.

Деякі аспекти формування предмета криміналістичної тактики (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
231 2985
Скачать документ

Реферат на тему:

Деякі аспекти формування предмета криміналістичної тактики

Історія розвитку криміналістичної тактики невіддільна від історії
розвитку поглядів на її предмет. Відповідно, досліджуючи етапи
формування предмета, можна простежити тенденції розвитку
криміналістичної тактики, визначити межі її дослідження, встановити
шляхи її взаємодії з іншими галузями знань, скоординувати взаємозв’язки
з суміжними дисциплінами.

Поняття предмета та сутності криміналістичної тактики відносяться до
категорій, які динамічно розвиваються і відображають стан розділу науки
криміналістики на кожному етапі її розвитку.

Проблема дослідження предмета і сутності криміналістичної тактики
складна і дискусійна. Вже з перших спроб визначити предмет дослідження
криміналістичної тактики і до сьогодні не припиняються суперечки з
приводу того, які положення повинні складати дефініцію криміналістичної
тактики як розділу науки криміналістики, в якому напрямі треба
удосконалювати це визначення. Причину цих суперечок В.І. Комісаров
вбачає в тому, що інтерес до наукових основ роботи слідчого,
актуальність цієї проблеми, як і раніше, так і на сучасному етапі,
викликають суперечки навколо предмета і сутності криміналістичної
тактики, які вже стали традиційними [1].

Т. Павлов правомірно вважає, що, коли наука не має свого предмета, то
незалежно від того, чи змішує вона його з предметами інших наук, чи
ототожнює його з ними, вона втрачає право на існування як окрема,
самостійна наука [2].

Наведемо таке визначення самого поняття предметаце все те, що може
перебувати у відносинах або мати будь-які якості [3]. Правильне
формулювання предмета дослідження дає можливість безпомилково встановити
межі криміналістичної тактики, визначити шляхи її взаємодії з іншими
галузями знань і скоординувати взаємозв’язки з суміжними дисциплінами.

Чітке обґрунтування предмета криміналістичної тактики також відіграє
вирішальну роль у практичній направленості всіх теоретичних досліджень,
та успішному впровадженні їхніх результатів у практику.

Досконале вивчення будь-якої проблеми немислиме без звернення до її
історії. Самоочевидно, що й у вивченні проблеми поняття предмета
криміналістичної тактики, важливо додержуватись історичного підходу.

Досліджуючи історичний аспект розвитку криміналістичної тактики, цілком
закономірним є використання досліджень учених-криміналістів з питань
історії криміналістики( а самевиникнення( розвитку і сучасного стану її
підсистеми.

Питанням історії криміналістики присвячена низка наукових праць, зокрема
дослідження Р.С. Бєлкіна( А.І. Вінберга( В.О. Коновалової( І.Ф. Крилова(
В.С. Кузьмічова( В.К. Лисиченка( С.І. Тихенка [4; 6; 19; 20], які
сприяють подальшому розвитку цієї науки.

Разом з тим( детальний аналіз наукових розробок з цього питання
свідчить, що на сьогодні ще немає комплексного монографічного
дослідження з проблем розвитку криміналістичної тактики.

Різні вчені по-різному визначають періодизацію історії криміналістики як
науки. Розбіжність полягає у виборі критерію, на підставі якого слід
виділяти той чи інший етап у її розвитку. На нашу думку, таким головним
критерієм повинні бути уявлення про розвиток теорії криміналістики
(відповідноі її підсистем), а самепро її предмет. Н.І. Клименко пропонує
розрізняти в історії криміналістики три її головні етапи [5].

Перший етап емпіричний розвиток знань (з моменту виникнення науки
криміналістики до середини 30-х рр.).

Другий етап розробки окремих криміналістичних теорій (40-50-ті рр.).

Третій етап формування загальної теорії криміналістики (з середини 60-х
рр. до наших днів).

Подібну періодизацію розвитку криміналістичної науки дають Р.С. Белкін
та В.І. Віндберг [6].

На підставі наведених етапів у розвитку криміналістичної тактики як
розділу науки можна виділити відповідно етапи її формування та
вдосконалення.

1. Накопичення емпіричного матеріалу, без якого неможливо закласти
основи криміналістичної тактики. В цей період формуються передумови для
наукового пояснення предмета криміналістичної тактики (друга половина
ХІХ ст. 30-ті рр. ХХ ст.).

2. Розробка наукових основ криміналістичної тактики (розвиток учення про
її предмет, слідчу версію та планування розслідування і дослідження в
галузі тактики окремих слідчих дій). У цей період криміналістична
тактика набула статусу самостійного розділу криміналістики (19401950-ті
рр.).

3. Подальше вдосконалення предмета криміналістичної тактики, розробка
проблем тактичних операцій та комбінацій, розвиток учення про слідчі
ситуації, подальше дослідження в галузі тактики слідчих дій (з 60-х
років дотепер).

Часові межі етапів розвитку криміналістичної тактики –умовні, оскільки
розвиток науки взагалі і криміналістичної тактики зокрема – процес
неперервний. Відтак наведена періодизація головно має наукознавчий
характер, допомагає впорядкувати вивчення криміналістичної тактики та її
головних елементів, у тому числі дослідження, формування та
вдосконалення її предмета.

Ми обмежимося дослідженням лише першого етапу розвитку криміналістичної
тактики як розділу науки криміналістики – етапу її формування, коли
закладалися передумови для наукового визначення її предмета.

Специфічною для України умовою періоду зародження і початкового розвитку
криміналістичної тактики була її територіальна розчленованість між
Російською імперією, Австро-Угорщиною, Польщею та Румунією. Тому різні
частини України підпадали під вплив різних тактико-криміналістичних
учень, що виникали на цих теренах: менша (західна) – під вплив
австро-німецької імперії, класичним виразником якої є Г. Гросс, більша
(центральна, південна, північна та східна) – російської. Як видається,
порівняно швидка зміна політичних устроїв і правових систем
(австро-угорська, польська, радянська, німецька) не сприяла створенню та
розвитку в західній частині України до 1944 року стабільної
криміналістичної, зокрема – тактико-криміналістичної системи.

У формуванні криміналістичної тактики важливе значення мала судова
реформа 1864 р., головним змістом якої була відмова від теорії
формальних доказів. Це викликало інтерес до проблем побічних доказів і
способів їх збирання та дослідження. Разом з кримінально-процесуальними
дослідженнями, в яких знайшли місце криміналістичні рекомендації, інші
наукові криміналістичні дослідження безпосередньо пов’язані з проблемами
криміналістичної тактики. В цей час поряд з російськими з’являються в
перекладі праці зарубіжних дослідників, присвячені різним аспектам
проведення слідчих дій.

Серед наукових досліджень, які стосуються першого етапу розвитку
криміналістичної тактики, привертають увагу праці А.А. Квачевського,
І.М. Угрюмова і П.В. Макалінського [6, 7; 7; 8].

Вперше в науковій літературі А.А. Квачевський виділив в окремі групи
початкові засоби розслідування злочинів та другорядні. До початкових він
відносить огляд, освідування, “розшукування зовнішніх предметів за
допомогою обшуку, виїмки і збору речових доказів” [7].

У 90-х роках ХІХ ст. видають різноманітні інструкції, посібники щодо
розшуку, дізнанню і слідству, зокрема М.О. Шепелєвим (1883),
В. Давидовичом (1898) та Г.М. Рудим [9].

Серед зарубіжних праць, які мали значний вплив на вітчизняну
криміналістику, передусім назвемо працю Г. Гроса [10]. У ній не тільки
узагальнено досвід тогочасної слідчої роботи, але й запропоновано
використовувати в слідчій практиці тактичні прийоми з інших, переважно
природничих наук, які спеціально застосовують для розслідування
злочинів. Створену нову галузь знань Г. Гросс визначив як науку, що має
своїм предметом фактичну сторону злочину і відомості, необхідні під час
проведення окремих слідчих дій.

Вважаємо, що Г. Гросса називають засновником наукової криміналістики
цілком правомірно, оскільки у дев’яностих роках ХІХ ст. він заснував для
цієї науки пристосовану до сучасних на той час вимог систему. Основи
науки криміналістики відносяться до часу, коли розслідування почав
проводити “слідчий” [11]. Ідеї Г. Гросса мають численних послідовників:
А. Вейнгарта (Німеччина), А. Рейса (Швейцарія), С.М. Трегубова,
Б.Л. Бразоля (Росія) та ін. [12; 13].

Уперше термін “тактика” в криміналістиці запропонував А. Вейнгарт. Його
праця “Кримінальна тактика” присвячена прийомам і засобам розслідування
злочинів. У передмові до першого видання автор пише, що особа, яка
провадить розслідування, зобов’язана поєднувати енергію та особисту
ініціативу зі швидкістю. “Вона повинна спочатку з’ясувати, які питання
слід вирішити, які труднощі подолати, і, відповідно, скласти повний план
дій” [13].

В системі поліцейських і жандармських установ використовували праці
криміналістів І.М. Снєгірьова “Про розшук” (1908) і В.І. Лебедєва
“Мистецтво розкриття злочинів” (1909). Відзначимо, що В.І. Лебедєв
вперше в російській криміналістичній літературі дав визначення
криміналістики, вказавши, зокрема, що “ця наука виявляє винних у
злочинах, прийоми “кримінального” дізнання (розпитування обізнаних осіб
і свідків, допити, обшуки, виїмка і огляди) з метою розкриття злочинів і
виявлення істини події” [6, 12].

До видань цього періоду відноситься довідникова література, в якій
різною мірою висвітлювалися питання криміналістичних засобів
розслідування злочинів. Це праці Л.А. Добкевича “Настільний поліцейський
словник (1904), В. Долопчева “Участь поліції в провадженні кримінальних
справ. Посібник для чинів поліції” (1901), Е.П. Акулініна “Інструкція
для городових міської поліції” (1912) та ін. [6, 13].

У період зародження криміналістики як самостійної галузі знання, тактика
розглядалась як частина поліцейської (“кримінальної”) техніки. У працях
учених Австро-Угорщини та Німеччини Г. Гросса, А. Вейнгарта,
Г. Шнейкерта, В. Штібера та інших відбилися перші уявлення про
криміналістичну тактику. Як і техніка, тактика спочатку називалась
“кримінальною” і визначалась як “система доцільних способів
переслідування злочинця для його затримання і знешкодження” [14]. До
моменту становлення криміналістики як науки, тактика структурно ще не
виділялась у предметі криміналістики і являла собою емпірично накопичені
і певним чином упорядковані досягнення слідчої практики.

Початок радянського періоду розвитку криміналістики має яскраво
виражений практичний нахил, видається низка інструкцій, навчальних
посібників, довідників, у яких висвітлюються питання щодо розслідування
злочинів. У той період переважала перекладна криміналістична література,
яка видавалась з метою задовольнити зрослий інтерес до цієї галузі
знань. “Пік” видання такої літератури припадає на 1925-1932 роки.
Публікувалися переважно праці німецьких вчених, які за своєю суттю були
практичними порадниками для працівників слідства, карного розшуку та ін.
У середині 20-х років публікуються переклади праць: Г. Гельвіга “Сучасна
криміналістика (методи розслідування злочинів” (1925), А. Гейндля
“Кримінальна техніка. Із майстерні карного розшуку” (1925), В. Штібера і
Г. Шнейкерта “Практичне керівництво для працівників кримінального
розшуку” (1925), Г. Шнейкерта “Вчення про прикмети для впізнання” (1925)
і “Тайна злочинця і шляхи до її розкриття” (1925 р.), Е. Анушата
“Мистецтво розкриття злочинів і закони логіки” (1927). Тиражі цих видань
коливались від трьох до п’яти тисяч примірників.

Зрозуміло, що перекладена література не могла задовольнити потреби
слідчої практики ні якісно, ні кількісно, однак вона була вагомим
доповненням до наукового доробку вітчизняних авторів, поява яких
свідчила про інтенсивний процес формування як науки криміналістики в
цілому, так і, зокрема, криміналістичної тактики.

n

???????¤?$????O?, нечисленними, а, по-друге, роздрібнені і не
систематизовані. Проте зауважимо, що вже на той час вони несли
відповідне методологічне навантаження, сприяючи становленню
криміналістичної тактики. Подібні теоретичні положення знаходимо,
наприклад, у працях С.О. Голунського, В.І. Громова, Г.Ю. Манса,
Б.М. Шавера, І.М. Якімова та ін.

Найскладнішим і водночас найважливішим для становлення криміналістичної
тактики було завдання визначення її предмета та змісту.

Перші спроби свідчать про те, що на той час серед учених криміналістику
оцінювали як прикладну, технічну або природничо-технічну науку, а
стосовно її предмета, то виразно позначились ідеї Г. Гросса та інших
закордонних вчених (переважно німецьких).

Г.Ю. Манс увів до предмета науки криміналістики прийоми розслідування
злочинів, професійні особливості та побут злочинців [15].

Велике значення у формуванні уявлень про предмет і систему радянської
криміналістичної тактики мають наукові праці І.М. Якімова.
Криміналістичну тактику він називав “кримінальною”. На його думку,
“кримінальна тактика вивчає злочинців і способи вчинення злочинів для
вироблення найкращих методів їх розслідування” [14]. Щодо системи науки
криміналістики, то він вважав, що вона складається з кримінальної
техніки та тактики. У складі тактики І.М. Якімов розрізняв загальну
частину (за змістом нагадує криміналістичну тактику пізнішого часу) і
особливу частину (збігається з сучасними уявленнями про криміналістичну
методику). Аргументуючи прийняту систему, він писав: “Такий розподіл
курсу криміналістики найбільш відповідає характеру і особливостям
викладеним у ньому предметів”[16].

У 1935 р. вийшов з друку перший радянський підручник з криміналістики, в
якому вказувалось, що криміналістика – це наука про розслідування
злочинів, яка складається з трьох розділів: кримінальної техніки,
тактики і методики. Щодо предмета кримінальної тактики, то вона вивчає з
одного боку, найкращі прийоми для проведення окремих слідчих дій
(допитів, оглядів, обшуків тощо), а з іншого – найбільш цілеспрямований
взаємний розподіл цих дій, систему і планування процесу розслідування
[17]. Як систему прийомів попереднього слідства, визначив тактику
О.І. Зіцер, назвавши її тактикою розслідування злочинів. У вступі до
підручника з криміналістики 1938 р. він зазначав, що тактика
розслідування злочинів визначалася як “система прийомів попереднього
слідства, яка дає можливість на основі вивчення особливостей кожної
конкретної слідчої справи найефективніше і з найменшими затратами сил та
засобів реалізувати в цій справі вимоги кримінально-матеріального та
процесуального права” [18].

У трактовці сутності кримінальної тактики спостерігається деяке злиття
її з особливостями розслідування конкретних кримінальних справ [19]. Це
пояснюється тим, що на час виходу першого радянського підручника (1935)
до кримінальної тактики структурно входила методика розслідування
окремих видів злочинів. Проте, як показала історія, така система не
витримала перевірку часом. У наступні роки вчені не раз обговорювали цю
проблему, однак єдності поглядів щодо розуміння її сутності, структури і
предмета тактики досягнуто не було.

Вивчення особливостей першого періоду у формуванні та вдосконаленні
криміналістичної тактики та їх аналіз дав змогу виявити тенденції та
закономірності її формування. Виділимо головні зних.

1. Певне ігнорування, особливо у перші роки, теоретичних розробок та
гіперболізація практичних рекомендацій, накопичених до 1917 року.
Неприйняття вже вироблених теоретичних положень та брак “нових” привели
до надмірно вираженої “практичної” направленості використання
криміналістичних прийомів та заходів. У цей час широкого використання
набули чисельні порадники, інструкції, навчальні посібники, які
регламентували використання різних криміналістичних прийомів та засобів,
зокрема передбачали найдоцільніші тактичні прийоми проведення слідчих
дій.

2. Наявність великої кількості рекомендацій щодо використання
криміналістичних прийомів та засобів, запозичених із закордонних
перекладних праць, які не відбивали реальну дійсність – новий
соціально-економічний лад, не враховували історичний досвід та
особливості боротьби зі злочинністю в Україні та Росії. В ці роки було
видано понад 30 назв, переважно німецьких авторів [20].

3. Розгляд питань з криміналістичної тактики у науковій літературі,
практичних посібниках відповідав рівню теоретичного усвідомлення
методології криміналістики, зокрема її предмета. Про це свідчать перші
наукові праці, присвячені предмету науки криміналістики.

У цей період видають цільові самостійні праці, присвячені проблемам
тактики слідчих дій, що свідчило, по-перше, про подальше формування
предмета криміналістичної тактики, по-друге, про тенденцію
диференційованого розгляду криміналістичних прийомів та засобів як
технічних, так і тактичних. Технічним аспектом використання прийомів та
засобів присвячені праці І.М. Якімова і М.П. Макаренка [14; 16; 21].

Тактичні проблеми проведення слідчих дій вперше були висвітлені в працях
І.М. Якімова [14; 16; 17; 22] і В.Г. Громова [17; 23].

Зауважимо, що у цих працях відображені основні положення тактики слідчих
дій у тому вигляді, в якому вони склались на цьому етапі розвитку
криміналістичної тактики. Ці праці мали важливе значення у формуванні
предмета криміналістичної тактики. Вони озброїли практичних працівників
конкретними рекомендаціями щодо застосування принципів криміналістичної
тактики під час розслідування злочинів. На тому етапі розвитку
криміналістичної тактики вони виконували роль підручників, у яких
узагальнювалась теорія і практика застосування тактично-криміналістичних
прийомів під час розслідуванні злочинів, що стало підґрунтям для
подальшого вдосконалення предмета криміналістичної тактики.

Подальша розробка тактичних проблем закономірно сприяла підготовці та
виданню перших радянських підручників з криміналістики. На наш погляд, у
них вперше була зроблена спроба дати наукове пояснення застосуванню на
практиці низці слідчих дій. Так у підручнику, виданому у 1935 р., були
викладені теоретичні положення, які стосуються проведення обшуку,
виїмки, допиту, впізнання тощо [17]. Сформульовані у ньому вихідні
теоретичні положення про слідчі дії набули свого подальшого розвитку в
підручниках з криміналістики 1938, 1939, 1940 років та ін [18].

Актуальність та значимість дослідження історичного аспекта визначеної
проблеми полягає в тому( що дає можливість простежити становлення(
формування і тенденції розвитку криміналістичної тактики( оцінити
ефективність застосування( глибше зрозуміти її джерела (природу)(
сформулювати предмет пізнання.

На підставі огляду дореволюційної криміналістичної літератури ми дійшли
висновку, що наука криміналістика і, зокрема, її підсистема – тактика,
почали формуватися, починаючи з середини ХІХ ст. А консолідація знань
(природничих, технічних та ін.), яка з особливою силою виявилась у кінці
ХІХ ст. і на початку ХХ ст., мала вирішальний вплив на їх становлення.

Отже, у розглянутий нами період формувалися передумови для наукового
визначення предмета криміналістичної тактики – закладались її основи і
цьому головно сприяло накопичення емпіричного матеріалу.

Погляди на предмет та сутність криміналістичної тактики неодноразово
зазнавали змін у теорії криміналістики. Історія науки знає різноманітні
терміни, що визначали її поняття: частина поліцейської техніки,
кримінальна тактика, слідча тактика, криміналістична тактика.
Змінювалась не лише назва тактики, а й її зміст. Про це пишуть
Р.С. Бєлкін та Є.М. Лівшиц: “Погляди на сутність і зміст
криміналістичної тактики не один раз зазнавали змін. Якщо спочатку до
тактики відносили поряд з прийомами проведення окремих дій при
розслідуванні злочинів характеристику злочинця, потаємні способи
спілкування злочинців (А. Вейнгарт, І.М. Якімов), то потім, переважно,
прийоми здійснення слідчих дій (О.І. Зіцер)” [24]. Процес становлення та
розвитку тактики йшов від вивчення особи злочинця та засобів вчинення
злочинів до розробки найефективніших методів їх розкриття та дослідження
прийомів провадження окремих слідчих дій.

Отже, на підставі вищевикладеного ми дійшли висновку, що в досліджуваний
період криміналістична тактика ще не могла чітко визначити предмет свого
дослідження. Різні вчені розуміли його по-різному. Проте аналіз їхніх
висловлювань дає змогу говорити про певну тенденцію – у перший період
(період накопичення емпіричного матеріалу) до її предмета завжди
відносили прийоми розслідування: За А. Вейнгартом, – це прийоми і засоби
розслідування злочинів разом з дослідженням характеристики злочинців та
потаємних способів їх спілкування; за Г.Ю. Мансом, – прийоми
розслідування злочинів, професійні особливості та побут злочинців; за
І.М. Якимовим, – вивчення особи злочинця і способи вчинення злочинів для
вироблення найефективніших методів їх розслідування; за О.І. Зібером, –
спочатку найкращі прийоми для проведення окремих слідчих дій; а потім –
система прийомів попереднього слідства. Наведенні визначення тактики
вказують на те, що предмет тактики на той час не одержав(і не міг
одержати) свого відображення, оскільки криміналістика як наука
перебувала ще в стадії формування, а тактика не була сформована в її
структурно самостійний розділ [1, 13].

Література

Комиссаров В.И. Научные, правовые и нравственные основы следственной
тактики. – М., 1980, – С. 7.

2.Павлов. Т. Основное в учении И.П. Павлова в свете диалектического
материализма – М., 1958 – С. 98.

Советский энциклопедический словарь. – М.: СЭ, 1982. – С. 1530.

Коновалова В.Е. Некоторые вопросы советской криминалистики (1917-1920)
// Учен.записки Харьк. юрид. ин-та.-Вып. 2. – С. 71; Тіхенко С.І.
Лісіченко В.К. Розвиток криміналістики в УРСР // Рад. право. – 1967. –
№9. – С. 18-21.

Клименко Н.И., Криминалистика как наука. – К., 1997. – С. 11-12.

Белкин Р.С., Винберг А.И.. История советской криминалистики. Этап
возникновения и становления науки (1917-1930 годы). – М., 1982. – С. 3.

Квачевский А.А. О уголовном преследовании, дознании и предварительном
исследовании преступлений по судебным уставам 1864 г. – СПб., 1869 – Ч.
2 – С. 240.

Макалинский П.В. Практическое руководство для судебных следователей,
состоящих при окружных судах. СПб, 1901 – С. 256.

Рудой Г.М. Инструкция чинам киевской полиции розыска. – К., 1905.

Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система
криминалистики. – СПб, 1908.

Анушат Е. Искусство раскрытия преступления и законы логики. – К., 1997.
– С. 36.

Рейс Р.А. Научная техника расследования преступлений. – СПб., 1912.

Практическое руководство для судебных следователей. – Петроград, 1915.

Бразоль Б.Л. Очерки по следственной части. Петроград, 1916.

Вейнгарт А. Уголовная тактика. – Овруч. 1910. – С. 4.

Якимов И.Н. Практическое руководство к расследованию преступлений. –
М., 1924. – С. 117.

Манс Г.Ю. Криминалистика как прикладная дисциплина и предмет
преподавания. // Труды проф. и препод. Иркут. ун-та – Иркутск, !921. –
С. 147.

Якимов И.Н. Криминалистика. – М., 1925. – С. 25.

Криминалистика: Кн.1. Техника и тактика расследования преступлений. –
М., 1935. – С. 7.

Криминалистика. – М., 1938. – С. 4-5.

Крылов И.Ф. Очерки истории криминалистики и криминалистической
экспертизы. – Л., 1975. – С. 158.

Кузьмичев В.С. Теория и практика следственной деятельности. – К., 1997.
– С. 123.

Макаренко М.П. Техника расследования преступлений. – Харьков., 1925.

Якимов И.Н Криминалистика. Уголовная тактика. – М.. 1929;

Громов В.Н. Осмотр места преступления. – М, 1931.

Белкин Р.С., Лившиц Е.М. Тактика следственных действий. – М., 1997. –
С. 4.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020