.

Деякі юридичні проблеми штучного переривання вагітності в аспекті права людини на життя (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
366 4209
Скачать документ

Реферат на тему:

Деякі юридичні проблеми штучного переривання вагітності в аспекті права
людини на життя

Питання штучного переривання вагітності (аборту) дедалі частіше
привертає до себе увагу вчених як елемент змісту права людини на життя.
Чимало авторів розглядає аборти з погляду права людини залишити після
себе нащадків, визнаючи тим самим суб’єктом такого права особу, здатну
вирішувати для себе питання щодо переривання вагітності [1, с.68; 2,
с.23-26]. Інші автори схильні підходити до аналізу проблеми абортів з
позицій права потенційного суб’єкта народитися [3, с.45], у той час як
окремі дослідники взагалі не відносять питання можливості проведення
абортів до розглядуваної структури права людини на життя [4, с.50; 5,
с.39; 6, с.6]. І хоча ст.27 Конституції України проголошує право кожної
людини на життя невід’ємним, зміст цього права у законодавстві все ще
остаточно не окреслений. Важлива спроба визначити, які можливості
належать людині як суб’єкту права на життя була зроблена авторами
проекту нового Цивільного кодексу України. Стаття 273 проекту Цивільного
кодексу, зокрема, зазначає: “Захищається право на життя зачатої дитини”.

Водночас законодавство України, закріплюючи за жінкою право на
материнство, не покладає на неї обов’язок бути матір’ю. Стаття 57 ч.2
Основ законодавства України про охорону здоров’я надає жінці право
самостійно вирішувати питання про материнство. Цим самим жінці надається
репродуктивна свобода і, відповідно, можливість репродуктивного вибору
[7, с.30]. Ця свобода має свої межі, окреслені у законодавстві, які
здебільшого зумовлені турботою про здоров’я жінки з боку держави, а не
забезпеченням дитині можливості народитися. Зокрема, ст.50 Основ
законодавства України про охорону здоров’я передбачає, що, за бажанням
жінки, аборт може бути проведений у випадку, коли строк вагітності не
перевищує 12 тижнів. У разі вагітності від 12 до 28 тижнів аборт може
бути зроблено тільки в окремих випадках за наявності соціальних та
медичних показань.

Відповідно до цих положень, Наказом Міністерства охорони здоров’я від 28
червня 1994 р. №111 було затверджено інструкції про порядок проведення
операції штучного переривання вагітності та про порядок проведення
операції штучного переривання вагітності ранніх строків методом
вакуум-аспірації. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від
12 листопада 1993 р. №926 “Про порядок штучного переривання вагітності
від 12 до 28 тижнів” було встановлено досить широкий перелік медичних та
соціальних показань проведення операції штучного переривання вагітності.
Штучне переривання вагітності також можна проводити не залежно від
строків вагітності, якщо є загроза життю матері. Отже, регулюючи питання
пріоритету права матері самостійно вирішувати, чи робити їй аборт,
передбаченого діючим законодавством, та права на життя зачатої дитини,
передбаченого поки що лише у ст.273 проекту нового Цивільного кодексу
України, законодавець віддає перевагу інтересам матері. Відтак у такий
спосіб законодавець визначив той момент, з якого перевага надається
охороні та захисту прав майбутньої дитини [8, с.30].

У діючому законодавстві, згідно зі ст.9 Цивільного кодексу України,
правоздатність громадянина виникає в момент народження, отже, Україна
визнає за людиною здатність мати право саме з цього моменту. Тому не
дивно, що впродовж багатьох років питання абортів на Україні
розглядалось лише з погляду забезпечення права матері на охорону
здоров’я, працю тощо, не беручи до уваги, що цим завдається непоправна
шкода іншій істоті, яка потенційно також могла б стати суб’єктом права.

Однак не всі країни дотримуються цієї точки зору. Зокрема, ст.15
Конституції Словацької республіки передбачає, що життя людини
охороняється ще до її народження [9, с.449]; законодавство КНР,
визначаючи вік людини, додає ще дев’ять календарних місяців її
внутріутробного розвитку [10, с.21], а цивільний кодекс Японії наділяє
плід деякою правоздатністю [11, с.52].

Дещо іншої думки додержуються теологи, які вважають, що ембріон
чоловічої статі має людську душу на 40-й день від моменту зачаття, а
ембріон жіночої статі – на 80-100-й день. Тому штучне переривання
вагітності до спливу цього строку не вважали убивством, на відміну від
аборту, здійсненого після того, як плід став одухотвореним [12, с.12].
Відголоски такої позиції навіть сьогодні спостерігаються у судових
доктринах деяких штатів США. У 1973 р. Верховний суд США у справі Roe v.
Wade визнав обмеження права жінки на аборт допустимим з мотиву охорони
її здоров’я лише на тій стадії вагітності, коли аборт є більш
небезпечним для її здоров’я, ніж продовження вагітності і пологи (кінець
першого триместру вагітності). Обмеження цього права в ім’я захисту
інтересів ембріона є допустимим лише з моменту його життєздатності
(початок третього триместру вагітності) [13].

Зауважимо, що передбачене законом право на життя, як і будь-яке інше
суб’єктивне право, належить певному носію – правоздатному суб’єкту
суспільного життя. А, як наголошує професор З.В. Ромовська,
правоздатність – це є природна здатність людини мати цивільні права та
обов’язки [14, с.52]. Отже, сам факт того, що перед нами – людина,
означає, що вона – суб’єкт права, особа з правової точки зору.

Відтак викликає заперечення положення ст.19 Закону України “Про
трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині”, де
термін “особа” вживається стосовно мертвого ембріона, фетальні матеріали
якого надані для трансплантації. По-перше, термін “особа” означає
наявність правоздатності, що є спірним навіть щодо живого ембріона. Крім
того, ст.9 Цивільного кодексу України визначає, що правоздатність
припиняється в момент смерті. Також на сьогодні немає єдиної думки з
приводу моменту виникнення конкретного людського життя, а тому спірним є
час, з якого ембріон може вважатися людиною, правоздатним, а отже, і
носієм права людини на життя.

??O?Упродовж історії розвитку людства розроблено чимало критеріїв щодо
характеристики і визначення людини. І майже у кожному випадку головним
критерієм цього визначення було визнання того факту, що людина являє
собою автономну біологічну одиницю [15, с.137-149]. Отож, здатність до
автономного існування видається головним критерієм у визначенні моменту
виникнення людського життя. За браком такої здатності у ембріона єдиною
автономною біологічною одиницею залишатиметься мати. Наказом
Міністерства охорони здоров’я від 19 лютого 1996 р. №3 затверджено
інструкцію про визначення критеріїв живонародженості, мертвонародженості
та перинатального періоду, згідно з якою здатним до автономного
існування визнається немовля семимісячного внутріутробного розвитку,
довжина тіла якого не менше ніж 35 см. а вага – не менше ніж 1000 г.

Проте прогрес медицини ставить нові запитання. Наприклад, у 1970 р. в
КНР народилася дівчинка вагою 250 г, ріст якої становив близько 15 см. У
п’ятнадцятирічному віці її вага становила 7, 5 кг, а зріст – 86 см.
Психічний розвиток дівчинки – без відхилень. Цей факт свідчить про те,
що кількісні характеристики життєздатності будуть змінюватись і
законодавство повинно вчасно відображати такі зміни [16, с.50].

Отже, відповідь на запитання, з якого моменту починається життя людини,
слід шукати в царині медицини та інших природничих наук. Тому викликає
заперечення пункт 4 Декларації щодо медичного аборту, прийнятої 24-ю
Всесвітньою медичною асамблеєю в Осло у 1970 р., де зазначено: “Медики
не повинні визначати ставлення та норми будь-якої держави і суспільства
щодо цих питань” [17].

Виходячи з викладеного, можна погодитись з позицією Н.В. Кальченко, що
моментом виникнення права на життя слід визнати народження людини
[18, с.15]. Важливо зауважити, що такий юридичний факт виникає лише за
наявності умови – живонародження плоду, яке визначається на підставі
медичних критеріїв. Ненароджений плід, який зв’язаний з організмом
матері і повністю залежить від його нормального функціонування, треба
розглядати як складову жіночого організму. Відтак право жінки приймати
рішення щодо проведення чи непроведення аборту в рамках встановлених
законодавством з метою забезпечення охорони здоров’я матері слід
зберегти.

Проте деякі медичні та соціальні показання, передбачені постановою
Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 р. №926, потребують
змін. Передусім викликає остороги той факт, що, незважаючи на вимогу
ст.50 Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо можливості
проведення аборту в разі строку вагітності від 12 до 28 тижнів лише в
окремих випадках, перелік таких “окремих” випадків охоплює понад 100
позицій, причому, цей перелік не є вичерпним.

По-друге, деякі з показань проведення аборту не відповідають нормам
інших нормативно-правових актів. Зокрема, ст.16 КпШС встановлює шлюбний
вік для жінок у 17 років. У той же час стан фізичної незрілості
організму жінки – неповнолітньої до 18 років визнається показанням
проведення операції штучного переривання вагітності. Тобто це не
відповідає меті прийняття КпШС, зазначеній у ст.1 КпШС, зокрема
створення сім’ї та виховання дітей. Видається, що шлюбний вік та вік
настання фізичної зрілості організму жінки мають бути узгоджені.

З погляду дієздатності важко погодитись із змістом п.6 Інструкції про
порядок проведення операції штучного переривання вагітності, де
зазначено, що штучне переривання вагітності у неповнолітніх до 18 років
проводиться за згодою батьків або інших законних представників. Як
зазначає Л.О. Красавчикова, навряд чи можна залишати на самостійний
розсуд неповнолітньої питання про материнство Видається, що треба б
передбачити в законі необхідність письмової згоди батьків (законних
представників), якщо аборт стосується особи, яка не досягнула 18 років
[19, с.32]. Така позиція суперечить нормі ч.2 ст.11 Цивільного кодексу
України, яка передбачає, що у випадках, коли закон дозволяє одруження до
досягнення 18-річного віку, громадянин набуває дієздатності у повному
обсязі з моменту одруження. Таким чином, як видається, згода батьків
неповнолітньої на проведення операціїї штучного переривання вагітності
необхідна лише у випадку, коли неповнолітня до 18 років не була
одружена, а відтак ще не набула дієздатності у повному обсязі.

Розвиток медицини, генетики та інших природничих наук переводить
проблему абортів із сфери “особистих переконань і совісті, яку слід
поважати” (Декларація щодо медичного аборту), у сферу правову. Втім,
встановлення чітких, хоч і змінних медичних критеріїв початку людського
життя сприятиме вирішенню численних правових та етичних проблем.

Література

Ковалев М.И. Право на жизнь и право на смерть // Государство и право. –
1992. – №7.

Красавчикова Л.О. Право на жизнь // Вестник Гуманитарного университета.
– Серия “Право”. – 1996. – №1.

Крэнстон М. Права человека. Документы о правах человека. – Paris, 1975.

Малеина М.Н. О праве на жизнь // Государство и право. – 1992. – №2.

Танаев В. М. Право на смерть // Вестник Гуманитарного университета. –
Серия “Право”. – 1996. – №1.

Кальченко Н.В. Право человека и гражданина на жизнь и его гарантии в
Российской Федерации: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – С. – Пб.,
1995.

Красавчикова Л.О. Вказ. праця.

Красавчикова Л.О. Вказ. праця.

Конституції нових держав Європи та Азії. – К: Право, 1996.

Гладун З.С. Соціально-філософські засади права людини на життя і права
на смерть // Права людини в Україні. – Київ; Харків, 1994. – Вип.9.

Ромовська З.В. Цивільна правоздатність громадян // Право України. –
1994. – №10.

У истоков человеческой жизни: правовые аспекты / Под ред. В. Чхиквадзе.
– М, 1994.

Roe v. Wade 410 U.S. 113 (1973).

Ромовська З.В. Вказ. праця.

Большая Советская энциклопедия. – М.: Советская Энциклопедия, 1978. –
Т.29.

Малеина М.Н. Вказ. праця.

Права человека и профессиональная ответственность врача. – К: Сфера,
1999.

Кальченко Н.В. Вказ. праця.

Красавчикова Л.О. Вказ. праця.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020