Реферат на тему:
Еволюція кооперативної ідеї в сільському господарстві, її законодавче
відродження
Історичний досвід певних періодів розвитку сільськогосподарської
кооперації доводить, що вона може бути надійною організаційно-правовою
формою успішного подолання кризових явищ у сільському господарстві та
запорукою його відродження. Досить пригадати період бурхливого розвитку
спеціалізованих сільськогосподарських кооперативів та кооперативних
спілок у Галичині з кінця 1890-х до 1917 року, в період між двома
світовими війнами, за часів функціонування НЕПу [2].
Формально-юридично кооперативна організація праці в сільському
господарстві існувала й впродовж усього періоду панування радянської
влади. Причому в законодавчій регламентації становища кооперативів,
особливо в перший період її існування, були позитивні риси. Зокрема, це
виявлялось у наявності різноманітних форм кооперування, законодавчого
закріплення демократичних засад створення і діяльності
сільськогосподарських кооперативів.
Проте здебільшого примусовий і масовий характер організації
кооперативів, зведення їх згодом лише до колгоспної форми, існування на
державних землях – все це поступово знецінювало їх значення як
кооперативних структур, позбавляло власної творчої ініціативи, що врешті
решт призвело, по суті, до їх значного одержавлення.
Прийняття в 1988 р. Закону “Про кооперацію в СРСР”, внесення у 1990 р.
істотних змін до Примірного статуту колгоспу могли б мати важливе
значення як певний поштовх до деякого відродження кооперативних засад у
характері діяльності колгоспів і, що дуже істотно, створили можливість
для існування інших (окрім колгоспів) видів сільськогосподарських
кооперативів: з виробництва і переробки сільськогосподарської продукції,
сільськогосподарсько-промислових кооперативів, кооперативів з
будівництва, спільного ведення особистих підсобних господарств та ін.
Окрім перелічених могли також організовувати кооперативи з прокату
техніки, виробничо-технічного обслуговування та з інших видів
обслуговування (ст.33 Закону СРСР “Про кооперацію в СРСР”). Отже,
передбачалось створення не лише виробничих (типу колгоспів), а й
насамперед обслуговуючих (у тому числі – невеликих)
сільськогосподарських кооперативів. Це було безумовним відродженням
історичних засад аграрного кооперативного руху. Проте практичних умов,
простого правового механізму організації та функціонування таких
кооперативів тоді в достатній мірі не було створено. До того ж у
суспільстві превалювало інертне ставлення до нових творчих форм
організації праці на селі. Не було достатніх стимулів до прояву
індивідуальної ініціативи (через причини, на які зверталася увага
раніше). Як наслідок усього цього, колгоспи продовжували відігравати
роль монопольної (окрім радгоспів) організаційно-правової форми ведення
сільського господарства, а фактичне державне управління ними позбавляло
їх рис кооперативності.
З огляду на короткий аналіз еволюції кооперативної ідеї в сільському
господарстві особливого значення набуває прийняття 17 липня 1997 року
Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” [1]. Значення цього
Закону зумовлено передусім його особливими рисами:
1. Закон регламентує питання щодо організації та діяльності кооперативів
у нових соціально-економічних умовах – переходу до ринкової економіки.
hA
h°
h°
h°
h°
h°
h°
??I?2. Закон – спеціалізований: він стосується лише
сільськогосподарських кооперативів, що дає змогу більш глибоко
враховувати їхні істотні особливості.
3. Закон відроджує і розвиває такий вид (точніше – тип)
сільськогосподарської кооперації, як обслуговуючі кооперативи.
4. Значною мірою відновлюються і розвиваються справжні кооперативні
засади організації та діяльності сільськогосподарських кооперативів:
добровільність створення;
пайові засади організації та діяльності;
членський характер відносин;
рівноправність членів;
неприбутковий характер діяльності;
визнання головною метою діяльності – забезпечення інтересів членів
кооперативу;
демократичний характер управління та контроль за діяльністю кооперативу
з боку членів кооперативу;
обов’язковість участі (у праці або у господарських операціях) членів
кооперативу;
спільний характер праці або господарської чи іншої діяльності;
5. Закон “Про сільськогосподарську кооперацію” має багато правових
новел:
урізноманітнює характер членства, вводячи можливість, окрім членства
фізичних, і членство юридичних осіб, а також асоційоване членство;
передбачає можливість кооперативних об’єднань;
окрім оплати праці і поза нею встановлює кооперативні виплати та виплати
часток доходів на паї;
вносить істотні зміни в структуру управління, передбачаючи можливість
існування спостережної ради та виконавчого директора (дирекції);
вводить положення про виплату часток на паї;
значною мірою врегульовує пайові земельні та майнові відносини;
закріплює право власності на пай;
дає можливість створення кооперативних підприємств;
вводить новий порядок розподілу доходів кооперативу (об’єднання);
урізноманітнює умови і порядок реорганізації та ліквідації кооперативів
(об’єднань).
Усе це дає підстави дійти загального висновку про те, що цей закон
створює основні необхідні правові засади для відродження кооперативного
руху на селі, урізноманітнення його форм та видів, використання яких
мало за мету задовольнити потреби самих членів різноманітних
сільськогосподарських кооперативів.
Водночас закон має і значні прогалини. Насамперед вони пов’язані з
невизначеністю юридичної природи сільськогосподарських кооперативів,
яку, на нашу думку, повинні зумовлювати відносини сільськогосподарського
землевикористання та поєднання колективної, спільної та приватної
власності в цих кооперативах. Неповно закріплено в законі права і
обов’язки членів кооперативів, земельні та трудові відносини,
дисциплінарна й матеріальна відповідальність членів кооперативу.
Залишилась також невизначеною взаємодія Закону України “Про
сільськогосподарську кооперацію” з Законом СРСР “Про кооперацію в СРСР”
та з Законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”.
І все ж Закон “Про сільськогосподарську кооперацію” зробив головне: він
відродив історичну ідею кооперативного руху на селі, зробив її більш
юридично повноцінною, що дало змогу різним типам і видам цих
кооперативів успішно розвиватись поряд з іншими аграрними структурами.
Література
Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №39.
Див.: Витанович І. Історія українського кооперативного руху. – Нью-Йорк,
1964.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
