.

Проблеми забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
297 2697
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблеми забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди

Реальне та повне усунення злочинної шкоди потребує вчинення слідчим,
суддею комплексу дій, спрямованих на забезпечення виконання вироку. У
річищі вказаного напряму процесуальної діяльності М.І. Газетдінов,
С.П. Щерба, О.А. Зайцев, А.П. Рижаков вирізняють дії у таких напрямах:
1) встановлення матеріально-зобов’язаної особи; 2) визначення характеру
та обсягу злочинної шкоди; 3) розшук майна, яке може бути джерелом
компенсації; 4) накладення арешту на таке майно; 5) забезпечення його
збереження; 6) оформлення цих дій [1, с. 31; 2, с. 2; 3, с. 11-12].
Побудова аналізу проблем забезпечення цивільного позову про компенсацію
моральної шкоди виходячи саме з такого бачення є методологічно
виправданою. У цілому психологічний, немайновий характер моральної шкоди
не впливає на процедурні моменти забезпечення відповідного цивільного
позову. Тому дії, названі у п.п. 1, 3-6 переліку заходів із
забезпечення, не містять відмінностей у випадку, якщо предметом позову є
вимога про компенсацію моральної шкоди. Немайнова ж природа моральної
шкоди на практиці породжує проблему визначення розміру необхідного
забезпечення, на чому й зосередимо увагу. Однак, приступаючи до аналізу
цієї проблеми, передусім треба з’ясувати принципову можливість майнового
арешту за цивільним позовом про компенсацію моральної шкоди.

Чинний КПК, регулюючи забезпечення цивільного позову, у ст. 28, 29, 228,
242 містить вказівку про необхідність забезпечення відшкодування
матеріальної шкоди, збитків, завданих злочином. Очевидно, що такі
приписи у сучасних умовах не охоплюють можливості захисту особистих
немайнових прав у кримінальному процесі. Проте цю прогалину можна
усунути іншими нормами КПК, які регулюють забезпечення позову у
кримінальному процесі. Російський правознавець С. Наріжний звернув увагу
на те, що ст. 175 КПК РФ (аналогом якої є ст. 125 КПК України)
зобов’язує слідчого вжити заходів, скерованих на забезпечення цивільного
позову, не уточнюючи яких саме. Наявна судова практика уможливлює
охоплення цією нормою і провадження про компенсацію моральної шкоди [4,
с. 41].

У правовій науці можливість накладання майнового арешту для забезпечення
компенсації моральної шкоди обстоює низка вчених-процесуалістів – як
цивілістів, так і криміналістів. Зокрема, Г. Падва, О. Короткова,
В. Жуйков зауважують, що заперечення накладення майнового арешту за
позовами про компенсацію моральної шкоди заздалегідь ставить під загрозу
можливість виконання судових рішень щодо цілої категорії справ [5,
с. 43; 6, с. 14]. М.К. Трєушніков зазначає, що позов про компенсацію
моральної шкоди є позовом про присудження. У випадку його задоволення
стане необхідним виконавче провадження з метою реального стягнення
присуджених для компенсації моральної шкоди сум, майна [7, с. 39]. Є
підстави погодитися із такими аргументами. Тим більше, що цивільний
позов про компенсацію моральної шкоди класифікований нами саме як позов
про присудження, а згідно з чинним законодавством формою компенсації
моральної шкоди є стягнення грошей чи іншого майна (ст. 440-1 ЦК
України).

В.Я. Понарін вказує, що обов’язок забезпечення цивільного позову про
компенсацію моральної шкоди покладений на органи держави, які керують
провадженням по кримінальній справі. Їхні посадові особи повинні зробити
все, аби моральна шкода від злочину була повністю та своєчасно
компенсована потерпілим [8, с. 29]. А.П. Рижаков констатує можливість
забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, навіть
якщо злочин не заподіяв майнової шкоди [2, с. 13]. Я. Клименко
відзначає, що доцільно було б з урахуванням законодавчих положень у
відомчих актах звернути особливу увагу на вжиття заходів стосовно
забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди [9,
с. 68].

На противагу наведеним позиціям науковців та практиків Г. Рєзнік
висловив думку, що накладення арешту на майно унеможливлюється самою
природою моральної шкоди, яка визначена законом та офіційним його
роз’ясненням як немайнова. Відтак, майновий арешт не припустимий для
забезпечення немайнового позову [10, с. 10; 11, с. 35-36]. На наш
погляд, цей догматичний аргумент не переконує у принциповій неможливості
забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди.

Г. Рєзнік, заперечуючи можливість забезпечення позову про компенсацію
моральної шкоди, також указав, що, згідно з законом, розмір відповідного
стягнення визначається судом. По-перше, оскільки розмір компенсації
моральної шкоди до позитивного вирішення позову невідомий, Г. Рєзнік
вбачає у забезпеченні позову про компенсацію моральної шкоди фактичне
випередження висновків суду стосовно її розміру, тобто нав’язування
судові певної позиції [10, с. 10; 11, с. 30]. По-друге, вказаний
потерпілим розмір не має юридичного значення. Отже, виникає ситуація,
коли суб’єкт правозастосування фактично не має орієнтирів для визначення
обсягу необхідного забезпечення [10, с. 11].

Зауважимо, що навіть у випадку заявлення цивільного позову про
відшкодування збитків ціна позову є лише попередньою оцінкою заявника.
Слідчий та суд не обмежені вказаною потерпілим величиною і повинні
доводити її самостійно. Внутрішнє переконання суду щодо показності
підстави та предмета цивільного позову про компенсацію моральної шкоди
не виникає раптово та на підставі однієї правової позиції потерпілого
щодо заподіяної йому шкоди. Тому суд, вирішуючи позов, вправі задоволити
його частково. Якщо немає підстав для позитивного вирішення позову, суд
повинен відмовити у задоволенні вимог потерпілого, незважаючи на вжиті
заходи стосовно забезпечення цивільного позову.

Проблема визначення обсягу забезпечення цивільного позову у тому
випадку, якщо слідчий не може безпосередньо визначити грошове обчислення
розміру шкоди від злочину, зауважена Г. Рєзніком на прикладі компенсації
моральної шкоди, не нова. ЇЇ пряма аналогія простежується під час
забезпечення майнової шкоди у формі пропущеної вигоди або коли розмір
збитку не може бути встановлений абсолютно точно (наприклад, у випадку
ушкодження здоров’я). З іншого боку, можливий і зворотній вплив, коли
точній оцінці у грошах не піддається майно, на яке слід накласти арешт.
Така ситуація спостерігається, коли річ перебувала у вжитку і тому
втратила первинну вартість або коли майно є одиничним (наприклад, витвір
мистецтва). Тоді вартість майна визначається експертною оцінкою.
Спільністю обох випадків є те, що розміри шкоди та арештованого майна
співвідносяться як еквівалентні з певною долею умовності, якої неможливо
уникнути з об’єктивних причин. Забезпечуючи цивільний позов пропонуємо
звернутися до окреслених у теорії кримінального процесу способів
подолання невизначеності розміру заподіяної шкоди.

Загальновизнаною є теза про пряму залежність обсягу арешту від величини
заподіяної шкоди. М.І. Газетдінов, погоджується з авторами, які
вважають, що слідчий повинен накладати майновий арешт у розмірі,
необхідному для повного відшкодування заподіяної шкоди. Проте така теза
є неконкретною, оскільки складнощі виникають саме під час визначення
точного розміру шкоди [1, с. 55]. А.Г. Мазалов зазначає, що слідчий
повинен орієнтуватися на вказану позивачем суму, оскільки арешт має
накладатися лише на таку кількість майна, вартість якого є достатньою
для відшкодування заподіяних збитків [12, с. 113.].

З.З. Зінатулін з цього приводу висловив інше міркування, стверджуючи, що
необхідно визначити орієнтовну суму в розумних межах, якщо до часу
накладення арешту точну суму заподіяної шкоди встановити не можливо.
Коли ж згодом виявиться, що фактична шкода є меншою, аніж маса
арештованого майна, то відповідна його частина підлягає звільненню від
арешту [13, с. 66].

??????втор зазначає, що немає принципових застережень проти накладення
арешту на все майно, яке перебуває у власності обвинуваченого чи
цивільного відповідача, за винятком майна, що не підлягає конфіскації.
Однак не суперечитиме закону винесення слідчим постанови про зняття
арешту з майна у відповідному розмірі вже після того як орган
розслідування повністю встановить розмір заподіяної шкоди [15, с. 169].
На наш погляд, така рекомендація на практиці має впроваджуватись дуже
виважено, оскільки тягне істотне обмеження соціально-економічних прав
обвинуваченого та матеріально-відповідальних за нього осіб.

Майнове забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди
потребує врахування і специфічних особливостей такої категорії вимог.
Я. Клименко зауважив, що в разі їх забезпечення постає питання, з якої
суми виходити для визначення обсягу арешту. Особливо актуальне воно у
справах про злочини проти життя і здоров’я громадян, санкції норм
більшості із яких не передбачають відповідальності у вигляді конфіскації
майна. І, накладаючи арешт на майно, для забезпечення цивільного позову
необхідно виходити з його заявленого розміру [9, с. 67].Справді, до
визначення розміру компенсації у вироку слідчий та суд володіють єдиним
показником розміру компенсації моральної шкоди. Йдеться про визначення
потерпілим у структурі предмета цивільного позову бажаного стягнення.
Вказана сума, як зазначалось, відображає особистісну оцінку потерпілим
певного блага, достатнього для загладжування його страждань.

Однак, зрозуміло, що такі вимоги повинні сприйматися не як аксіома, а як
інформація для оцінки з боку осіб, що керують провадженням справи. Тому,
якщо немає мотивів заявленого розміру, його очевидній неадекватності
встановленим наслідкам злочину забезпечення цивільного позову треба
проводити у розмірі, який, на думку слідчого чи суду, є достатнім для
компенсації страждань.

Аналогічну позицію обстоює В. Жуйкою, який вважає, що забезпечення
цивільного позову про компенсацію моральної шкоди може бути проведене не
у повному розмірі заявленої вимоги, а лише у необхідній частині [6,
с. 15]. І.П. Поляков також рекомендує суб’єкту правозастосування
визначаючи обсяг забезпечення позову, зберігати почуття міри та
керуватися внутрішнім переконанням, оскільки позивачі часто завищують
розмір вимог компенсацій [16, с. 156]. Додамо, що слідчий не повинен
виходити за верхню межу вимоги потерпілого, забезпечуючи цивільний позов
про компенсацію моральної шкоди. Це зумовлено тим, що потерпілий сам
визначає межу необхідної компенсації моральної шкоди, перевищувати яку
недоцільно. Якщо суб’єкт застосування кримінально-процесуальних норм
визнає вимогу позивача про розмір забезпечення обґрунтованою та
виправданою, то слід пам’ятати, що обсяг арешту має і фактичні межі,
тобто вартість майна, власником якого є обвинувачений чи цивільний
відповідач і на яке може бути накладений арешт. Цей чинник може
об’єктивно не дати змоги забезпечити позов повністю.

Аналізуючи проблему забезпечення позову, Г. Рєзнік торкнувся актуальної
проблеми захисту відповідачів за цивільним позовом про компенсацію
моральної шкоди від недобросовісного використання потерпілими своїх
прав. На думку автора, усталена тенденція заявлення очевидно
необґрунтованих, нереально великих сум породжена тим, що тепер позивач
фактично не обмежений обов’язком сплатити державне мито у пропорційному
до обсягу вимоги розмірі [10, с. 11].

Актуальність цього міркування у контексті теми дослідження значно
зростає, – адже у межах кримінально-процесуальної форми потерпілі
повністю звільнені від сплати державного мита в разі заявлення
цивільного позову. У юриспруденції необхідність гарантій майнових прав
обвинуваченого, цивільного позивача була відзначена В.Т. Нором,
В.Я. Понаріним [17, с. 267; 8, с. 106]. Своєчасність такої позиції є
очевидною, оскільки поновлення прав потерпілих не може супроводжуватися
незаконними діями щодо обвинуваченого, цивільного відповідача. Чинний
КПК у ст. 21 закріпив принцип захисту особистих та майнових прав
обвинуваченого, майже не конкретизуючи його. Проект КПК повинен подолати
цю прогалину.

Відтак видається доцільною адаптація цивільно-процесуальних норм, які
гарантують майнові права відповідача від зловживань у справі
забезпечення позову. Зокрема, ст. 158 ЦПК вже тепер може
використовуватися у кримінальному процесі за аналогією закону. Припис
указаної норми уповноважує суд у разі забезпечення позову вимагати від
позивача зустрічного забезпечення можливих для відповідача збитків.
Своєчасне роз’яснення цивільному позивачеві наведеної гарантії майнових
прав обвинуваченого, видається, здатне зменшити вимогу про компенсацію
моральної шкоди до розумних меж.

Крім того, слушними видаються й окремі тактичні рекомендації. Так
адвокат-представник цивільного позивача повинен роз’яснити йому
юридичний та психологічний ефекти вимог про компенсацію моральної шкоди.
Визначений потерпілим розмір не є обов’язковим для суду і сума не буде
автоматично перенесена у вирок. Натомість очевидна довільність
потерпілого у визначенні достатньої компенсації впливає на внутрішнє
переконання суду негативно, оскільки прирівнюється до недобросовісного
використання права на захист. Разом з тим, нереально велика сума
компенсації спонукає обвинуваченого, цивільного відповідача до
приховування майна, ухилення від виконання вироку.

Гарантією майнових прав обвинуваченого, цивільного відповідача є
обов’язок слідчого та суду мотивувати відповідну постанову про
забезпечення цивільного позову. У ній повинні бути обґрунтовані висновки
про наявність підстав для накладення арешту, а також визначений розмір,
який слідчий та суд вважають необхідним, виходячи з попереднього
висновку про обсяг моральної шкоди, інших юридично значущих обставин.

Отже, підсумком пропонованого дослідження є такі висновки:
1) забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди
майновим арештом можливе; 2) розмір забезпечення повинен відповідати
обсягу достатньої компенсації моральної шкоди; 3) накладаючи майновий
арешт, слід керуватися інтересами обох сторін позовного провадження.

Література

Газетдинов Н.И. Деятельность следователя по возмещению материального
ущерба. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1990.

Рыжаков А.П. Возмещение вреда, причиненного преступлением. – М.: Приор,
1999.

Щерба С.П., Зайцев О.А. Охрана прав потерпевших и свидетелей по
уголовным делам. – М.: Спарк, 1999.

Нарижный С. Возмещение морального вреда, причиненного потерпевшему:
уголовно-процессуальный аспект // Российская юстиция. – 1996. – №9. – С.
41.

Падва Г., Короткова Е. Обеспечение исков, вытекающих из личных
неимущественных отношений // Российская юстиция. – 1994. – №3. –
С. 43-44.

Жуйкою В. Возмещение морального вреда // Бюллетень ВС РФ. – 1994. – №11.

Обеспечение неимущественного иска имущественным арестом возможно //
Российская юстиция. – 1994. – №10.

Понарин В.Я. Защита имущественных прав личности в уголовном процессе
России. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1994.

Клименко Я. Відшкодування моральної шкоди у кримінальному процесі //
Право України. – 2000. – №6.

Резник Г. Неимущественный иск не подлежит обеспечению имущественным
арестом // Российская юстиция. – 1994. – №6.

Имущественный арест по неимущественному спору: за и против // Российская
юстиция. – 1995. – №1.

Мазалов А.Г. Гражданский иск в уголовном процессе. – М.: Юрид. лит-ра,
1967.

Зинатулин З.З. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе. –
Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1974.

Гуреев П. П. Гражданский иск в уголовном процессе. – М.: Госюриздат,
1961.

Давлетов А.Д. Предварительное расследование и предупреждение хищений
социалистического имущества. – Ташкент: Фан, 1978.

Поляков И. Н. Ответственность по обязательствам вследствие причинения
вреда. – М.: Юрид. бюро “Городець”, 1998.

Нор В.Т. Захист майнових та немайнових прав особи за новим
кримінально-процесуальним законодавством України: концептуальний підхід
// Концепція розвитку законодавства України. Матеріали
науково-практичної конференції. Травень, 1996, м.Київ: – К., 1996.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020