.

Проблеми інституційного та нормативно-правового забезпечення фінансування бюджетів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
210 2407
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблеми інституційного та нормативно-правового забезпечення
фінансування бюджетів

В 19 ст. добрим міністром фінансів був той, хто міг забезпечити
надлишок у бюджеті; в період між двома світовими війнами – той хто
утримував бюджетну рівновагу, а тепер робота міністра є успішною, якщо
йому вдається зводити дефіцит бюджету до припустимих і контрольованих
розмірів.

Югосл. проф. Мирослав Петрович [15].

Одним із принципів бюджетної системи України, відповідно до Бюджетного
кодексу України, є принцип збалансованості, згідно з яким, повноваження
на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до
бюджету на відповідний бюджетний період. Коли бюджетних доходів
недостатньо для здійснення необхідних видатків, виникає бюджетний
дефіцит, тобто перевищення видаткової частини бюджету над доходною.
Очевидним є те, що розраховувати на бездефіцитний бюджет в країні, що
переживає докорінну трансформацію господарського механізму та глибоку
економічну кризу, не реально. Для збалансування бюджету необхідно
зменшити видатки і збільшити доходи, а за умов кризи, забезпечувати це в
комплексі практично неможливо. Тому мова може йти лише про реально
допустимий дефіцит і, безумовно, про неінфляційні шляхи його подолання.

В Україні законодавчо передбачена можливість і право відповідного
представницького органу затверджувати бюджет з дефіцитом
[1 ст. 2 п. 17; ст. 14; ст. 72]. Це право поширюється виключно на
Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим, міські бюджети.
Згідно з п. 3 ст. 72 Бюджетного кодексу, затвердження обласних,
районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом
не допускається. Прийняття бюджету з дефіцитом дозволяється у разі
наявності обґрунтованих джерел фінансування. Джерелами фінансування
дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення,
внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим,
внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування.

Поняттям, яке за своїм змістом протилежне категорії дефіцит, є профіцит
бюджету – перевищення доходів над видатками бюджету. Всі доходи і
видатки повинні мати своє призначення, тому профіцит затверджується
виключно з метою погашення основної суми боргу [1 ст. 2 п. 34; ст. 15].
Ці обидві категорії є взаємообумовлюваними і передбачають сукупність
відносин у сфері фінансування бюджету. Згідно з п. 38 ст. 2 Бюджетного
кодексу України, фінансування бюджету – це надходження та витрати у
зв’язку із зміною обсягу боргу, а також зміною залишку готівкових коштів
по бюджету, які використовуються для покриття різниці між доходами і
видатками бюджету. Класифікація фінансування бюджету визначає джерела
одержання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету,
і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті
перевищення доходів бюджету над його видатками (платежі з погашення
основної суми боргу). Згідно з Кодексом, фінансування бюджету
здійснюється за такими ознаками:

Фінансування за типом кредитора – за категоріями кредиторів або
власників боргових зобов’язань.

Фінансування за типом боргового зобов’язання – за засобами, що
використовуються для фінансування дефіциту або профіциту [ст. 11, 12].

Сьогодні в бюджетному процесі України віддзеркалюються диспропорції і
суперечності економічних явищ, з одного боку, та недосконалість
законодавчого та нормативно-правового регулювання – з іншого. Відтак
склалась ситуація, коли законодавча невизначеність у сфері податкової
політики, приватизації тощо не сприяє повному і вчасному надходженню
бюджетних ресурсів. Разом з тим, не завжди можна скоротити
адміністративно-управлінські, оборонні видатки держави, оскільки вони є
малоеластичні щодо спаду виробничого і податкового потенціалу. Крім
того, не можна не враховувати соціальних бюджетних видатків, які в
подібній ситуації мають тенденцію до зростання за рахунок збільшення
кількості незабезпечених чи малозабезпечених громадян. Склалося замкнуте
коло.

Єдиною формою державного внутрішнього фінансування бюджету повинна бути
емісія державних цінних паперів. Найпоширеніший їх вид – це облігації
внутрішньої державної позики, які є головним інструментом на фінансовому
ринку і їх ліквідність повинна підтримуватися як законодавчими
рішеннями, так і конкретними діями уряду у справі управління і
обслуговування державного боргу.

Значну частину державного боргу України становлять зовнішні запозичення
Уряду, які можуть бути отримані через міжнародні торгово-економічні
зв’язки, іноземні інвестиції, міжнародну технічну допомогу, іноземні
кредити, в тому числі від міжнародних фінансово-кредитних організацій, а
також гарантій уряду.

Законодавство регламентує фінансування дефіциту кожної ланки бюджетної
системи України, яка має право на здійснення запозичень. Проте є
загальні правила:

запозичення можуть здійснюватись тільки в межах, визначених актом про
бюджет;

запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами
поточних видатків держави, а запозичення до місцевих бюджетів
здійснюються на визначену мету;

витрати на погашення зобов’язань із боргу здійснюються відповідно до
кредитних угод та нормативно-правових актів, за якими виникають боргові
зобов’язання, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в
законі про Державний бюджет або відповідному рішенні органу місцевого
самоврядування;

заборона використання емісійних коштів Національного Банку України як
джерела фінансування дефіциту Державного бюджету
[1 ст. ст. 14, 15, 17; 72; 74].

Категорією, що загалом визначає ефективність фінансування бюджету є
борг. Величина дефіциту державного бюджету та державного боргу є
визначальними показниками стану фінансової системи країни. Бюджетний
дефіцит не завжди і не обов’язково свідчить про якесь надзвичайне
становище в економіці країни чи кризовий стан державного регулювання.
Він може виникати за необхідності проведення великих державних вкладень
у розвиток економіки, що в перспективі відображатиме ріст валового
національного продукту. Можливі також надзвичайні ситуації, пов’язані з
війнами, стихійним лихом, видатки на які неможливо було запланувати,
проте вони повинні обов’язково здійснюватись незалежно від наявності
коштів у резервному фонді бюджету. Звичайно, такі причини бюджетного
дефіциту не можна вважати чимось надзвичайним. Якщо виникає тимчасовий
бюджетний дефіцит, то є реальні перспективи його подолання і він не
становить питомої ваги щодо вартості валового внутрішнього продукту.

Проте, на жаль, сьогодні в Україні склалась протилежна ситуація, яка
викликає занепокоєння необхідність застосовувати відповідні заходи,
оскільки наявний бюджетний дефіцит не випадковий, і є явищем
перманентним та має тенденцію до зростання. Найвагомішими причинами
значного бюджетного дефіциту, який утворився в Україні і триває досі, є
низька ефективність виробництва; значні соціальні видатки; невнесення
податків до бюджету, неефективні бюджетні механізми. Проблема
ускладнюється також специфічною структурою державного боргу, що включає
частину боргу СРСР, згідно з умовами правонаступництва; неефективність
використання кредитів, взятих під гарантії уряду; значні обсяги дефіциту
державного бюджету попередніх років; неврегульованістю на законодавчому
рівні комплексу питань, що виникли з утворенням та погашенням державного
боргу.

Для скорочення бюджетного дефіциту передусім необхідно стимулювати
приплив надходжень від усіх галузей і сфер господарської діяльності і
водночас забезпечувати скорочення державних видатків. Усі суб’єкти
економіки повинні будувати свої видатки, дотримуючись суворої
відповідності до власних доходів. Проте це загальновідоме правило дуже
часто порушується. Відтак необхідно вказати на заборону використання
емісійних коштів на покриття дефіциту бюджету, оскільки з власного
досвіду бачимо, що такі категорії як бюджетний дефіцит, інфляція,
державний борг належать до числа системоутворюючих чинників ринкової
економіки. Тому подолання бюджетного дефіциту чи, принаймні, доведення
його до прийнятної величини з реальною можливістю обслуговування
державного боргу є одним з найважливіших завдань держави у сфері
фінансової політики.

Подолання бюджетного дефіциту на позичковій основі найперше повинно
скеровуватися на розвиток виробництва, на забезпечення фінансової
стійкості всіх галузей господарства і підприємств усіх форм власності,
на активізацію підприємницької діяльності тощо.

Щодо скорочення видатків бюджету, то воно може здійснюватися шляхом змін
напрямів інвестування бюджетних коштів, використання виключно цільових
фінансових пільг і санкцій, що дають можливість враховувати умови різних
виробників; фінансування лише найважливіших соціальних затрат,
недопущення фінансування за рахунок бюджету заходів, що не мають
достатньої реальної фінансової бази.

Як уже зазначалось, з метою покриття бюджетного дефіциту можна
використовувати різноманітні форми державного кредиту. До 1995 р.
український уряд використовував виключно інфляційні способи покриття
дефіциту держбюджету шляхом запозичення коштів у Національного банку
України. Тому без сумніву позитивним моментом стало закріплення на
законодавчому рівні заборони використання емісійних коштів Національного
банку України як джерела фінансування Державного бюджету
[6, ст. 15 п. 6].

До щонедавна, стійкою була тенденція до використання неемісійних методів
покриття дефіциту шляхом внутрішніх і зовнішніх запозичень. Проте
ситуація на ринку цінних паперів теж залежить від низки об’єктивних
чинників, що в кінцевому результаті призводить до збоїв на ринку
державних цінних паперів. Тому, незважаючи на те, що інфляційні процеси
певною мірою знижуються, однак ці результати досягнуто суто
монетаристськими методами, які супроводжуються подальшим поглибленням і
падінням виробництва, збільшенням кількості безробітних, загостренням
кризи платежів тощо. Деякі спеціалісти експерти вважають що в цілому
фінансова сфера є відірваною від загального сектору економіки і
практично працює сама на себе [12, с. 35].

Отже, фінансування бюджету це складна система відносин, що забезпечують
бюджет додатковими фінансовими ресурсами на бюджетний період, а також
система заходів, скерованих на обслуговування і погашення основної суми
боргу. Розв’язання цих та пов’язаних з ними інших проблем, передбачає
певну систему інституційних та нормативно-правових зв’язків. Політика в
сфері державних фінансів визначається інституційною організацією –
системою державних органів та органів місцевого самоврядування,
наділених повноваженнями в сфері бюджету, а з іншого боку –
нормативно-правовим регулюванням бюджетних відносин і фіскальної
політики.

Система та повноваження державних органів у сфері фінансування бюджетів.
(інституційна організація).

`

`

???4i???????¤?$???4i?контроль за виконанням Державного бюджету України;
прийняття рішення щодо звіту про його виконання; затвердження рішень про
надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та
міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних
держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не
передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх
використанням [1 п. 4 та 14 ст. 85]. Відповідно до Закону України “Про
державний внутрішній борг України,” граничні розміри державного
внутрішнього боргу України, його структура, джерела та строки погашення
встановлюються Верховною Радою України одночасно із затвердженням
Державного бюджету України на наступний рік [4, ст. 6].

Кабінет Міністрів України, відповідно до п. 6 ст. 116 Конституції
України розробляє проект закону про Державний бюджет України і
забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного
бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.
Відтак до сфери бюджетних повноважень Уряду входить питання фінансування
бюджету. Більше того, запозичення до Державного бюджету здійснюються від
імені Уряду. Це випливає із положень Закону “Про державний внутрішній
борг України”, оскільки поняття державного внутрішнього боргу
визначається як строкові боргові зобов’язання Уряду України у грошовій
формі [4, ст. 1]. Відповідно до Бюджетного кодексу України, Кабінет
Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про
Державний бюджет України (в особі Міністра фінансів) [2, cт. 15, 16].
Разом з тим Кабінет міністрів України зобов’язаний вживати необхідних
заходів для дотримання граничної величини боргу відповідно до 60%
(фактичного річного обсягу ВВП України).

Мнінстерство фінансів України. Одним з головних завдань мінфіну є
розроблення стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичень держави і
погашення та обслуговування державного боргу. Відповідно до Постанов
Уряду, Міністерство фінансів виступає як емітент та гарант своєчасного
погашення облігацій, що діє від імені Уряду і одержує грошові кошти,
необхідні для фінансування бюджетного дефіциту. Міністерство фінансів
України в 2000 році привело облік державного боргу у відповідність до
міжнародних стандартів. За новим порядком ведення обліку державного
боргу, він визначається як сума прямих зобов’язань держави. Головна
відмінність – до державного боргу не входить обсяг гарантованих
зобов’язань держави до моменту настання гарантійного випадку. Такі
зобов’язання обліковуються окремо [10].

Міністр фінансів. Саме на особу Міністра фінансів України Бюджетний
кодекс покладає право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх
запозичень; в особі Міністра фінансів уряд може надавати гарантії щодо
виконання боргових зобов’язань суб’єктам підприємницької діяльності.
Міністр фінансів має право вибирати кредитора, вид позики і валюту
запозичення [2, ст. 16, 17].

Державне казначейство України здійснює управління державним внутрішнім і
зовнішнім боргом; відображення операцій, пов’язаних із державним боргом
та використанням залучених коштів у бухгалтерському обліку виконання
державного бюджету.

Департамент державного боргу відповідальний за оперативний облік та
надання оперативної звітності щодо стану державного боргу, підготовку та
Обгрунтування розрахунків до проекту Державного бюджету за операціями,
пов’язаними з державним боргом. Подає Департаменту по бюджету необхідні
розрахунки по операціях, пов’язаних з державним боргом, для планування у
показниках Державного бюджету на відповідний рік у розрізі загального та
спеціального фондів державного бюджету та аналітичні матеріали щодо
операцій за державним боргом. Подає Державному казначейству України
розпорядження про відображення по спеціальному фонду державного бюджету
операцій, пов’язаних з державним боргом, та операцій по використанню
позик на фінансування проектів або пов’язаних з реструктуризацією чи
визнанням боргу [10].

Національний банк України. Для забезпечення виконання покладених на
нього функцій веде рахунок Державного казначейства України; виконує
операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням
державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними;
приймає на зберігання та в управління державні цінні папери [6, cт. 42].
НБУ виконує обов’язки генерального агента з обслуговування випуску та
погашення державних облігацій, забезпечує “організаційну” сторону
функціонування ринку державних цінних паперів: проводить аукціони,
погашення, підготовку необхідних документів та інше. Тобто
обслуговування державного боргу здійснюється через банківську систему
України.

Рахункова палата є головним фінансово-контрольним органом, що здійснює
контроль у сфері фінансування бюджету. Відповідно до Закону, завданнями
Рахункової палати є здійснення контролю за утворенням і погашенням
внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та
доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових
ресурсів; регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів
про хід виконання Держбюджету та стан погашення внутрішнього і
зовнішнього боргу України [5, ст. 2].

На місцевому рівні проблема правового регулювання фінансування бюджетів
майже не врегульована. Позитивним є те що в Бюджетному кодексі закладено
основи здійснення місцевих запозичень. Органами, наділеними відповідними
повноваженнями в цій сфері, виступають винятково Верховна Рада
Автономної республіки Крим та міські ради. При цьому зовнішні
запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з кількістю
населення понад 800 тис. мешканців, a також керівники їхніх виконавчих
органів. Запозичення до місцевих бюджетів скеровуються на визначену мету
і можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку. Видатки на
обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати
10% від загального фонду відповідного бюджету [2, cт. 74].

Проблеми нормативно правового регулювання фінансування бюджету.

Згідно з Конституцією України, виключно Законами України встановлюється
порядок утворення і погашення державного боргу, порядок випуску та обігу
державних цінних паперів та їх види і типи. Без сумніву, позитивним є
прийняття Бюджетного кодексу України, який визначив головні засади
фінансування бюджетів та принципи боргової політики в державі. Проте у
комплексі з розв’язанням проблеми боргів держави давно назріли питання
прийняття Податкового кодексу України, закону про приватизацію, а відтак
безпосередньо законів про державний внутрішній борг, про державний
зовнішній борг; прийняття щорічних законів України про структуру
державного боргу України, закону про цінні папери та фондовий ринок.
Недоліком Бюджетного кодексу України зокрема, є те, що рівень бюджетного
дефіциту не закріплено. Необхідною є також підзаконна нормативно-правова
база, якою б передбачався механізм фінансування бюджетів; обслуговування
боргу; порядок випуску, обігу та погашення державних цінних паперів.

Станом на сьогодні, єдиним законодавчим актом, який визначає граничний
розмір державного боргу є закон України про Державний бюджет на
відповідний рік. Цього зовсім не достатньо і це не сприяє вдосконаленню
системи управління державним боргом. Необхідно щорічно приймати закон
про структуру та граничні розміри державного боргу із постатейним
визначенням джерел його покриття, що, зрештою передбачено чинним
законодавством України.

У контексті визначення нормативно-правового регулювання, важливо
зазначити, що Урядом України схвалено Концепцію державної боргової
політики на 2001 – 2004 роки [10]. Проте вже очевидні розбіжності
положень Концепції із практикою. Зокрема, Концепцією декларується
принцип бездефіцитного бюджету у період до 2004 року. При цьому брак
дефіциту бюджету означає, що запозичення здійснюються у розмірах, які не
перевищують погашення основної суми боргу у відповідному році. А
проектом Закону “Про Державний бюджет України на 2002 рік” передбачено
встановлення граничного розміру дефіциту Держбюджету у сумі
4.277.957,8 тис.грн., при цьому державні внутрішні й зовнішні
запозичення здійснюються у межах загального обсягу встановлених
граничних розмірів державного боргу України [12, cт. 1, 9, 10].

Досягнення рівноваги бюджетних доходів і видатків шляхом збалансування
державного бюджету – це сьогодні одне з головних завдань. Водночас,
необхідно керуватись певними положеннями, що обґрунтовані науковими
дослідженнями і підтверджені практикою зарубіжних країн, а саме:

величина бюджетного дефіциту не повинна перевищувати максимально
допустимого розміру, який визначається як 2-3% валового національного
продукту. Як правило, бюджетний дефіцит до 10% суми доходів вважається
допустимим, тоді як дефіцит понад 20% – критичним;

у разі перевищення граничного обсягу державного боргу необхідно
утримуватися від дефіцитного бюджету, а суму профіциту бюджету
скеровувати на погашення основної суми боргу;

бюджетний дефіцит не повинен збільшуватися протягом бюджетного року;

для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різноманітні
форми державного кредиту, і в жодному випадку емісійні кошти. Дефіцит
може покриватися тільки на позичковій основі шляхом розміщення на
фінансовому ринку державних цінних паперів або одержання кредитів
[14, с. 393, 295-296].

Сучасне законодавство повинно закріпити визначення оптимальних джерел
фінансування; напрями використання запозичених коштів; посилення
контролю та відповідальності в сфері бюджетних запозичень; створення
ефективної системи управління державним боргом.

Література

Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 р.

Бюджетний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 21 червня
2001 р.

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р.

Закон України “Про державний внутрішній борг України” від 16 вересня
1992 року.

Закон України “Про Рахункову палату” від 11 липня 1996 року

Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.1999 р. №679.

Положення “Про Міністерство фінансів України” затверджене Указом
Президента України від 26 серпня 1999 року – N 1081/99.

Положення “Про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик”,
затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку №398 від 31 липня 1998 р.

Наказ Міністерства фінансів України від 22.01.01, №42 “Про порядок
ведення Міністерством фінансів України обліку державного боргу та
операцій, пов’язаних з ним”.

Концепція державної боргової політики на 2001 – 2004 роки. Схвалена
постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2000 р. – N 1483.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2002 рік”. Проект,
доопрацьований до другого читання /Урядовий кур’єр. – 2001 р – 29
листоп. – №222.

И.И Балабанов, О.П Гончаров. Состояние рынка государственных долгов //
Российский экономический журнал. – 1996. – №10. – С. 35.

Т. Вахненко. Державний борг: ситуація в Україні та досвід інших країн
//Банківська справа. – 1997. – №6. – С. 27 – 30.

Финансы. /Под.ред Родионовой В.М. – М.: Финансы и статистика, 1995.

Державні фінанси: теорія і практика перехідного періоду в Центральній
Європі. /За ред. Юрая Немеца. – К.: – Основи. 1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020