UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваКримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право розвиток інституту причетності в кримінальному праві України (реферат)
АвторPetya
РозділПравознавство (різне), реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2438
Скачало347
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право розвиток

інституту причетності в кримінальному праві України

 

Процес формування інституту причетності до злочину (поняття,

відмінність від співучасті, види) тривав досить довгий період унаслідок

різних підходів авторів до поняття співучасті.

 

Вже в Руській Правді розширеної редакції містяться окремі положення, що

передбачають відповідальність за один із видів причетності до злочину,

зокрема за приховування злочину. У ст. 112 вказано: "Якщо холоп втече і

господар оголосить (про це на торгу), а хто-небудь, знаючи по слухах чи

напевне, що той є холопом, нагодує його і допоможе йому сховатись, то

він платить за холопа 5 гривень, а за рабу 6 гривень"[1, с. 135].

 

Спробу відмежувати причетність від співучасті було зроблено, хоч і на

дещо казуїстичному рівні, вже в Соборному уложенні 1649 р., яке

передбачало відповідальність за приховування злочинів, недонесення та

потурання злочинові. Зокрема, особа винна в недонесенні про державний

злочин, каралась на рівні виконавця; щодо інших злочинів, то недонесення

каралось штрафом або покаранням, "яким накаже государ"[2, с. 18].

 

За уложенням 1845 року, причетність протиставляли співучасті, ніхто не

міг бути водночас визнаний і співучасником злочину, і причетним до

злочину, при цьому, як зазначає Н. Таганцев, причетність передбачала

наявність іншого злочинного діяння. Окрім того, причетні особи повинні

були діяти свідомо, тобто умисно і тому необережна причетність була

неможливою [3, с. 805].

 

До кінця ХІХ ст. відокремленість інституту причетності була сприйнята

багатьма російськими та українськими вченими. Розробці положень цього

інституту присвячені праці таких учених, як А. Жиряєв, Н. Таганцев,

В. Спасович, Е. Немировський.

 

Відповідно до теорії А. Жиряєва, при збігу декількох злочинців наявна

співучасть у злочині та причетність до нього. При цьому причетність не є

їх участю у злочині, це не особливо визначений чи самостійний, а

додатковий злочин [2, с. 20].

 

Н. Таганцев та В. Спасович додержувались думки, що причетність складає

кілька самостійних злочинів, які, однак, повинні бути вміщені в

Особливій частині кримінального кодексу [3, с. 803; 4, с. 164].

 

В. Спасович, продовжуючи запропоновану А. Жиряєвим теорію про збіг

декількох злочинців у одному й тому ж злочині, ділить збіг на декілька

видів, поділяючи збіг злочинців на попередній, сучасний та слідуючий

злочину: "Слідуючий полягає у схваленні злочину, в приховуванні злочину

або предметів, добутих злочинним шляхом, у знищенні слідів злочину." І

далі, обґрунтовуючи відмінність вищеназваних діянь від пособництва,

автор зазначає: "... не можна сприяти тому, що вже відбулось, не можна

ввійти в злочин в якості однієї з його причин, коли сам злочин належить

до минулих часів". Саме тому Спасович виділяє два окремі види збігу

злочинців у злочині: участь і причетність. Причетними є ті, які стосовно

злочину, що був учинений без жодної допомоги з їхньої сторони, вчинили

інше протиправне діяння, пов’язане з першим. Весь клас причетних осіб

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ