Реферат на тему:
Форми землевикористання у СФГ за новим земельним кодексом України
З прийняттям Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року нового
Земельного кодексу виникла проблема невідповідності окремих
нормативно-правових актів цьому основоположному закону у сфері
регулювання земельних відносин. Згідно з п. 3 Прикінцевих положень
нового Земельного кодексу України, закони та інші нормативно-правові
акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не
суперечить цьому Кодексу.
Однією із сфер, у яких новим Земельним кодексом запроваджуються суттєві
зміни, є сфера фермерського землевикористання. До набрання чинності
новим Земельним кодексом, тобто до 1 січня 2002 року, основним джерелом
правового регулювання земельних відносин за участю селянських
(фермерських) господарств був Закон України Про селянське (фермерське)
господарство” від 23 червня 1993 року. Його норми були досить
непослідовними і суперечливими [1, c. 431].
Легальними формами землевикористання у СФГ за Законом України “Про
селянське (фермерське) господарство” були: 1) право приватної власності
на земельну ділянку; 2) право постійного користування землею; 3) право
тимчасового користування землею; 4) оренда земельної ділянки. Де юре
суб’єктом земельних правовідносин у СФГ визнавався голова селянського
(фермерського) господарства, оскільки, згідно з ч. 5 ст. 2 Закону
України “Про селянське (фермерське) господарство”, на його ім’я
видавався відповідно Державний акт на право приватної власності на
землю, Державний акт на право постійного користування землею, з ним
укладався договір на тимчасове користування землею, з ним укладався
договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди.
Визнання голови СФГ одноособовим власником земельної ділянки (орендарем,
землекористувачем) суперечило як правовому режиму майна у господарстві
(спільна сумісна власність членів СФГ), так і правовому статусу
селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.
Зосередження всіх прав на землю в руках голови СФГ разом із дією
принципу неподільності земельних ділянок у господарстві (ч. 5 ст. 6
Закону України “Про селянське (фермерське) господарство”) створило
проблему спадкування земельної ділянки за наявності декількох
спадкоємців. За цих умов зовсім недоречною є ст. 19 Закону України “Про
селянське (фермерське) господарство”, яка передбачає, що успадкування
землі і майна СФГ здійснюється відповідно до земельного та цивільного
законодавства України, оскільки ні Земельний кодекс, ні Цивільний кодекс
не містять спеціальних норм про спадкування членами СФГ, а загальні
засади спадкового права не враховують специфіки суб’єктного складу
селянського (фермерського) господарства.
Новий Земельний кодекс України вніс значні зміни у структуру
фермерського землевикористання. Відповідно до ст. 31 Земельного кодексу
України, землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському
господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського
господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на
умовах оренди.
Український законодавець пішов по шляху зміцнення правового статусу
фермерського господарства як юридичної особи. Вперше на законодавчому
рівні визнано фермерське господарство суб’єктом права власності, що дає
підстави говорити про наявність у СФГ відокремленого майна як однієї з
істотних ознак юридичної особи [2, c. 293]. Зворотна тенденція
спостерігається у законодавстві Російської Федерації. Так, відповідно до
ст. 23 Цивільного кодексу Російської Федерації, голова селянського
(фермерського) господарства здійснює діяльність без утворення юридичної
особи, а земельна ділянка, що використовується у господарстві, належить
його членам на праві спільної сумісної власності (ст. 257 ЦК РФ) [3].
Аналіз п. в ст. 31 Земельного кодексу України дає підстави зробити
висновок, що фермерське господарство виступає стороною в договорі оренди
земельної ділянки, тобто договір оренди укладається не з головою СФГ, а
з самим господарством як юридичною особою, що також суперечить Закону
України “Про селянське (фермерське) господарство”.
?? ?ЗК України, таким правом може скористатися кожен член СФГ, який
раніше не набув права на земельну частку (пай).
Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” пов’язував
безоплатну передачу земельної ділянки з етапом створення СФГ, а новий ЗК
не встановлює жодних часових обмежень для реалізації членами
фермерського господарства права на безоплатну приватизацію земельної
ділянки. На відміну від Указів Президента України про паювання землі,
які ставили у пряму залежність право на земельну частку (пай) з
членством у колективному сільськогосподарському підприємстві, Земельний
кодекс України 2001 року такої вимоги для членів фермерського
господарства не ставив.
Цілком очевидно, що члени фермерського господарства, які скористаються
правом безоплатної приватизації земельної ділянки у розмірі земельної
частки (паю) стануть їхніми повноправними власниками лише після
одержання Державного акта на право приватної власності на відповідну
земельну ділянку.
Враховуючи те, що члени фермерського господарства приватизують земельні
ділянки із тих земель, які до цього використовувалися у господарстві,
постає запитання – де відводити в натурі (на місцевості) ці ділянки і як
це узгодити із планом внутрішньогосподарського землеустрою СФГ.
Партикуляція земельних площ фермерських господарств, можливість якої
запроваджена новим Земельним кодексом України, суперечить принципу
неподільності земельних ділянок, наданих для ведення СФГ (як це було
визначено ч. 5 ст. 6 Закону України “Про селянське (фермерське)
господарство”). Отже, відповідна норма закону втрачає чинність, згідно з
ч. 3 Прикінцевих положень Земельного кодексу України 2001 року, яка
передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до
набуття чинності цим кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому
Кодексу.
Як свідчить практика, головною і найпоширенішою формою землевикористання
селянських (фермерських) господарств з часу їхнього виникнення на
початку 90-х років минулого століття і до сьогодні, є право постійного
користування земельною ділянкою. Однак, за ст. 92 нового Земельного
кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою
належить лише суб’єктам, заснованим на державній чи комунальній
власності, до яких фермерські господарства не відносяться. Тому СФГ
повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право
власності або право оренди на ті земельні ділянки, які перебувають у
постійному користуванні (п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу
України).
Переоформляючи права постійного користування земельними ділянками,
наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у
довгострокову оренду, строк оренди визначають селянським (фермерським)
господарством відповідно до закону. Щоби знівелювати розбіжності права
постійного користування земельною ділянкою і довгострокової оренди,
законодавець встановив обмеження розміру орендної плати за земельні
ділянки – він не повинен перевищувати розміру земельного податку.
Не витримує критики ні з формального погляду, ні з погляду юридичного
змісту норма ст. 89 нового Земельного кодексу, яка передбачає, що
земельні ділянки членів фермерського господарства перебувають у спільній
сумісній власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Така
редакція статті дає підстави вважати, що коли немає угоди між членами
фермерського господарства про використання земельної ділянки, всі землі
у СФГ перебувають у спільній сумісній власності всіх членів
господарства. Ця норма дисонує із ст. 31 цього ж Земельного кодексу, яка
має назву “Землі фермерського господарства”, однак не передбачає право
спільної сумісної власності серед форм землевикористання СФГ.
З урахуванням родинно-сімейного характеру членських відносин у СФГ важко
передбачити, що члени господарства укладатимуть між собою угоду про
використання земельної ділянки, тому праву спільної сумісної власності
членів СФГ на земельну ділянку варто відводити неголовну, а другорядну
роль. Надання пріоритетного характеру праву спільної сумісної власності
на земельну ділянку серед інших можливих форм землевикористання у
фермерському господарстві (право власності СФГ як юридичної особи,
оренда земельної ділянки) суперечить намаганням законодавця привести у
повну відповідність статус фермерського господарства статусу юридичної
особи.
Література
Ващишин М. Порядок надання земельних ділянок для створення і ведення
селянського (фермерського) господарства // Вісник Львівського
університету. – Серія юрид. – 2001. – Вип. 36.
Яворська О. Поняття і сутність юридичної особи в сучасних умовах //
Вісник Львів. ун-ту. – Серія юрид. – 2001. – Вип. 36.
Гражданский кодекс Российской Федерации. – М.: Проспект, 1999.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
