у власність чи
користування, сільськогосподарські землі, що віднесені до земель запасу.
Отож ми погоджуємось з думкою М.В.Шульги, який вважає, що
правоутворюючими виступають обидві ознаки, вказані у законі. Щоправда,
аналіз чинного земельного законодавства свідчить про домінування ознаки
призначеності земель для потреб сільського господарства. Такий висновок
(рунтується на тому, що землі, придатні і призначені для потреб
сільського господарства, повинні надаватися насамперед для
сільськогосподарських цілей [11, с.142]. Придатність земель для потреб
сільського господарства визначається на основі даних державного
земельного кадастру (ст.20 ЗК).
З розглянутою ознакою тісно пов’язана одна з основних особливостей
правового режиму земель сільськогосподарського призначення, яка
зафіксована у ст.20 ЗК: “… землі, придатні для потреб сільського
господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарських
цілей”. З метою забезпечення цього принципу – принципу пріоритетності
надання земель вищої якості для сільськогосподарських потреб (ст.20 ЗК)
у земельному законодавстві закріплені певні гарантії, наприклад, у ст.7
п.4 Закону України “Про оренду землі” вказано, що “громадяни, які мають
право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському
підприємстві, можуть передавати в оренду відповідну земельну ділянку
лише для сільськогосподарського використання в порядку, визначеному
Земельним кодексом України та законами України”.
Правове поняття земель сільськогосподарського призначення вміщує також
характеристику їхньої юридичної структури. Землі сільськогосподарського
призначення за їх юридичним закріпленням та способом використання
поділяються на два види.
1. Земельні площі, які відповідно до природних властивостей,
розташування і господарських потреб використовуються для посівів
сільськогосподарських культур і є засобом виробництва у рослинництві –
сільськогосподарські угіддя. Залежно від конкретного цільового
призначення і характеру використання виділяють, зокрема, ріллю.
Сільськогосподарські угіддя становлять більшу частину земель
сільськогосподарського призначення. Наприклад, згідно із статистичними
даними Львівського обласного управління земельних ресурсів про наявність
земель та розподіл їх між землекористувачами, власниками землі та
угіддями у Львівській області станом на 1 січня 1998р. з 1634200 га
сільськогосподарських земель 1602896 га становлять сільськогосподарські
угіддя.
2. Землі, які є територіальним базисом, необхідним для організації
сільськогосподарського виробництва і пов’язаних з ним видів діяльності
[6, 12]. На практиці сюди відносять землі під господарськими будівлями,
під виробничими спорудами, землі, які перебувають у стадії відновлення
їх родючості.
??B?Така класифікація земель покликана точніше визначити їх відмінності,
а також найповніше виявити та визначити у майбутньому законодавстві
правовий режим цих земель і відтак відповідно забезпечити найбільш
доцільне й ефективне їх використання.
У чинному земельному законодавстві термін “сільськогосподарські угіддя”
трапляється нерідко і досить часто згадуються окремі види
сільськогосподарських угідь, проте точного визначення, що слід розуміти
під сільськогосподарськими угіддями, немає, притому права і обов’язки,
пов’язані з використанням сільськогосподарських угідь, становлять
головну специфіку правового режиму земель сільськогосподарського
призначення. А отже, можна сказати, що сільськогосподарські угіддя
визначають специфічні риси правового режиму земель
сільськогосподарського призначення [6, с.3].
Згідно з земельно-обліковою термінологією, сільськогосподарські угіддя –
це земельні ділянки, які використовують у сільськогосподарському
виробництві як його головний засіб. Оскільки сільськогосподарські угіддя
– землі, безпосередньо використовувані для вирощування
сільськогосподарської продукції, то найбільше значення для них мають
якісні характеристики, з метою збереження яких у земельному
законодавстві повинні бути спеціальні норми, що передбачають їх
винятково посилену правову охорону. Визначаючи поняття
“сільськогосподарські угіддя”, законодавець повинен акцентувати увагу
насамперед на природних властивостях і якостях цих земель як важливого
природного ресурсу.
На нашу думку, прийнятним було б визначення поняття
“сільськогосподарські угіддя” як важливої складової земель
сільськогосподарського призначення, що внаслідок особливих природних
властивостей (властивість родючості) використовується як головний та
незамінний засіб виробництва у сільському господарстві для вирощування
сільськогосподарських культур і належить посиленій правовій охороні.
Проте чинне законодавство України не тільки не визначає поняття
сільськогосподарських угідь, але й не виділяє чітко норми, які
забезпечують особливу охорону даної категорії земель. Однак відзначимо,
що окремі положення Земельного Кодексу певною мірою торкаються створення
умов для раціонального використання і охорони сільськогосподарських
угідь, а саме – встановлення заборон на вилучення земельних ділянок із
зміною цільового призначення, обмеження стосовно вилучення
сільськогосподарських угідь (ст.32, 33 ЗК), а також порядок
відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського
виробництва (ст.90 ЗК) та ін.
У Земельному кодексі України бракує й критеріїв віднесення
сільськогосподарських угідь до тих чи інших видів, хоча вони мають
надзвичайно важливе значення, оскільки плата за землю встановлюється
залежно від видів сільськогосподарських угідь (ст.6 Закону України “Про
плату за землю”), а отже, і помилкове використання критеріїв може
призвести до неправильного обчислення плати за землю, порушення
стимулюючого механізму раціонального використання земель. Ці критерії
можна знайти в “ГОСТ” 26640-85 “Землі. Терміни і визначення”, однак він
не належить до числа законодавчих актів.
Інша особливість правового режиму земель сільськогосподарського
призначення полягає у тих нормах, які регламентують відносини, що
виникають з приводу користування землями. Правовідносини завжди
складаються між певними суб’єктами – носіями прав і обов’язків.
Відповідно юридичний аналіз права землекористування передбачає
визначення можливого, згідно з законом, кола таких носіїв прав і
обов’язків [7, с.97], характеристику їхнього правового статусу. Так у
ст.48 ЗК “Надання земель сільськогосподарського призначення”
визначається коло суб’єктів та цілі, для яких можна надавати землі
сільськогосподарського призначення: громадянам – для ведення особистого
підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і
випасання худоби; громадянам, радгоспам, колективним та іншим
сільськогосподарським підприємствам і організаціям – для ведення
товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським
науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським
професійно-технічним училищам і загальноосвітнім школам – для дослідних
і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення
сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам,
установам і організаціям, громадським об’єднанням та релігійним
організаціям для ведення підсобного сільського господарства.
Ці суб’єкти характеризуються такими особливостями:
на першому місці сучасне земельне законодавство серед суб’єктів виділяє
громадян;
усіх цих суб’єктів об’єднує те, що вони займаються “землевикористанням”;
саме за суб’єктною ознакою приймається аграрне законодавство (наприклад,
Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, “Про
селянське (фермерське) господарство”, “Про сільськогосподарську
кооперацію” тощо). Свого часу унікальну галузь привласнили одному
суб’єкту – колгоспам.
Закон України “Про оренду землі” [11] у ст.6 п.3 встановлює додаткові
гарантії охорони земель сільськогосподарського призначення, визначаючи,
що їх орендарями для ведення товарного сільськогосподарського
виробництва можуть бути юридичні особи, установчими документами яких
передбачено здійснення цього виду діяльності, а також фізичні особи, які
мають відповідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському
господарстві. Крім того, ст.9 п.2 цього ж Закону чітко встановлює коло
осіб, яким можна передавати в суборенду земельні ділянки
сільськогосподарського призначення (названі у ст.6 Закону), а також
випадки і строк суборенди.
Правовий режим усіх земель має низку спільних рис, які виявляються у
загальних правах і обов’язках різних суб’єктів, що використовують ці
землі. Ці права та обов’язки передбачені у ст.39, 40 ЗК. Однак ряд
правомочностей суб’єктів все ж відрізнятиметься, що спричинене
специфічним характером земель сільськогосподарського призначення,
зокрема право власності на вироблену сільськогосподарську продукцію й
доходи від її реалізації, власності на посіви та посадки
сільськогосподарських культур і насаджень, право на одержання від нового
власника землі, від землекористувача або місцевої Ради компенсації за
підвищення родючості (рунтів у разі вилучення або добровільної відмови
від земельної ділянки. Ці права не характерні для користувачів
земельними ділянками іншого призначення, окрім земель
сільськогосподарського призначення.
Аналіз чинного законодавства України свідчить про те, що на сьогоднішній
день залишається неврегульованими чимало важливих проблем. На наш
погляд, першочергового вирішення потребують такі з них.
1. Не дано у земельному законодавстві визначення таких ключових понять,
які мають важливе значення у правозастосовчій діяльності як “землі”,
“земельна ділянка”, “сільськогосподарські угіддя”. Стосовно структури
Земельного кодексу загальна характеристика цих понять має бути дана у
статті 1.
2. Потрібен внутрішній поділ земель сільськогосподарського призначення
на землі рослинницького і нерослинницького використання, хоча у них
різний режим експлуатації, а відповідно і різні особливості у правовому
режимі. Отже, є потреба у більш диференційованому підході до визначення
правового режиму структурних елементів у складі земель
сільськогосподарського призначення.
3. Доцільно встановити внутрішньовидовий пріоритет у категорії земель
сільськогосподарського призначення (за винятком декількох положень
Земельного кодексу це не зроблено). Слід законодавчо закріпити принцип
пріоритетного правового режиму земель рослинницького походження над
землями нерослинницького використання, що суттєво вплинуло б на
обмеження внутрішньогосподарського будівництва на ріллі. Крім того,
варто встановити внутрішній пріоритет і у складі земель рослинницького
використання.
4. Немає чітко визначеного правового режиму сільськогосподарських угідь,
які входять до складу земель рослинницького використання з категорії
земель сільськогосподарського призначення.
5. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення має бути
тісно пов’язаний з принципом раціональності їх використання, зокрема
посиленої правової охорони, а проте сучасне земельне законодавство
України не приділяє цьому належної уваги.
Література
Гершонов М.М., Кельман Е.И. Комментарий к Земельному кодексу УССР. –
Харьков: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1925.
Голос України. – 1998. – 23 жовт.
Евтихиев И.И. Земельное право. – М.; Пг, 1923.
Краснов Н.И. Аграрно-промышленная кооперация и вопросы права
землепользования // Правовое положение аграрно-промышленных предприятий
в СССР. – Кишинев, 1974.
Краснов Н.И., Башмаков Г.С., Самончик О.А. Правовые проблемы
рационального использования земель в сельском хозяйстве // Государство и
право. – 1997. – №2.
Правовой режим земель в СССР. – М., 1987.
Право землепользования в СССР и его виды / Под ред. Г.А.Аксененка,
Н.И.Краснова. – М., 1964.
СУ РСФСР. – 1919. – №4. – Ст.43.
Титова Н.И. Продовольственная проблема: земля, труд (правовые аспекты).
– Львів: ВО “Вища шк.”, 1989.
Турубинер А.М. Право государственной собственности на землю в Советском
Союзе. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958.
Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в
современных условиях. – Харьков: Консум, 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
