.

Безконфліктна ситуація в процесі допиту обвинуваченого на попередньому слідстві (аналіз і оцінка) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
240 2079
Скачать документ

Реферат на тему:

Безконфліктна ситуація в процесі допиту обвинуваченого на попередньому
слідстві (аналіз і оцінка)

Відповідь на запитання про наявність чи відсутність безконфліктної
ситуації в процесі допиту обвинуваченого має не лише суто теоретичне
значення, але й безпосередньо виходить на ряд тактичних аспектів
розслідування, які стосуються, зокрема, допустимості психічного впливу
на особу, можливості введення в тактичний арсенал слідчого певних
прийомів і методів, спрямованих на те, щоб спонукати допитуваного дати
достовірні показання щодо фактичних обставин конкретної справи.

Для дослідження цієї проблеми необхідно принаймні у загальних рисах
з’ясувати суть найважливіших положень концепцій “конфліктного” і
“безконфліктного” слідства, з приводу яких у криміналістичній науці
протягом тривалого часу не вщухали гострі дискусії, та ще й тепер не
поставлено крапки над “і”.

Витоки концепції “конфліктного” слідства слід шукати за рамками предмета
кримінального процесу й (рунтуються вони на соціально-психологічній суті
злочинного діяння. Кожний злочин фактично являє собою конфлікт
правопорушника з законом, з суспільними відносинами, які ним регулюються
і охороняються. Конфлікт визначають як зіткнення протилежних, несумісних
одна з одною тенденцій у свідомості окремої особи, в міжособистісних
відносинах або взаємодіях, пов’язане з гострими емоційними переживаннями
[3, с.98].

Такий конфлікт є основою подальших, у своїй більшості також конфліктних,
відносин між підозрюваним (обвинуваченим, підсудним) і органами
дізнання, досудового слідства, судової влади. У процесі досудового
слідства конфлікт особи з встановленими державою правовими приписами
цілком реально може перерости в конфлікт із слідчим як представником
держави, який повинен зробити все від нього залежне для встановлення
об’єктивної істини по справі і наділений з цією метою необхідними
владними повноваженнями та процесуальними можливостями.

Інтереси підслідного знаходяться звичайно в дещо іншій площині. Він у
більшості випадків намагається максимально ускладнити процедуру
встановлення істини з метою, якщо не уникнути покарання, то хоча б,
наскільки це можливо, його пом’якшити. Протистояння між слідчим і
обвинуваченим, протилежно спрямована їхня діяльність виявляються у
виникненні конфліктної слідчої ситуації, і розслідування виступає як
своєрідний процес вирішення цього конфлікту. Незважаючи на те, що
обвинувачений не у всіх випадках прагне приховати інформацію про
істинний характер події, не завжди виступає як явний суперник слідчого,
сам факт його вступу в конфлікт з приписами закону, а також притаманна
йому захисна домінанта потребують від слідчого перебувати у стані
постійної готовності до подолання можливого опору обвинуваченого,
усунення перешкод з його боку, спрямованих на ускладнення діяльності
щодо встановлення об’єктивних обставин справи, мати на озброєнні
необхідний арсенал тактичних прийомів і методів впливу на підслідного у
межах, встановлених кримінально-процесуальною формою.

??s? позиції слідчого [1, с.27-28]. О.М.Ларін вважає, що теорія
конфліктного слідства ототожнює обвинуваченого із злочинцем і служить
засобом виправдання упередженості [8, с.102-103]. З такою оцінкою змісту
концепції “конфліктного” слідства погодитись не можна. Аналіз праць
авторів, які її обстоюють (О.М.Васильєв, Р.С.Бєлкін, В.Г.Гончаренко,
Л.М.Карнєєва та ін.) свідчить про те, що вони підходять до визначення
характеру конкретної ситуації, яка склалась на певному етапі
розслідування, виважено та об’єктивно, націлюють на всестороннє
з’ясування всіх чинників та обставин [4, с.148-155; 5, 6]. Тому є всі
підстави стверджувати, що концепція “конфліктного” слідства є
життєздатною, теоретично об(рунтованою і такою, що має суто практичне,
прикладне значення.

Конфліктні взаємовідносини досить часто виникають у процесі
розслідування злочинів і їх слід розглядати не як війну слідчого з
обвинуваченим, у якій безумовна перевага сил і можливостей на боці
слідчого, а як “реальне суперництво, як процесуальну, тактичну,
психологічну боротьбу” між сторонами, наділеними приблизно рівними
процесуальними можливостями [7, с.26]. І як активна сторона в цьому
суперництві слідчий прагне не будь-якими засобами домогтись визнання
обвинуваченим своєї вини, а намагається погасити, локалізувати конфлікт,
знайти аргументи, які б спонукали допитуваного до дачі правдивих
показань, перевести відносини у безконфліктне русло тільки для того, щоб
встановити об’єктивну істину по справі відповідно до вимог, зазначених у
ст.62 Конституції України (ст.2, 22 КПК).

Не можна також спрощено підходити до характеристики “безконфліктних”
слідчих ситуацій. У багатьох випадках у процесі розслідування конкретних
кримінальних справ може скластися ілюзія повної гармонії інтересів
слідчого та обвинуваченого, їхнього активного співробітництва,
спрямованого на якнайшвидше з’ясування всіх обставин, що входять у
предмет доказування. Зокрема, іноді у випадку самообмови виникає
безконфліктна, на перший погляд, ситуація, а проте, глибоко її
проаналізувавши з позиції збігу інтересів слідчого та обвинуваченого,
виявляється гострий, але старанно замаскований конфлікт. І якщо його не
вдасться вчасно діагностувати та локалізувати, то це може збити слідство
з правильного шляху, привести до втрати важливих доказів, затягування
розслідування і порушення встановлених законом процесуальних строків,
ускладнити або навіть зробити неможливим встановлення істини по справі.
Тому в основі визначення характеру конкретної слідчої ситуації повинна
лежати не лише позиція, яку займає обвинувачений та її оцінка слідчим,
але й всесторонній аналіз усієї сукупності чинників, які впливають на
дану ситуацію і визначають її зміст.

Лише дотримуючись таких умов, відкривається реальна можливість втілити в
життя основне завдання кримінально-процесуального законодавства –
забезпечити швидке і повне розкриття злочинів і викриття осіб, винних у
їх вчиненні.

Література

Абасов А.И. Учет фактов, влияющих на показания обвиняемого // Сов.
юстиция. – 1991. – №6.

Баев О.Я. Конфликтные ситуации на предварительном следствии. Основы
предупреждения и разрешения. – Воронеж, 1984.

Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М., 1997.

Белкин Р.С. Курс криминалистики. – М., 1997. – Т.3.

Гончаренко В.Г., Сокиран С.Н. Тактика психологічного впливу на
попередньому слідстві. – К., 1994.

Карнеева Л.М. Судебная этика и тактика допроса // Этика предварительного
следствия. – Волгоград, 1976.

Котов Д.П., Шиханцев Г.Г. Психология следователя. – Воронеж, 1976.

Ларин А.М. Криминалистика и паракриминалистика. – М., 1996.

Любичев С.Г. Этические основы следственной тактики: Автореф. дис. …
канд. юрид. наук. – М., 1976.

Пантелеев И.Ф. Некоторые вопросы психологии расследования преступлений
// Труды ВЮЗИ. – М., 1973. – Вып. XXIX.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020