.

Довічне позбавлення волі як вид покарання за кримінальним законодавством зарубіжних держав (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
404 5415
Скачать документ

Реферат на тему:

Довічне позбавлення волі як вид покарання за кримінальним законодавством
зарубіжних держав

Найсуворішим видом покарання за чинним КК України є довічне позбавлення
волі, яке полягає у примусовій безстроковій (до кінця життя, пожиттєвій)
ізоляції засудженого від суспільства шляхом тримання його у спеціально
призначених для цього кримінально-виконавчих установах(. Відповідно до
ст. 64 цього Кодексу таке покарання встановлюється за вчинення особливо
тяжких злочинів і застосовується лише у спеціально передбачених ним
випадках, якщо суд не вважає за можливе призначити позбавлення волі на
певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що
вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а
також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або
на момент постановлення вироку. ©

У даний час довічне позбавлення волі встановлене: за посягання на життя
державного чи громадського діяча (ст. 112); умисне вбивство за
обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115); терористичний акт, що призвів до
загибелі людини (ч. 3 ст. 258); посягання на життя працівника
правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця
(ст. 348); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного
у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя
(ст. 379); посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку
з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (ст. 400); опір
начальникові чи іншій особі, яка виконує покладені на неї обов’язки з
військової служби, або примушування їх до порушення цих обов’язків, якщо
вони були пов’язані з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка
виконує обов’язки з військової служби (ч. 4 ст. 404); порушення законів
та звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438);
застосування зброї масового знищення, якщо воно спричинило загибель
людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 439); геноцид (ч. 1 ст. 442);
посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443). В усіх
перелічених кримінально-правових нормах це покарання передбачене в
альтернативі з позбавленням волі на певний строк.

Покарання, що полягає у безстроковій (до кінця життя) ізоляції
засудженого від суспільства у спеціально призначених для цього
установах, передбачає кримінальне законодавство й інших держав, хоча
називається воно по-різному. Так КК Австрії (§ 18), законодавство
Великобританії (див., наприклад, п. 2 § 1 і п. 2 § 2 Закону про злочин
(покарання) 1997 р. [1, c. 47]), КК Республіки Польща (ст. 32), КК
Російської Федерації (ст. 44, 57), КК ФРН (§ 38), КК Чеської Республіки
(§ 29) іменують це покарання так само, як і КК України – довічне
позбавлення волі. Натомість КК Данії (§ 33), КК Нідерландів (ст. 10)
законодавство США (див., наприклад, § 3559 і § 3581 розділу 18 “Злочини
і кримінальний процес” Зводу законів Сполучених Штатів Америки [1,
c. 78, 83], п. 2 § 70.00, п. 2 § 70.05, п. 3 § 70.06 КК штату Нью-Йорк
[1, c. 142, 149, 151]), КК Швеції (гл. 26, § 1 ст. 6) називають його
довічним тюремним ув’язненням; КК Республіки Білорусь (ст. 48, 58), КК
Республіки Болгарія (ст. 37-38 а), Кримінальний Закон Латвійської
Республіки (ст. 38) – довічним ув’язненням; КК КНР (ст. 33) і КК Японії
(ст. 12, 13) – безстроковим позбавленням волі; КК Франції (ст. 131-1) –
довічним кримінальним ув’язненням і довічним кримінальним замкненням; КК
Швейцарії (ст. 35) – довічною каторжною тюрмою(.

Законодавство деяких держав виділяє різновиди розглядуваного покарання.
Так КК Республіки Болгарія передбачає просто довічне ув’язнення і
довічне ув’язнення без заміни (ст. 37-38а). На відміну від довічного
ув’язнення без заміни довічне ув’язнення може бути замінене після
відбуття засудженим 20 років покарання позбавлення волі на строк 30
років. При цьому відбуте покарання у виді довічного ув’язнення
зараховується як позбавлення волі. Законодавство Великобританії
розрізняє такі види довічного позбавлення волі як довічне тюремне
ув’язнення і просто довічне позбавлення волі. Як це випливає із змісту
п. 2 § 2 Закону про злочин (покарання) 1997 р., довічне тюремне
ув’язнення призначається особі, яка досягла 21 року, а довічне
позбавлення волі – особі, яка не досягла 21 року. Довічне позбавлення
волі застосовується за злочини, які , у випадку вчинення їх особами, що
досягли 21 року, караються за законом довічним тюремним ув’язненням.
Суворішим покаранням (з огляду на порядок його відбування) є довічне
тюремне ув’язнення. КК Франції, як уже відзначалося, передбачає
покарання у виді довічного кримінального ув’язнення і довічного
кримінального замкнення. Різниця між цими покараннями полягає у тому, що
перше з них застосовується за вчинення загальнокримінальних злочинів, а
друге – за вчинення політичних злочинів (до політичних відносяться такі,
наприклад, злочини, як зрада, шпигунство, посягання на інститути
Республіки або недоторканість національної території, керівництво
повстанням або організація повстання). Ув’язнення вважається тяжчим, ніж
замкнення, покаранням, хоча, як вказується у літературі, у зв’язку із
загальною гуманізацією французької кримінально-виконавчої системи
принципові відмінності між режимами відбування цих двох видів покарань у
даний час стерлися [2, c. 152] (політичні покарання зазвичай
виконувались у спеціальних пенітенціарних установах, а засуджених до них
осіб не залучали до праці, вони не носили тюремного одягу і
користувались певними пільгами порівняно із загальнокримінальними
злочинцями [3, c. 67]. За КК Японії (ст. 12, 13) безстрокове позбавлення
волі може бути з примусовою працею і без примусової праці. Згідно з
ст. 10 цього Кодексу, безстрокове позбавлення волі з примусовою працею є
тяжчим покаранням, ніж безстрокове позбавлення волі без примусової
праці. У літературі зазначено, що хоча нормативної основи для цього і
немає, але в силу практики, що склалася, позбавлення волі з примусовою
працею у принципі призначається за злочини, вчинені з безчесних або
ганебних мотивів, тобто з спонукань, які засуджуються у моральному плані
(вбивство, зґвалтування тощо), а позбавлення волі без примусової праці –
за злочини, що мають політичний характер, і за делікти, вчинені з
необережності [1, c. 324].

Юридична природа довічного позбавлення волі законодавством держав, що
передбачають це покарання, визначається по-різному. Якщо одні КК
виділяють довічне позбавлення волі у самостійний вид покарання
(наприклад, КК Республіки Болгарія, КК Республіки Білорусь, КК КНР, КК
Республіки Польща, КК Російської Федерації, КК Франції, КК Чеської
Республіки, законодавство Великобританії і США), то інші розглядають
його лише як різновид позбавлення волі (наприклад, КК Австрії, КК Данії,
Кримінальний закон Латвійської Республіки, КК Нідерландів, КК ФРН, КК
Швейцарії, КК Швеції, КК Японії).

За законодавством більшості згаданих держав, довічне позбавлення волі є
найсуворішим видом покарання. У системі ж покарань, наприклад,
Республіки Білорусь, Великобританії, КНР, Російської Федерації, США,
Японії, воно передбачене поряд з смертною карою. При цьому, наприклад,
КК Республіки Білорусь (ст. 58), КК Чеської Республіки (§ 29)
розглядають довічне позбавлення волі як виняткову міру покарання, КК
Республіки Болгарія (ч. 2 ст. 37) називає довічне ув’язнення без заміни
тимчасовою і винятковою мірою покарання.

У санкціях відповідних статей довічне позбавлення волі передбачене, як
правило, в альтернативі з іншими видами покарань – позбавленням волі на
певний строк (КК Австрії, КК Республіки Болгарія, КК Данії, КК
Республіки Польща, КК ФРН, КК Швейцарії, КК Швеції), позбавленням волі
на певний строк і смертною карою (КК Республіки Білорусь, КК Російської
Федерації), позбавленням волі на певний строк та/або смертною карою (КК
КНР), позбавленням волі на певний строк і штрафом (КК Нідерландів.
Наприклад, згідно із ст. 289 цього Кодексу тяжке вбивство карається
довічним тюремним ув’язненням або тюремним ув’язненням на строк не
більше як 20 років або штрафом п’ятої категорії. Відповідно до ст. 23
названого КК, максимальний розмір штрафу п’ятої категорії становить
100 000 гульденів (приблизно 50 000 доларів США). Однак деякі КК за
вчинення окремих злочинів встановлюють це покарання як єдино можливе.
Так, згідно з абз. 1 § 321 КК Австрії, геноцид карається виключно
довічним позбавленням волі. Лише безстрокове позбавлення волі
встановлене КК КНР за вчинення таких, наприклад, злочинів як здійснення
шахрайської діяльності з фінансовими документами за особливо обтяжуючих
обставин (ст. 194), індивідуальна корупція за особливо обтяжуючих
обставин (п. 2 ч. 1 ст. 383), використання в особистих цілях засобів,
призначених для допомоги під час стихійних лих, для служб оперативного
реагування, для прийняття запобіжних заходів проти повені, для надання
матеріальної допомоги, підтримки незаможніх, переселенців, для надання
іншої екстреної допомоги (ч. 2 ст. 384), одержання хабара за особливо
обтяжуючих обставин (ст. 386). КК ФРН передбачає безальтернативне
покарання у виді довічного позбавлення волі за тяжке вбивство (§ 211),
вбивство в особливо тяжких випадках (абз. 2 § 212) та геноцид (абз. 1
§ 220а). У КК ж Франції усі санкції, що передбачають довічне кримінальне
ув’язнення і довічне кримінальне замкнення, є безальтернативними.

Питання про підстави і умови застосування довічного позбавлення волі
вирішується законодавством зарубіжних держав неоднаково. У Загальній
частині окремих КК (Австрії, Данії, КНР, Республіки Польща, Нідерландів)
лише називається таке покарання, а, наприклад, Кримінальний закон
Латвійської Республіки, КК ФРН, КК Швейцарії одночасно з виділенням
цього покарання вказують, що воно застосовується (призначається) у
випадках, передбачених законом. Натомість Загальна частина кримінального
законодавства деяких держав містить спеціальні норми, присвячені
застосуванню розглядуваного покарання. Так, у ч. 1 ст. 58 КК Республіки
Білорусь вказується, що довічне ув’язнення як виняткова і альтернативна
смертній карі міра покарання може застосовуватися за злочини, пов’язані
з умисним позбавленням життя людини за обтяжуючих обставин. Згідно з КК
Республіки Болгарія, довічне ув’язнення застосовується тоді, коли
вчинений злочин є винятково тяжким (ч. 2 ст. 38а), а довічне ув’язнення
без заміни як тимчасова і виняткова міра покарання передбачається за
найбільш тяжкі злочини, що загрожують основам Республіки, та за інші
особливо небезпечні умисні злочини і призначається лише тоді, коли
вчинений злочин є винятково тяжким і визначена законом мета покарання не
може бути досягнута шляхом застосування більш м’якого покарання (ч. 2
ст. 37, ч. 1 ст. 38). За законодавством Великобританії (§ 1 і 2 Закону
про злочин (покарання) 1997 р.), при визначенні необхідності призначення
покарання у виді довічного позбавлення волі, суд приймає до уваги
обставини, пов’язані або із злочинами, або з правопорушником. Суд вправі
призначити таке покарання, якщо особа засуджена за серйозний злочин і на
момент його вчинення вона досягла 18 років та раніше вже була засуджена
за інший серйозний злочин. Згідно з цим Законом, серйозним злочином
вважається: замах,зговір або підмовництво до тяжкого вбивства; просте
вбивство; умисне поранення або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень;
зґвалтування або замах на зґвалтування; статеві зносини з дівчиною у
віці до 13 років; володіння вогнепальною зброєю з наміром заподіяти
шкоду або носіння вогнепальної зброї із злочинним наміром; пограбування,
якщо під час вчинення злочину злочинець володів вогнепальною зброєю або
її імітацією. Довічне позбавлення волі призначається, якщо тільки суд не
прийде до висновку, що існують виняткові обставини, зв’язані із злочином
або із засудженим, які дозволяють не робити цього. Якщо суд не призначає
довічного позбавлення волі, він повинен констатувати у відкритому
судовому засіданні існування такого висновку і виняткових обставин. Що ж
до особи, яка не досягла 21 року, то, згідно із Законом про кримінальну
юстицію 1982 р., суд може призначити їй покарання у виді довічного
позбавлення волі лише за умови, якщо, на його думку, не існує іншого
підходящого методу поводження з правопорушником. Це можливо тоді, коли
суд прийде до висновку, що така міра необхідна для захисту суспільства,
а застосування до винного іншого вироку було б невиправданим. У випадку
призначення довічного позбавлення волі, суд зобов’язаний у відкритому
засіданні обґрунтувати як причини, з огляду на які обирається саме такий
метод поводження із злочинцем, так і причини, у зв’язку з котрими
неможливе застосування інших заходів поводження з ним [1, c. 10-11].
Відповідно до ч. 1 ст. 57 КК Російської Федерації довічне позбавлення
волі встановлюється тільки як альтернатива смертній карі за вчинення
особливо тяжких злочинів, що посягають на життя, і може призначатись у
випадках, коли суд вважатиме можливим не застосовувати смертну кару. За
цим Кодексом довічне позбавлення волі (як, до речі, і смертна кара) не
застосовується за готування до злочину і за замах на злочин (ч. 4
ст. 66).

6л. 13, § 1 ст. 5), тяжке захоплення судна або тяжкий саботаж морського
чи повітряного руху (гл. 13, § 3 ст. 5а), тяжкий саботаж аеропорту
(гл. 13, § 2 ст. 5б), тяжке розповсюдження яду або інфекційної речовини
(гл. 13, § 2 ст. 7), заколот (гл. 16, § 2 і 3 ст. 6), заклик до заколоту
(гл. 18, ст. 1), державну зраду (гл. 18, § 1 ст. 1), запроданство у
переговорах з іноземною державою (гл. 19, ст. 3), самовільне ведення
переговорів з іноземною державою (гл. 19, § 2 ст. 4) тяжке шпигунство
(гл. 19, § 1 ст. 6), тяжку непокору (гл. 21, ст. 6), тяжке дезертирство
(гл. 21, § 2 ст. 7), підрив волі до битви (гл. 21, ст. 10), зневажливе
відношення до військової підготовки (гл. 21, ст. 11), несанкціоновану
капітуляцію (гл. 21, ст. 12), упущення у бою (гл. 21, ст. 13), зраду
(гл. 22, ст. 1), тяжкий злочин проти міжнародного права (гл. 22, § 2
ст. 6), тяжке незаконне поводження з хімічною зброєю (гл. 22, § 3
ст. 6а), тяжке незаконне поводження з мінами (гл. 22, § 4 ст. 6б), тяжке
незаконне проведення ядерних вибухів (гл. 22, § 2 ст. 6с). Довічне
позбавлення волі прямо, тобто без врахування відсильних санкцій,
передбачають санкції 8 статей КК Австрії, 9 статей Кримінального закону
Латвійської Республіки, 10 статей КК Данії, 14 статей КК Республіки
Білорусь, 16 статей КК ФРН, 23 статей КК Нідерландів, 25 статей КК
Франції, 28 статей КК Республіки Болгарія, 78 статей КК КНР(.

Цілісний же аналіз кримінально-правових норм, які передбачають довічне
позбавлення волі, дозволяє зробити висновок, що переважно, а наприклад,
у КК Австрії, КК Республіки Білорусь, КК Російської Федерації, в усіх
випадках це покарання встановлене за діяння, які спричинили смерть
людині або створили реальну небезпеку для її життя (вбивство; посягання
на життя державного або громадського діяча, судді, працівника
правоохоронного органу чи іншої особи у зв’язку з її державною,
громадською або професійною діяльністю; геноцид; тероризм; застосування
зброї масового знищення; планування, підготовку, розв’язування або
ведення агресивної війни; незаконні діяння з відповідними предметами чи
речовинами (вибуховими, радіоактивними, отруйними, сильнодіючими,
біологічними, ядерною чи хімічною зброєю та ін.), що заподіяли смерть
особі або створили реальну загрозу її настання). Застосовується воно і
за інші злочини, зокрема: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи
повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (§ 111
КК Данії, ч. 1 ст. 105 КК КНР, ст. 94 КК Нідерландів, ст. 127 КК
Республіки Польща); посягання на територіальну цілісність і
недоторканість держави (§ 98 КК Данії, ст. 102 і ч. 1 ст. 103 КК КНР,
ст. 93 КК Нідерландів, ст. 127 КК Республіки Польща, ст. 411-2, 412-1,
412-6 КК Франції, п. 2 ст. 266 КК Швейцарії); перешкоджання діяльності
вищих органів держави – глави держави, парламенту, уряду,
конституційного та верховного судів тощо (§ 113 КК Данії, ст. 92, 95,
95а, 121 КК Нідерландів); державну зраду (ст. 95-97 КК Республіки
Болгарія, ст. 108 КК КНР, абз. 1 § 81 і абз. 2 § 94 КК ФРН, гл. 19, § 1
ст. 1, ст. 3 КК Швеції); шпигунство (абз. 1 ст. 104 КК Республіки
Болгарія, ст. 110 КК КНР, ч. 2 ст. 85 Кримінального закону Латвійської
Республіки, гл. 19, § 1 ст. 6 КК Швеції); незаконні діяння з наркотиками
(ст. 347-348, 355-356 КК КНР, абз. 1 ст. 222-34 КК Франції); захоплення
(угон) повітряного, залізничного, морського чи річкового транспортного
засобу (§ 183а КК Данії, ст. 121-122 КК КНР, ч. 3 ст. 385а КК
Нідерландів, абз. 3 § 316с КК ФРН, ст. 224-7 КК Франції); диверсію
(ст. 106 КК Республіки Болгарія, гл. 18, § 1 ст. 5 КК Швеції);
зґвалтування (ч. 3 ст. 159 Кримінального закону Латвійської Республіки,
§ 178 КК ФРН, абз. 1 ст. 222-26 КК Франції); розкриття відомостей, які
не підлягають розголошенню (§ 107 КК Данії, ст. 96а КК Нідерландів);
злочини проти власності (абз. 2 ст. 199, абз. 4 ст. 213а, п. 3 абз. 2
ст. 214 КК Республіки Болгарія, ст. 263-269 КК КНР, § 251 КК ФРН,
ст. 311-10, 312-6, 312-7, 322-10 КК Франції); військові злочини
(ст. 399-400 КК Республіки Болгарія, ст. 421-424, 426, ч. 2 ст. 430,
ч. 2 ст. 431, ч. 2 ст. 432, ч. 2 ст. 433, ч. 1 ст. 438, ст. 439, ст. 446
КК КНР, гл. 21, ст. 21, ст. 6, § 2 ст. 7, ст. 10-13 КК Швеції)(.

Неоднаково вирішується у зарубіжному законодавстві і питання щодо
визначення кола осіб, до яких довічне позбавлення волі не
застосовується. Деякі КК (наприклад, КК КНР, КК ФРН, КК Франції) жодних
застережень з цього приводу не містять, що дає підставу зробити висновок
про можливість призначення даного покарання будь-якій особі, яка вчинила
відповідний злочин (якщо, зрозуміло, окремими законами не передбачено
інше). Ті ж КК, які встановлюють обмеження щодо застосування довічного
позбавлення волі, визначають коло осіб, котрим це покарання призначатися
не може, по-різному. Одні з них не допускають застосування довічного
позбавлення волі лише до осіб, які до моменту вчинення відповідного
злочину не досягли встановленого віку. Цей вік, наприклад, за КК Швеції
(гл. 29, ст. 7), становить 21 рік, за КК Австрії (§ 36) – 20 років, за
Кримінальним законом Латвійської Республіки (ст. 65), КК Республіки
Польща (§ 2 ст. 54), КК Нідерландів (ст. 77а) – 18 років. Згідно ж з КК
Республіки Білорусь (ч. 2 ст. 58) і КК Російської Федерації (ч. 2
ст. 57) розглядуване покарання не може призначатись жінкам, особам,
котрі вчинили злочин у віці до 18 років, та чоловікам, які до дня
постановлення вироку (за КК Російської Федерації – до моменту винесення
судом вироку) досягли 65 років. За КК Республіки Болгарія довічне
ув’язнення не застосовується до осіб, які до вчинення злочину не досягли
18 років (ст. 31, 62, 63), а довічне ув’язнення без заміни – до осіб,
які до моменту вчинення злочину не досягли 20 років, а щодо
військовослужбовців, рівно ж як і у воєнний час, – 18 років та жінок,
котрі знаходились у стані вагітності під час вчинення злочину чи
постановлення вироку (ч. 2 ст. 38). У випадку вчинення особою, до якої
не може бути застосоване довічне позбавлення волі, злочину, за котрий це
покарання передбачається як безальтернативне, воно заміняється
позбавлення волі на певний строк. Так, у § 36 КК Австрії вказується, що
коли особа, яка на момент вчинення діяння, котре карається винятково
довічним позбавленням волі, не досягла 20-річного віку, то замість цього
покарання призначається позбавлення волі на строк від 10 до 20 років.

За законодавством деяких держав до осіб, засуджених до довічного
позбавлення волі, може застосовуватись:

( пом’якшення цього покарання. Так згідно ст. 78 КК КНР, засудженим до
безстрокового позбавлення волі, якщо вони під час відбування покарання
дійсно розкаялись і змінились на краще або мають великі заслуги, строк
покарання може бути зниженим. Проявом великих заслуг можуть бути:
припинення іншого тяжкого злочину; донесення про тяжкий злочин, який
готується в місцях позбавлення волі, що при перевірці виявиться
правдивим; винайдення нововведення або технічного вдосконалення; прояв
самопожертвування у звичайному житті і роботі; прояв зразкової поведінки
під час боротьби з природними катастрофами чи ліквідації великих аварій;
наявність великих заслуг перед державою і суспільством. Після
пом’якшення покарання реально відбутий строк позбавлення волі не може
бути меншим як 10 років. Строк відбування покарання засудженим, яким
безстрокове позбавлення волі знижене до строкового позбавлення волі,
обчислюється з дня винесення рішення про зниження покарання (ст. 80);

( заміна цього покарання позбавлення волі на певний строк. Так
відповідно до абз. 3 ст. 38а КК Республіки Болгарія довічне ув’язнення
може бути замінене позбавленням волі на строк 30 років, якщо засуджений
відбув покарання не менше як 20 років. При цьому відбуте покарання у
вигляді довічного ув’язнення зараховується як позбавлення волі. В силу
ст. 60 Кримінального закону Латвійської Республіки особі, засудженій до
довічного ув’язнення, це покарання може бути замінено позбавленням волі
строком на 20 років, якщо вона допомогла розкрити вчинений організованою
групою тяжкий чи особливо тяжкий злочин, який є більш тяжким або більш
небезпечним, ніж злочин, вчинений самим засудженим;

( заміна подальшого відбування цього покарання позбавленням волі на
певний строк. Так у ч. 4 ст. 58 КК Республіки Білорусь вказується, що
особі, засудженій до довічного ув’язнення (як і особі, якій смертна кара
в порядку помилування замінена довічним ув’язненням), після відбуття нею
20 років покарання суд, враховуючи її поведінку, стан здоров’я або вік,
може замінити дальше відбування довічного ув’язнення позбавленням волі
на певний строк, проте не більше як 5 років;

( умовно-дострокове звільнення від відбування цього покарання (КК
Австрії, законодавство Великобританії і США, КК КНР, Кримінальний закон
Латвійської Республіки, КК Республіки Польща, КК Російської Федерації,
КК ФРН, КПК Франції /питання дострокового звільнення від відбування
покарання регламентує у Франції не КК, а КПК/, КК Швейцарії, КК Японії).
Одні КК, зокрема Російської Федерації (ст. 79), Швейцарії (ст. 38),
Японії (ст. 28), підставами такого звільнення називають виправлення
засудженого і відбуття ним відповідного строку покарання. Цей строк
становить, наприклад, за КК Японії 10 років, за КК Швейцарії 15 років,
за КК Російської Федерації 25 років. За законодавством ж деяких держав
для умовно-дострокового звільнення від відбування довічного позбавлення
волі, крім факту виправлення засудженого і відбуття ним встановленого
строку покарання, потрібні ще й інші підстави. Так, згідно з абз. 5 § 46
КК Австрії, правопорушник, засуджений до довічного позбавлення волі,
може бути умовно-достроково звільнений від відбування цього виду
покарання, якщо ним фактично відбуто не менше як 15 років позбавлення
волі та є підстави вважати, що він у подальшому на свободі не буде
вчиняти злочинні діяння, і, незважаючи на тяжкість вчиненого діяння, не
вимагається подальше виконання покарання з метою протидії вчиненню
злочинів іншими особами. Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК КНР, засуджений до
безстрокового позбавлення волі може бути умовно-достроково звільнений
від відбування цього покарання, якщо він відбув 10 і більше років
покарання (за наявності особливих обставин з санкції Верховного
народного суду таке звільнення може застосуватись і раніше вказаних
строків), проявив розкаяння та виправився і таке звільнення не становить
небезпеки для суспільства. До засуджених до безстрокового позбавлення
волі рецидивістів та осіб, які вчинили злочини, що призвели до смерті
людей, вибуху, пограбування, зґвалтування, викрадення людей і за інші
насильницькі злочини, умовно-дострокове звільнення не застосовується
(ч. 2 ст. 81). За Кримінальним законом Латвійської Республіки (ст. 61)
особа, засуджена до довічного ув’язнення, може бути умовно-достроково
звільнена від цього покарання, якщо вона відбула 25 іроків покарання, не
вчиняла порушень і у межах можливого відшкодувала заподіяну злочином
матеріальну шкоду, а у випадку, коли засуджений вчинив злочинне діяння
на грунті алкоголізму, наркоманії чи токсикоманії, – якщо він погодився
від них лікуватись.

Література

Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции,
Германии, Японии). Сборник законодательных материалов / Под ред.
И.Д.Козочкина.- М.: Зерцало, 1998.

Крылова Н.Е., Серебренникова А.В. Уголовное право современных зарубежных
стран (Англии, США, Франции, Германии): Учебное пособие.- М.: Зерцало,
1997.

Крылова Н.Е. Основные черты нового Уголовного кодекса Франции.- М.:
СПАРК, 1996.

( Довічне позбавлення волі було запроваджене у вітчизняну систему
покарань Законом України від 22 лютого 2000 р. “Про внесення змін до
Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів
України” (Відомості Верховної Ради України.- 2000.-№17.- Ст. 123) як
свого роду замінник смертної кари, скасованої в силу ст. 152 Конституції
України 29 грудня 1999 р. у зв’язку з ухваленням цього дня
Конституційним Судом України рішення про неконституційність положень КК
України 1960 р., що передбачали смертну кару (Вісник Конституційного
Суду України.- 2000.- №1.- С. 16-21)

© Кирись Б., 2002

( Оскільки у кримінальному законодавстві зарубіжних держав немає єдиної
термінології для позначеня покарання, що полягає у безстроковій
(пожиттєвій) ізоляції засудженого від суспільства, воно тут і далі
називатиметься так, як його іменує КК України – довічне позбавлення
волі.

( Необхідно мати на увазі, що не всі наведені тут дані про кількість
злочинів, за вчинення яких передбачене довічне позбавлення волі, є
абсолютно точними. Такими вони є лише щодо держав, в яких злочинність і
караність діяння визначається виключно КК (Республіка Білорусь,
Республіка Болгарія, КНР, Латвійська Республіка, Російська Федерація).
Стосовно ж держав, в яких кримінальна відповідальність встановлюється не
тільки КК, а й іншими нормативними актами (наприклад, Австрія, Данія,
Нідерланди, Республіка Польща, ФРН, Франція, Швейцарія, Швеція), ці дані
є відносними.

( Цікаво відзначити, що за КК КНР безстроковим позбавленням волі
караються також незаконні діяння зі зброєю, боєвими припасами або
вибуховими речовинами (ст. 125-127, 438-439); злочини, пов’язані з
виробництвом та реалізацією фальсифікованої і неякісної продукції
(ст. 140-147, 370); контрабанда (ст. 151-157); злочини, пов’язані з
порушенням порядку валютних операцій і шахрайством при їх здійсненні
(ст. 170-171, 177-178, 192-197, 199-200); злочини у сфері податкової
політики (ст. 204-208); злочини, пов’язані з дестабілізацією ринку
(ст. 224); навчання способам злочинної діяльності за особливо обтяжуючих
обставин (ст. 295); призвідництво і активна участь у бунті та втечі з
тюрми чи масовій озброєній втечі з тюрми (ч. 2 ст. 317); організація
нелегального перетинання державного кордону (кордону прикордонного
району) за обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 318); відкопування і
розграбування пам’ятників давньої культури або давніх захоронень, що
мають історичну, культурну та наукову цінність (ст. 328); незаконний
збір і поставка крові або виготовлення чи поставка продукції з крові,
яка не відповідає державним стандартам, що призвело до особливо
серйозних наслідків (ч. 1 ст. 334); злочини, пов’язані з організацією,
примушуванням, втягненням у заняття проституцією, надання приміщення для
цієї мети і звідництво (ст. 358, 361); виготовлення, розмноження,
видання, продаж, розповсюдження порнографічної продукції з метою
отримання прибутку, а також надання іншій особі типографського кліше для
друкування порнографічних видань (ст. 363); корупція і хабарництво
(ст. 383-384, 386, 390, 394).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020